Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Правила виголошення ораторської промовиТехніка дихання і техніка мовленняКРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКАдруга. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКАКриміналістична технікаТехніка - збереження виразу обличчя гравця в покерТехніка "вівця в шкурі вовка"Ідеографічні технікиПромови з певної нагодиСистема створення й освоєння нової техніки
 
Головна arrow Документознавство arrow Ділове спілкування: усна і писемна форми
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Техніка виголошення промови

Висока мовна й голосова техніка дозволяє оратору правильно інтонувати промову. Під інтонацією слід розуміти ритміко-мелодійну побудову промови, що передає її смисл і почуття за допомогою висоти тону, сили звуку, темпу мовлення і тембру голосу. За допомогою тонального забарвлення слів складаються протилежні за змістом речення: чи то піднесено-урочисті, чи то доброзичливі, чи то наказові, чи то грубі, чи то зневажливі. Поза інтонацією немає ані побутового, ані художнього, ані наукового слова.

Інтонована мова діє також емоційно. Емоційно забарвлені інтонації передають слухачам різноманітні почуття оратора. Крім голосу, техніку характеризують темп і ритм мовлення.

Темп мовлення – це швидкість, з якою оратор вимовляє слова, речення, весь текст у цілому. Він залежить від індивідуальних особливостей промовця, його темпераменту, від теми та змісту промови, а також від умов, за яких виголошується промова, та особливостей аудиторії. Тому одна й та сама промова повинна бути викладена різним темпом в аудиторіях, що відрізняються за рівнем освіти, статтю, віком, професією.

Ритм промови – зміна певних частин промови за довжиною звучання, а також чергування мовлення, що звучить, та пауз. Фізіологічні паузи, викликані необхідністю вдихнути повітря. Як правило, вони збігаються з іншими паузами – граматичними, логічними і психологічними.

Логічні паузи пов'язані зі змістом, логікою промови. За їх допомогою оратор здійснює роздрібнювання потоку слів на змістовні частини. Це поділ або поєднання слів у мовні такти. Мовний такт – відрізок фрази, цілісний за значенням, об'єднаний інтонаційно й відокремлений з обох боків паузами.

Логічна точність і виразність мови досягається постановкою логічних наголосів. Логічний наголос – підкреслена вимова етапних речень у промові (тези, висновки), а також найзначніших слів і словосполучень у фразах.

Щоб набути навичок логічно виразного звучання мови, необхідно спочатку навчитися розбивати фрази на мовні такти, швидко визначаючи в них основне за змістом.

Щоб виділити в тексті логічно наголошені слова й вислови, необхідно передусім вибрати зі всієї фрази одне ключове слово й виділити його наголосом. Потім треба зробити те саме з менш важливими словами, але з такими, які теж необхідно виділити. Неголовні, другорядні слова особливим наголосом не виділяються. Існує цілий комплекс наголосів: сильних, середніх, слабких – їх розподіляють залежно від змісту промови та її мети.

Звучання логічно наголошених слів і фраз допоможуть підсилити такі прийоми техніки мовлення, як зміна сили або регістру звучання голосу; уповільнення темпу мови; паузи.

Завдяки цьому промова стає "рельєфною", передає слухачам ставлення оратора до окремих фрагментів і положень у виступі як до найважливіших. Це впливає на формування у слухачів їхнього ставлення до тих проблем, які оратор порушує в промові.

Окрім згаданих прийомів (варіація сили звучання голосу, логічних наголосів, що залежать від ступеня важливості предмета розмови, різноманітності темпу, що відтіняє значущість окремих думок), виразності звучання мові надає зміна висоти тону.

Призначення психологічної паузи – емоційна інтерпретація тексту, розкриття психологічного навантаження думки. Крім голосу, інтонації, певне значення для промовця має його міміка й жести.

Вираз обличчя оратора, його поза й жести – додатковий засіб виразності. Публічна промова – це результат складного духовного й фізичного процесу. У мозку й у тілі людини виникає безперервний потік емоцій, почуттів, ідей, фізичних рухів.

Жести нерозривно пов'язані з перебігом думок і зміною почуттів оратора, їх ритмічний збіг з інтонацією, наголосом і паузами допомагає зосередити увагу слухачів на тих чи тих важливих частинах виступу промовця, вказати на його ставлення до висловлених положень і викликати в слухачів схоже ставлення. Жести не можна "запозичувати", вони повинні виражати темперамент, почуття самого оратора, відповідати особистості, думці виступу. Вони мають бути стриманими, економними, природними.

Міміка оратора відбиває його духовний стан. На обличчі оратора слухачі бачать і радість, і сум, і подив, і блаженство: байдуже обличчя промовця породжує байдужість у слухачів.

Якщо промова триває довго, оратор повинен говорити чітко, не кваплячись і абсолютно неупереджено. Щоб запобігти стомливій одноманітності, треба скласти промову в такому порядку, щоб кожний перехід від одного розділу до іншого потребував зміни інтонації, щоб тон голосу передавав упевненість, переконаність, силу. Проте слід уникати повчального тону.

Справжня промова – це гармонія духовного стану оратора із зовнішнім проявом цього стану; у думці й серці мовця є певні міркування, певні почуття; якщо вони передаються точно й до того ж не тільки в словах, але й у всьому зовнішньому вигляді промовця, його голосі й рухах, людина промовляє як оратор.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси