Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Порука за ощадно-позичкові асоціації: закон про реформу фінансових інститутів, оздоровлення і повноваження від 1989 р.

До кінця 1986 р. збільшення збитків галузі заощаджень і позик призвело до банкрутства Федерального страхового фонду ощадно-позичкових асоціацій. Адміністрація Рейгана вишукала 15 млрд. дол. коштів для цього Федерального страхового фонду. Проте ця сума була повністю невідповідною, бо закриття неплатоспроможних асоціацій потребувало набагато більших коштів. Прийняте Конгресом законодавство - закон 1987 р. про конкурентне рівноправне банківництво - навіть не задовольнило прохання адміністрації. За цим законом Федеральному страховому фонду ощадно-позичкових асоціацій виділялося 10,8 млрд. дол. коштів, і, що було ще гіршим, закон містив статті, які спонукали

Управління федеральних банків із кредитування житлового будівництва продовжувати політику регулятивної стриманості (дозволяючи неплатоспроможним інститутам функціонувати), особливо в економічно застійних регіонах, наприклад, таких, як Техас.

Неспроможність Конгресу впоратися з кризою ощадно-позичкових інститутів вела до щораз більшого загострення ситуації. Збитки ощадно-позичкових асоціацій перевищили 10 млрд. дол у 1988 р. і досягли близько 20 млрд. дол у 1989 р. Криза набула масштабів епідемії. Прийшовши до влади, адміністрація Буша одразу запропонувала нове законодавство з метою забезпечити відповідними коштами закриття неплатоспроможних ощадно-позичкових асоціацій. Внаслідок цього 9 серпня 1989 р. було підписано Закон про реформу фінансових інститутів, оздоровлення і повноваження (FIRREA) К Це був найзначніший законодавчий акт, що стосується галузі ощадностей, з 1930-х років. Основні положення Закону про реформу фінансових інститутів такі: структура апарату регулювання була значно перебудована. Оскільки Управління федеральних резервних банків із кредитування житлового будівництва і Федеральний страховий фонд ощадно-позичкових асоціацій не впоралися зі своїми завданнями, то вони ліквідовувалися. Регулятивна роль Управління федеральних резервних банків із кредитування житлового будівництва була передана Управлінню інспекції ощадностей - відділу міністерства фінансів США, обов'язки якого є такими самими, як обов'язки Управління контролера грошового обігу стосовно національних банків. Обов'язки Федерального страхового фонду ощадно-позичкових асоціацій були передані Федеральній корпорації страхування депозитів. Остання стала єдиним розпорядником федеральної системи страхування вкладів з двома окремими страховими фондами: Банківським страховим фондом та Страховим фондом ощадних асоціацій. Інша нова установа - Виконавча трастова корпорація - була створена для управління і розв'язання проблем неплатоспроможних ощадних інститутів, що залишені під опіку, або забезпечення збереження їхнього майна. Вона стала відповідальною за продаж нерухомого майна збанкрутілих інститутів на суму понад 300 млрд. дол. Виконавча трастова корпорація управляється ФКСД і перебуває під загальним наглядом Надзірної ради корпорації (до її складу входять міністр фінансів, голова ради керуючих Федеральної резервної системи, міністр житлового будівництва і міського розвитку та двоє інших членів).

На початку загальні витрати на поруку ощадно-позичкових асоціацій оцінювалися в 159 млрд. дол на десятирічний період до 1999 р. Проте, за останніми оцінками, ці витрати будуть значно більшими. Насправді Головне бюджетно-контрольне управління оцінило витрати на поруку у понад 500 млрд. дол. протягом наступних сорока років. Проте, як засвідчує вставка 4.1 в розділі 4, ця оцінка неправильна, бо сума платежів протягом наступних тридцяти років коштуватиме значно менше, ніж сьогодні. Поточна вартість витрат на поруку становить приблизно 150 млрд. дол., з оцінками, що коливаються від 100 до 200 млрд. дол. Кошти для поруки за асоціації частково надходять з капіталу федеральних банків, що кредитують житлове будівництво, але в основному від продажу державних зобов'язань міністерством фінансів і Виконавчою фінансовою корпорацією.

Для поповнення резервів Страхового фонду ощадних асоціацій страхові внески для ощадно-позичкових асоціацій були збільшені з 20,8 цента з кожних 100 дол. вкладів до 23 центів і можуть збільшитися до 32,5 цента. Одночасно зросли внески для банків з 8,3 цента до 15 центів на 100 дол. депозитів, а згодом, в 1991 р., вони були збільшені до 23 центів.

Закон про реформу фінансових інститутів також наклав нові обмеження на діяльність у сфері ощадностей. Він, по суті, відновлював регулювання галузі ощадно-позичкових інститутів щодо вибору активів, що мало місце до 1982 р. Ощадно-позичкові асоціації більше не можуть купувати облігації нижчої якості і повинні продати свої запаси цих облігацій до 1999 р. Комерційні позики під нерухоме майно обмежені до величини, що вчетверо перевищує власний капітал, замість попереднього ліміту в 40 % активів. Це нове обмеження є зменшенням для всіх фінансових інститутів, капітал яких не досягає 10 % активів. Ощадно-позичкові асоціації повинні також тримати принаймні 70 % замість 60 % в інвестиціях, що прямо пов'язані з житловим будівництвом. Ощадним інститутам, що перебувають у скрутному становищі, не дозволяється приймати брокерські депозити Серед найважливіших положень Закону про реформу фінансових інститутів було збільшення вимог щодо величини базового капіталу з 3 % до 8 % і дотримання тих самих нормативів капіталу, які ґрунтуються на ризику, що й для комерційних банків.

Одночасно Закон про реформу фінансових інститутів збільшив повноваження установ, що керують ощадними інститутами, полегшивши для них звільнення керуючих, дозволив видання заборонних розпоряджень та накладання громадських стягнень. Міністерство юстиції також отримувало щорічно 75 млн. дол протягом трьох років для виявлення і переслідування шахрайства в банківській сфері, а максимальні суми штрафів значно зросли.

Закон про реформу фінансових інститутів був серйозною спробою розв'язати проблеми, що виникли внаслідок кризи банківництва, бо забезпечив значні суми коштів для закриття неплатоспроможних ощадних інститутів. Проте він мало що зробив для вирішення проблем несприятливого вибору і морального ризику, зумовлених страхуванням депозитів. Тому багато економістів побоюються, що криза банківництва, яку ми переживаємо, продовжиться і в майбутньому. Однак ще не все втрачено, хоча б тому, що Закон про реформу фінансових інститутів уповноважив міністерство фінансів США провести широке вивчення та планування реформи системи федерального страхування депозитів (аналізується в рубриці "застосування" в кінці цього розділу), що може спричинити подальші реформи.

Розгляньмо, яким чином можна реформувати систему регулювання банківництва. Проте, перед тим як це зробити, подивімося на економічний аналіз політики (з погляду політичної економії) щодо безладдя в сфері заощаджень і позик. Такий аналіз може вплинути на вашу і мою позицію щодо реформ, які потрібні для системи банківського регулювання.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші