Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
ІСТОРІЯ РИТОРИКИРИТОРИКА ЯК НАУКАТЕОРЕТИЧНА РИТОРИКА
ЗАКОНИ МОВИ. ПРАВИЛА РИТОРИКИІСТОРІЯ РИТОРИКИРИТОРИКА ЯК НАУКА
ІСТОРІЯ РИТОРИКИОсновні закономірності риторикиОсновні поняття класичної риторики
 
Головна arrow Документознавство arrow Ділове спілкування: усна і писемна форми
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Поняття про риторику

У сучасних наукових джерелах риторику називають теорією красномовства, наукою про ораторське мистецтво. Як наука риторика не ізольована, а пов'язана з іншими галузями наукового знання, зокрема з філософією, логікою, психологією, педагогікою, етикою, естетикою, літературознавством, лінгвістикою. Фахівців різної спеціалізації цікавлять різні аспекти красномовства. Мовознавці розробляють теорію культури мовлення, дають рекомендації, як говорити правильно. Психологи вивчають проблеми сприйняття і впливу мовленнєвого повідомлення. Логіка навчає оратора послідовно й чітко висловлювати свої думки, правильно будувати виступ.

Як навчальний предмет риторика – це філологічна дисципліна, об'єктом якої є теорія красномовства, ораторське мистецтво, способи побудови виразного мовлення в різних стилях і жанрах.

Головна особливість риторики в тому, що вона абстрагується від системи конкретної мови (яку обирає ритор) і зосереджується на структурі мовної особистості відправника й отримувача мовлення, на мовленнєвій техніці аргументації і на методі побудови доцільного висловлювання. Тому риторику цілком можна назвати персоналістичною теорією мовлення. Риторика виконує низку суспільних завдань, які полягають у:

• вихованні ритора – гідного громадянина, компетентного в публічному мовленні;

• створенні норм публічної аргументації, що забезпечують продуктивне обговорення значущих для суспільства проблем;

• організації мовленнєвих відношень у галузях, які складають базис суспільства: управління, освіта, господарська діяльність, безпека, правопорядок;

• визначенні критеріїв оцінювання публічної діяльності, на основі якої добирають осіб, здатних обіймати відповідальні посади.

Традиційна особливість риторики як навчальної дисципліни в тому,

що вона викладається догматично – у вигляді положень і правил. Догматичний метод викладання іноді вводить в оману щодо природи положень і правил риторики. Правила риторики не є обов'язковими настановами й заборонами, вони лише узагальнюють досвід видатних майстрів слова, указуючи на труднощі й небезпеку, що є проблемою для кожного, хто пише для публічного представлення.

Традиційно риторику поділяють на конкретну й загальну. Конкретна риторика вивчає окремі різновиди мовлення. Загальна риторика вивчає принципи побудови доцільної промови. Риторика узагальнює досвід суспільно-мовної практики й пов'язана з висловленнями й нормами аргументації, що склалися в культурі конкретного суспільства. Існують українська, французька, американська риторика, кожна з яких вивчає специфічний тільки для певної культурно-мовної спільноти тип мовної особистості й характер мовленнєвих відносин. Тому можливі конкретна й загальна українська риторика, але неможлива універсальна риторика.

Загальні закони риторики

Риторика як персоналістична теорія мовлення підпорядковується загальним з тоном.

Перший закон (концептуальний) формує й розвиває в людини вміння всебічно аналізувати предмет дослідження й вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію).

Другий закон (закон моделювання аудитори) формує й розвиває в людини уміння вивчати в системі три групи ознак, які визначають "портрет" будь-якої аудиторії:

• соціально-демографічні;

• соціально-психологічні;

• індивідуально-особистісні.

Третій закон (стратегічний) формує й розвиває в людини уміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії:

• визначення цільової установки діяльності;

• виявлення й розв'язання суперечностей у досліджуваних проблемах;

• формулювання тези (головної думки, власної позиції).

Четвертий закон (тактичний) формує й розвиває в людини вміння працювати з фактами та аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовника (аудиторії), тобто створювати атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості.

П'ятий закон (мовленнєвий) формує й розвиває в людини вміння володіти мовленням ("одягати" свою думку в дієву словесну форму).

Шостий закон (закон ефективної комунікації) формує й розвиває в людини вміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією як необхідну умову успішної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Сьомий закон (системно-аналітичний) формує й розвиває в людини уміння рефлексувати (виявляти й аналізувати власні відчуття з метою навчитися робити висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід) й оцінювати діяльність інших, тобто визначатися, як допомогти іншому ефективніше здійснювати його діяльність, а також як навчитися засвоювати цінний досвід іншого.

Основні поняття риторики

Для риторики є основними терміни пафос, логос, /полос та етос. Пафосом називається "намір, задум творця промови, який має на меті розвинути перед адресатом певну цікаву для слухача тему". Зміст пафосу – думка, спрямована на прийняття рішення. Пафос створює мовленнєву емоцію аудиторії, завдяки якій стає можливим рішення й доцільна дія. Аудиторія, до якої звернений пафос ритора, являє собою не просто певне скупчення людей, а громаду, організовану словом. Підгрунтям організації аудиторії можуть бути духовно-моральні цінності або матеріально-практичні інтереси.

ПРАВИЛА ПАФОСУ:

• пафос є основою задуму;

• без пафосу неможливі рішення й дії;

• слід уникати знижувального пафосу;

• ритор не повинен створювати штучний пафос, що не відповідає задуму й предмету промови;

• пафос промови пов'язаний з емоціями, що можуть виникнути в аудиторії, тому ритор має передбачити емоції, які його слово може викликати в аудиторії';

• ритор повинен контролювати власні мовленнєві емоції;

• надто сильний і недоречний пафос компрометує ритора.

Логосом називаються словесні засоби, які ритор використовує в аргументації висунутих пропозицій. Логос породжується пафосом і постає як аргументація – система засобів вираження, доцільних для задуму промови і її обґрунтування у формі, прийнятній і переконливій для аудиторії.

Побудова аргументації ґрунтується на загальноприйнятих моделях і правилах, які уможливлюють задум у формі, прийнятній для конкретної аудиторії, тобто поєднати думки ритора й аудиторії, досягти згоди аудиторії з доказами та її приєднання до пропозиції ритора.

ПРАВИЛА ЛОГОСУ

Ритор не повинен:

• використовувати софістичну аргументацію: навмисно вводити в оману щодо справжнього задуму чи змісту промови;

• створювати необгрунтовані судження;

• створювати таку аргументацію, розуміння й оцінювання якої недоступні для аудиторії;

• використовувати неприйнятні мовленнєві засоби.

Логос доповнюється топосом – певними фактами життя й думками, які можуть зробити висловлення оратора більш переконливим.

Стосом називаються умови виголошення промови, які суспільство створює ритору. Ці умови передбачають можливість обговорення значущих для суспільства проблем, коли учасники обговорення не лише мають різні думки, але й обстоюють різні світоглядні позиції.

Таким чином, етос створює умови для промови, пафос – джерело створення смислу промови, а логос – словесне втілення пафосу на умовах етоса й за підтримки топоса.

Ці основні категорії риторики пов'язані одна з одною і переходять одна в одну.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси