Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Особливості спілкування дошкільникаМануальне спілкуванняПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ
Полемічні погляди Івана ВишенськогоТехніко-криміналістичні прийоми, методи, засоби збирання матеріальних...Прийом "часткового звіту"
Найпростіші правила виведенняПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ ІНКАСОВИХ ОПЕРАЦІЙОфіційні правила тлумачення торговельних термінів Інкотермс...
друга. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКАКРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКАКриміналістична техніка
 
Головна arrow Документознавство arrow Ділове спілкування: усна і писемна форми
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Полеміка у спілкуванні

Полеміка – суперечка, переважно під час з'ясування питань у політичній, діловій, літературній чи художній сферах. Це різновид суперечки, що вирізняється тим, що основні зусилля її учасників спрямовані на утвердження свого погляду на обговорюване питання. У полеміці завжди має бути визначена теза, що виступає предметом суперечки, певна змістовна зв'язність, яка передбачає увагу до аргументів протилежної сторони, черговість виступів учасників суперечки.

Полеміка як різновид спілкування, що відбувається у формі інтелектуального двобою, виконує соціальну (механізм прийняття рішень), інформаційну (інтенсивний обмін інформацією) та інтелектуальну (суперечка – єдиний тренажер людського розуму) функції.

Основне завдання полеміки – утвердження однієї з протилежних позицій, проте необхідно пам'ятати, що головним у суперечці є досягнення істини. У полеміці неприпустимі некоректні прийоми (підміна тези, аргумент до сили чи до невігластва, використання хибних і недоведених аргументів). У полеміці важливе значення мають, зокрема, ініціатива, нав'язування свого сценарію обговорення теми, раптовість у використанні доведення, вибір найбільш вдалого часу для викладення вирішальних аргументів.

Полемічні прийоми

Гумор та Іронія посилюють емоційний вплив на слухачів, допомагають "розрядити" напружену атмосферу.

Прийом бумеранга – "бий ворога його ж зброєю": полягає в тому, що теза чи аргумент обертається проти того, хто їх висловив.

Зведення до абсурду. Демонструється хибність тези, оскільки наслідки, що випливають з неї, суперечать дійсності.

Атана запитаннями. У суперечці важливо ставити запитання: відповідати завжди складніше, ніж запитувати. Мета цього прийому – перехопити ініціативу, ускладнити становище опонента.

У багатьох сферах професійної діяльності людини, що проходить у системі "людина – людина", можливе проведення полеміки, учасники якої послуговуються загальноприйнятими полемічними прийомами й дотримуються визначених правил.

Правила проведення полеміки

1. Не слід сперечатися без особливої необхідності. Якщо ε можливість досягти згоди без суперечки, треба її використовувати.

2. Суперечка може виникнути лише за наявності несумісних уявлень про один і той самий об'єкт, явище.

3. Можна обговорювати тільки те питання, яке добре знають обидві сторони.

А. Будь-яка суперечка повинна мати свою чітко визначену тему й предмет.

5. Необхідно узгодити з опонентом предмет суперечки й порядок ведення полеміки.

6. Не відхилятися від обговорюваної теми й не змінювати предмет обговорення.

7. Не допускати переходу "на особистості". Замість обґрунтування тези не намагатися звернутися до почуттів і настрою слухачів: оцінюють не вчинки людини, а її позитивні й негативні риси.

8. Не приписувати опонентові використання некоректних прийомів ведення суперечки.

9. Виявляти принциповість, але не впертість.

10. Дотримуватися етики ведення полеміки: спокій, витримка, доброзичливість, повага й толерантне ставлення опонентів один до одного.

Техніка аргументації

Аргументація – це інтелектуальна діяльність з аналізу і створення доказів, необхідних для усіх подальших суджень.

Аргументи – докази, які учасники суперечки використовують для переконання партнерів у своїй правоті. Аргументи поділяють на такі групи:

• аргументи раціональні – "аргументи до справи";

• аргументи ірраціональні (психологічні) – "аргументи до людини". Л. І. Мацько зауважує, що кожен учасник спілкування повинен знати основні критерії добору аргументів:

• міцний зв'язок з тезою – аргумент має бути спрямований саме на цю тезу, а не розпорошуватися на всі;

• істинність, вірогідність доказу;

• орієнтація на обрану аудиторію;

• паралельне використання аргументів "за" і "проти", виваженість доказів для того, щоб переконатися в перевазі істинних;

• образна форма аргументації, оскільки це сприяє більш інтенсивній активізації пізнавальної діяльності слухачів.

Сучасні дослідники виділяють такі джерела отримання аргументів: фанти, авторитети, відомі істинні судження

Факти – найбільш надійний вид аргументів. Узагальнюючи факти, слід пам'ятати:

• якщо доповідачеві відомі всі факти, що повністю розкривають аналізоване явище, і він використовує ці фактичні відомості для подальших висновків, то він діє за допомогою так званої "повної" індукції;

• зазвичай учаснику суперечки відомі типові й конкретні випадки, які він узагальнює висновком про всю сукупність таких випадків ("неповна індукція"); доводячи, необхідно аналізувати всі доступні факти. Авторитети. Звернення до авторитетів – один із найбільш поширених видів аргументів у суперечці. Якщо використовувати посилання на авторитети як докази, необхідно пам'ятати про те, що авторитети повинні бути прийнятними в цій аудиторії, тобто вони насправді повинні мати високий статус.

Відомі істинні суджений. Це закони, теорії, аксіоми, традиційно прийняті в певній людській спільноті як беззаперечно правильні.

Дібравши аргументи, необхідно оцінити їхню силу. У риториці суперечки аргументи розрізняють за силою:

вичерпні: доказ, який повністю доводить правоту певної думки, виявляється рідко; у суперечці його рекомендують висувати як завершальний удар по позиціях супротивника;

головні: у суперечці висуваються постійно, в найбільш зручній ситуації; допоміжні докази висуваються як доповнення до головних;

суперечливі: такі факти, які можна використовувати і "за", і "проти" позиції, що доводиться; такі аргументи слід використовувати дуже обережно;

запасні: рекомендується не всі докази використовувати в процесі суперечки.

Важливо не лише вміло дібрати аргументи в суперечці, але й правильно їх використовувати у структурі доведення. Логічне доведення тричленне:

• теза (судження, істинність якого доводять);

• аргументи;

• логічний зв'язок між ними (демонстрації).

Отже, аргументацій – це майстерний добір переконливих доказів. Основа аргументації – складна логічна операція, що є комбінацією суджень як елементів доказу: теза – аргумент – демонстрація.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси