Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Грошовий ринок

Розвиток промисловості й ремісничих виробництв, внутрішньої та зовнішньої торгівлі потребував реформ у грошовому обігу. У XVII ст, на території України в обігу перебували празькі гроші, литовські та польські динари, півгрошові монети, срібні таляри тощо. З проведенням реформи монетної справи в Росії в 1700—1704 рр., що ґрунтувалася на десятковому принципі (рубль, гривеник, копійка), у грошовому обігу на території України переважали російські гроші. Випускали мідні, срібні та золоті монети. Проте однією з негативних економічних акцій російського уряду було поширення на українських землях "лихих" мідних грошей, щоб срібні й золоті в міру можливості залишалися в обігу в Росії і зосереджувались у державній казні. Срібний рубль з метою полегшення зовнішньоторговельних операцій прирівняли до таляра.

У 1769 р. російський уряд почав випускати паперові гроші — асигнації вартістю 25, 50, 75 і 100 рублів. До кінця XVIII ст. курс асигнацій зменшився до 68 коп. Із 1786 р. вільний обмін їх на срібні гроші призупинився, що ще більше знецінило їх. Отже, наприкінці XVIII ст. відбулося об'єднання грошових систем Росії й України, що позитивно вплинуло на розвиток виробництва і торгівлі.

У середині 50-х років XVIII ст. почалося формування банківської системи. Особливість цього процесу полягала в тому, що, на відміну від західноєвропейських банків, створених багатими купцями, лихварями, в Україні, як і в Росії, їх засновувала держава. Банківські позики з великими процентами (Дворянський банк — 6 % річних) під заставу землі й селянських душ видавали на 3 роки, з 1786 р. — на 20. Проте значну їх частину українське дворянство спрямовувало не на поліпшення господарства, а на споживчі витрати, що гальмувало прогресивний соціально-економічний розвиток України і розоряло народ.

Отже, наприкінці XVII — у XVIII ст. для економічного розвитку українських земель характерні такі риси: збільшення великого феодального землеволодіння, обезземелення селянства, його закріпачення, розбудова міст та їх відокремлення від сіл, поступальний розвиток селянських промислів і міських ремесел, на основі котрих виникали мануфактури, формування національного ринку. В Україні ці процеси, на відміну від інших держав, відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії на Лівобережжі. Належність українських земель до іноземних держав, підпорядкування економіки їх впливові та владі суттєво затримували й деформували розвиток.

Економічна думка

Відсталість українських земель, що входили до складу Росії, від західноєвропейських країн особливо простежувалась наприкінці XVII ст. Потрібні були докорінні реформи, що охопили і господарське життя України. В ній було багато відомих представників меркантилістської теорії і практики (Ф. Прокопович, Б. Хмельницький та ін.).

Серед прибічників реформ Петра І, які намагалися зробити свій внесок в економічне життя Росії, — Іван Тихонович Посошков (1652—1726) — економіст-мислитель, котрий докладав значних зусиль, аби розв'язати гострі проблеми економіки.

Найпопулярніша його робота — "Яро бідність і багатство" (1724) — призначена для Петра І. У книзі детально проаналізовано життя країни, висвітлено недоліки її діяльності, подано практичні рекомендації щодо їх усунення. Разом із тим у ній розглянуто і теоретичні питання.

І.Т. Посошков не ототожнював багатство з грішми, що характерно для представників меркантилізму Західної Європи. Він вважав, що багатство суспільства втілюється не тільки у дорогоцінних металах, а й у матеріальних благах. Економіст розрізняв багатство майнове (багатство держави (скарбниці) і багатство народу) і немайнове ("щира правда", тобто законність, правові умови, відповідне керування країною).

І.Т. Посошков вважав, що завдання економічної політики держави — всенародне збагачення. Він зазначав: "...в якому царстві люди багаті, то і царство те багате, а в якому будуть злиденні, то і царству тому не можна дістати слави багатого"1. Головна його думка полягала в тому, що збільшення обсягів народного багатства вигідне народу і державі. Його висловлювання мали прогресивний характер і виходили за межі меркантилістських уявлень про багатство.

Для ліквідації злиденності та досягнення багатства у країні найважливіше значення мають такі тези економіста: примусити всіх людей працювати, причому сумлінно і продуктивно, припинити гультяйство у всіх його виявах, рішуче боротися з непродуктивними витратами, здійснювати жорстку економію.

З огляду на загальнодержавні інтереси він виступав проти хижацького ставлення до природних багатств країни і сформулював найдоцільніші, на його думку, принципи їх використання.

Особливо велику увагу І.Т. Посошков приділяв питанням розвитку національної промисловості, зокрема йшлося про потребу будівництва залізорудних, скляних і полотняних заводів. При цьому він зазначав, що розвиток великої вітчизняної промисловості сприятиме "зберіганню" грошей у країні. Серед заходів, спрямованих на розвиток виробництва, економіст пропонував споруджувати взводи на державні кошти і передавати їх потім у приватну власність, радив створювати стимули для винахідництва й охороняти його. Зважаючи на багатство країни, доводив необхідність розвідувати її надра, оберігати природні ресурси, рибні багатства і ліси.

Будучи ідеологом купецтва, І.Т. Посошков багато місця у своєму творі відводив питанням торгівлі. З усіх видів господарської діяльності найбільше значення він надавав торгівлі, а із суспільних станів — купецтву. "Торг — справа велика! Купецтвом всяке царство збагатиться, а без купецтва навіть мала держава не може функціонувати" — зазначав економіст. Намагаючись зробити купців монополістами у торгівлі, він пропонував заборонити дворянам і селянам займатися нею. Ставлячи за мету ліквідувати конкуренцію та гру цін на ринку, автор підтримував ідею "установленої ціни", що регулювалася системою нагляду і контролю. Стосовно цього погляди його застаріли, а щодо негативної оцінки системи внутрішнього мита, яке було тоді у всіх країнах і надто звужувало внутрішній товарообіг, І.Т. Посошков випередив свій час. Запропоноване ним установлення одного збору з товарів, причому значно нижчого, ніж сума внутрішніх зборів, сприяло б розвитку внутрішньої торгівлі.

Щодо зовнішньої торгівлі економіст пропонував таку систему її організації, яка здатна забезпечити російським купцям панівне становище і захистити їх від конкуренції з боку іноземного торгового капіталу. Заходи, пов'язані з організацією зовнішньої торгівлі, вважав І.Т. Посошков, потрібно спрямовувати на збереження і примноження грошей у країні; необхідно ввозити з-за кордону тільки те, що не виробляється всередині країни і без чого не можна обійтися. Він пропонував заборонити ввезення предметів розкоші, що створюються у країні, включивши до їх переліку сіль, скляний посуд, трюмо, капелюхи та інші товари. На його думку, щоб не ввозити ці товари і тим самим зберегти гроші у країні, варто створити власну промисловість. З метою стимулювання власного виробництва слід зупинити вивезення із країни промислової сировини, а вивозити за кордон лише готові вироби.

Оригінальні погляди І.Т. Посошкова на гроші. З огляду на виключну роль державної влади у розвитку продуктивних сил, він обстоював номіналістичну теорію грошей, У його теорії враховано інтереси національного купецтва, вона зміцнювала економічну незалежність країни і практично узагальнювала фінансову практику.

У праці "Про бідність і багатство" автор пропонував обмежити владу поміщиків; визначити за законом величину селянських повинностей відповідно до кількості землі та посівів; значно зменшити обсяг податків, котрі сплачували селяни; обов'язково навчати писемності селянських дітей.

Заслуга І.Т. Посошкова полягає в тому, що він зумів правильно, в межах своєї епохи, зрозуміти головні завдання країни; одним із перших російських письменників-економістів сформулював систему економічних поглядів.

Унікальним документом, що сприяв розвитку і становленню української суспільної думки козацької доби, була Конституція Пилипа Орлика (1710 р.). Ідеї, висловлені у ній, — результат майже тисячолітнього соціально-економічного і політичного розвитку, свідчення високого рівня самосвідомості нації.

Історико-економічний екскурс, поданий у преамбулі Конституції, допомагає зрозуміти особливості козацького соціально-економічного устрою, який утвердився в Україні внаслідок Визвольної війни середини XVII ст. Це була національна модель ранньобуржуазного суспільства з ознаками ринкового господарства. Землю отримали козаки, селяни і міщани. Головним типом господарства стало незначне і середнє козацько-селянське та індивідуально-приватне, що ґрунтувалося на власній і частково на найманій праці. Козацьке господарство втілювало потенційні тенденції капіталістичного фермерства. Серед великих феодальних кріпосницьких маєтків Європи вільне козацьке землеволодіння, тисячі приватних ділянок в Україні були чимось небаченим, створювали могутню соціально-економічну базу для консолідації народу і його розвитку.

Конституція П. Орлика захищала приватну власність. Аби не допускати обезземелювання рядових козаків і концентрації старшинського землеволодіння, що призводило до відродження феодально-кріпосницьких відносин, за статтею 10, старшині (полковникам, сотникам, отаманам) забороняли забирати у рядових козаків землю або силою змушувати її продавати. Гетьман "повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог".

Велику увагу в документі приділено фінансовим питанням. За Конституцією, державний скарб відокремлювали від гетьманського і передавали його в розпорядження генерального підскарбія. Цю посаду могла займати лише "людина значна й заслужена, маєтна і добросовісна". Отже, створювали державні фінанси. Таке розгалуження здійснювали і на місцях. Пани-полковники "не повинні мати інтересу до скарбів полкових, задовольняючись прибутками й пільгами свого уряду".

Відобразилися в Конституції й питання торгівлі, що свідчило про розвиток товарно-грошових відносин у Гетьманщині. Якщо базари і торги обслуговували тільки місцеві ринки, котрі забезпечували економічний зв'язок між містом і селом, то ярмарки пов'язували різні райони України і були ознакою становлення внутрішнього ринку. Правила ярмаркової торгівлі регламентували звичаєві норми. За дотриманням правил стежили ярмаркові судді або козацька старшина. За користування ярмарковим місцем сплачували різні збори, зокрема мито за торгове місце, кількість і різноманітність товару, за його ввезення ("індукта" — ввізне мито, "евекта" — вивізне).

Конституція визначала деякі напрями вдосконалення оподаткування населення. Податковий тягар передбачали полегшити шляхом оподаткування тих верств, які раніше не оподатковували, насамперед маєтних купців, котрі захищалися "полковниковою та сотницькою протекцією", і підсудків.

Скасувавши ненависні народові державні монополії, оренди, відкупи й інші обтяжливі для селян і міщан стації (розквартирування в їх будинках компанійців і сердюків), Генеральна рада мала знайти інші кошти на утримання найманого війська, що перебувало в розпорядженні гетьмана і виконувало військово-поліцейські доручення.

У соціально-економічній політиці гетьманів, починаючи від П. Сагайдачного, значну увагу приділяли соціальному захистові населення. Конституція також звільняла козацьких вдів, осиротілих дітей, жінок, чоловіки яких були в походах або на іншій службі, від сплати податків і виконання різних повинностей. Козаків у похилому віці, козаків-інвалідів, козаків-одинаків брали на повне державне забезпечення.

Хоч першу Конституцію України і не втілили в життя, все-таки вона залишилась однією з найвидатніших пам'яток політичної та економічної думки.

До відомих представників меркантилізму в Україні належать Ф. Прокопович, К. Зиновій, С. Ореховський та інші.

Із розвитком мануфактурного виробництва меркантилізм поступово перестає відігравати провідну роль унаслідок зростання тенденції стосовно обмеження безпосереднього державного втручання в господарську практику і подолання повного державного контролю за здійсненням економічної діяльності. Підпорядкування торгового капіталу капіталом промисловим потребувало заміни економічної концепції меркантилізму, який ідеалізував сферу обігу. Ідеї класичної політичної економії все більше проникали у суспільну свідомість, що потім простежується і в практичній діяльності. Тому хронологічні межі співіснування обох концепцій певний період ще збігалися — відбувалося формування класики і поступове витіснення меркантилізму.

Рекомендована література

  • 1. Анализ экономических систем: основные понятия теории хозяйственного порядка и политической экономии : пер. с нем. / под общ. ред. А. Шюллераи Х.-Г. Крюссельберга. — М., 2006.
  • 2. Влауг М. Економічна теорія в ретроспективі: пер. з англ. / М. Блауг. —- К., 2001.
  • 3. Всеобщая история менеджмента : учеб. пособие / под общ. ред. И.И. Мазура. — М., 2009. — Гл. 3,4.
  • 4. Злупко СМ. Економічна думка України (від давнини до сучасності): навч. посіб. / СМ. Злупко. — Л., 2000. — Розд. 1, 2.
  • 5. Злупко СМ. Основи історії економічної теорії : навч. посіб. / СМ. Злупко. — Л., 2001. — Розд. 1, 2, 3.
  • 6. Злупко СМ. Персонали і теорії української економічної думки / СМ. Злупко. — Л., 2002.
  • 7. Историки экономической мысли России / В.В. Святловский, М.И. Тугав-Барановский, В.Я. Железное ; под ред. М.Г. Покидченко, Е.Н. Калмычковой. -М., 2003.
  • 8. История и философия экономики : пособие для аспирантов / под ред. М.В. Конотопова. — М., 2008.
  • 9. Леоненко ПМ. Історія економічних учень підручник / П.М. Леоненко, ПЛ. Юхименко. — К., 2008. — Ч. І, розд. 1.
  • 10. Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков : в 5 т. / сопред. ред. Г.Г. Фетисов, А.Г. Худокормов. — М., 2004. — Т. 1: От зари цивилизации до капитализма.
  • 11. Нетти В. Классика экономической мысли : сочинения / В. Петти, А. Смит, Д. Рикардо, Д. Кейнс, М. Фридмен. — М., 2000.
  • 12. Сурин А.И. История экономики и экономических учений / А.И. Сурин. — М., 1998. —Т. 1,2.
  • 13. Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд., наук. ред. пер., авт. вступ, розд. і біограф, довід. СМ. Злупко. — К., 2007.
  • 14. Шумпетер ИЛ. История экономического анализа : в 3 т. : пер. с англ. / Й.А. Шумпетер. — СПб., 2001. — Т. 2.
  • 15. Юхименко ПЛ. Економічна історія : підручник / ПЛ. Юхименко, П.М. Леоненко. — К., 2008. — Розд. 3, 4.
  • 16. Экономическая история : хрестоматия / отв. ред. А.Д. Кузьмичев, СК. Никитина; сост. Л .И. Бородкин и др. — 2-е изд. — М., 2008. — Разд. I, т. 2, 3; разд. П, т. 1—3.
  • 17. Экономическая теория. Энциклопедия "Новый Полгрейв" : пер. с англ. / под ред. Дж. Итуэлла, М. Милгейта, П. Ньюмена. — М., 2004.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші