Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Державний бюджет і бюджетний дефіцит

Фінансові відносини, що складаються у держави з підприємствами, закладами та населенням, називаються бюджетними. Вони, по-перше, виникають у розподільному процесі, обов'язковим учасником яких є держава, і, по-друге, пов'язані з формуванням та використанням централізованого фонду грошових коштів, призначених для задоволення загальнодержавних потреб.

Бюджетні відносини - багатоманітні, бо опосередковують різні напрями розподільного процесу - між секторами та галузями економіки і територіями країни. їх реалізація здійснюється через систему установ та організацій. Сукупність бюджетних відносин та відповідних їм інституцій становить бюджетну систему країни. її структура залежить від державного устрою країни. Цілісність бюджетної системи забезпечується детальним ув'язуванням доходів та витрат уряду, закріплених в юридичних нормах. У федеральних державах вона трирівнева: федеральний рівень, рівень суб'єктів федерації і місцевий рівень. У державах з унітарним устроєм бюджетна система дворівнева - державний бюджет і місцеві бюджети. Бюджетна система України складається з Державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність цих бюджетів, що входять до складу бюджетної системи, є зведеним бюджетом. Він використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку країни.

Бюджетна система ґрунтується на устрої, що визначений Бюджетним кодексом України. Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Він ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Він забезпечується єдиною

Функції державного бюджету

Схема 15.3. Функції державного бюджету

правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, погодженими принципами бюджетного процесу і єдиною грошовою системою. Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків. Принцип достовірності - це формування бюджету на основі реальних показників та науково обгрунтованих нормативів. Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджету і звітів про їх виконання. Принцип самостійності означає забезпечення бюджетів усіх рівнів наявністю власних доходів згідно з чинним законодавством.

Сукупність бюджетних відносин щодо формування та використання бюджетного фонду країни становить державний бюджет. Це грошові відносини, що виникають у держави з юридичними та фізичними особами з приводу перерозподілу чистого внутрішнього продукту у зв'язку з утворенням та використанням бюджетного фонду, призначеного на фінансування економіки, соціально-культурних заходів, потреб оборони і державного управління. Державний бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади. Завдяки бюджету держава має можливості зосереджувати фінансові ресурси на вирішальних ділянках економічного і соціального розвитку. Природа бюджету кожної країни визначається соціально-економічним ладом суспільства, рівнем економічного розвитку країни, виконуваними державою функціями та іншими факторами.

Суть державного бюджету проявляється в його функціях (див. схему 15.3).

По-перше, він виконує перерозподільну функцію, через яку здійснюється концентрація грошових коштів у розпорядженні держави і їх використання для задоволення загальнодержавних потреб. З допомогою державного бюджету перерозподіляється ВВП і національний дохід між галузями, регіонами та різними прошарками населення. По-друге, державний бюджет використовується для державного регулювання і стимулювання економіки. По-третє, за допомогою державного бюджету здійснюється фінансове забезпечення соціальної політики. З його допомогою відбувається широкомасштабний перерозподіл доходів з метою досягнення більшої соціальної справедливості. По-четверте, бюджет дозволяє здійснювати контроль за утворенням і використанням централізованого фонду грошових ресурсів, дає можливість встановити, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції у розпорядженні бюджетними коштами, наскільки ефективно вони використовуються.

Доходна частина державного бюджету країни ринкової економіки формується переважно за рахунок податкових надходжень. У деяких розвинутих країнах вони досягають 90% усіх доходів бюджету. При цьому у другій половині XX ст. і на початку XXI ст. частка податків у ВВП має яскраво виражену тенденцію до зростання. Це зумовлено як зміцненням економічного потенціалу країн, що створює можливості для такого зростання, так і посиленням ролі держави у суспільному житті, що вимагає розширення обсягу державних витрат.

Розглянемо доходи державного бюджету України. Доходи включають неповоротні платежі, що надходять до бюджету. Згідно з чинним законодавством доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також неподаткових надходжень. До податкових належать обов'язкові безвідплатні неповоротні платежі на користь бюджету. Сюди також включаються штрафи та пеня, що стягуються за порушення податкового законодавства. Ця група надходжень до державного бюджету включає податки на додану вартість, на прибуток підприємств і організацій всіх форм власності, на майно підприємств і організацій, акцизний збір, плату за землю. Місцеві бюджети до цієї групи доходів включають місцеві податки і збори.

Неподатковими доходами є доходи від державної власності, зокрема плата за оренду державного майна, дивіденди, одержані від акцій та інших цінних паперів, що належать державі у господарських товариствах, надходження від зовнішньоекономічної діяльності, надходження від реалізації державного майна, в тому числі і в процесі приватизації, надходження від внутрішніх і зовнішніх позик і повернутих державі позик та відсотків по наданих державою позиках і кредитах. Третю групу доходів державного бюджету становлять доходи цільових бюджетних фондів, зокрема внески до фондів пенсійного, сприяння зайнятості населення, здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.

Конкретне уявлення про структуру державного бюджету дає таблиця 15.1.

Таблиця 15.1. Доходи бюджету України у 2008 році

Доходи бюджету України у 2008 році

З таблиці 15.1 можна зробити такі висновки. По-перше, головним джерелом доходів бюджетів усіх рівнів є податкові надходження. Вони становлять понад 76% усіх доходів, як і в розвинутих країнах ринкової економіки. В Україні найбільша частка в доходах державного бюджету належить податку на додану вартість, яка становить майже 31% усіх доходів бюджету. Він характеризується відносною простотою стягування. Значну роль відіграють податок на прибуток підприємств та прибутковий податок з населення. їх частка становить понад 4 І % доходів.

По-друге, суттєву роль у наповненні бюджетів відіграють неподаткові надходження, частка яких становить майже чверть доходів зведеного бюджету. Серед них значне місце займають доходи від приватизації державного майна. Але це тимчасове джерело доходів. Потрібно розширити базу неподаткових надходжень за рахунок зовнішньоекономічної діяльності, доходів від державної власності та повернення кредитів, наданих під державні гарантії.

По-третє, джерелом доходів державного бюджету є доходи цільових фондів. Вони формально збільшують доходи державного бюджету, оскільки мають цільовий характер використання, тобто використовуються на чітко визначені цілі. Тому роль їх скорочується як за рахунок скасування окремих фондів (наприклад, Державний інноваційний фонд, Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу), так і шляхом виведення їх із складу централізованого бюджету.

Розглянемо видатки державного бюджету. Вони включають усі неповоротні платежі незалежно від того, чи є вони оплатними (тобто заплаченими в обмін на щось) чи безоплатними.

Їх здійснення відбувається через асигнування, субсидії, субвенції та дотації. Асигнування - це видатки на утримання державних підприємств та бюджетних організацій. Субсидіями є допомога держави у грошовій або натуральній формі місцевим бюджетам, юридичним і фізичним особам, іншим державам. Субвенції - це грошова допомога, яку виділяють центральні органи влади на програми і заходи, спрямовані на підтримку гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення регіонів, де такий мінімум не покривається власними бюджетними коштами з незалежних від них причин економічного розвитку. Вони спрямовуються також на розвиток соціально-культурної та побутової сфер, розв'язання проблем зайнятості тощо. Дотаціями є допомога з державного бюджету підприємствам, організаціям та установам для покриття їх збитків. Дотації можуть надаватися і місцевим бюджетам, щоб забезпечити їх збалансованість.

Використання бюджетних коштів визначеними вище каналами пов'язане із бюджетним фінансуванням. Останнє є безповоротним наданням бюджетних коштів підприємствам, установам та організаціям на витрати, пов'язані з виконанням державних замовлень, державних програм, утриманням державних організацій. Здійснюється у формі виділення грошових коштів за певним призначенням для досягнення загальнодержавних цілей або для покриття витрат галузей, підприємств, які перебувають на повному чи частковому державному грошовому забезпеченні. Як правило, базується на таких принципах: цільовий характер, нормування коштів та контроль за їх використанням.

Видатки державного бюджету поділяються на поточні та видатки розвитку. Поточні видатки - це витрати бюджету на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення. Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. До них належать фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого характеру, структурної перебудови економіки, субсидій та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Основними напрямами витрат державного бюджету є такі:

  • 1) фінансування програм підтримки та підвищення життєвого рівня і заходів соціального захисту населення;
  • 2) фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури;
  • 3) фінансування галузей економіки;
  • 4) утримання органів державної влади і управління;
  • 5) витрати на оборону;
  • 6) здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності;
  • 7) обслуговування внутрішнього та зовнішнього державного боргу. У країнах із соціальною ринковою економікою головне місце посідають витрати на фінансування соціально-культурного розвитку та соціальний захист населення. їх частка становить до половини бюджетних витрат. Така структура витрат свідчить про соціальну спрямованість бюджетної політики держави. Соціальні витрати бюджету створюють сприятливі умови для збереження і примноження освітнього, культурного, наукового потенціалу суспільства, зміцнення здоров'я населення, надання допомоги найменш соціально захищеним прошаркам населення.

Таким чином, соціальні бюджетні витрати відіграють подвійну роль. З одного боку, вони сприяють соціальній стабілізації суспільства, зростанню його життєвого рівня, а з іншого - створюють такий фактор економічного розвитку, як кваліфікована робоча сила. На жаль, в Україні ще немає сприятливих умов для такої спрямованості витрат бюджетів усіх рівнів. Уявлення про них дає таблиця 15.2.

Таблиця 15.2. Видатки бюджету України у 2008 році

Видатки бюджету України у 2008 році

Видатки бюджету України у 2008 році

З таблиці видно, що понад 46% видатків зведеного бюджету використовується на заходи, пов'язані із соціальним захистом населення і задоволенням соціально-культурних потреб. Однак ця частина суттєво нижча, ніж у країнах розвинутої ринкової економіки. Досить висока питома вага видатків на обслуговування державного боргу, що пов'язано із значною як зовнішньою, так і внутрішньою заборгованістю держави. Суттєво нижча, ніж у розвинутих країнах, частка видатків на науку та охорону здоров'я, правоохоронну діяльність і оборону. З розвитком економіки України ці недоліки у структурі бюджетних видатків будуть долатись.

Однією з найважливіших макроекономічних проблем є збалансованість державного бюджету. Оптимальним є таке співвідношення, коли доходи та видатки урівноважуються. Уразі перевищення видатків над доходами виникає бюджетний дефіцит. Таке становище пов'язане як з об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. До перших належать різні природні та соціальні катаклізми, що спричиняють непередбачені видатки. До дефіциту можуть привести і спади в економіці, коли обсяги виробництва скорочуються, що приводить до зменшення доходів суб'єктів господарської діяльності, і відповідного зменшення надходжень до бюджету. Суб'єктивними факторами є вольові рішення, що приймаються представниками влади, нерідко з порушенням чинного законодавства до них належать збільшення витрат на військові цілі, утримання державного апарату, економічно необґрунтоване зростання видатків на соціальні цілі, наявність "тіньового" сектора економіки, що не сплачує податки.

Дефіцитність державного бюджету є досить поширеним явищем. Воно характерне для більшості країн. Деякі фахівці навіть вважають помірний дефіцит корисним для економічного розвитку. Однак у цілому бюджетний дефіцит негативно впливає на стан економіки і соціальну сферу суспільства. Він породжує державний борг. Це, по суті, сума минулих непогашених бюджетних дефіцитів країни.

Виникнення державного боргу, як правило, зумовлюється такими причинами, як ведення війн, мілітаризація економіки, надмірне розширення державного впливу на економіку, особливо в періоди економічних спадів. Державний борг поділяють на внутрішній і зовнішній. Внутрішнім є борг уряду країни своїм громадянам. Він не справляє відчутного негативного впливу на економіку, бо не супроводжується вивозом за межі країни матеріальних цінностей, а приводить до перерозподілу доходів всередині країни. Зовнішній борг - це борг іноземним державам, юридичним і фізичним особам, міжнародним організаціям. Він негативно позначається на становищі країни, оскільки призводить до вивезення з країни матеріальних благ для погашення боргу.

У сучасних умовах переважна частина держав світу мають державний борг, який має чітку тенденцію до зростання, що зумовлено хронічною дефіцитністю державного бюджету. Якщо в 1929 р. державний борг США становив 10% валового національного продукту, та на початок XXI ст. він досяг 64% ВНП. В Японії нині державний борг перевищив 90% ВВП, в Італії - 120%. В Україні рівень державного боргу по відношенню до ВВП - один із найнижчих.

Зростання державної заборгованості має переважно негативні наслідки. По-перше, обслуговування боргу вимагає значних витрат державного бюджету, що приводить до зростання податкового навантаження для отримання коштів. А наслідком цього є зниження стимулів суб'єктів господарювання до економічної діяльності. По-друге, збільшуючи запозичення коштів на внутрішньому ринку, держава негативно впливає на стан ринку капіталів, провокуючи зростання процентних ставок, що негативно позначається на інвестиційній діяльності приватного капіталу. По-третє, витрачання коштів державою на обслуговування зовнішнього боргу знижує можливість економічного зростання, оскільки звужує обсяги внутрішніх інвестиційних ресурсів. По-четверте, державна заборгованість створює сприятливі умови для інфляційних процесів.

Усе це зумовлює здійснення заходів управління державним боргом. Насамперед це використання законодавчих норм, що регулюють величину державного боргу. Світова практика показала, що перевищення державного боргу вдвічі порівняно з ВВП призводить до дестабілізації економіки, розладу грошового обігу, різкого скорочення соціальних програм та інших негативних наслідків. Тому кожна держава, як правило, законодавчо обмежує розмір державного боргу. Бюджетним кодексом України встановлено, що величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП. До інших заходів управління державним боргом належать:

  • 1) одержання позик у банків та позабюджетних фондів;
  • 2) додаткова грошова емісія.

В Україні тривалий час для покриття бюджетного дефіциту використовується випуск облігацій та пряме кредитування Національного банку. Це і призвело до утворення того державного боргу, про який говорилося раніше.

Одним із важелів зниження державного дефіциту є зменшення у процесі виконання державного бюджету передбачених видатків. Це так званий секвестр бюджету. Чинним законодавством України закріплено, що у разі, коли в ході виконання бюджету рівень дефіциту перевищує встановлений або реєструється значне зниження надходжень, органи законодавчої влади за пропозицією виконавчої приймають рішення про пропорційне скорочення затверджених бюджетних видатків щомісячно за всіма статтями бюджету до кінця бюджетного року. При цьому таке скорочення не повинно стосуватися так званих захищених статей, перелік яких визначається відповідним органом законодавчої влади. Процедура такого уточнення в нашій країні визначається Бюджетним кодексом України.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші