Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія політичних та економічних вчень
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Особливості французького неолібералізму

Представники неоліберального напрямку у Франції, Жан-Леон Рюеф, Моріс Фелікс Шарль Алле вважали, що оптимальний "соціальний порядок" знаходиться в межах як лібералізму, так і авторитарного режиму, але виступали проти широкого державного втручання в економіку, вважаючи, що воно призводить до нераціональних витрат ресурсів і обмеження економічної свободи.

Жак-Леон Рюеф (1896-1979) захищав принципи неокласичного лібералізму, виступав проти будь-якого втручання держави в суспільне життя. Досліджував проблеми економічного розвитку, грошового обігу, кредиту, платіжного балансу, захищав ідеальний соціальний порядок. Ж-Л. Рюеф брав участь у розробці економічної політики де Голя. Обґрунтував необхідність створення й захисту державою механізмів ринкового саморегулювання.

Моріс Алле (1911-2010) написав праці із соціології, історії цивілізації, теоретичної і практичної економіки. Його праці: "У пошуках економічної дисципліни" (1943), "Економіка і процент" (1946), "Податок на капітал і грошова реформа" (1976), "Загальна теорія надлишків" (1981) присвячені проблемам макроекономічного регулювання, грошової політики, регулювання доходів та оподаткування. Особливу увагу приділяв проблемам дослідження максимальної ефективності і соціальної справедливості, а також проблемам врівноваження економічної системи. М.Алле відводить особливу роль державі в ринковій економіці:

по-перше, вона є гарантом збереження основи ринкової економіки - приватної власності;

по-друге, жорстко контролює грошово-кредитну систему;

по третє, здійснює антициклічне регулювання через договірне планування,

по-четверте, держава забезпечує розвиток соціальної сфери. М.Алле запровадив категорію "економіка ринків" і визначив власну макроекономічну модель, згідно з якою суспільне господарство є сукупністю локальних ринків.

Він будує економіко-математичну залежність, котра дає змогу прогнозувати вплив окремого ринку на суспільну економіку, а також показати рівень залежності локального ринку від системи національних та міжнародного ринку в цілому. Про циклічні коливання говорив, що вони мають грошову природу. У зв'язку з цим Алле наполягав на монетарному регулюванні економіки, тобто, жорсткому регулюванні державою грошової маси та ставки процента.

Монетарна система М.Фрідмена

У 70-ті роки XX ст. теорія соціального ринкового господарства була трансформована. Найважливішими елементами нової парадигми неокласики були: розгляд капіталістичної економіки як стійкої, стабільної системи, що функціонує в оптимальному режимі; небажані процеси, що виникають у системі, трактуються як закономірне й неминуче породження ефективного господарського механізму; розвивалися неоконсервативні погляди в економічній теорії. Пануючи з початку 80-х років XX ст. у розвинених капіталістичних країнах неоконсерватизм охоплює три основні напрями нової неокласики:

  • o монетаризм, пов'язаний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу. Лише послідовна політика забезпечення господарства грошима може створити впевненість економічних агентів у сталому розвитку економіки та сприяти рівномірному інвестуванню з мінімальним ризиком;
  • o економічну теорію пропозиції, згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та приводить до падіння виробництва й підриву бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;
  • o теорію раціональних очікувань, згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур, тому що заздалегідь враховують наміри влади й нейтралізують своїми заходами політику уряду.

Нові монетаристські підходи зводяться до основних положень: критики втручання держави в економіку; ставки на політику регулювання грошової маси як основний інструмент управління економікою; проголошення приватного підприємництва єдиною рушійною силою економічного розвитку; реабілітації закону Сея, за яким надається перевага пропозиції. Базуючись на принципах монетаризму були розроблені основні напрями монетарної політики, тобто політики "дешевих" та політики "дорогих" грошей.

Мілтон Фрідмен (1912-2006) - професор Чиказького університету. Лауреат Нобелівської премії 1976 року. Був президентом американської економічної асоціації, радником президента з економічних питань. Написав понад 250 праць, основні серед них, "Кількісна теорія грошей" (1956), "Теорія функції споживання" (1957), "Теоретичні основи аналізу кредитно-грошової системи" (1970), "Гроші і економічний розвиток" (1973), "Теорія цін" (1978), "Монетарна історія США" (1981). Мілтон Фрідмен заснував чиказьку монетаристську школу, створив теорію монетаризму, яка заперечувала кейнсіанську систему державного регулювання економіки. Фрідмен у своїх дослідженнях застосував суб'єктивно-позитивістський метод, заснований на емпіричних та статистичних узагальненнях. Його монетаризм заснований на неокласичній теорії, об'єднується кількісною теорією грошей. М.Фрідмен проаналізував 20 економічних циклів у розвитку СІНА і помітив, що зміни в грошовій масі на декілька місяців передують змінам ВНП на всіх стадіях економічного циклу. Отже, головною і вирішальною причиною всіх змін в економіці є гроші. Виходячи з того, що гроші формують рівень цін в економіці, а значить і номінальний ВНП, довів, що у рівнянні кількісної теорії грошей (МУ= РУ) швидкість обігу грошей (V) стабільна і залежить від звичок людей у використанні грошових активів і структури грошового ринку. Таким чином, із зростанням грошової маси в економіці повинні зростати сукупні витрати (РУ). М.Фрідмен довів, що обсяг виробництва(У) також стабільний, оскільки ВНП залежить від виробничих можливостей і зайнятості з урахуванням природного рівня безробіття. Отже, збільшення грошової маси (М), не впливаючи на ВНП, збільшує лише загальний рівень цін в економіці, тому держава повинна вести контроль за приростом грошової маси і утримувати її на рівні 3-5 % на рік не залежно від кон'єктури. Це твердження отримало назву "основне монетарне правило".

Заслуга монетаристів полягає у тому, що вони дослідили грошову політику, показали її можливості для забезпечення сталого економічного зростання, розробили систему управління економікою за допомогою грошей. Монетаристська політика вирисовувалась насправді урядами країн дуже рідко. Частково, представниками Чиказької школи надавались консультації урядам таких країн, як Болівія, Польща, Чілі. Однак монетаристські інструменти часто застосовувались у поєднанні з іншими, в залежності від економічної ситуації.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші