Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Трудові відносини. Заробітна плата

Будь-яка економічна діяльність передбачає наявність такого фактора, як праця. Однак сама по собі, без її носія, яким є працівник, вона не функціонує. Тому для здійснення економічної діяльності, в тому числі і підприємницької, необхідно залучити працівника. Кожна економічна система здійснює це залучення своїми методами. В ринковій економіці воно відбувається шляхом найму працівників підприємцями і породжує систему соціально-трудових відносин. Розглянемо їх.

Ринок праці та його особливості

Поєднання працівника із засобами виробництва у ринковій економіці відбувається через укладання угод між покупцями і продавцями праці на ринку праці. Підписання такої угоди є, по суті, актом купівлі-продажу праці, а ринок праці, на якому вона укладається, є сферою економіки, в якій через такі угоди виникають економічні відносини між покупцями цього товару, якими виступають підприємці (роботодавці), та продавцями (наймані працівники). Отже, ринок праці - це певна сфера економіки, в якій реалізуються економічні відносини щодо умов купівлі-продажу та використання праці.

Суб'єктами цих відносин є покупці, продавці та посередники. Покупцями виступають роботодавці, якими є власники підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, або уповноважені ними юридичні чи фізичні особи, що використовують найману працю. Продавцями цього ринку є фізичні особи, які відповідно до чинного законодавства можуть виконувати певну роботу. Посередниками ринку праці є організації роботодавців, організації найманих працівників, серед яких чільне місце посідають профспілки та уповноважені державою органи.

Ринок праці, як і інші ринки, має свій об'єкт. Щодо його визначення в економічній теорії немає єдиного підходу. Марксистська економічна теорія вважає цим об'єктом не працю, а робочу силу працівника, що є здатністю до праці, тобто сукупністю його фізичних і духовних здібностей, які використовуються у процесі виробництва. Головним аргументом є те, що праця створює нову вартість, є її субстанцією, а тому сама вартість не може мати покупця. Тому це є ринком робочої сили, а не праці.

Прибічники немарксистської економічної теорії вважають, що товаром на цьому ринку є сама праця, вартість якої визначається її корисністю для покупця. Така позиція має суттєву ваду - відсутність об'єктивного критерію величини вартості праці. Тому ближчим до істини є твердження, що продається не праця, а лише здатність її здійснювати, що реалізується у процесі виробництва. Такий підхід дає змогу визначити суть угоди про найм на роботу. У цьому правовому акті йдеться про те, що продавець передає покупцю не саму працю (бо її на момент укладання угоди немає), а право використати на певних умовах здатність здійснити певну працю у вигляді роботи. Економічна суть цієї угоди полягає в тому, що продавець передає покупцю право власності на свою здатність до праці не назавжди, а лише на певний період, і при цьому визначаються умови використання товару, що є об'єктом угоди. Тому об'єкт ринку праці є специфічним, відмінним від інших товаром. Оскільки в навчальній та науковій літературі частіше вживається термін "ринок праці", то він використовуватиметься і в цьому посібнику.

Отже, ринок праці є системою, в якій взаємодіють, з одного боку, роботодавці, які наймають певну кількість працівників для забезпечення своєї потреби у виконанні певного обсягу трудової діяльності, а з іншого - наймані працівники, які пропонують роботодавцям свою здатність виконувати певний обсяг роботи при визначених її умовах та певній винагороді. Складовими ринку праці є попит на працю, пропозиція праці та ціна праці.

Попит на працю визначається потребами роботодавців у наймі працівників для виробництва товарів та послуг відповідно до попиту на них. Він залежить від ряду факторів. Це передусім продуктивність праці найманих працівників. Чим вона вища, тим за інших рівних умов попит на працю менший. Тому від усіх факторів, що впливають на продуктивність праці, залежить і попит на працю. Серед них найважливішим є рівень технічної оснащеності виробництва. Попит на працю визначається і рівнем ділової активності в економіці, а також кон'юнктурою ринків товарів і послуг. Важливим чинником впливу є також ціна праці.

Попит на працю залежить від багатьох факторів і насамперед від попиту на товари та послуги, тому називається похідним попитом. Роботодавці наймають таку кількість працівників, яка потрібна для виробництва товарів та послуг, що бажають придбати їх споживачі.

Другою домінантою ринку праці є пропозиція праці. Вона виражає наміри працездатного населення запропонувати свою здатність до праці за певну винагороду. Кількість тих, хто пропонує свою здатність працювати, передусім залежить від рівня її винагороди: чим остання вища, тим пропозиція праці більша, і навпаки. В масштабі національної економіки пропозиція праці залежить і від інших факторів. До них належать кількість населення країни, частка працездатного населення в його загальній кількості, рівень зайнятості економічно активного населення і безробіття, рівень доходів різних груп населення, ефективність системи соціального захисту, середня кількість годин, відпрацьованих одним працівником протягом року. Вплив названих факторів на пропозицію праці різний. В короткостроковому періоді головним фактором пропозиції праці є рівень її оплати, в довгостроковому - зміни в кількісному і якісному складі економічно активного поселення.

Ринок праці виконує важливі функції в механізмі функціонування ринкової економіки (див. схему 8.1).

По-перше, ринок праці виступає механізмом залучення в економічну діяльність працездатного населення, надає організаційної форми такому фактору виробництва, як праця. По-друге, він є засобом розподілу і перерозподілу робочої сили між сферами економіки, між галузями та підприємствами, підвищує мобільність працівників і сприяє раціональній зайнятості. По-третє, ринок праці - це важливий фактор відтворення робочої сили, підвищення її якості. По-четверте, він виступає як механізм формування мотивації до праці. В перехідній економіці ринок праці прискорює адаптацію населення до ринкових умов.

Функції ринку праці

Схема 8.1. Функції ринку праці

Особливості ринку праці

Схема 8.2. Особливості ринку праці

Слід зазначити, що ринок праці суттєво відрізняється від інших ринків (див. схему 8.2).

Ринок праці є найскладнішим порівняно з іншими ринками. На ньому не тільки переплітаються інтереси роботодавців та найманих працівників щодо умов найму робочої сили та її функціонування, а й позначаються всі ті зміни, що відбуваються в економічному та політичному житті суспільства. Стан ринку праці, попит на неї та пропонування послуг найманих працівників чутливо реагують на економічну політику, здійснювану в країні.

Ринок праці є і одним із найнедосконаліших ринків. Продавці робочої сили, як правило, мало ознайомлені зі станом попиту на їх працю. Вони не знають про всі вакантні місця навіть у межах свого місцезнаходження. Ще менше відомостей вони мають щодо наявності таких вакансій в інших місцях. А це позначається на рівні ціни праці в різних регіонах.

Особливості ринку праці пов'язані і з його об'єктом. Ним є специфічний товар, який не може існувати окремо від свого носія - найманого працівника. Для останнього цей товар є засобом одержання доходу, без якого він не може забезпечити якісні характеристики свого товару. Одночасно витрати на купівлю цього товару є елементом витрат виробництва товарів, створюваних найманою працею. Це впливає на динаміку ціни праці. На відміну від цін інших товарів, ціна праці має межу, нижче якої вона не може опуститися. Якщо зниження ціни інших товарів на їх якість не впливає, то зменшення ціни праці призводить до падіння доходу найманого працівника, що за певною межею робить неможливим задоволення його потреб у розмірі, що забезпечує його здатність здійснювати працю. І тому навіть при суттєвому перевищенні пропозиції праці над попитом на неї ціна праці не може бути нижчою за певний мінімум.

Ця особливість ринку праці зумовлює ще одну його специфічну рису: набагато вищий рівень державного регулювання ринку праці порівняно з іншими ринками. Класична економічна теорія цю рису не визнавала, її представники вважали, що механізм саморегулювання ринкової економіки без втручання держави здатний регулювати і ринок праці. Однак розвиток ринкової економіки, починаючи з XX ст., показав хибність такого підходу. Необхідність державного регулювання відносин на ринку праці була обгрунтована Д. Кейнсом і його послідовниками. Ускладнення цих відносин із розвитком економіки, посилення їх соціальної значимості, зростання загрози соціальних конфліктів між роботодавцями та найманими працівниками стали тими факторами, що зумовили здійснення державою заходів, які регулюють ці відносини. Вони стосуються умов купівлі-продажу робочої сили, тривалості і умов її функціонування, здійснення соціального захисту продавців своєї праці. Це проявилося насамперед у створенні законодавчої бази, що регулює відносини між найманою працею і капіталом, що отримали назву трудових відносин.

Цей масив правових актів є трудовим законодавством. Воно включає нормативи мінімальної оплати праці, соціальних відрахувань у пенсійні фонди, фонди зайнятості та інші фонди, нормативи, що визначають тривалість і умови використання найманої праці, зокрема тривалість оплачуваних відпусток, умови виходу на пенсію, порядок звільнення найманих працівників та врегулювання трудових конфліктів. Трудовим законодавством України чітко визначаються права найманих працівників. Кожен працівник має право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни, на відшкодування збитків, завданих пошкодженням здоров'я у зв'язку з роботою, на рівну винагороду за рівну працю без будь-якої дискримінації, на відпочинок, що забезпечується встановленим режимом граничної тривалості робочого часу, на соціальне забезпечення за віком, при втраті працездатності та в інших визначених законом випадках.

Вплив на ринок праці держави здійснює і через свої спеціальні органи, такі як державна служба зайнятості. В Україні ця служба діє як посередник на ринку між роботодавцями та тими, хто бажає знайти роботу. Вона сприяє громадянам в одержанні роботи, а роботодавцям - у забезпеченні підприємців робочою силою. Крім того, служба зайнятості займається наданням допомоги по безробіттю та організацією професійної перепідготовки. Особливо зростає роль такої служби під час економічних криз, коли різко зростає безробіття.

Важливу регулюючу роль на ринку праці відіграють організації найманих працівників, в першу чергу професійні спілки. Розвиток трудових відносин найтіснішим чином пов'язаний із соціальними гарантіями найманим працівникам, удосконаленням умов праці, можливостями підвищити оплату праці. Провідна роль у розв'язанні цих проблем належить профспілкам. Досвід розвинутих країн показує велику міру впливу профспілок на вдосконалення трудових відносин.

Одним з основних важелів щодо такого впливу є система колективних договорів. Це ключовий елемент регулювання трудових відносин. Колективний договір охоплює нормативні документи, що визначають порядок встановлення ставок оплати праці, надурочних ставок, вихідних днів і перерв у роботі, відрахувань у пенсійні фонди і на охорону здоров'я, а також порядок їх регулювання з урахуванням зміни цін. У цьому документі також визначаються умови праці та інші процедурні питання. Визначені умови набувають форми договору, що зобов'язує договірні сторони - роботодавців (наймачів) та найманих працівників, діяти відповідно до цих умов, не вдаючись до страйків та звільнення. Можна виділити три рівні таких угод. Перший рівень - підприємство, на якому укладається колективний договір між профспілковими комітетами та адміністрацією. Другий рівень - галузі, де оформлюється тарифна угода між галузевою профспілкою та об'єднанням підприємців галузі (або галузевим міністерством). Третій рівень - міжгалузевий, на якому укладається тарифна угода між федерацією профспілок і урядом або спілкою підприємців. Такі договори, як правило, укладаються на один рік і щорічно переглядаються.

Профспілки використовують і інші методи впливу на ринок праці. По-перше, це скорочення пропозиції праці. Профспілки у країнах з високим рівнем охоплення ними найманих працівників виступають у ролі монополіста з боку пропозиції праці. Вони і використовують своє становище, обмежуючи пропозицію праці, і цим добиваються підвищення її оплати. Профспілки прагнуть зберегти своє монопольне становище і тому різко виступають проти ввезення в країну іноземних працівників, прагнуть одержати дозвіл для законодавчого скорочення робочого дня. По-друге, профспілки здійснюють заходи щодо стимулювання попиту на робочу силу. Для цього вони проводять акції, спрямовані на підвищення попиту на товари та послуги, і у такий спосіб збільшують попит на робочу силу, який є залежним попитом. Профспілки активно виступають проти закриття діючих підприємств. Прикладом може бути боротьба проти закриття шахт в Україні. По-третє, профспілки використовують для підвищення ставок заробітної плати укладання колективних договорів. Цей метод застосовується тоді, коли відбувається зменшення попиту на робочу силу, яке без протидії профспілок неминуче призвело б до зниження рівня заробітної плати. По-четверте, в арсеналі методів впливу профспілок на ринок праці є такий дієвий засіб як страйки. Це найрадикальніший захід, який використовується у крайніх випадках, адже спричиняє втрати як у найманих працівників, так і у роботодавців. Тому користуватися ним потрібно обережно, аби не зашкодити суспільним інтересам.

Правовий статус страйків як засобу розв'язання трудових спорів визначається Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права та чинним законодавством кожної країни. В Україні ці питання регулюються законом "Про колективні договори і угоди" та Кодексом законів про працю України.

Слід зазначити, що в останній третині минулого століття роль профспілок зазнала істотних змін. Якщо раніше їх головною метою була боротьба за збільшення заробітної плати, поліпшення умов праці, посилення соціального захисту найманих працівників, то нині поряд з цими завданнями профспілки відіграють дедалі більшу роль у визначенні напрямів соціально-економічного розвитку. Це проявляється у розширенні контролю працівників при встановленні соціальних цілей економічного розвитку в умовах НТР з метою більшого його підпорядкування інтересам людей праці. Один із факторів цього процесу - переростання трудових відносин у соціально-трудові. Останні є системою взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями при участі держави, пов'язані з наймом, використанням і відтворенням робочої сили, та підпорядковані забезпеченню високого життєвого рівня всіх прошарків суспільства. Це, по суті, відносини соціального партнерства, сторонами якого є, по-перше, професійні спілки та їх об'єднання, а також інші організації найманих працівників, утворені відповідно до чинного законодавства, по-друге, роботодавці, їх організації та об'єднання і, по-третє, держава в особі виконавчих органів влади і органів місцевого самоврядування. Зміни в технологічному базисі виробництва, зумовлені НТР, розвиток власності у напрямі посилення ролі її колективних (корпоративних) форм, гуманізація праці, зростання ролі працівників в управлінні виробництвом - це ті фактори, що створюють умови для демократизації соціально-трудових відносин, наповнення їх новим змістом. В Україні ці процеси перебувають на стадії становлення.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші