Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Державний аудит фінансово-господарської діяльності суб'єктів...Методика проведення аудиту фінансово-господарської діяльності...Методика проведення органами державної контрольно-ревізійної служби...ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ОРГАНАМИ...Фінансові проблеми державного сектору в економіціОсобливості управління господарською діяльністю у державному секторі...Механізм здійснення державного фінансового аудиту органами ДКРС...Теоретико-методологічні засади державного фінансового аудитуДержавна політика у корпоративному секторі економікиПорядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби...
 
Головна arrow Бухоблік та Аудит arrow Державний фінансовий аудит
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Державний фінансовий аудит органів державного сектору економіки

Одним із напрямів державного фінансового аудиту є перевірка та оцінка управління суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана із функціонуванням державного сектору економіки. Державний фінансовий аудит органів державного сектору економіки спрямований на аналіз та незалежну об'єктивну оцінку діяльності органів та посадових осіб державного управління, дослідження законності та ефективності управлінських рішень з метою удосконалення системи управління фінансовими ресурсами держави. Перевіряючи органи державного сектору економіки, аудитори мають змогу оцінити ефективність використання державних коштів, а також майна та інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю (аудиту).

Підвищення ефективності використання державних ресурсів, яке має вирішальне значення для економічного розвитку України та піднесення суспільного добробуту, а також виконання завдань, що випливають з Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Назустріч людям", можливо досягти, зокрема, шляхом системного вдосконалення діяльності органів державного сектору, підвищення культури державного управління.

Закон України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.0.2006 р. № 185-V відповідно до Конституції України визначає правові основи управління об'єктами державної власності.

До органів державного сектору належать:

• міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, інші розпорядники бюджетних коштів;

• державні і комунальні підприємства, установи та організації;

• акціонерні, холдингові компанії, інші суб'єкти господарювання, у статутному капіталі яких більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) належать державі або суб'єктам комунальної власності;

• державні цільові фонди;

• інші підприємства, установи та організації, які отримують бюджетні кошти, кредити, залучені державою або під державні гарантії чи міжнародну технічну допомогу, використовують кошти, що залишаються у їх розпорядженні у разі надання їм податкових пільг, державне чи комунальне майно (далі – державні ресурси) — лише під час провадження ними діяльності з використання державних ресурсів.

У процесі своєї професійної діяльності державні аудитори України використовують досвід INTOSAI та EUROSАІ, з якими вони перманентно співпрацюють.

Окремо необхідно зауважити, що в Міжнародних стандартах аудиту, надання впевненості та етики Міжнародної федерації бухгалтерів, які ратифіковані до використання в Україні з 2004 року, в більшості стандартів окремо відокремлюється особливість їх застосування в державному секторі економіки.

Державний фінансовий аудит, на відміну від ревізії, може здійснюватись лише у плановому порядку і його тривалість не повинна перевищувати 90 календарних днів. Тобто аудит триває довше за визначені чинним законодавством 60 календарних днів, впродовж яких може здійснюватись ревізія. Насамперед, це пов'язано з тим, що для аудиту потрібен час для максимально повного вивчення фінансово-господарської діяльності підприємства. Ще на етапі підготовки до аудиту попередньо вивчаються особливості діяльності підприємства, а також збирається та аналізується інформація про правове забезпечення фінансово-господарської діяльності об'єкта аудиту, його систему управління, повноту досягнення поставлених ним цілей і завдань тощо.

У більшості країн державний аудитор виконує не лише роль контролера, а й консультанта – активного учасника процесу вдосконалення управління бюджетними ресурсами.

Аудит підприємств державного сектору економіки, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, проводиться щороку, що визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2006 р. № 1673 (додаток до п. 3). У постанові, зокрема, зазначається, що погіршення фінансового стану переважної частини суб'єктів господарювання державного сектору економіки свідчить про системне зниження ефективності управління ними.

Методика проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання регулюється однойменним нормативно-правовим документом, затвердженим наказом ГоловКРУ від 09,10.2007 р. № 232.

Так, згідно з зазначеним правовим документом, державним аудитором визнається працівник органу ДКРС, який здійснює, у межах своєї компетенції, організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції щодо проведення державного фінансового аудиту.

Метою державного фінансового аудиту суб'єктів господарювання є оцінка ефективності і законності управління майном, досягнення суб'єктами господарювання визначених цілей і завдань.

Відповідно до визначеної мети державний фінансовий аудит суб'єктів господарювання повинен вирішити такі завдання:

1. Здійснення оцінки рівня управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання взагалі:

1.1. Дотримання вимог законодавства, актів і рішень органів управління та суб'єкта господарювання.

1.2. Виконання статутних завдань, фінансових планів, досягнення визначених цілей або набуття кращого досвіду діяльності інших суб'єктів господарювання з виконання показників економічності, продуктивності і результативності.

1.3. Встановлення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

1.4. Збереження активів.

2. Виявлення факторів порушень, проблем і недоліків організаційного, нормативно-правового та фінансового характеру, які негативно впливають на результати фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, на його фінансовий стан, виконання статутних завдань, досягнення запланованих цілей, визначення рівня негативного впливу цих факторів, а також виявлення джерел і резервів для підвищення ефективності управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання.

3. Підготовка обґрунтованих пропозицій для підвищення ефективності управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання, усунення наявних порушень, проблем і недоліків та запобігання їх у подальшому.

Процес державного фінансового аудиту органів державного сектору економіки, аналогічно до аудиту інших видів аудиту, складається з чотирьох основних послідовних етапів:

• перший – підготовка до аудиту;

• другий – детальне вивчення об'єкта аудиту та складання програми аудиту;

• третій – перевірка факторів ризику;

• четвертий — формування висновків за результатами аудиту та підготовка аудиторського звіту.

1 етап – підготовка до аудиту суб'єктів господарювання в державному секторі. Це процес, який грунтується на попередньому вивченні особливостей діяльності об'єкта аудиту ще до початку проведення виїзних аудиторських процедур та передбачає збір та аналіз інформації про правове забезпечення фінансово-господарської діяльності об'єкта аудиту, систему управління, зокрема організацію внутрішнього контролю, та досягнення об'єктом аудиту визначених цілей і завдань або набуття кращого досвіду діяльності інших суб'єктів господарювання.

Етап підготовки не включається до тривалості аудиту та охоплює стадії:

збору інформації – отримання базової інформації про суб'єкт господарювання, включаючи інформацію про специфіку його діяльності, збір нормативно-правових актів, отримання установчих, розпорядчих та інших документів, в тому числі розпорядчих документів органу управління, фінансової і статистичної звітності суб'єкта господарювання та у разі потреби – інших суб'єктів господарювання, однотипних за певними характеристиками їх діяльності, матеріалів попередніх контрольних заходів тощо;

оцінки – аналіз отриманої інформації, формування загального уявлення про вимоги, яким повинна відповідати діяльність суб'єкта господарювання, встановлення рівня відхилень від норм та завдань, визначення негативних тенденцій (проблем управління) в діяльності суб'єкта господарювання, а також факторів ризику;

організаційну стадно – підготовка плану аудиту, вирішення організаційних питань з проведення аудиту, інформування за 10 днів суб'єкта господарювання про проведення аудиту, підготовка направлень на проведення аудиту тощо.

Інформація та необхідні для планування аудиту документи можуть бути отримані за письмовими запитами суб'єкта аудиту від суб'єкта господарювання за місцем його перебування, а також з інших джерел (публікації в засобах масової інформації, в Інтернеті, результати попередніх контрольних заходів, інформація правоохоронних органів і т.д.). Зазначений попередній етап не включається до загальної тривалості аудиту і може бути доволі тривалим у часі, що дає можливість якісно підготуватися та зосередити увагу на найбільш ризикових напрямах.

За результатами опрацювання та оцінки зібраної інформації керівником групи аудиторів складається план аудиту, який затверджується керівником суб'єкта аудиту або заступником керівника, в разі надання йому відповідних повноважень.

У плані аудиту визначається обсяг, прийоми і терміни проведення аудиту, включаючи підготовку аудиторського звіту.

План аудиту повинен включати:

• вступну частину, в якій зазначається мета аудиту, підстава для його проведення, контролюючий орган, який проводить аудит, та склад фахівців, яких планується залучити в процесі проведення аудиту;

• інформацію про діяльність суб'єкта господарювання, де наводиться стисла характеристика суб'єкта, діяльність якого підлягає аудиту (мета діяльності суб'єкта господарювання, функції щодо виконання державних програм (за наявністю), структура суб'єкта господарювання та чисельність працюючих; показники виробничої та фінансової діяльності (планові, фактичні); попередня оцінка досягнення мети та завдань діяльності суб'єкта господарювання за виробничими та фінансовими показниками);

• зміни, що відбулися з моменту останнього аудиту – відображаються організаційні, виробничі та інші зміни в діяльності суб'єкта господарювання, що відбулися з часу попереднього аудиту, які могли як позитивно, так і негативно вплинути на результати діяльності, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, наприклад:

впровадження нових виробничих технологій, що зумовлює зменшення собівартості продукції;

впровадження нових заходів внутрішнього контролю робить його більш ефективним і зумовлює підвищення ступеня надійності

цього контролю, що в подальшому дозволяє знизити затрати часу на проведення аудиту за рахунок застосування менш трудомістких методів аудиту (наприклад, застосування тестування замість проведення перевірки тощо);

зміна облікової політики в частині порядку відображення в обліку певних господарських операцій або розкриття інформації у звітності тощо;

фактори ризику – обґрунтовуються попередньо виявлені фактори ризику;

обсяг аудиту – попередньо визначаються напрями чи питання діяльності, які передбачається дослідити в ході аудиту, а також наводяться фактори, які можуть впливати на хід аудиту та його результати.

У тому числі визначаються напрями діяльності суб'єкта господарювання, які потребують поглибленого дослідження, а також наводяться статті балансу і показники фінансової звітності, які потребують аналізу їх складу, структури й оцінки факторів, що вплинули на їх зміну порівняно з попереднім звітним періодом, або із плановим рівнем.

У процесі аудиту розробляється графік проведення аудиту з моменту виходу на об'єкт аудиту для складання програми аудиту і до підготовки та підписання аудиторського звіту.

У разі проведення аудиту суб'єкта господарювання, що має структурні підрозділи без права юридичної особи, які розташовані відокремлено, залучення інших регіональних контролюючих органів до аудиту цих структурних підрозділів має передбачатися в плані аудиту суб'єкта господарювання.

Перед початком виїзних аудиторських процедур керівнику суб'єкта господарювання надсилається не пізніше ніж за десять календарних днів відповідне повідомлення із зазначенням строку аудиту та відповідальних за його проведення посадових осіб.

II етап аудиту передбачає безпосередній вихід державних аудиторів до суб'єкта господарювання з метою:

• уточнення інформації, зібраної на першому етапі аудиту;

• проведення аналізу фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання та ефективності використання активів;

• попередньої оцінки стану внутрішнього контролю;

• конкретизації недоліків і проблем, які негативно вплинули (можуть вплинути) на рівень управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання, а також можливих шляхів

підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання та визначення факторів ризику;

• визначення переліку аудиторських процедур, необхідних для проведення аудиту в розрізі кожного поставленого питання (фактору ризику) та обсяг вибірки для проведення перевірки кожного визначеного питання (фактору ризику);

• складання програми аудиту;

• складання "макетів аудиту";

• визначення рівня суттєвості можливих порушень і недоліків.

Уточнення інформації, зібраної на першому етапі аудиту, передбачає поглиблене дослідження визначених недоліків на підставі додаткових документів, отриманих від суб'єкта господарювання: звітності, в тому числі управлінської звітності, розпорядчих документів (наказів, розпоряджень), протоколів виробничих засідань, даних відповідальних посадових осіб та працівників, отриманих шляхом анкетування, тестування тощо.

Наприклад, якщо під час першого етапу аудиту проведено аналіз виконання фінансового плану та визначено відхилення фактичних показників від планових, під час другого етапу аудиту необхідно конкретизувати причини, які могли негативно вплинути на виконання фінансового плану, і які можуть бути визначені як фактори ризику, зокрема:

• можливі недоліки при складанні фінансового плану, наслідком яких стала його нереальність та неможливість для виконання;

• можлива невідповідність показників фінансового стану техніко- економічним, фінансовим та трудовим можливостям об'єкта аудиту;

• можливе несвоєчасне та необгрунтоване внесення (або невнесення) змін до фінансового плану тощо.

Проведення аналізу фінансово-господарської діяльності об'єкта аудиту та ефективності використання активів передбачає:

• порівняння планових і фактичних показників;

• порівняння фактичних показників за декілька років у динаміці;

• розрахунок коефіцієнтів з використанням Методики аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.02.2006 № 170 або інших методик тощо.

На підставі уточненої інформації, зібраної на першому етапі, а також проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності та оцінки стану внутрішнього контролю конкретизуються проблеми й недоліки, які вплинули або можуть негативно вплинути на рівень управління підприємством і достовірність фінансової звітності, визначаються зовнішні і внутрішні фактори ризику та їх ступінь (рис. 2.16).

Система управління підприємством державного сектору

Рис. 2.16. Система управління підприємством державного сектору

Від рівня організації аналізу господарської діяльності залежить ефективність управління підприємством. Завдяки аналізу здійснюється кількісна та якісна оцінка тих змін та відхилень від планових показників, які відбуваються на підприємстві, з'ясовуються їх причини, виявляються резерви (трудові, матеріальні, фінансові) та розробляються превентивні заходи з метою усунення (або мінімізації) виявлених негативних тенденцій на майбутнє. Результатом такого аналізу повинно стати підвищення ефективності діяльності підприємства державного сектору економіки.

Зміст аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства визначається змістом економічного аналізу та функціональними особливостями окремих галузей економіки.

Державний аудитор не лише досліджує фінансові звіти й бухгалтерські документи, перевіряє законність витрачання коштів, але й проводить контрольні заходи, щоб мінімізувати потенційні фактори ризику. Так, певними зовнішніми факторами ризику можуть бути зміни, внесені до нормативно-правових актів, що безпосередньо регулюють діяльність об'єкта аудиту або встановлюють правила здійснення ним певних видів господарських операцій: загострення боротьби з боку конкурентів, зміна стратегії розвитку галузі, в якій діє об'єкт аудиту, що зумовлює зменшення обсягів державного замовлення.

Аналіз повинен охоплювати структуру та динаміку активів об'єкта аудиту, дебіторської заборгованості, власного капіталу, зобов'язань, дохідності активів, доходів та витрат, в тому числі валового прибутку (збитку) та операційних витрат за економічними елементами тощо.

Процедура проведення аналізу фінансово-господарської діяльності та його обсяг (кількість таблиць, які необхідно скласти, кількість показників для розрахунку тощо) визначається керівником групи аудиторів, виходячи із специфіки і результатів діяльності об'єкта аудиту, періоду, за який необхідно дослідити його фінансово- господарську діяльність, та чисельності аудиторів.

Результати аналізу фінансово-господарської діяльності та оцінки виконання показників фінансового плану можуть бути додатками до аудиторського звіту.

Попередня оцінка стану внутрішнього контролю полягає у дослідженні сукупності внутрішніх правил та процедур контролю, що запроваджені керівництвом об'єкта аудиту для досягнення поставленої мети, забезпечення (в межах можливого) стабільного і ефективного функціонування об'єкта аудиту, дотримання внутрішньої господарської політики, збереження, раціонального та економного використання активів, запобігання та викриття фальсифікацій і помилок, подання достовірної фінансової звітності.

З метою оцінки стану внутрішнього контролю досліджуються:

• основні принципи управління суб'єктом господарювання;

• зміст контракту між керівником і органом управління на предмет забезпечення керівником законного, цільового та економного використання всіх видів ресурсів; наказ про розподіл обов'язків між заступниками керівника; положення про відділи чи інші структурні підрозділи суб'єкта господарювання, посадові інструкції відповідальних фахівців;

• наказ про облікову політику щодо забезпечення надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів суб'єкта господарювання при складанні фінансової звітності, зокрема, шляхом визначення принципів оцінки статей звітності, методів обліку щодо окремих статей звітності; забезпечення повноти і точності складання первинних документів та якості первинної інформації, необхідної для успішного керівництва і прийняття ефективних управлінських рішень;

• графік документообороту з наявності затверджених положень дотримання законодавства щодо зберігання та знищення бухгалтерських документів, встановлення правил прийому документів на виконання, їх реєстрації і обробки, наявність контролю за дотриманням графіка документообороту;

• розпорядчі та інші документи (накази, розпорядження, рішення тощо) з дотримання правил прийняття рішень щодо використання коштів і майна та підписання фінансових документів; дотримання термінів і правил проведення інвентаризацій, бухгалтерських звірок, передачі справ та інших процедур внутрішнього контролю; забезпечення умов для збереження коштів і матеріальних цінностей; закріплення осіб, відповідальних за здійснення внутрішнього контролю та визначення для них кола обов'язків;

• склад, фаховий рівень та періодичність проходження підвищення кваліфікації працівників бухгалтерської, економічної та фінансової служб;

• наявність підрозділу внутрішнього фінансового контролю, його статус, підпорядкованість, результати і якість його роботи: забезпечення постійного аналізу цільового, ефективного й економного використання усіх видів ресурсів; своєчасність і повнота здійснюваних контрольних заходів, з огляду на наявні ризики, та правильність документування виявлених порушень і недоліків; обґрунтованість застосування методів контролю; своєчасність і обгрунтованість внесення за результатами контрольних заходів пропозицій керівництву з метою усунення виявлених порушень, забезпечення відшкодування завданих збитків та удосконалення внутрішнього контролю; повнота заходів, які вживаються для забезпечення врахування наданих пропозицій;

• кадрова політика щодо кваліфікаційних вимог до осіб, які займають відповідальні посади та частота зміни працівників на відповідальних посадах;

• порядок підготовки внутрішньої звітності для цілей управління (управлінської звітності) тощо.

За результатами вивчення системи внутрішнього контролю йому необхідно дати безумовно позитивну або модифіковану оцінку для того, щоб визначити, чи забезпечує внутрішній контроль самостійне виявлення та виправлення суб'єктом господарювання можливих ризиків.

Позитивну оцінку системи внутрішнього контролю аудитор дає в тому випадку, якщо вона попереджує, виявляє та своєчасно виправляє ті суттєві помилки в роботі персоналу, які можуть бути своєчасно попереджені і виправлені як в частині використання майна, так і в частині визначення окремих статей доходів і витрат та фінансового результату.

Умовно позитивну оцінку необхідно дати в тому випадку, коли система внутрішнього контролю є недостатньою для попередження всіх суттєвих порушень і недоліків у діяльності суб'єкта господарювання.

На негативну оцінку заслуговує та система внутрішнього контролю, яка через недоліки її організації не попереджує (або не має змоги попереджувати) суттєві для Суб'єкта господарювання помилки, що негативно впливають на використання активів, формування статей доходів і витрат та на фінансовий результат.

Негативна оцінка системи внутрішнього контролю збільшує ризики можливого допущення суб'єктом господарювання порушень і недоліків, тому вимагає планування більшого обсягу аудиторських процедур.

За результатами уточнення інформації, зібраної на першому етапі аудиту, а також проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності та оцінки стану внутрішнього контролю, конкретизуються проблеми та недоліки, які вплинули або можуть негативно вплинути на рівень управління фінансово-господарською діяльністю об'єкта аудиту і достовірність фінансової звітності, та визначаються зовнішні і внутрішні фактори ризику і їх ступінь (високий, середній, низький).

Зовнішні фактори ризику є незалежними від об'єкта аудиту, але можуть безпосередньо впливати на його діяльність та фінансові результати.

На відміну від зовнішніх внутрішні фактори ризику є прямим результатом діяльності об'єкта аудиту і можуть ним регулюватися. Найтиповішими внутрішніми факторами є ризики, пов'язані з фінансово-господарською діяльністю, а саме: зміни в організаційній структурі, внаслідок яких конкретні функції з фінансово-господарської діяльності виконуватимуться структурними підрозділами, працівники яких не мають відповідного досвіду та кваліфікації; не встановлені правила здійснення внутрішнього контролю; відсутні накази, розпорядження або їх зміст свідчить про неврахування специфіки діяльності об'єкта аудиту, внаслідок чого важко попередити, виявити та виправити помилки; укладання наперед невигідних для об'єкта аудиту договорів та ін.

Визначені фактори ризику можуть викладатись у вигляді гіпотез причин можливого погіршення фінансового стану об'єкта аудиту, невиконання ним своїх функцій та неефективного використання майна.

Для дослідження кожного поставленого питання (фактору ризику) визначається обсяг і метод аудиту, який необхідно здійснити для підтвердження чи спростування ризиків, а також визначається розмір вибірки.

Аудиторська вибірка визначається як застосування аудиторських процедур для меншої ніж 100% кількості записів по рахунку або господарських операцій певного класу з метою оцінки певних характеристик рахунку або класу операцій.

Для зрозуміння визначення вибіркової перевірки необхідно пам'ятати таке:

процедура перевірки належить до загальних процедур контролю (перевірка арифметичних розрахунків, результатів спостережень, підтвердження, сканування, аналізу);

сальдо рахунку – підсумок, що складається з великої кількості елементів;

господарські операції являють собою клас операцій, якщо вони мають однакові характеристики, такі як отримання готівки або її виплати, але результати яких не підсумовані і не представлені у вигляді сальдо рахунку у фінансовому звіті.

Крім того, необхідно знати, що генеральна сукупність — це набір елементів, які складають окрему статтю в балансі або окремий клас операцій. Кожен елемент із цього набору називається елементом генеральної сукупності, а коли аудитор робить вибір, відібраний елемент стає елементом вибірки. Елементом вибірки може бути рахунок покупця, одиниця товарних запасів, зобов'язання по цінних паперах, погашення чеків та ін. Таким чином, вибірка – це набір відібраних елементів.

Вибірка при правильно поставлених цілях та складених належним чином тестах дозволяє дати більш правильні висновки, ніж

при традиційній системі перевірки (як можна більшої кількості операцій) за певний відрізок часу.

Аудитори застосовують вибіркову перевірку у тому випадку, якщо:

• характер і дані сальдо рахунку або клас операцій не потребують 100% перевірки;

• повинні бути зроблені висновки про сальдо рахунку або клас операцій;

• час та вартість повної перевірки всієї генеральної сукупності будуть досить великими.

Можливість застосування вибіркового дослідження в процесі отримання аудиторських доказів залежить від низки умов:

• обсяг генеральної сукупності повинен бути достатньо великим, адже у противному разі застосування вибіркових методів не буде виправдано;

• допустимий рівень помилок повинен бути достатньо низьким;

• кожна одиниця генеральної сукупності повинна бути чітко визначена: документи пронумеровані, для грошових документів визначено розмір суми по кожному з них та ін.;

• вибірка повинна повністю відповідати встановленій цілі аудиторської перевірки;

• вибірка повинна бути репрезентативною, тобто вибіркова сукупність повинна з максимальним ступенем надійності відображати стан даних генеральної сукупності;

• генеральна сукупність повинна бути однорідною як за класом операцій, так і за величиною їх значень (коефіцієнт варіації не повинен перевищувати 0,33);

• генеральна сукупність повинна містити операції всього звітного періоду. Якщо взяти дані тільки за будь-який проміжок усередині звітного року, перевірити їх та екстраполювати (розповсюдити з врахуванням методу побудови вибірки) результати на генеральну сукупність за весь звітний рік, то результати будуть неправильні;

• кожна одиниця генеральної сукупності повинна мати рівний шанс попадання у вибірку.

Чим вищий ступінь ризику можливості допущення порушень чи недоліків щодо певного питання (фактору ризику), тим більший обсяг вибірки необхідно застосувати для його перевірки. Саме правильно побудована аудиторська вибірка дає впевненість в тому, що аудиторські докази, які збирає державний аудитор, будуть відповідати двом основним критеріям:

Прикладами питань аудиту, де може бути застосована вибірка, є:

• основні засоби (по окремих об'єктах основних засобів);

• матеріали і запаси (по окремих видах матеріалів і запасів);

• дебіторська і кредиторська заборгованість (по конкретних дебіторах чи кредиторах);

• реалізація продукції (конкретні господарські операції, вид продукції чи період);

• відображення затрат (конкретні випадки, напрями діяльності);

• оплата праці (окремі працівники чи групи працівників, посади) тощо.

На підставі плану аудиту складається його програма (в 2-х примірниках), в якій дають перелік факторів ризику фінансово-господарської діяльності, що передбачається перевірити під час аудиту, зміст і обсяг аудиторських процедур, необхідних для реалізації плану аудиту, а також склад аудиторів та графік аудиту.

У програмі аудиту зазначається:

• перелік критеріїв, по яких буде визначено ефективність управління об'єктом аудиту;

• перелік факторів ризику фінансово-господарської діяльності об'єкта аудиту, які передбачається перевірити за визначеними критеріями, методи проведення аудиту, процедури їх застосування, обсяг аудиту та вибірки, а також рівень суттєвості можливих порушень та недоліків;

• необхідність залучення до проведення аудиту інших органів ДКРС чи представників інших органів влади, установ та організацій;

• відповідальні працівники, що здійснюють аудит та графік проведення аудиту.

У разі передбачення програмою проведення аудиту структурних підрозділів суб'єкта господарювання без права юридичної особи із залученням інших регіональних контролюючих органів, по кожному структурному підрозділу відповідним регіональним контролюючим органом має бути складена окрема програма аудиту з урахуванням положень загальної програми аудиту в цілому по суб'єкту господарювання.

У разі виявлення порушень чи відхилень від норм слід визначити суттєвість впливу цих порушень (недоліків) на достовірність фінансової звітності та показники ведення фінансово-господарської діяльності і зробити відповідні висновки, які потрібно групувати, виходячи із суттєвості та ступеня їх впливу на фінансово- господарську діяльність підприємства.

На підставі програми аудиту, по кожному питанню (фактору ризику) розробляється "макет аудиту", який є робочим документом кожного аудитора. "Макет аудиту" являє собою порядок перевірки кожного питання програми аудиту щодо законності, достовірності і доцільності з наведенням детальної інструкції для роботи:

• послідовність дослідження питання;

• перелік документів, які необхідно перевірити та порівняти між собою (технологічні карти виробництва, розпорядчі, фінансові та статистичні документи тощо), із наведенням зв'язку між цими документами;

• напрямки діяльності чи господарські операції, які можуть потребувати додаткової перевірки;

• посади відповідальних працівників об'єкта аудиту, з якими має бути обговорений висновок державного аудитора з даного питання.

Під час III етапу аудиту за обраними аудиторськими процедурами та, виходячи з обсягу вибірки, проводиться перевірка визначених факторів ризику діяльності об'єкта аудиту, за результатами якої підтверджується або спростовується попередня інформація стосовно недоліків і проблем в управлінні цією діяльністю.

Кожне питання (фактор ризику), що підлягає аудиту, повинно бути досліджене з урахуванням процедур, визначених програмою аудиту і "макетом аудиту". У разі виявлення порушень чи відхилень від норм, слід визначити суттєвість впливу цих порушень (недоліків) на достовірність фінансової звітності та показники ведення фінансово-господарської діяльності.

У цілому структура проведення аудиту з урахуванням визначених факторів ризику повинна бути спрямована на перевірку таких основних напрямів діяльності об'єкта аудиту:

• виконання статутних завдань;

• формування доходів;

• формування витрат;

• законність та ефективність видатків (використання) майна, в тому числі коштів цільового фінансування (на виконання державних програм тощо);

• використання прибутку;

• правильність ведення бухгалтерського обліку та достовірність фінансової звітності.

Перевірка виконання статутних завдань полягає у порівнянні фактичних сфер діяльності об'єкта аудиту із завданнями, визначеними в

його статуті, а також дослідженні повноти виконання об'єктом аудиту статутних завдань.

Перевірка питання формування доходів полягає у виявленні факторів, які спричинили зниження чи втрату доходів, а також у пошуку резервів для їх підвищення. Фактори ризику доцільно досліджувати за напрямами:

• причини неповного та неефективного використання виробничих потужностей та основних засобів об'єкта аудиту, стан їх збереження (запропоновані процедури аудиту: перевірка, аналіз, обстеження, порівняння, тестування тощо);

• обґрунтованість вартості реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) для забезпечення рентабельності виробництва, в тому числі доцільність надання знижок та переваг окремим покупцям чи залучення посередників до реалізації продукції (запропоновані процедури аудиту: аналіз, перевірка, порівняння, тестування тощо);

• повнота виконання договірних умов та своєчасність розрахунків за реалізовану продукцію, товари, роботи та послуги (запропоновані процедури аудиту: перевірка, звірка, аналіз, інвентаризація тощо);

• повнота надходження доходів від основної й інших видів діяльності (запропоновані процедури аудиту: перевірка, аналіз тощо);

• ефективність використання матеріальних та фінансових ресурсів при участі у спільній діяльності; інвестування в статутні фонди інших суб'єктів господарювання, придбання цінних паперів (запропоновані процедури аудиту: аналіз, порівняння тощо);

• ефективність і законність надання в оренду і в оперативне управління виробничих потужностей та основних засобів тощо (запропоновані процедури аудиту: перевірка, аналіз, звірка тощо).

Перевірка питання формування витрат полягає у виявленні факторів, які спричинили завищення витрат та пошук резервів для їх зниження. Фактори ризику доцільно перевіряти за напрямами:

• дотримання встановлених норм та обгрунтованість списання на витрати матеріальних цінностей та сировини (запропоновані процедури аудиту: перевірка тощо);

• дотримання вимог нормативно-правових актів при нарахуванні і виплаті заробітної плати (запропоновані процедури аудиту: перевірка, тестування тощо);

• обгрунтованість витрат від нетипових видів діяльності (запропоновані процедури аудиту: перевірка, аналіз, порівняння, анкетування, тестування тощо);

• правильність формування резерву сумнівних боргів, обгрунтованість списання простроченої дебіторської заборгованості, стан претензійної роботи (запропоновані процедури аудиту: перевірка, аналіз, тестування, анкетування тощо).

При дослідженні законності та ефективності видатків (використання) майна, в тому числі коштів цільового фінансування (асигнування з бюджету, субсидії, кошти цільових фондів, законодавчо встановлені цільові надбавки до тарифів, цільові внески фізичних та юридичних осіб, безкоштовне отримання активів тощо) вивчається обгрунтування обсягу та доцільності отримання коштів на фінансування заходів (наявність та достовірність розрахунків до кожного виду витрат), їх цільове призначення, наявність затвердженого в установленому порядку плану використання коштів, договорів на виконання робіт, актів виконаних робіт, дотримання вимог нормативно-правових актів під час здійснення закупівель, доцільність придбання товарів, робіт та послуг через посередників тощо.

Досліджується стан виконання заходів, фінансування яких здійснювалось за цільовим призначенням. У разі повного виконання або завершення етапів робіт, проаналізувати чи досягнуто мети, під яку виділялись кошти цільового фінансування, наявність реальної економічної вигоди об'єкта аудиту від участі у виконанні вказаних заходів.

Перевірка питання використання прибутків передбачає вивчення доцільності та обгрунтованості використання отриманого прибутку: створення дивідендного фонду, використання прибутку на розвиток об'єкта аудиту.

При дослідженні використовують такі процедури аудиту, як перевірка, аналіз, порівняння тощо.

Розподіл прибутку (доходу) державних комерційних та казенних підприємств, господарських товариств, у статутному фонді яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану ' з урахуванням вимог Господарського кодексу України.

Правильність ведення бухгалтерського обліку та достовірність фінансової звітності перевіряється стосовно повноти і правильності відображення в обліку господарських операцій, доходів і витрат, а також правильності складання фінансової звітності.

З урахуванням виявлених порушень і недоліків необхідно зробити висновок по всіх статтях, що перевірялись як ризикові, та вплив цих порушень на фінансові результати діяльності об'єкта аудиту і на розмір платежів до бюджету.

Складання аудиторського звіту, що відповідає IV етапу аудиту, окремо розглядається в п. 5.1.

Важливо враховувати, що ефективний державний фінансовий аудит передбачає оптимальне поєднання внутрішнього та зовнішнього аудиту, особливо для середніх та великих підприємств. Відділ внутрішнього аудиту повинен акцентувати уваїу не лише на окремі відхилення, а і на прогнозування показників фінансово-господарської діяльності підприємства. Оцінка системи внутрішнього контролю (аудиту) є обов'язковим елементом системи державного фінансового аудиту на підприємствах державного сектору економіки. Отже, запровадження зазначених підрозділів та їх оцінка є складовою системи державного фінансового аудиту даного сектору економіки.

Незважаючи на те, що системи державного внутрішнього фінансового контролю в різних країнах Європи мають певні відмінності, в основу загального принципу їх створення покладені єдині (стандартні) організаційні підходи та понятійна база. Визначена в Концепції понятійна база державного внутрішнього фінансового контролю грунтується на вимогах ЄС до державного сектору, зокрема в розділі 28, а також у базових документах INTOSAI. Застосування такої понятійної бази у вітчизняному правовому полі відповідає процесу адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Базовим принципом державного внутрішнього фінансового контролю є чітке розмежування внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту. Внутрішній аудит повинен визначати, яким чином здійснюється внутрішній контроль, включаючи способи попереднього контролю.

Внутрішній аудит – форма контролю, що забезпечує функціонально незалежну оцінку діяльності органів державного сектору та дає впевненість Кабінету Міністрів України, Міністерству фінансів, іншим заінтересованим центральним органам виконавчої влади, керівництву органів державного сектору в тому, що система державного управління функціонує у спосіб, який максимально знижує ризик шахрайства, марнотратства, допущення помилок чи нерентабельності. Метою внутрішнього аудиту є надання рекомендацій з удосконалення діяльності органу державного сектору, підвищення ефективності процесів управління, що сприяє досягненню мети органом державного сектору. До завдань внутрішнього аудиту належить також забезпечення ефективного внутрішнього контролю відповідно до понесених витрат. Здатність надання незалежних та об'єктивних рекомендацій є основною відмінністю внутрішнього аудиту від інших форм контролю.

Централізований внутрішній аудит – це державний внутрішній аудит, що проводиться ГоловКРУ. Спрямування та координацію централізованого внутрішнього аудиту здійснює Міністерство фінансів.

Децентралізований внутрішній аудит — внутрішній аудит, що здійснюється уповноваженим самостійним підрозділом (посадовою особою), підпорядкованим безпосередньо керівництву органу державного сектору, але функціонально незалежним від нього, в самому органі державного сектору або в межах системи його управління.

В органах державного сектору економіки планується запровадження системи внутрішнього контролю. Це не створення нових структурних підрозділів, не введення ревізійних посад, а удосконалення управління, система, безперервний процес всередині органу, що здійснюється майже всіма його працівниками. Важливо, щоб у період реформування контрольно-ревізійні підрозділи, бухгалтерські, планово-економічні та фінансові служби не були сторонніми спостерігачами. їх головним завданням буде допомога у побудові адекватних внутрішніх систем контролю.

В органах державного сектору буде запроваджено децентралізований внутрішній аудит як забезпечення постійної внутрішньої і водночас функціонально незалежної оцінки діяльності органів державного сектору для удосконалення їх діяльності та підвищення ефективності процесів управління.

Як на правовому, так і методологічному рівні в Україні не забезпечено практичне створення і функціонування служб децентралізованого внутрішнього аудиту в органах державного сектору. Фактично в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади функціонують контрольно-ревізійні підрозділи, але їх діяльність не може ототожнюватися з проведенням внутрішнього аудиту згідно з нормами і правилами ЄС.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Державний аудит фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки
Методика проведення аудиту фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки
Методика проведення органами державної контрольно-ревізійної служби фінансового аудиту
ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ
Фінансові проблеми державного сектору в економіці
Особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки
Механізм здійснення державного фінансового аудиту органами ДКРС України
Теоретико-методологічні засади державного фінансового аудиту
Державна політика у корпоративному секторі економіки
Порядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту окремих господарських операцій
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси