Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка праці та соціально-трудові відносини
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Організації та об'єднання роботодавців як суб'єкти соціального партнерства

Організації та об'єднання роботодавців є одним з основних суб'єктів соціального партнерства. Методи створення цих організацій і об'єднань, їх функціонування і співробітництва з профспілками та органами влади є важливою складовою механізму соціально-трудового партнерства. Передумовою створення організацій та об'єднань роботодавців є власне наявність цього прошарку в суспільстві. Тому зрозуміло, що в умовах планової централізованої економіки, заснованої переважно на власності бюрократичної держави, потреби у створенні організацій та об'єднань роботодавців не було. Лише з початком докорінної трансформації нашого суспільства, появою різних форм господарювання, реформуванням відносин власності, розвитком кооперації та інших форм підприємницької діяльності — виникненням підприємців як соціального прошарку — з'явилася можливість (і виникла потреба) їх цивілізованого об'єднання.

Першою організацією роботодавців нового типу, що виникла в Україні ще за часів СРСР, був Союз підприємців Криму, створений у лютому 1989 р. На початку 90-х pp. на всій території України створюється велика кількість союзів, спілок, асоціацій роботодавців, формування яких здійснювалося за регіональною, галузевою, професійною та іншими ознаками.

Наступним етапом у розвитку організацій роботодавців в Україні стало створення загальнонаціональних об'єднань. У травні 1989 р. на першому з'їзді Спілки об'єднаних кооператорів та підприємців була створена Спілка кооператорів та підприємців України; у січні 1990 р. — Федерація профспілок працівників кооперації та інших форм підприємництва України; у липні 1990 р. були засновані

Спілка малих підприємств і Спілка орендарів і підприємців України; 15 лютого 1992 р. було створено Український союз промисловців та підприємців (УСПП), який у 1996 р. став членом Міжнародної організації роботодавців, що об'єднує організації 120 країн світу і представляє їхні консолідовані інтереси у Міжнародній організації праці.

Важливою подією у консолідації національних роботодавців стало створення 5 листопада 1998 р. за рішенням Установчого з'їзду об'єднань роботодавців Конфедерації роботодавців України. Головними завданнями цієї організації є такі:

· консолідація дій усіх роботодавців з метою реального впливу на формування та реалізацію ефективної соціально-економічної політики;

· сприяння розвитку та активна участь у здійсненні соціального партнерства;

· координація дій членів Конфедерації у посиленні їх впливу на проведення політики зайнятості, заробітної плати, соціального страхування, охорони праці тощо;

· сприяння розвитку вітчизняного виробництва, реформуванню економіки, удосконаленню правового поля підприємництва;

· надання організаційно-методичної допомоги членам Конфедерації та сприяння роботі об'єднань роботодавців.

Важливе значення для розвитку організацій роботодавців та їх об'єднань має реалізація положень Закону України "Про організації роботодавців"1, прийнятого у травні 2001 р. У цьому Законі чітко визначено правові засади створення та діяльності організацій роботодавців та їх об'єднань. Принципово важливим є законодавче закріплення повноважень організацій роботодавців, їх взаємовідносин з органами державної влади та організаціями найманих працівників. Вже нині існує досить розгалужена структура організацій роботодавців та їх об'єднань, що діють за територіальною або галузевою ознакою. Але разом з цим, можна констатувати, що рівень сформованості інститутів представництва інтересів роботодавців не лише недостатній для ефективного соціального партнерства, але й нижчий порівняно з організаціями найманих працівників.

Відповідно, дуже низька активність організацій роботодавців та їх об'єднань в системі соціального партнерства. Так, у 2000 р. об'єднання роботодавців були учасниками лише восьми з 70 укладених галузевих угод, в той час як Міністерством юстиції зареєстровано 90 громадських об'єднань підприємців. Про незацікавленість роботодавців у соціальному партнерстві також свідчать дані соціологічних опитувань, які засвідчили, що підприємці були ініціаторами укладення колективних договорів лише в 5 % випадків, в усіх інших випадках цей процес ініціювали профспілки або безпосередньо наймані працівники.

З цих та інших причин в Україні залишається невисоким рівень охоплення колдоговірним процесом суб'єктів підприємницької діяльності (з понад 340 тис. суб'єктів колективні договори укладені у 2001 р. лише на 72 тис). За рівнем охоплення колдоговірним захистом працівників (75 %) Україна поступається європейським країнам, де цей показник наближається до 100 %-.

Це обумовлено цілою низкою соціально-економічних і політичних причин. Головною проблемою інституційного представництва роботодавців є їхня диференціація за силою, впливом, власністю, моральністю а, отже — соціальними, політичними й особливо економічними інтересами. Крім того, процес формування нових власників в Україні все ще триває. На етапі первісного нагромадження капіталу нові власники дбають передусім про найшвидше нарощення капіталу, нерідко у будь-який спосіб, а про соціальні потреби турбуються лише в міру крайньої необхідності. В Україні поки що, на жаль, немає стійких традицій, культури вирішення соціально-економічних проблем шляхом пошуку компромісів, а процеси корумпованої влади і криміналізації господарської діяльності лише посилюють диктат сильної сторони. Тому створення потужної ланки підприємницьких структур соціально-ринкової орієнтації, спрямованих на розвиток соціального партнерства, залишається актуальним завданням як органів законодавчої та виконавчої влади, так і всіх інститутів громадянського суспільства.

Основними завданнями організацій роботодавців у справі оздоровлення соціально-трудових відносин в Україні, поширення соціального партнерства мають стати такі:

· ідентифікація, формулювання, представництво та захист спільних інтересів і прав роботодавців у відносинах з органами державної влади та об'єднаннями найманих працівників;

· участь у проведенні переговорів і укладанні дво- і тристоронніх угод на всіх рівнях;

· координація дій у виконанні зобов'язань згідно з укладеними угодами;

· сприяння вирішенню колективних трудових спорів і запобіганню страйків;

· координація діяльності щодо виконання науково-технічних і соціально-економічних програм різних рівнів;

· поширення управлінських знань та досвіду, надання роботодавцям різноманітних послуг — інформаційних, консультаційних, навчальних, юридичних, посередницьких у справі врегулювання трудових конфліктів та ін.;

· відстоювання необхідності довгострокових державних інвестицій у людський капітал і державної підтримки розвитку персоналу на підприємствах;

· розвиток співробітництва на засадах соціального партнерства з об'єднаннями найманих працівників;

· налагодження постійних контактів із засобами масової інформації й громадськістю, формування позитивного іміджу роботодавця в Україні;

· розвиток співробітництва з міжнародними організаціями роботодавців, поширення позитивного досвіду соціального партнерства і т. ін.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші