Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Вікова і педагогічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ

Суб'єкт педагогічної діяльності як феномен педагогічної психології

Лекція 1. Психологія особистості вчителя і закономірності педагогічної діяльності

За вченого трьох невчених дають.

О.В. Суворов (1730-1800)

  • 1. Особливості педагогічної діяльності. Педагогічні здібності та їх структура. Формування педагогічних здібностей. Педагогічні вміння та навички. Структура педагогічної діяльності вчителя (конструктивна, організаційна, комунікативна). Професійна спрямованість особистості вчителя.
  • 2. Види стилів та індивідуальний стиль діяльності вчителя. Психологічні основи педагогічної оцінки, педагогічного такту, педагогічної етики. Взаємини вчителя з учнями.
  • 3. Психологічна готовність учителя до педагогічної праці. Психологія педагогічних стереотипів. Психологія педагогічного авторитету, авторитаризму.
  • 4. Психологія повсякдення і криза педагогічної свідомості.

б. Взаємостосунки вчителів як необхідна умова створення сприятливого психологічного клімату в школі.

Учителем, як правило, легко стати, якщо йдеться про засвоєння програмного матеріалу в педагогічному навчальному закладі, формування мінімального педагогічного досвіду, однак ним важко постійно залишатися, перебуваючи в ситуації постійної до себе соціальної уваги, часто - несприятливих і несправедливих оцінок, упередженого ставлення, необхідності постійного системного самоаналізу, самовдосконалення. Як наслідок, педагогічна діяльність уже попередньо передбачає виклики, шкідливі для фізичного, але особливо - психічного здоров'я, у чому полягає складність і, водночас, смислова вершина її суспільного призначення.

Структура педагогічних здібностей (за Н.В. Кузьміною):

  • 1) педагогічна спостережливість;
  • 2) педагогічні уявлення;
  • 3) педагогічний такт;
  • 4) розподіл уваги;
  • 5) організаторські здібності;
  • 6) вимогливість;
  • 7) чіткість;
  • 8) ясність;
  • 9) уміння переконувати.

Загально-педагогічні здібності:

  • 1) особистісні (доброзичливість, витримка, здатність управляти психічним станом);
  • 2) дидактичні (уміння пояснювати, мовленнєві, знання предмета);
  • 3) організаційно-комунікативні (організаторські, комунікативні, педагогічна спостережливість, педагогічний такт, сугестивність, педагогічні уявлення, розподіл уваги).

Спеціальні здібності (за В.А. Крутецьким):

  • 1) технічна спостережливість;
  • 2) технічна пам'ять;
  • 3) технічне мислення;
  • 4) "мислення руками";
  • 5) комбінаторні;
  • 6) здатність швидко набувати якісний політехнічний кругозір.

Загальні особливості індивідуального стилю діяльності:

  • 1) темперамент;
  • 2) вибір методів навчання і виховання;
  • 3) зміст діяльності;
  • 4) манера поведінки та спілкування;
  • 5) пріоритетність у способах вибору заохочення чи покарання.

Особливості вчителів, що виявляються в безпосередній практиці педагогічної діяльності:

  • 1) старанно прагнуть виконувати професійні обов'язки педагогічна спостережливість; справедливість; обґрунтування власних вимог; упевненість у своїх можливостях; прагнення максимально і всебічно використовувати навчальний матеріал тощо);
  • 2) використання авторитету влади (ставлення до учнів як до стихії, яку потрібно тримати в лещатах, домінування прямих вимог; наявність педагогічних штампів тощо).

Педагогічна майстерність як елемент стилю діяльності:

  • 1) інструментова на недовіра;
  • 2) інтерпретація жарту;
  • 3) співпереживання з учнем;
  • 4) визнання власних недоліків, невдач;
  • 5) уміння "витримати паузу";
  • 6) створення атмосфери доброзичливості;
  • 7) об'єктивна оцінка результатів усіх видів діяльності учня;
  • 8) єдність вимогливості і поваги тощо.

Методика формування вимоги (за A.C. Макаренком):

  • 1) розпочинати діяльність потрібно не із заборона з вимог, до яких дитина не готова (підготовка до вимоги);
  • 2) ускладнення вимог необхідно поєднувати з активним формуванням навичок;
  • 3) єдність системи вимог;
  • 4) стимулювання переходу зовнішніх вимог колективу у форми особистісної вимогливості (до себе).

Деякі професійні вимоги до вчителя початкових класів:

  • 1) знання психології дитини (вікових та індивідуальних особливостей), змісту сенситивних і кризових періодів психічного розвитку, особливостей психічних процесів;
  • 2) урівноваженість (діти не люблять метушливості);
  • 3) забезпечення наступності в роботі;
  • 4) обґрунтоване застосування методів навчання і виховання;
  • 5) терплячість, емоційність, доброзичливість;
  • 6) уміння використовувати методи психологічного дослідження;
  • 7) уміння співпрацювати з сім'єю.

Особливості діяльності вчителя мало комплектної школи:

  • 1) уміння одночасно працювати з різновіковими групами; знання особливостей побудови розкладу навчального процесу в різних класах;
  • 2) ускладнений робочий день, зокрема одночасна підготовка до декількох уроків та їх суміжне проведення;
  • 3) уміння розподіляти власну увагу;
  • 4) наявність різнопланового придаткового дидактичного матеріалу;
  • 5) здійснення комплексного диференційованого підходу;
  • 6) уміння знаходити ефективні вирішення навчально-виховних проблем, які можуть одночасно розгортатися в межах одного уроку;
  • 7) значний час займає перевірка зошитів, підвищеною є не прогнозованість навчально-виховної ситуації;
  • 8) важливо працювати за чітким регламентом;
  • 9) уміння здійснювати порівняльний аналіз можливостей і домагань дітей різного віку;
  • 10) синхронна робота за різним поурочним плануванням.

У цілому сучасна взаємодія вчителя початкових класів та учнів відзначається такими особливостями:

  • 1) знеціненням престижності педагогічної діяльності;
  • 2) розколом учнівського, учительського середовищ, взаємною відчуженістю;
  • 3) суперечністю між прагненням до демократизації відносин (передусім з боку учнів) та домінуванням ідей директивної педагогіки;
  • 4) спрощеними уявленнями учнів про професійну педагогічну діяльність;
  • 5) взаємною втомою, яка спричинена, зокрема, інформаційним масивом, що випереджає природний процес зміни поколінь;
  • 6) знеціненням загальнолюдських цінностей, пропагуванням культу грошей, зокрема долара, а не пріоритетності знання, освіти в цілому;
  • 7) пропагуванням індивідуалізму, практичного інтелекту, меркантилізму;
  • 8) втратою розуміння феномену "людини" як найвищої цінності, а разом із тим - людського життя;
  • 9) зосередженістю на вирішенні проблем, що пов'язані, як правило, з матеріальним добробутом.

Як наслідок, загострилася проблема гармонійного розвитку особистості. Ніякі інноваційні технології неспроможні повністю витіснити і замінити мистецтво безпосереднього педагогічного діалогу в системах "учитель - учень", "учитель - батьки". Учителям, для яких психологічна готовність до співпраці з учнями є другорядною справою, діти мстять у прямому і переносному значеннях.

Деякі професійні вимоги до вчителя середніх і старших класів:

  • 1) урахування особистісних новоутворень учнів, особливо прагнення до дорослості, самостійності;
  • 2) знання особливостей статевого дозрівання;
  • 3) знання різнопланової мотивації начання;
  • 4) уміння здійснювати професійну орієнтацію;
  • 5) академічна підготовка, яка полягає в знанні не лише фахового предмета, а також суміжних галузей наукового знання;
  • 6) уміння бути особистим зразком;
  • 7) поєднання доброзичливості і вимогливості.

Педагогічна оцінка:

  • 1) форма обліку (адекватне оцінювання школярем рівня власних знань; безпосередня або опосередкована інформація про власний успіх (невдачу); думка вчителя про учня);
  • 2) зміст оцінки (еталон знання; показник довіри школяра до вчителя);
  • 3) зовнішня оцінка (колективна, взаємо оцінка);
  • 4) внутрішня оцінка як засіб розвитку самооцінки;
  • 5) парціальність (показник позитивного або негативного впливу на психіку).

Стилі педагогічної діяльності (критерій - спосіб управління учнівською групою):

1. Авторитарний: домінування власного Я; директивні способи управління; претензія на істину в останній інстанції; ставлення до дітей як до свідомих об'єктів навчально-виховного впливу.

Позитивний момент: висока виконавська дисципліна в класі. Негативний момент: боязнь авторитетів, комплекси неповноцінності, слабкі лідерські якості.

2. Демократичний: взаємодія власного домінуючого Я та Я інших; партнерські стосунки; ставлення до дітей як до свідомих суб'єктів навчально-виховного впливу.

Позитивний момент: розвиток у дітей розкутості, невимушеності, відповідальності, лідерських якостей.

Негативний момент: невміння учнів витримувати з учителем офіційну дистанцію, переоцінка власних можливостей, розвиток критиканства стосовно дорослих.

3. Ліберальний: взаємодія власного Я та домінуючого Я інших; партнерські стосунки; ставлення до дітей як до несвідомих суб'єктів навчально-виховного впливу.

Позитивний момент: розвиток в учнів розкутості, невимушеності, відсутність страху.

Негативний момент: панібратство, потенційні можливості для формування зневаги до вчителя.

Психологічна готовність до педагогічної праці (М. Дяченко, А. Кандибович, 1976). За відсутності необхідного історичного і власного досвіду на кризовому етапі дитинства беззахисність та безпорадність проявляють не стільки діти, скільки дорослі, зокрема педагоги (спостерігається тенденція до зростання соціальної апатії, зневіри)! 1990-ті принесли надзвичайно різноманітні зміни: суспільно-політичні, економічні, інформаційні, що обумовило зміни в світогляді. Актуалізувалася проблема вікової класифікації стилю педагогічної діяльності. Учителі "нової хвилі", випускники кінця XX ст., приносять у школу разом із розумінням, необхідності змін у системі освіти масу негативних тенденцій: недбалість у роботі, часто відсутність бажання до індивідуальної роботи з дітьми у поза навчальний час, прагнення до конфронтації з педагогами старших поколінь за принципом "то було колись" тощо. Ці негативні явища проявляються насамперед за умови низької вимогливості з боку керівництва навчального закладу. Водночас не можна не помітити тенденцію до зниження інтелектуального рівня молодого вчительського поповнення, яке недостатньо орієнтується в інформаційному масиві навчальної дисципліни навіть у рамках шкільної програми, низький рівень самокритичності і особливо - майже повну відсутність прагнення до самовдосконалення. Практично незадіяними залишаються надбання так званого "передового педагогічного досвіду" минулих років, наприклад, творчий доробок В.О. Сухомлинського. Поширеним явищем стало те, що педагоги недостатньо інформовані про досвід новаторів-колег, які працюють поруч, у школах міста або району, а якщо й виявляють до них певний інтерес, то часто лише на рівні буденної цікавості. Продовжує зменшуватися кількісний склад чоловіків-учителів, що також несприятливо впливає на навчально-виховну ситуацію. У структурі психологічної готовності до педагогічної діяльності виокремлюються такі складники: мотиваційний, орієнтацій ний, пізнавально-оперативний, емоційно-вольовий, психофізіологічний, оцінювальний.

Типологія педагогів (мотиваційно-характерологічні особливості особистості: оптимістичність, рішучість, мотивованість:

  • 1) ОРМ (оптимістичний, рішучий, мотивований);
  • 2) ОРНм (оптимістичний, рішучий, немотивований);
  • 3) ОНрМ (оптимістичний, нерішучий, мотивований);
  • 4) ОНрНм (оптимістичний, нерішучий, немотивований);
  • 5) ПРМ (песимістичний, рішучий, мотивований);
  • 6) ПРНм (песимістичний, рішучий, немотивований);
  • 7) ПНрМ (песимістичний, нерішучий, мотивований);
  • 8) ПНрНм (песимістичний, нерішучий, немотивований).

Структура псевдо авторитету:

  • 1) наслідування негативних якостей (зокрема, брутальність) керівників вищого рангу, їх прояв особливо стосовно тих, хто знаходиться в безпосередній підлеглості;
  • 2) основний стиль спілкування - окрик, наказ, безцеремонність;
  • 3) недооцінка думок підлеглих, стосунки з якими базуються на навіюванні страху;
  • 4) гоноровитість: "...Ті, хто надто самозадоволений і владний, лише компенсують почуття неповноцінності" (Т. Шибутані);
  • 5) інтерес до символів влади, зовнішніх ознак успіху;
  • 6) психопатичні якості характеру: підозрілість, завищена самооцінка, самовпевненість;
  • 7) "закулісне" свідоме приниження професійних якостей колег і водночас наголошення на власних заслугах;
  • 8) присвоєння собі неіснуючих заслуг.

Особистісно-зорієнтована парадигма (за Н.В. Клюєвою):

  • 1) мета: сприяння особистісному становленню;
  • 2) цінності: особистість і особистісна гідність кожного; право вільного вибору і відповідальність за нього; творчість та індивідуальність у пізнанні та самореалізації;
  • 3) стратегія: допомога, підтримка і повага до дитини;
  • 4) зміст і процес освіти: максимальна осмисленість та індивідуальна значущість;
  • 5) провідний чинник - учіння;
  • 6) головний спосіб пізнання: власний досвід (у результаті пошуку, експериментування, перевірки гіпотез);
  • 7) ролі учасників освітнього процесу: рівноправність учителя та учнів.

Особливості професійної діяльності вчителя в несприятливих навчально-виховних ситуаціях:

  • 1) постійне перебування у стресових станах, унаслідок чого спостерігається погіршення фізичного і психічного здоров'я;
  • 2) повсякденна беззахисність перед асоціальними проявами учнів;
  • 3) інтуїтивне розв'язання навчально-виховних проблем;
  • 4) наявність комплексів неповноцінності з приводу уваги до власної зовнішності (одяг);
  • 5) співпраця з учнями в умовах низької престижності педагогічної професії.

Психологічний портрет учителя (основні буденні уявлення учнів ):

  • 1) інформативний, мислячий;
  • 2) справедливий, іронічний, має почуття гумору;
  • 3) охайний: випрасуваний одяг, чисте взуття, доглянуті руки;
  • 4) особливості Зовнішності: пряма постава, чітка дикція, мова без викриків, виправдана жестикуляція, прямий, відвертий погляд (дивиться в очі);
  • 5) витриманий, тобто не метушливий, економний в рухах;
  • 6) усміхається у випадку успіхів;
  • 7) свій робочий стіл ставить далеко від вхідних дверей, тоді його територія є "табу" для дітей, і виклик їх на цю територію посилює приємні або неприємні переживання.

Як наслідок, виокремлюються глобальні характеристики педагога, де критеріями є уявлення про себе, оточення, мету і завдання власної діяльності):

  • 1. Позитивні:
  • 1) емоційна стабільність, особистісна зрілість і соціальна відповідальність;
  • 2) здатність виявляти інтерес та доброзичливість до співрозмовника;
  • 3) сприяння розумовому і особистісному зростанню учнів;
  • 4) адекватність у сприйнятті навколишньої дійсності, упевненість у собі, урівноваженість.

Для цього необхідно:

  • 1) уміти імпровізувати в навчально-виховних ситуаціях;
  • 2) мати здатність до емпатії, сенситивність до потреб учнів;
  • 3) уміти надати викладанню матеріалу особистісної колоритності;
  • 4) володіти стилем неформального спілкування, де домінують усні, а не письмові контакти;
  • 5) подолати бажання самоутверджуватися шляхом демонстрування влади або культивування пошани до власної персони ("доступ до тіла");
  • 6) культивувати неформальний стиль спілкування, який звільняє від утомливої ролі всезнайка і спонукає обирати складну, але правдиву роль людини, яка може помилятися (Ш. Амонашвілі).
  • 2. Негативні (як ознаки непрофесійності, які практично не мають шансів на нейтралізацію, оскільки є виявом власної, часто вже сформованої світоглядної позиції):
  • 1) байдужі, схильні насміхатися з учнів, через що в тих руйнується почуття безпеки, підриваються творчі сили (Р. Берне);
  • 2) сприймають дітей через призму власних тривог, страхів, незадоволених потреб, вводячи в аналогічні стани, що призводить до потенційного протистояння, а отже, реальних конфліктів;
  • 3) негативно реагують на учнів, які до них не дослухаються ("не люблять");
  • 4) використовують будь-яку можливість для створення учням труднощів, оскільки це не дозволяє їм "розслабитися" (труднощі особистісного типу - залякування, погрози тощо);
  • 5) стимулюють до праці, здебільшого з використанням провини за допущені помилки;
  • 6) конструюють навчальну діяльність з пріоритетністю конкурентних змагань (протиставлення учнів шляхом використання досягнень або прорахунків у поза навчальній діяльності) не стільки за ставленням до навчання, скільки за інтелектуальним розвитком;
  • 7) дозволяють нечесну поведінку учнів (під час виконана контрольних, самостійних робіт тощо):
  • 8) прагнуть встановити жорстку дисципліну, застосовуючи покарання пропорційно до провини.

Учитель повинен рахуватися з тим, що більшість дітей сприймають його лише як носія професії. Інші чинники, які впливають на результативність роботи (наприклад: больові відчуття, ситуації дискомфорту тощо) таких учнів не цікавлять. Проникнутися особистими проблемами педагогів можуть передусім "незручні" діти, оскільки здатні до глибокого самоаналізу.

Деякі основні проблеми психології вчителя:

  • 1) психологічна готовність до професійної діяльності;
  • 2) основні стратегії в діяльності;
  • 3) оптимізація та прогнозування наслідків педагогічної діяльності;
  • 4) прагнення до особистісного і професійного самовдосконалення;
  • 5) розвиток педагогічної креативності;
  • 6) становлення професійної ідентичності;
  • 7) особливості подолання інноваційних бар'єрів;
  • 8) психологічна готовність до роботи з обдарованими дітьми;
  • 9) психологічна готовність до роботи з дітьми, які потребують навчання в домашніх умовах, та їх батьками; соціально знедоленими, схильними до асоціальних проявів.

Деякі супутні проблеми психології вчителя:

  • 1) фрустраційні стани вчителів;
  • 2) особистісне та професійне самовизначення вчителя;
  • 3) установлення ефективних стосунків з учнями, їхніми батьками;
  • 4) стресостійкість;
  • 5) формування мотивації досягнення успіху Деякі основні завдання психології вчителя:
  • 1) формування відповідального ставлення до педагогічної праці;
  • 2) знання історії психолого-педагогічної думки про діяльність учителів;
  • 3) формування вмінь планування, самоаналізу, прогнозування в педагогічній діяльності;
  • 4) формування в учителя уявлень про себе як представників інтелектуальної еліти;
  • 5) розвиток педагогічної майстерності в умовах несприятливих соціальних впливів;
  • 6) вивчення рівнів і чинників престижності педагогічної діяльності.

Деякі супутні завдання психології вчителя:

  • 1) вивчення психологічних особливостей діяльності вчителів-жінок і вчителів-чоловіків;
  • 2) формування вміння працювати з різними дітьми (обдарованими, соціально знедоленими тощо);
  • 3) розвиток емоційно-почуттєвої сфери;
  • 4) формування вміння оперативно реагувати на не передбачувані навчально-виховні ситуації.
  • 5) професійна переорієнтація: потреби, можливості, перспективи;
  • 6) співпраця із соціальними педагогами, практичними психологами в контексті психологічної допомоги сім'ям.

Як наслідок, професійна компетентність передбачає академічно-домінанта - наявність необхідної інформації, особливо програмної; відкритість інноваціям і збереження випробуваних часом навчальних технологій), методичну (домінанта - ефективне конструювання навчального змісту) та психолого-педагогічну підготовку (домінанта - реалізація знань про віковий та індивідуальний розвиток учнів у практику на основі методології гуманітарної парадигми в умовах сприятливих і несприятливих соціальних впливів); участь у комплексному наданні психологічної допомоги учням і їх батькам - під керівництвом практичного психолога.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші