Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Етика та Естетика arrow Прикладна етика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Економічна етика

  • 4.1. Поняття та предмет економічної етики.
  • 4.2. Економічна етика як теорія фактичної економічної поведінки.
  • 4.3. Економічна етика як нормативна теорія господарства.
  • 4.4. Соціальна відповідальність суб'єктів господарства.

Поняття та предмет економічної етики

Виникнення та становлення етико-економічного знання

В останні десятиліття у межах економічної теорії, соціальної філософії, етики та на стику цих наук велика увага приділяється етико-економічним питанням. Ці питання пов'язані в першу чергу з аналізом ціннісно-нормативних орієнтирів сучасного "суспільства добробуту" з метою з'ясування моральної виправданості існуючих економічних практик та з пошуком гармонізації нормативних вимог економіки і моралі. Дослідження цих проблем здійснюється різними спеціалістами у контекстах різних дослідницьких завдань. Але все більш наявною стає тенденція до концептуалізації нового етико-економічного знання про сучасне господарство.

Серед фахівців поки ще немає чіткої узгодженості щодо назви такої інтегративної науки, її методів, механізмів, які дозволили б втілювати теоретичні знання на практиці. Хоча постановка проблемних питань в концепціях різних дослідників майже однакова, застосовуються різні типи аргументації та різні способи обґрунтування моральних норм та цінностей.

Незважаючи на те що актуалізація етико-економічної проблематики відбувається наприкінці XX - початку XXI ст., етично-орієнтована традиція дослідження господарства, яка була пов'язана з загальноетичним питанням "як правильно жити?", склалася ще в часи античності. Економічні питання розглядалися в широкому контексті етико-політичних проблем. Літературні джерела античності являють собою конгломерат різних знань про господарство та суспільство, є провісником узагальнень, понять та категорії майбутньої науки - економії. Хоча Ксенофонт виокремлював "ойкономію" як науку про господарство, а Аристотель "науку про домогосподарство" та "хрематистику" як вчення про мистецтво набувати багатство, розгляд економічних проблем пов'язувався із завданнями етики як вченням про управління державою. Відповідно, категорії "благо", "багатство", "майно", "власність" були категоріями філософської етики31.

Античну традицію розгляду економічних питань продовжили середньовічні філософи. Чисельні економічні концепції середньовіччя розвивалися в межах християнського світогляду в апеляції до християнських моральних норм та цінностей. У період раннього середньовіччя економічні питання знаходили свій вирз не в теорії, а здебільшого в практиці, у різних правових документах ("Варварські правди", "Капітулярій про вілли", "Саксонський капітулярій"). Економічні теоретичні питання ставилися у межах моральної теології (Августин, Граціан, Тома Аквінський, Нікола Орема), в якій релігійно-етичний аспект завжди був домінуючим над економічними ідеями. Систематизатор етики пізнього Середньовіччя Тома Аквінський розглядав соціально-економічні проблеми приватної власності, справедливого ціноутворення, відсотків за кредит у безпосередньому зв'язку з етичним поняттям справедливості. Прагнення до блага пов'язувалося теологом не лише з утилітарними цінностями, але й з пізнанням вищого духовного ідеалу та божим провидінням. Тому економічна діяльність мислилася як така, що повинна цілком підпорядковуватись головній меті - моральному вдосконаленню задля спасіння душі.

Початок "вивільнення" економічної науки від етики пов'язується із епохою Великих географічних відкриттів та первісного накопичення капіталів (XVI - XVII ст.), коли в провідних країнах Західної Європи ринково-економічні відносини замінюють натурально-феодальну господарську систему. Активні процеси секуляризації культури сприяли зверненню до безпосередніх проблем господарської практики. Спробою теоретично обґрунтувати нову економічну політику абсолютистських держав, що відображала інтереси торговельного капіталу, постала система економічних поглядів - "меркантилізм". Меркантилісти ввели в науковий обіг низку важливих економічних категорій (національне багатство, торговельний баланс), подолали релігійні догми середньовіччя відносно розуміння торгівлі як паразитизму, сприяли ствердженню прагматичної оцінки господарських рішень. Завдяки меркантилізму з'являється й назва економічної науки - Антуаном де Монкретьєном впроваджується термін "політична економія".

В роботах соціальних філософів XVII ст. економіка починає розглядатися крізь призму нової картини світу. Ненаситність людських потреб та безкінечність бажань за Т. Гоббсом стає виправданням мотиву максимізації власного інтересу. Саме цей не-етичний мотив призводить до соціального блага - зростання прибутків. Це дало підстав Б. Мандевілю стверджувати: "Приватні пороки - суспільна користь". Аморальні мотиви, пороки незалежно від бажання людини перетворюються ринком на соціально корисну поведінку, оскільки вони стимулюють виробництво нових товарів та послуг, тим самим сприяючи зайнятості населення.

У цей час з'являється і перша економічна школа фізіократів (Ф. Кене, А. Тюрго), центральною ідеєю якої була ідея "природного порядку" в економіці. Теорія "природного порядку" пов'язувалась з визнанням об'єктивного розвитку економіки за законами, подібними до тих, що діють в природі. За теорією фізіократів, в людському суспільстві встановлюється порядок, який сприяє досягненню вищого щастя окремим індивідом, так і суспільством в цілому. До гармонії інтересів в суспільстві призводить вільна діяльність суб'єктів господарювання.

Уперше економічні погляди як наукова система, а не збірка певних рекомендацій щодо ведення господарства, була представлена Адамом Смітом. Шотландський економіст доводив, що економіка має власну функціональну логіку. Завдяки схильності людської природи до обміну і розподілу праці формується складний економічний порядок, якій через ринкову систему цін призводить до зростання суспільного багатства та добробуту.

У процесі здійснення економічної діяльності маючи на меті лише максимізацію власного блага, індивід несвідомо сприяє добробуту нації - досягненню суспільного блага. Однак, обґрунтовуючи лібералізм як теорію ринку, А. Сміт не абсолютизував вільний ринок в якості універсального засобу удосконалення суспільства. Економічна, комерційна діяльність ґрунтується на різноманітті людських мотивів. Підкреслюючи роль природного егоїзму, філософ зазначав, що кожна людина владна відмовитись від власного інтересу заради своїх близьких завдяки розуму, правилам поведінки, совісті32. Отже, на думку шотландського філософа, в підґрунті суспільного ладу лежить не лише ринок та власний інтерес, але й мораль та "моральні почуття".

У XIX ст. теорії загальної рівноваги ринку (Л. Вальрас, В. Парето) стверджували універсальну схему, згідно якої на вільному ринку, де діє чітко налагоджений механізм конкуренції, виникає рівновага між попитом та пропозицією в усіх частинах ринку, в наслідок чого реалізується суспільне благо. При цьому зв'язок між максимізацією власного інтересу та здійсненням суспільного блага стверджувався в якості "об'єктивного" природного закону, заснованого на принципах механіки. Зосереджуючи свою увагу на питаннях виробництва благ та їх розподілу, політична економія висунула претензію на пояснення всього соціуму з одночасним визнанням економіки онтологічним підґрунтям соціально-культурного ладу загалом. Більше того, політичною економією проголошується: господарству належить визначна роль в історії і житті.

Таким чином, активні процеси автономізації та інституціоналізації господарства та сама логіка розвитку економічної науки призвели до емансипації економічної теорії від філософської етики та моральної теології. Одночасно відбулася моральна легітимація мотиву максимізації власних прибутків з подальшим визнанням його в якості рушійної сили економіки. Прагнення до успіху в матеріальній сфері стає головним показником людської раціональності, а вивільнення мотивації від морально-духовних "рамок" стає специфічною рисою нової капіталістичної системи. Ці процеси призвели до абсолютизації та перебільшення економічної точки зору, що в догматичній формі закріпилися у феномені "економізму"33.

У науковому поясненні соціуму економізм зводить людську історію головним чином до економічного розвитку, тим самим маніпулюючи та перекручуючи фактичність, змішуючи наукову та метафізичну теорії. В XX ст. "метафізика ринку" отримала найбільш чіткий вираз у Ф. А. фон Хайєка та Л. фон Мізеса, котрі обґрунтовували "спонтанний порядок ринку" та його механізми. Представники неоавстрійської школи економіки постійно підкреслювали недостатню компетенцію людського розуму та застерігали від втручання в гармонійний порядок ринку. Чим ефективніше функціонує ліберальна економіка, тим краще вона слугує суспільному благу, постаючи "етикою ринку" .

Таким чином, емансипована від філософської етики економічна теорія розглядала ринкове господарство як запущений Богом/природою/людиною механізм, що працює за об'єктивними природними законами, в які людина в жодному разі не повинна втручатися. При цьому суб'єкт господарювання аксіоматично стверджується лише в якості невтримного максимізатору власного інтересу, що не має свободи волі та цілком підкорюється зовнішнім детермінантам - економічним законами та структурам. В такій перспективі "метафізика ринку" звільняє індивідів від відповідальності за рішення, що необхідно приймати, та від необхідності безпристрасного самокритичного вибору альтернативної мети та стратегії господарської діяльності. Індивідуальна моральнісна дія стає не лише надлишковою, але й шкідливою: знижується економічна ефективність, створюються перешкоди для механізму конкуренції, перекручуються "цінові сигнали". Тому ринкова система, "очищена" від ціннісних суджень та моральних настанов, постає найліпшим координатором та регулятором всіх людських відносин.

Таке економіцистське пояснення дійсності призвело не лише до деконкретизації знання про господарство, але й до нездатності економічної науки створити всеохоплюючу теорію дійсності. Представники німецької історичної школи економіки (М. Вебер, В. Зомбарт) в критиці класичної політичної економії справедливо засвідчували, що не може існувати суто економічних процесів, оскільки вони завжди регулюються звичаями та правом, які є виразом моральнісних уявлень про належне. З другої половини XX ст. економісти вже не заперечують той факт, що суто позитивістські зубожені моделі господарства, повністю "очищенні" від етичної складової доволі часто "не працюють" в реальному економічному процесі. Визнається і те, що економічна та етична теорія ніколи не втрачали зв'язку. У будь-якому разі господарська діяльність розглядається економістом-теоретиком крізь призму певної системи цінностей, що відображає його світоглядну позицію. З іншого боку, кожен економічний суб'єкт у своїй поведінці орієнтується на загальні уявлення про припустиме та неприпустиме, про добро і зло.

Наприкінці XX ст. в академічних колах, в громадських дискусіях все частіше постає питання про зміну ціннісно-нормативних орієнтацій сучасної господарчої практики. "Вільна від цінностей" автономна економічна теорія поза етикою нездатна здійснити трансформацію нормативних та ціннісних настанов в економіці. Одночасно суто теоретично орієнтована етика, що стоїть на шляхах лише абстрактно-логічного та методологічного аналізу, не спроможна відповісти на заклики часу. Тому як ніколи стає актуальним відновлення втраченої єдності економічної теорії та етики, стає наріжною "зміна парадигми" в етичному знанні від теоретичної до практичної орієнтації. В останні десятиліття з'являється нова галузь соціально-гуманітарного знання, синтез філософської етики та економічної теорії - економічна етика, яка в аналізі морально-етичних проблем покликана слугувати розв'язанню нагальних потреб сучасної економіки.

Головні сучасні напрями етико-економічних досліджень: англо-американська "етика бізнесу" та німецькомовна "економічна етика". Як вже зазначалося, концептуалізація етико-економічного знання знаходиться ще в стадії свого становлення. Найбільш системно розробленими є концепції англо-американської Business Ethics - "етики бізнесу" та концепції Wirtschaftsethik - "економічної етики", створені в німецькомовному просторі. Обидва підходи щодо етико-економічної проблематики сформувалися в кореляції з реальною економіко-політичною ситуацією та обумовлюються особливостями соціально-філософської традиції.

Принциповим фактом, на який не можна не вказати, є те, що політична економія була створена саме в Англії. В англосаксонській соціальній думці розуміння господарства та економічного суб'єкту конституювалося на ґрунті світоглядної позиції лібералізму. Базовими категоріями лібералізму є свобода, рівність, демократія, терпимість, головними принципами - нейтральність держави, приватна власність, справедливість, принцип обмеження насилля. Головною категорію безумовно виступає поняття свободи.

Площина свободи є багатомірною, але в контексті господарства мову слід вести про свободу підприємництва, свободу власності, свободу торгівлі, свободу конкуренції поряд зі свободою творчості, соціальною свободою, свободою інформації та свободою об'єднань. Таким чином, в англосаксонській традиції господарство розглядається як певний простір конституювання свободи індивідів.

Англосаксонська традиція соціальної думки орієнтована на емпіричний соціум, схеми тлумачення дійсності вибудовуються не на грунті теоретичних конструкцій, а шляхом нерефлексивної мудрості. Англо-американська соціальна думка має неакадемічний характер, її творцями є не стільки університетські професори, а активні учасники політичного та економічного процесу - економісти, менеджери, політики, журналісти. Тому й дослідження з етики бізнесу як галузі знань, що сформувалася у 70 роках XX ст. в США мають здебільшого вигляд есе, збірок статей, які мають процедурний характер та практичну спрямованість. Головними представниками англо-американської традиції етики бізнесу є Р. Ватнау, Р.Т. де Джордж, А. Кедбері, Л. Непі, Д.Дж. Фрітцше. В індивідуально-етичній перспективі досліджується морально-економічна практика підприємств та організацій для того, щоб зробити більш "етично чутливими" адресатів очікування моральної поведінки - менеджерів підприємств.

Етика бізнесу є інтегративним знанням, що застосовує інструментарій етики, психології, соціології, менеджменту в дослідженні конкретних ситуацій в бізнесі як індивідуально-професійної поведінки та соціальної активності задля обмеження негативних наслідків економічної діяльності шляхом безпосередньої імплементації моральних норм на рівні підприємств та організацій. Але відносно дисциплінарного статусу етики бізнесу необхідно зазначити, що вона емансипувалася від філософської етики та скоріше належить до менеджменту як науки про управління економічними організаціями в умовах ринкових відносин. Тому можна казати, що етика бізнесу має не скільки теоретичний, а скоріше інструментально-технологічний характер.

Друге важливе зауваження стосовно розуміння предмета даної науки стосується того, що етика бізнесу є професійною етикою, тому що вона здійснює роботу із систематизації та кодифікації конкретних правил поведінки в професійній сфері - в бізнесі. Мораль в професійній етиці конкретизується та апробується у формі чітких та обґрунтованих кодексів, зведенні правил та вимог, що повинні дотримуватись підприємці чи так звані "бізнесмени".

Структурно етика бізнесу складається з двох рівнів: "мікроетики" та "макроетики" (на кшталт "мікроекономіки" та "макроеко-номіки").

"Мікроетика" досліджує специфіку моральних відносин між підприємством (організацією) як моральнісним суб'єктом та її робітниками. Дослідний і практичний інтерес спрямовується на питання типології корпоративних культур, розглядаються способи підвищення етичного рівня підприємств, роль менеджменту організації, морально-етичні аспекти в прийнятті конкретних управлінських рішень.

"Макроетика" досліджує специфіку моральних відносин між макросуб'єктами соціальної та економічної структури суспільства - підприємствами, державою, суспільством в цілому. Відповідно дослідний і практичний інтерес спрямовується на питання відношень між підприємством та об'єктивним світом природи, взаємодії між корпораціями-контрагентами, підприємствами та громадянським суспільством, проблематику соціальної відповідальності бізнесу35.

В свою чергу, німецька соціально-філософська традиція сформувалася в період Реформації. У Німеччині довго не існувало автономної від держави політичної економії як науки про господарче життя суспільства. її роль виконувала специфічна прусська дисципліна про внутрішню політику, яка встановлювала принципи адміністративного управління економікою, що здійснюється Державою -Polizeiwissenschaft . В сучасній німецькомовній соціальній думці розуміння господарства та господарюючого індивіда конституюється на ґрунті концепцій "соціального ринкового господарства", які пропонували модель вбудованості ринку в соціальну та політичну структуру. Рішення щодо втілення в життя концепту "соціального ринкового господарства" виникло під впливом повоєнних соціальних та політичних обставин, що склалися в Німеччині в XX ст. Були встановлені жорсткі межі в сфері соціальної політики, освіти, соціальної відповідальності задля зняття негативних ефектів ринкової економіки з метою гармонійного поєднання правового, економічного та соціально-культурних порядків.

Соціально-філософська традиція, що склалася в німецькомовному просторі, на відміну від англосаксонської філософії, спрямованої на емпіричний соціум, прагнула знайти кореляції між ідеально-економічним та реально-економічним, теоретично обґрунтувати нормативно-належне. Згідно з уявленням німецької філософії схеми тлумачення дійсності беруть витоки із теоретичних конструкцій, економічну дійсність можна зрозуміти лише в прилучанні до теоретичного знання.

Головні категорії німецькомовної соціально-філософської думки - "солідарність", "субсидіарність", "відповідальність", "легітимність", "узгодження", "порядок", "свобода", де остання розумілася як "свобода в умовах закону", а не інструмент зростання ефективності ринку. Етична аргументація щодо питань теорії та практики господарства, яка розробляється в німецькомовному просторі П. Козловські, Р. Лейєм, А. Льором, А. Ріхом, П. Ульріхом, К. Хоманом, X. Штайнманом, розгортається в кращих традиціях академізму, дослідження прагнуть до фундаментальності.

Німецькомовними дослідниками морально-етичної проблематики господарства чітко розмежовується площина підприємницької етики (Unternehmensethik) та економічної етики (Wirtschaftsethik). Власне, під підприємницькою етикою розуміють сферу етичних досліджень моральної легітимності підприємницької діяльності. В певній мірі, підприємницька етика є етикою бізнесу, оскільки її дослідний інтерес зосереджується на питаннях управління підприємством, а саме на можливості реалізації моральних норм та ідеалів в умовах сучасної економіки на рівні підприємства. Але практично у всіх дослідженнях німецькомовних авторів підкреслюється неприйняття англійського терміну "Business Ethics", використовуючи термін "підприємницька етика" - "Unternehmensethik".

Німецькомовні теоретики не задовольняються вивченням конкретної практики підприємства, дослідницький інтерес простягається значно ширше за розгляд професійної поведінки Homo economicus. Розв'язання етико-економічної проблематики господарства стає справою не лише персоналу - підприємців, а скоріше філософів, теоретиків етики і економічної науки. Серед найбільш відомих та концептуально оформлених підходів щодо визначення ролі, місця та завдань економічної етики слід виділити "етичну економію" німецького філософа Петера Козловські3<37 "економічну теорію моралі" німецького економіста Карла Гомана , "інтегративну економічну етику" швейцарського соціального філософа Петера Ульріха38, "господарську етику" швейцарського теолога Артура Ріха39.

Незважаючи на різні назви, зазначені філософи та економісти прагнуть створити на ґрунті економічної теорії та філософської етики цілісне знання про економічну дійсність, яке включало б такі складові. По-перше, теорію господарського етосу (економічної культури), яка описувала б фактичну економічну поведінку та ціннісний зміст економічної культури різних суспільств.

По-друге, критичний аналіз догматичних постулатів "економізму", покликаний деміфологізувати економічну свідомість та віднайти шляхи конструктивного поєднання нормативних вимог економіки та моралі. По-третє, нормативну теорію належного в господарчій діяльності, предметом якої виступають правила й норми, що регулюють та координують економічні відносини, а також цінності, що задають зміст благам та визначають характер економічної діяльності.

По-четверте, теорію "рамочного порядку", спрямовану на формування "правил гри" для всіх економічних суб'єктів таким чином, щоб знімалася конфліктність між нормами моралі та економічною ефективністю. Всі ці елементи етико-економічного знання є необхідними для того, щоб в опосередкованій формі впливати на ефективне формування інститутів економічного життя, які сприяли б солідарності людей та зростанню їхнього добробуту.

В узагальненому вигляді, можна сказати, що економічна етика є галуззю соціально-гуманітарного знання, що здійснює аналіз імперативного і ціннісного змісту економічної діяльності, проводить теоретичну експертизу морально-етичних інтенцій економічної теорії задля трансформації нормативно-теоретичних конструкцій в реальну господарчу практику.

Отже, предметом економічної етики є не лише моральнісний зміст господарської практики, а й нормативні вимоги економічної науки, що досліджує цю практику.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші