Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економічна політика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Передмова

Економічна політика - це реалізація економічної теорії; вона здійснюється для піднесення у соціально-економічної ефективності суспільного виробництва. В економічній політиці віддзеркалюється рівень державного менеджменту, а це один із засадних чинників економічного зростання і розвитку. Якщо економічна політика держави формується на відповідній науковій основі, ураховує запити всіх суб'єктів господарювання, передбачає узгодження, оптимізацію, поєднання докорінних інтересів усього населення країни і сприяє створенню механізму економічного стимулювання праці, тоді вона стає рушійною силою суспільного прогресу.

Особливого значення економічна політика держави набуває в періоди економічних криз, на етапах переходу від однієї економічної формації до іншої.

Перехід до ринкової економіки постсоціалістичних країн змусив уряди цих країн зробити складний вибір щодо дальшого розвитку, засобів та інструментів реформування суспільного виробництва, а інакше - розроблення та реалізації економічної і соціальної політики, яка б уможливила максимально ефективне використання матеріальних та трудових ресурсів, наукового потенціалу для досягнення стратегічної мети - перебудови економіки і суспільних відносин.

На наш погляд, курс "Економічна політика" має стати обов'язковим для всіх вищих навчальних закладів України, бо його належне вивчення стане теоретичною базою для прийняття науково обґрунтованих економічних рішень у керуванні виробництвом на всіх рівнях, а також для вибору методів та інструментів реалізації економічної політики, аналізу її ефективності.

ЗАГАЛЬНІ НАУКОВІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

ПРЕДМЕТ І ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

СЛОВО ДО ЧИТАЧА.

Доволі відомий американський економіст М. Фрідмен в одній зі своїх статей запитав: "Економічна політика — це наука чи мистецтво?",— але остаточної відповіді й досі не знайдено. Проте можна без сумнівів твердити, що для розуміння економічної політики, а тим паче для її здійснення, конче потрібні спеціальні знання. Ось ці знання, шановний читачу, ти і почнеш опановувати, прочитавши даний посібник. Зауважимо, що автори прагнули зробити книжку якнайцікавішою й корисною, а матеріал подати як змістовний, живий та оптимістичний. І тут буде доречним навести вислів німецького філософа Фрідріха Ніцше: "Той, хто пізнає проблему, не повинен боятися занурюватись у "воду істини " тоді, коли вона глибока, а боятися треба, коли вона мілка".

Водночас не забуватимемо: пізнання феномену "економічна політика" ускладнюється тим, що "сторінки життєпису" певної її концепції викладено різними мовами і, будучи розосередженими по різних країнах, вони залишаються не прочитаними в цілому, "корпусно". Отож, вивчення даної проблеми триває, і наша безпосередня участь у цьому набуває ознак співтворчості та причетності.

Що ж до тебе, читачу, то саме від наполегливості у вивченні економічної політики залежать твої майбутні успіхи на цьому терені. Щасти тобі .

Економіка і політика: їхня сутність і взаємозв'язок

Арсенал знань, уже набутий студентом щодо практичної функції економічної теорії, дає можливість висновувати, що відповідні відомості ведуть до передбачення, а передбачення (прогнозування) — до конструктивно-раціональної дії в економіці.

Безсумнімним є й те, що економічна теорія розвивалась у пошуках відповідей на питання, які виникали в господарській практиці. Ось чому цілком правомірно відрізняти економічну теорію та економічну політику, адже важливе не лише осмислення економічної дійсності, а й прогнозування економічної динаміки. Отож, очевидно, можна стверджувати: якщо економічна теорія вивчає першою чергою механізм дії об'єктивних економічних законів, то економічна політика— механізм використання економічних законів соціально-економічними суб'єктами (насамперед державою).

При цьому наголосимо: предметом нашої уваги є національна економічна політика. Стан суспільства, де такої політики немає, як уважає лауреат Нобелівської премії Дж. Б'юкенен, слід назвати хаосом. Наразі існує низка обставин, які виводять економічну політику на передній план: по-перше, це — ускладнення суспільного життя в усіх його формах і виявах; по-друге, комплексність соціально-економічних завдань, розв'язання яких неможливе без належного економічного аналізу; по-третє, нелегкий і суперечливий пошук узгодження дій у сфері міжнародних економічних відносин. Натуральним (природним) проявом значущості економічної політики стало зростання частки державних витрат у ВВІ І. Так, за XX ст. вона збільшилась у 5 разів і нині в середньому в розвинутих країнах становить до 40 %.

Економічна політика як наука є одним зі складників системи економічних наук. Як визначити її місце в цій системі?

Тепер у спеціальній літературі фактично узвичаєним є поділ економічних наук на три підгрупи:

перша— теоретичні науки (політекономія, мікроекономіка, макроекономіка);

друга — теоретико-прикладні (економічна політика, державне регулювання тощо);

третя— конкретно-прикладні (широкий спектр наук, які досліджують і вивчають економіку окремих галузей, а також науки функціонально-спеціальні — фінанси, бух облік, статистика та ін.).

Інакше кажучи, економічна політика посідає проміжну позицію між теоретичними і конкретно-економічними науками. З одного боку, вона спирається на теоретичні узагальнення політекономії та макро і мікроекономіки, а з другого — є стартовою опорою для конкретно-економічних наук.

Слід відзначити, що економічна політика як наука використовує фундаментальні напрацювання не лише у сфері економіки, а й соціології, психології, історії, політики. Першооснова політичного дослідження — економічні концепції, моделі, досвід.

Для докладнішого визначення предмета економічної політики та її місця в системі економічних наук потрібно мати чітке уявлення про зміст політики та економіки і їхній взаємозв'язок як наук.

Серед численних визначень економіки як науки доволі дієвим методологічно є таке: економіка— це сукупність економічних відносин, котрі співвідносяться з відповідним рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Водночас економічна наука покликана досліджувати, яким способом максимально ефективно слід використовувати обмежені виробничі ресурси для оптимального задоволення потреб, що невпинно зростають, тобто що? для кого? і скільки виробляти?

Відомий англійський економіст А. Маршалл визначав економіку як "учення про нормальну життєдіяльність людства". Таке широке трактування показує, що для дослідження конкретних економічних ситуацій потрібно знати основи функціонування здорового економічного організму. Подібно до інших галузей знань, економіка включає набір аксіом, доказів, придатних для аналізу ситуації за будь-яких конкретних умов. Звідси випливає, що вона не може бути національною, так само як не буває англійської фізики, французької математики, німецької хімії.

Отже, на першому рівні абстракції можна казати про економічну науку як систему (панівну) економічних відносин у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Основними агентами (суб'єктами) цих відносин є домогосподарства, підприємства (фірми), держава з її інституціями. Вони здійснюють різноманітну діяльність, спрямовану на реалізацію своїх економічних та інших інтересів. Важливими знаряддями такої діяльності поряд з органами державної влади та управління є різні класи (страти), верстви, політичні партії, об'єднання, рухи тощо. Метою їхньої діяльності є підпорядкування своїм інтересам інтересів держави та використання останньої як інструменту здійснення (реалізації) своїх докорінних соціальних, економічних і політичних цілей. А це вже політика !

Отже, політика — це, з одного боку, діяльність суспільних класів, груп, партій, організацій, відповідно до своїх інтересів і цілей; а з другого - - діяльність органів державної влади і державного управління згідно із соціально-економічною природою даного суспільства.

У спеціальній літературі трапляються різноаспектні тлумачення поняття "політика", серед яких варто виокремити такі основні підходи до її розуміння:

  • — функціональний (Плато н), тобто залежний від діяльності, а не від структури (складу) соціальних сил, які уособлюють (персоніфікують) владу;
  • — комунікативний (Аристотель), залежний від змін у суспільному житті, тобто змінний;
  • — директивний— силове розуміння політики (Макс Вебер) .

Так, М. Вебер писав, що поняття "політика" має надзвичайно широкий зміст і охоплює всі види діяльності із самостійного управління. Можна казати про валютну політику Імперського банку, політику профспілок під час страйку, про шкільну політику міської (сільської*) общини або про політику правління, що керує корпорацією, тощо . Вебер відзначав, що політика, судячи зі всього, це — прагнення до влади або бажання справляти вплив на розподіл влади будь-от між державами чи всередині держави, будь-то між групами людей, які живуть політикою .

Загалом політику поділяють на національну і міжнародну; суб'єктами останньої (поряд із державами) є такі міжнародні організації, як ООН, НАТО, ЄС, МВФ, СОТ тощо. Національну політику класифікують як внутрішню і зовнішню, економічну, соціально-політичну, екологічну, оборонну та ін. Цю градацію можна продовжувати, хоч вона, як і будь-яке породження нашої аналітичної свідомості, не вільна від суб'єктивізму.

Але політика— це й наука, що вивчає умови та способи досягнення цілей держави. Загалом за своєю суттю політика — це мистецтво керувати державою, з одного боку, а з іншого— це й учення про обов'язки держави стосовно суспільства і людей. Тут її головне завдання — точне визначення компетенції держави, інакше — тих меж, в яких вона повинна діяти, і тих меж, через які вона не має права переступати у своєму втручанні у відповідну сферу життєдіяльності суспільства.

Отже, політика— це керівна діяльність держави, і різних суспільних органів, інституцій, у процесі якої ставляться загальнодержавні цілі, що поєднуються з прагненням, як звичайно, утримати або роздобути (завоювати) владу.

У контексті останнього положення та для того, щоб позначити напрям, яким рухається сучасна наукова думка, наведемо ще одне визначення політики (в економічному аспекті), яке запропонував фундатор теорії суспільного вибору Джеймс Б'юкенен. Він, зокрема, вважає, що політика являє собою процес обміну між суб'єктом і державою, коли кожний добровільно погоджується обміняти свою частку витрат з утримання державних служб на послуги, що їх споживають спільно.

Слід ураховувати, що політика охоплює надзвичайно широкий спектр проблем у всіх сферах функціонування (діяльності) суспільства— безпосередньо політичній, виробничій, духовній, національній, зовнішніх відносинах тощо. Усе це окремі гілки політики, але вони опосередковують одна одну, перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. При цьому в конкретних суспільних умовах деякі з них можуть набувати не просто важливого значення, а навіть вирішального.

Однак за всіх умов та з урахуванням довгострокової перспективи конструктивно-вирішальна роль належить саме економічній політиці. Виникає питання: чому? Спробуємо відповісти на нього. Така її констатувальна роль обумовлена тим, що саме економіка є засадничою сферою розвитку будь-якого суспільства. Політичні дії в різних сферах (галузях) практично неможливо конструктивно аналізувати відірвано від економічних реалій. У цьому сенсі економічну політику (зрозуміло, науково обґрунтовану) образно можна порівняти з потужним прожектором (чи маяком), який освітлює і вказує правильну путь дальшого розвитку суспільства. Так, Мільтон Фрідмен оцінює ґрунтовні економічні знання як фундамент, на якому будується політична діяльність. А стосовно прийняття рішень політику він, скоріше, відносить до мистецтва, ніж до науки. На думку цього вченого, такий підхід дозволяє виявити основоположну єдність кінцевих цілей представників різних економічних течій, що сприяє подоланню розбіжностей. Воднораз економічна політика є і своєрідним "містком" між економічною теорією та господарською практикою.

Ясна річ, будь-яке економічне знання є цінним не само по собі, а тим, як воно служить практичним цілям суспільства. Економічна теорія не може обмежуватися просто констатацією фактів чи описувати лише економічні закономірності. її теоретико-пізнавальна функція має бути доповнена практичною функцією, яка віддзеркалюється у відповідній економічній політиці. При цьому важливою умовою ефективної реалізації економічної політики є цілісне бачення економічних процесів.

Утворюючи наукову базу політики, економіка, а точніше політична економія, пропонує (обґрунтовує) загальноприйнята способи, які б сприяли подоланню багатьох економічних негараздів (безробіття, інфляції, різних форм криз та ін.), а також стимулюванню економічного зростання, підвищенню добробуту в країні тощо.

Але які рішення обрати та використати в конкретній ситуації, на які важелі натискати і від яких заходів утриматися — це прерогатива політики, тобто політичних лідерів, які безпосередньо застосовують теоретичні напрацювання економістів.

Оволодіння економічною теорією є важливою передумовою піднесення соціальної активності різних суспільних верств та інституцій, опанування сучасного економічного мислення та свідомого господарювання, а інакше кажучи, умовою здійснення відповідної економічної політики на мікро і макрорівні.

Домінантою економічної політики є оптимальна реалізація основної мети функціонуючої економічної системи — досягнення якнайвищого рівня національного добробуту.

Теорія і практика свідчать, що економіка розвивається успішно лише тоді, коли держава, здійснюючи економічну політику, створює для цього необхідні умови завдяки реалізації широкого спектра різнорівневих економічних функцій. Ретроспективний аналіз дає змогу побачити, що ці функції виникають уже на стадії зародження (становлення) держави як суспільного інституту. Ще в традиційних суспільствах держава за допомогою законів регламентувала господарське життя — установлювала норми майнових відносин, види і рівні податків тощо. Надалі, з ускладненням господарської діяльності, втручання держави в неї ставало все активнішим. При цьому з'являлися різні загальні економічні проблеми, розв'язати які окремий суб'єкт був не в змозі без участі держави. Як приклад тогочасних універсальних проблем можна навести такі:

  • • сприяння розвитку продуктивних сил та національної економіки в цілому;
  • • забезпечення неподільності території країни як середовища для господарської діяльності;
  • • формування фінансових ресурсів державної скарбниці, за рахунок яких утримувались би державні інституції;
  • • участь у перерозподілі суспільного продукту та розвиток духовної сфери.

Розв'язувати ці та інші загальні проблеми міг лише такий інститут, який був би відносно незалежним від окремого суб'єкта господарювання і міг би виражати інтереси всього суспільства загалом. Ось чому цілком логічно, що згодом держава стала апаратом організації, об'єднання господарського життя, його управління на макрорівні, а відповідно, і реалізації економічних інтересів.

Отже, виникнення і розвиток економічних функцій держави — результат прогресу продуктивних сил та піднесення об'єктивних її потреб.

Відомий американський економіст П. Самуельсон убачає економічну роль сучасної держави у виконанні нею трьох засадних функцій —забезпечення: 1) економічної ефективності; 2) соціальної справедливості, 3) соціальної стабільності. Ці функції, не виключаючи безлічі інших підходів до їхньої класифікації, можна назвати функціями першого порядку, оскільки всі інші дії держави (регулювальні, перерозподільні, стимулюючі, нормо утворювальні тощо) підпорядковані реалізації цих перших.

Держава завжди виконувала і виконує не лише функції інструменту реалізації економічних інтересів суспільства, а й функції захисту панівних соціальних верств. Проте поняття "панівні соціальні верстви" є історичним. Так, за умов постіндустріального суспільства поряд з капіталістами-власниками, підприємцями та менеджерами з'являється і значна верства населення — так званий середній клас. Це значить, що тепер держава узгоджує компромісні позиції різних верств для забезпечення соціальної рівноваги та стабільності в суспільстві.

Словом, економічну роль держави правомірно розглядати в двох основних аспектах: забезпечення нею умов для реалізації загальносуспільних інтересів та координація, погодження інтересів панівних верств населення.

Держава, як уже зазначалося, має істотні можливості впливати на економіку, оскільки вона може або стимулювати, або затримувати, гальмувати розвиток тих чи тих форм, сфер економічних відносин, а отже, виконувати або прогресивну, або регресивну роль. Воднораз, незважаючи на свою значущість та відносну самостійність, держава не може примусити суспільство жити за такими відносинами (зв'язками), що суперечать об'єктивним економічним законам або для яких ще не створено реальних умов. Волюнтаризм у діяльності держави, тобто нехтування законами розвитку економіки, призводить до її дезорганізації, що відкидає суспільство в його еволюції назад.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші