Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Етика та Естетика arrow Прикладна етика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Моральні якості судді

Законодавство про суд і судочинство має моральні підвалини і спрямоване на захист моральних цінностей, яких дотримується суспільство.

Стаття 6 Конституції України закріплює принцип поділу влади і самостійності судової гілки влади разом з законодавчою та виконавчою владами. Це створює нормативну і ідейну базу для формування моральних вимог до представників судової влади. Судова влада, що діє в сфері соціальних і міжособистісних конфліктів, використовується як необхідний компонент системи засобів упередження, стримування, гальмування, протидії процесам, що дестабілізують життя суспільства. За цієї обставини судова влада повинна виправдовувати ті надії, що покладаються на неї суспільством у боротьбі зі злочинністю, бути відповідною високим моральним вимогам до своєї діяльності по зміцненню громадського порядку.

Найважливішою вимогою щодо діяльності судової влади є справедливість. Як зазначав О.С. Кобліков, судова влада оцінюється як справедлива тоді, коли вона застосовує закони, визнані суспільством як справедливі, вирішує справи, встановивши істину, достеменно встановивши їх фактичні обставини, приймає рішення у відповідності до пізнаних фактів і вимог закону. Справедливий суд - це суд, де скоєний злочин піддається заслуженому покаранню, а особа, невинуватість якої доведено, обов'язково буде виправдана.

Судова влада повинна забезпечувати рівні права всіх осіб, чиї інтереси так чи інакше зачіпає судова діяльність. Ця моральна вимога є іншим виявом справедливості.

V з'їзд суддів України у жовтні 2002 р. затвердив Кодекс професійної етики суддів. Зазначені в цьому Кодексі норми спрямовані на вирішення етичних питань, пов'язаних зі статусом судді. Як вказано у преамбулі цього документа, судді попри те, що ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності і визначати ступінь їх провини, мають прагнути додержуватись їх у професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету у суспільстві.

Вже перша стаття Кодексу закликає суддю бути прикладом законослухняності, неухильно додержувати присяги й завжди поводитись так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Чисельні пам'ятки культури минулого показують, що потреба в справедливому, чесному суді була актуальною і в умовах життя перших цивілізацій, коли тільки з'явилися перші правові кодекси. Вимога рівності в суді законодавчо закріплена досить давно. Однак забезпечення реальної рівності в суді, рівних реальних можливостей обстоювати свої права в судах людей, що належать до різних в соціальному, службовому, майновому сенсі груп, залишається актуальною проблемою і в наш час.

Судова влада повинна бути об'єктивною і неупередженою. Судова істина не може бути встановленою судом необ'єктивним, тенденційним у оцінці аргументів однієї з сторін. Стаття сьома Кодексу професійної етики судді вказує на те, що суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Безсторонність судової влади, яка на практиці означає відсутність прихильності до однієї з сторін, що протистоять у судовому процесі, зважене ставлення до їх домагань, осіб, що їх представляють, і діяльність тільки в інтересах істини і утвердження справедливості, опираючись на закон і совість - безперечно, є вимогою і морального, і правового характеру. Судова влада, що не діє безсторонньо (які б не були тому причини), втрачає довіру суспільства, а суддя, що уособлює таку владу, втрачає авторитет і моральне право здійснювати судочинство.

Вимогою до судової влади є її безсумнівна компетентність. Стаття п'ята Кодексу професійної етики судді звертає увагу на те, що суддя повинен старанно і неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні. Компетентність в даному випадку звичайно означає і високий професіоналізм суддів, глибоке і всебічне знання ними законів, знання і дотримання ними вимог професійної етики, увагу, витримку, що стають в нагоді при розгляді складних і заплутаних справ. Для належного виконання своїх професійних обов'язків суддя повинен мати вищу юридичну освіту. До цього слід додати і наявність значного життєвого досвіду, і тривалу практику юридичної діяльності, навички застосування законів. Однак і здобуті знання, і накопичений досвід можуть стати гальмом, мертвим вантажем, якщо постійно їх не вдосконалювати, не збагачувати загальну і професійну культуру, не приводити їх у відповідність до вимог життя.

Ще за часів Аристотеля (384-322 до н. е.) очевидним було те, що суддя повинен володіти особливими якостями. Філософ стверджував, що суддями можуть бути громадяни віком старше тридцяти років, до того ж за умови, що вони не є державними боржниками і не позбавлені громадянської честі. Ще раніше, в часи афінського архонта Солона (між 640/635(6)-559 до н. е.), суддів називали "тими, хто пам'ятає про справедливість", "тими, хто вирішують спірні питання".

У кодексі, що регламентує діяльність судді в сучасній Великобританії, особлива увага надається не тільки професійним, але й моральним якостям судді. Високо цінується особиста чесність. Приватне життя судді безпосередньо пов'язується з виконанням його професійних обов'язків. Так, приводом для відмови у призначенні кандидату на посаду судді може бути інформація про його надто розкуту поведінку під час святкування власного дня народження.

Кодекс судової етики, що діє в США, регламентує діяльність судді низкою принципів, які узагальнюють моральні характеристики профе-сіонала-юриста:

  • o суддя повинен оберігати чесність і незалежність судової влади;
  • o суддя не повинен допускати сумнівну поведінку;
  • o суддя повинен виконувати професійні обов'язки неупереджено і сумлінно;
  • o суддя повинен регулярно надавати звіти про свої прибутки, які він отримав за судову і позасудову діяльність;
  • o суддя не повинен втручатися в політичну діяльність.

Цими принципами окреслено поле діяльності судді, на якому не можуть виникати підстави для сумнівів щодо справедливості і неупередженості його рішень. Цілком доречною для цього є і декларація доходів судді. Разом з цим суспільством надаються належне фінансове забезпечення, ряд соціальних гарантій, чим створюються можливості для забезпечення незалежності суду, дотримання присяги судді та сумлінного виконання суддями своїх професійних обов'язків.

Проблема суддівської етики поставлена досить гостро в Україні. Поява Кодексу професійної етики судді є свідченням цього. Він є своєрідним доповненням Закону України "Про статус суддів". Як і Закон, кодекс наголошує на тому, що суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Звичайно, незалежність суду і політичні уподобання судді є поняттями несумісними, оскільки зводиться нанівець дієвість принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки законові. Проте у даному законі не передбачено моральних вимог до кандидатів на цю посаду. Кодекс професійної етики судді конкретизує деякі з них.

Наприклад, стаття друга вказує на те, що суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя. Він не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб. Стаття сьома підкреслює те, що суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками процесу чи іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо.

У цьому Кодекс спирається на зміст ст. 21 і ст. 24 Конституції України. Перша, як відомо, проголошує те, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. А друга - те, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Ця стаття також містить положення про те, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

А.Ф. Коні в статті "Судова реформа і суд присяжних" дуже влучно підмітив, що в суді як ні в якій іншій діяльності "не доводиться так часто тривожити свою совість, то закликаючи її в судді, то вимагаючи від неї вказівок, то віднаходячи в ній єдиній підтримки"139.

Безперечно, в першу чергу, з числа моральних якостей судді слід назвати усвідомлення соціальної значимості судового рішення і загострене почуття власного обов'язку. Розмірковуючи над проблемою моральних якостей судді, один із студентів заочної форми навчання юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка у своєму есе зробив заключний висновок: "Бути суддею - це покликання". Приймаючи рішення, суддя повною мірою несе відповідальність за долю підсудного, за справедливий розгляд і вирішення судової справи. Судова істина постає як результат копіткої праці зі встановлення причин правопорушення, ознайомлення з характеристикою особи підсудного, з визначення вагомості доказів сторін та оцінки діянь підсудного з моральної позиції. Судове рішення, вид і міра покарання повинні відповідати встановленій в судовому процесі небезпеці для суспільства як самого правопорушення, так і особи, що його скоїла.

Суддя повинен бути об'єктивним і неупередженим при виконанні своїх професійних обов'язків. Упередженість судді щодо підсудного чи потерпілого, інших учасників судової справи обов'язково приведе до судової помилки. Сама по собі ця якість є незаконною і аморальною, оскільки суддя при цьому не виконує вимоги безсторонності як умови утвердження справедливості. Внаслідок упередженості суддя зосереджує увагу лише на тих фактах (доказах), що відповідають раніше сформованим уявленням про суть судової справи. Ігноруються факти (докази), які виявляє розгляд судової справи. Застерігаючи від упередженого ставлення до підсудного, Ю.М. Грошевой писав: "Упередженість має наслідком судові помилки не тільки в дослідженні фактичних обставин справи, але й у правовій кваліфікації скоєного, у виборі міри покарання"140.

До оголошення рішення суду суддя не має права у будь-якій формі виказувати свою оцінку суті справи, яку він розглядає, характеризувати дії підсудного. Якщо подібне все ж має місце, з'являється законний привід вимагати відводу такого судді. Такого роду "стриманість" судді є обов'язковою при виконанні його професійних обов'язків. Як бачимо, є і ефективний спосіб контролю поведінки судді. Але набагато складніше досягти внутрішньої свободи від упередженості, готовності сприймати все, що відбувається в судовому засіданні, об'єктивно.

Об'єктивність розгляду судової справи залежить від того, наскільки однаково уважно суддя ставиться до клопотань, заяв учасників судового процесу, вислуховує їх, надає можливість поставити запитання, суттєві щодо роз'яснення суті справи.

Суддя об'єктивний і неупереджений створює атмосферу процесуальної рівності сторін, очевидну не тільки для присутніх в судовій залі, але й для безпосередніх учасників розгляду судової справи. Недоречним є вияв симпатії чи антипатії до будь-кого з учасників судового процесу, наприклад, підкреслено уважне ставлення до потерпілого, чи репліки, що переривають виступ адвоката, ігнорування звернень чи заяв підсудного.

Одним із обов'язків судді, виконання якого є умовою досягнення об'єктивності правосуддя, полягає в тому, що суддя повинен переконатися в тому, що підсудний дійсно розуміє, в чому його звинувачують, що відповідь підсудного, якою він визнає чи не визнає свою провину, ґрунтується на правильному усвідомленні суті обвинувачення, що юридична необізнаність підсудного не зумовила його помилкової відповіді (О.С. Кобліков).

Негативно вплинути на об'єктивність правосуддя може некритичне ставлення судді до матеріалів судової справи, наданих по результатам попередніх слідчих дій. Поверхневе ознайомлення з матеріалами справи, оцінка його як типового є свідченням формального ставлення судді до своїх обов'язків. Можливими наслідками цього стають найвагоміші судові помилки - осуд невинуватих, а також несправедливо суворе покарання (не менш несправедливим є і так званий виправдальний ухил) осіб, що дійсно скоїли правопорушення.

У жодному разі суддя не повинен наполягати на отриманні від підсудного свідчень, що підтверджують версію сторони обвинувачення, викладену у відповідних висновках. Якщо, тим більше, підсудний заявляє про відмову від своїх свідчень під час попереднього слідства, не визнає своєї провини, обов'язком судді в цьому випадку є пошук причин цього і детальна перевірка, порівняльний аналіз попередніх свідчень і свідчень, даних під час судового розгляду справи, на предмет їх відповідності дійсності. Якщо свідчення підсудного, дані під час попереднього розслідування справи, не відповідають дійсності, є результатом або помилки, або недобросовісно проведеного слідства, необхідно його свідчення, отримані в судовому процесі, використати з метою реабілітації підсудного. У будь-якому разі, коли підсудний змінює свою позицію щодо суті обвинувачення, суддя зобов'язаний уважно вислухати версію підсудного, визначити хибність чи істинність різних свідчень і окреслити чітко доказову базу для безпомилкового висновку. Оскільки подібне трапляється в судовій практиці досить часто, варто пам'ятати, що об'єктивність правосуддя залежить і від того, чи надається підсудному можливість пояснити причини відмови від попередніх свідчень і детально викласти свою оцінку висунутого обвинувачення, своє бачення відомих йому обставин справи так, як це бажає зробити сам підсудний.

Суддя не повинен керувати судовим слідством і відсторонено фіксувати відверто хибні свідчення. Його обов'язок - організувати реконструкцію дійсних обставин справи і бути в цьому наполегливим. Однак активність судді по досягненню цієї мети не повинна стимулюватись позицією обвинувачення. У судовому процесі, який є своєрідним змаганням сторін обвинувачення і захисту, викриття злочинних дій підсудного все ж залишається обов'язком обвинувача, а не суду чи конкретного судді. Тому різноманітні такі собі "хитрі" запитання, що дозволяють деякі судді під час судового опитування, є недопустимими. Дехто виправдовує таку практику тим, що вона начебто пришвидшує хід судової справи, отримання потрібних свідчень. Та доведення підсудного до стану розгубленості, чи ступору141, чи агресії навряд чи додає об'єктивності правосуддю і переконливості судовому рішенню.

Навідні запитання в будь-якій формі є своєрідним табу для судді. Під час розгляду судової справи суддя повинен слідкувати за тим, щоб будь-хто з учасників опитування не ставив навідні запитання.

Справедливий, принциповий суддя завжди на стороні дотримання моральних норм спілкування учасниками розгляду судової справи. Якої б гостроти не досягало судове змагання, він не допустить грубощів, нетактовності чи приниження у стосунках його учасників.

Суддя - представник однієї з гілок влади. Тому поведінка його повинна бути завжди коректно-офіційною і, одночасно, ввічливою, тактовною по відношенню до усіх, з ким він спілкується, виконуючи свої професійні обов'язки. Як зазначав О.С . Кобліков, в поведінці судді не повинно бути як сухості, байдужості, так і легковажності, жартівливості. Кожне правопорушення, що розглядає суд, принесло комусь горе, моральне потрясіння. Суддю, очевидно, запам'ятають на все життя підсудний, його близькі, буде пам'ятати потерпілий, інші учасники процесу, за його поведінкою уважно спостерігають присутні в залі суду. В їх очах він - суддя, від якого очікують розумного і сумлінного дослідження справи і його справедливого вирішення. І суддя повинен ці надії виправдати всією своєю поведінкою!

Часто, вживаючи зв'язку понять "судова система", ми забуваємо, що це не лише знеособлена сукупність законів, що регламентують відносини між судами різного рівня як абстрактними організаціями, а динамічне соціальне утворення. Насамперед суддівська система, як і будь-яка інша система державних органів, - це сукупність суддів та інших фахівців юридичної сфери, що здійснюють чи мають опосередковане відношення до правосуддя. Саме суддя як особа, що вершить правосуддя, є ключовим суб'єктом всієї системи і саме суддя своїми діями, виконанням своїх професійних обов'язків визначає образ і впливає на сприйняття на рівні масової свідомості, судової системи.

Протягом майже усіх років незалежності одного з найпопулярніших тез на устах багатьох українських політиків була теза про необхідність реформування судової системи України. Відсутність чіткого розподілу повноважень між гілками влади, залежність судової влади від рішень виконавчої та законодавчої влади, наявність корупції в суддівських лавах, непоодинокі скандали, пов'язані із незаконною та аморальною поведінкою служителів Феміди - це тільки частина тих проблем, на яких наголошують не тільки українські політики, а й міжнародні спостерігачі ООН та інших організацій, що здійснюють моніторинг правового поля України.

Проблем, справді, існує багато. Існує не менше пропозицій щодо їх вирішення: від свого роду правової революції в судовій системі ("зламати повністю стару і побудувати нову") до того, що можна передати коротко французьким laisser faire142. У сучасному українському перекладі цей вираз передається так: "Нічого не потрібно змінювати, це все нормальні явища для перехідного періоду, що з роками, із розвитком суспільства та його подальшою демократизацією минуться самі". Але як би не проводилося реформування української судової системи, ключовим моментом цього процесу, що буде визначати її обличчя і дієвість в майбутньому, залишатиметься переведення змісту понять суддівської моралі і кодексу суддівської честі з теорії у практику, у переконання фахівця в сфері правосуддя. Тільки за такої умови в діяльності судді об'єднаються кращі моральні якості, які ми розглянули: чесність, принциповість, наполегливість, мужність, об'єктивність, справедливість, неупередженість, гуманізм, відповідальність за прийняті рішення, високе почуття власного обов'язку. І, можливо, тоді стане зрозумілим повний зміст крилатого вислову Цицерона: "Суддя - це закон, що говорить, а закон - це німий суддя".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші