Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Формування сеньйоріального господарства

У VIII — на початку IX ст. господарська організація франкського суспільства ґрунтувалася на феодальній вотчині — сеньйорії. її обсяги були різні: великі — кілька сот гектарів і більше (3— 4 тис. селянських дворів); середні (300—400 дворів); невеликі (кілька десятків дворів). У "Капітулярій про вілли" Карла Великого (кінець VIII ст.) зазначено, що землю у вотчині поділяли на дві частини — панську, або домен (становила приблизно 25—30 % площі), до якої належали панські орні землі, і землю, що перебувала в користуванні залежних селян і до складу якої входили наділи. Землі вотчинника розміщувались черезсмужно з ділянками селян, тому переважала примусова сівозміна. Селяни виконували регулярну панщину 2—3 рази на тиждень у сезон сільськогосподарських робіт. Власне до господарства селян належали двір з будинком, орний наділ, іноді садок і виноградник. Вони користувалися неподільними общинними лісами і пасовиськами.

Праця ремісників поєднувалася із сільськогосподарською, саме господарство було натуральним. Усю продукцію, за окремими винятками, споживали у межах вотчини, продавали інколи лише те, що залишалось, а купували те, що не виробляли у вотчині. Проте торгівля не мала значного впливу на загальний рівень економічного життя.

Імперія Каролінгів розпалась у 843 р. на Західно-франкське королівство, що поклало початок Німеччини і Середньої Франції. Це свідчило про завершення процесу феодалізації франкського суспільства. Будь-яка країна Європи була системою вотчин, кожна з яких, у свою чергу, — суверенною державою. Феодальна роздробленість — вагома ознака феодальної системи, що сформувалася. Феодалізація — перетворення алоду на утримання; зникнення вільних общинників і поява залежних та кріпосних держателів; утворення феодальної власності на землю і виникнення пануючого класу феодалів, землевласників-воїнів.

У X—XI ст. у Франції пануючий клас повністю відокремився від інших, монополізувавши всю власність на землю, що відобразилось у правовій нормі "нема землі без сеньйора". Під їх владу потрапляли общинні угіддя, за користування якими залежні селяни виконували визначені повинності. Закріплювалися баналітетні права сеньйорів: монополія на піч, виноградний прес і млин, котрі раніше були в колективній власності общин. Загалом сформувалася феодальна ієрархія.

Значну частину доходів спрямовували на задоволення потреб феодала. Інвестиції становили лише 6—10 % доходу. Здебільшого ці кошти витрачали на придбання важких колісних плугів, пресів для виготовлення вина, олії, на будівництво печей для хліба, млинів, доріг, мостів, ринків, ярмарків. Селяни мали користуватися цими об'єктами за визначену плату. Навіть у сільській таверні подавали вино і пиво, з яких утримувався збір на користь власника землі. Ця система давала змогу феодалам одержувати додатковий дохід і називалася баналітетною.

Значний прогресу розвитку продуктивних сил і підвищенні продуктивності сільського господарства спостерігався в X—XIII ст. Поліпшився обробіток ґрунту (оранка до чотирьох разів), поширилося трипілля. Розчищення перелогових земель і лісів для ріллі набули масового характеру. Аграрна економіка розвивалася переважно екстенсивним шляхом. Відбувалася так звана внутрішня колонізація земель. Розширення посівних площ і збільшення обсягів урожайності (у Франції, за даними 1321 р., пшениці збирали 1 : 11,6) супроводжувалися підвищенням продуктивності праці й утворенням додаткового продукту. Сеньйори одержували ренту у вигляді частини врожаю селян, що було для них вигідно. Тому в XII—XIII ст. вони почали ліквідовувати панські розорані землі та практикувати роздачу всіх доменіальних ділянок на утримання селянам.

Поширилася так звана чиста сеньйорія. Продуктова рента швидко змінилася грошовою, оскільки французькі села зазнавали значного впливу з боку міст.

Головними постачальниками продукції на ринку були селяни. Уже в XII ст. вони почали викуповуватися з неволі. Умови цього були дуже тяжкими, особливо в церковних феодалів. За користування землею, що залишилася в їх власності, селянин платив грошову ренту — ценз, тому його називали цензитарієм, а його ділянки — цензивою.

Розвиток ринкових відносин зумовив зростання диференціації селянства. Можливість закладати або продавати цензиву призвела до того, що в XIV—XV ст. з'являються збіднілі селяни. Нездатні виплатити свій борг, вони наймалися на роботу до сеньйорів та заможних сусідів. Так виник клас найманих сільських робітників. Водночас функціонував новий вид селянського утримання землі — оренда. Відбулися зміни і в становищі панівного класу. З XIV ст. головною формою зв'язку між сеньйорами та їх васалами стало не умовне земельне дарування, а так званий рентний феод, коли васал отримував за службу не відповідну ділянку землі, а тільки ренту з неї. Пізніше її замінили на грошову винагороду.

Особливо важливу роль у процесі феодалізації Німеччини, на відміну від Франції, відігравала єдина ранньофеодальна держава із сильнішою владою, тому період феодальної роздробленості почався в Німеччині значно пізніше.

У VIII—IX ст. особливість аграрних відносин полягала в тому, що не селяни одержували землю від феодалів, а навпаки, ранньофеодальна вотчина освоювала вільне село. Селяни поступово звикали до залежності, виникли змішані села, де були володіння одного або кількох вотчинників, наділи вільних селян і господарства залежних кріпосних. Таке село зберігало порядки сусідської общини-марки, що пояснює сповільнення аграрного перевороту в Німеччині, який завершився лише в XI ст. Як і у Франції, тут формувалися великі та малі світські й церковні вотчини, експлуатацію селян здійснювали частіше у формі панщини й оброчних платежів.

Період завершення феодалізації пов'язаний із розвитком політико-правових інститутів імунітету та баналітету. Для селян це означало спочатку судову, а потім вотчинну залежність від феодала. До кінця XI — початку XII ст. змішане село перетворилося на феодальне.

Розвиток продуктивних сил та міського ремесла, як і у Франції, привів до того, що в німецькому селі формувалися товарно-грошові відносини, що зумовило зміни в аграрних зв'язках. Збільшення чисельності населення спричинило земельний голод. Цю проблему розв'язували за рахунок внутрішньої та зовнішньої колонізації. Проте на початку XIV ст. в економіці Німеччини, як і в Західній Європі загалом, спостерігалися певні ознаки занепаду.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші