Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow РПС arrow Теорія економіки регіонів
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Об'єктивні умови та закономірності формування просторової організації економіки регіону

Для того, щоб розібратися в об'єктивних умовах та загальних закономірностях формування просторової організації економіки регіону потрібно згадати з курсу політекономії що собою представляє суспільний поділ праці.

Суспільний поділ праціце об'єктивний процес розвитку продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація виробничих одиниць і обмін між ними продуктами діяльності.

Просторовим проявом суспільного поділу праці є територіальний поділ праці (ТПП), який обумовлений природними, економічними, соціальними і національно-історичними особливостями регіонів. Галузі виробництва, які виділилися у процесі суспільного поділу праці, розміщуються у районах з найбільш сприятливими умовами для їх розвитку. Тому ТПП відкриває додаткові можливості підвищення ефективності розвитку регіонів, як за рахунок переваг галузевої спеціалізації, так і завдяки природно-ресурсним і соціально-економічним можливостям регіону. Отже, територіальний поділ праці (ТІШ) — об'єктивний процес виробничої спеціалізації, відокремлення економічних районів, розвитку міжрайонної кооперації, обміну продукцією і послугами.

Матеріальними елементами ТПП між регіонами і країнами є: 1) промислові, сільськогосподарські, торгівельні та інші підприємства та організації; 2) індустріально-торгівельні центри, вузли, райони; 3) сільськогосподарські зони і населені пункти;4) комунікаційна мережа (транспорт, зв'язок); 5) територіально-виробничі комплекси (TBK), економічні райони та зони (рис.5.2)

Матеріальні елементи територіального поділу праці

Рис.5.2. Матеріальні елементи територіального поділу праці

Між цими елементами складаються економічні відносини просторового відтворення: виробництво —> розподіл —> обмін —> споживання суспільного продукту і виробничих ресурсів.

Об'єктивною передумовою територіального поділу праці служать розходження у природно-кліматичних умовах, ресурсному, економічному, науково-технічному та демографічному потенціалах. Особливо ефективність розвитку економіки регіону і рівень добробуту людей у регіоні залежить від просторового розміщення продуктивних сил. Територіальний поділ праці закріплює певні галузі виробництва за конкретними районами. Він проявляється не тільки у розміщенні окремих галузей господарства, в утворенні їх виробничих і збутових зон, а й у спеціалізації регіонів та країн, у особливому сполученні та зв'язках їх галузей, а також міжрайонному, міжрегіональному та міждержавному господарському обміні. Територіальний поділ праці проявляється у формуванні всієї регіональної структури національної економіки як системи територіальних пропорцій і зв'язків. Аналогічно це відбувається і в межах регіону, як складової національної економіки. Таким чином територіальна організація господарства виступає у двох нерозривно пов'язаних між собою формах розміщення: 1) галузевої і 2) регіонально-комплексної.

Однак територіальний поділ праці обумовлює не тільки спеціалізацію регіонів на виробництві певних видів продукції, але й служить об'єктивною і надійною основою економічної інтеграції та взаємодії регіонів. Тому потрібно врахувати, що просторова схема розвитку і організації економіки регіону може змінюватися під впливом реально існуючих протиріч, які необхідно вирішувати своєчасно і позитивно в інтересах кожного регіону зокрема і країни в цілому. Як правило, такі протиріччя можуть виникати:

  • 1) між розміщенням природних ресурсів і розміщення суспільного виробництва;
  • 2) між розселенням населення (трудових ресурсів) і розміщенням нових робочих місць;
  • 3) між спеціалізацією регіону і комплексним розвитком регіональних систем;
  • 4) між географією виробництва валового доходу і географією його використання;
  • 5) між інтересами поточного розвитку і інтересами майбутніх поколінь;
  • 6) між розміщенням природних ресурсів і розвитком комунікаційних мереж та ін.

Таким чином можна зробити висновок, що територіальний поділ праці безпосередньо пов'язаний з територіальною організацією виробництва. Територіальна організація виробництва — це динамічний стан розміщення виробництва в регіонах, зв'язаний у єдину систему національної економіки, відповідно до природних, соціальних і економічних умов регіонів і обумовлений особливостями територіального поділу праці.

Територіальний поділ праці визначає основні закономірності і форми територіальної організації виробництва, які являють собою стійкі просторово-територіальні утворення, що характеризуються масштабністю території, щільністю і взаємним розташуванням структурних елементів, рівнем спеціалізації і комплексністю розвитку господарства. Безпосередньо, територіальна організація виробництва як система просторово-територіальних сполучень різних галузей економіки неможлива без високого рівня розвитку територіального поділу праці. Регіональні системи формуються і розвиваються на основі територіального поділу праці, які характеризуються комплексом галузей певної територіально-виробничої спеціалізації і рівнем їхнього взаємозв'язку та територіальної концентрації. Якщо врахувати той факт, що територіальний поділ праці призводить до певного зосередження виробництва на конкретних територіях, то збільшення такого зосередження й обсягу виробництва в розрахунку на одиницю території є територіальна концентрація виробництва (ТКВ). Однак територіальна концентрація виробництва характеризує зосередження не всіх видів виробництва, а його окремих галузей у залежності від природно-кліматичних, національно-історичних, економічних факторів та наявності сировинних, водних, енергетичних ресурсів, транспортних умов, демографічної та кваліфікаційної структури трудових ресурсів та ін. Оскільки кожен регіон має своєрідний набір факторів і певні умови розвитку, він спеціалізується на виробництві відповідних видів продукції і послуг. Таким чином, територіальний поділ праці і територіальна концепція визначають територіальну спеціалізацію господарства (ТСГ).

У свою чергу, територіальна спеціалізація господарства призводить до посилення економічних зв'язків і взаємозалежності між суб'єктами регіонального відтворювального процесу у середині регіону безпосередньо, та взаємозв'язку з іншими регіонами, тобто до територіально-виробничого кооперування (TBK) і комбінування виробництва. Це активно впливає на ефективність системи територіальної організації виробництва. Отже, територіально-виробниче кооперування в широкому розумінні означає обмін діяльністю між різними регіонами, а у більш вузькому — обмін готовою продукцією, послугами, сировиною, напівфабрикатами та ін. Схематично це можна продемонструвати таким чином (рис. 5.3).

Система територіальної організації виробництва регіону

Рис. 5.3 Система територіальної організації виробництва регіону

Формою прояву міжрегіональних і внутрішньо регіональних зв'язків служить також комбінування, яке засноване на спільній послідовній переробці сировини по стадіях технологічного процесу. Таким чином, обумовлені територіальний поділ праці, територіальна спеціалізація, концентрація і внутрішньо-регіональні та міжрегіональні зв'язки, що проявляються у формі кооперування і комбінування, а також комплексність розвитку господарства регіону — це суть одного і того ж процесу територіальної організації виробництва.

Тепер, коли ми вияснили, що собою представляє суспільний поділ праці і яким чином відбувається процес територіальної організації виробництва, ми можемо навести загальні закономірності розміщення виробництва та формування економіки регіонів.

Серед загальних закономірностей, як з історичної точки зору, так і з позицій охоплення всіх процесів суспільного розвитку, важливе місце займає закономірність відповідності розміщення виробництва характеру й рівню розвитку продуктивних сил. Кожному способові виробництва відповідає певний рівень розвитку і розміщення продуктивних сил: феодальному — локальне, замкнуте розміщення виробництва і реалізація товарів на місці; капіталістичному-вихід продукції виробництва на всю країну та за її межі. Під впливом цієї закономірності формувалися райони-виробники і райони — споживачі готової продукції, постачальники сировини.

Територіальний поділ праці — це територіальний прояв дії, у першу чергу, загального економічного закону суспільного поділу праці. На кожній території відповідно до її природних історичних та економічних умов визначаються і розвиваються в процесі розвитку господарства галузі його спеціалізації.

Територіальний поділ суспільної праці є фундаментом, на якому формуються економічні райони, утворюються регіональні територіально-виробничі комплекси. Особливо під впливом ТПП наочно проявляються закономірності розміщення продуктивних сил у межах великих за площею країн.

Закономірність економії витрат на подолання просторового розриву між елементами виробництва. Під впливом цієї закономірності відбувається наближення підприємств до джерел сировини та до районів споживання готової продукції. На початковому етапі розвитку суспільства, коли масштаби виробництва були незначними, такі фактори, як природні ресурси, трудові ресурси і споживання продукції практично суміщалися в просторі і сфера для прояву цієї закономірності була надто вузькою, її вплив був слабким. В умовах капіталістичного способу виробництва у зв'язку з розвитком територіального поділу праці й територіальної спеціалізації промисловості та сільського господарства збільшилася і товарна продукція районів спеціалізації. Це зумовило виникнення значних перевезень продукції до споживача і необхідністю зменшення транспортних витрат.

Закономірність територіальної концентрації виробництва, його комплексності й агломерації населених пунктів. Ця закономірність відображає об'єктивну тенденцію суспільного виробництва і розселення до скупчення їх на обмеженій території. Вона тісно пов'язана з розривом між елементами та етапами виробництва і економічним законом концентрації виробництва. З розвитком виробництва посилюється також процес зосередження підприємств і населених пунктів (процес агломерації) від простої форми (зосередження кількох підприємств та поселень міського типу) до складної (формування великих промислових районів і агломерацій населених пунктів).

Дія даної закономірності проявляється у формуванні агломераційного ефекту, який відображається в тому, що близько розташовані об'єкти, якщо вони мають виробничі або технологічні зв'язки, завжди є економічно ефективними, ніж тоді, коли вони розміщені відокремлено, на значній відстані. Під впливом цієї закономірності формуються промислові центри, вузли, райони, які складають основу економічних районів, локальних, регіональних систем розселення. їх комплексний розвиток забезпечує найраціональніше використання виробничого, природно-ресурсного і трудоресурсного потенціалів.

Закономірність комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил — проявляється на основі таких основних груп взаємозв'язків: між допоміжними і обслуговуючими галузями спеціалізації; між виробництвом і природними ресурсами регіону; між виробництвом і трудовими ресурсами; між виробництвом та невиробничою сферою; між виробництвом і територією.

Характерні риси комплексного розвитку економічних регіонів: тісний взаємозв'язок і збалансованість усіх ланок господарства; відповідність регіонального господарства оптимальній пропорційності господарства країни; раціональна галузева і територіальна структура господарства, яка відповідає природним та господарським умовам; провідна роль кількох найбільш ефективних у масштабі держави галузей; найбільш повне, економічно і екологічно виправдане використання всіх регіональних ресурсів.

Якщо підприємства розміщені компактно і територіальна близькість відіграє важливу роль у їх функціонуванні, формується утворення під назвою територіально-виробничий комплекс (TBK). Вони бувають, в залежності від масштабу регіональні і локальні. У регіональному TBK завжди є в наявності поєднання певних промислових центрів, вузлів, спеціалізованих і багатогалузевих структур, що доповнюють один одного. Найвищий рівень розвитку комплексності досягається в господарському комплексі держави.

Закономірність економічної цілісності регіону — органічна єдність природної, матеріальної (створені людиною) та соціальної сфер. Усі три компоненти поєднуються під впливом певних факторів. Сполучення вихідних умов формування регіону має велику кількість варіантів, а тому не буває абсолютно однакових територіальних утворень. Кожний регіон неповторний, тому навіть найбільш вдалу модель одного регіону не можна механічно переносити на інший регіон, не враховуючи його специфіки.

Закономірність регіональної інтеграції господарства — передбачає встановлення тісних економічних зв'язків між регіонами, що реалізується шляхом поєднання елементів суспільного господарства: локальних і регіональних форм територіального зосередження людської діяльності в процесі організації виробництва. Внутрі регіональна інтеграція означає поєднання елементів суспільного господарства регіону в єдину територіальну систему продуктивних сил. її результат — формування суспільно-господарського комплексу регіону, що має складну структуру і міцні виробничо-економічні зв'язки.

Закономірність територіальної організації продуктивних сил — будь-яка територіальна система продуктивних сил (регіон, країна, група країн) об'єктивно диференціюється на частини. При цьому зберігається територіальна цілісність об'єкта. Диференціація території з її господарством зумовлюється цілим рядом причин і, зокрема, головною — дією процесу територіального поділу праці.

Закономірності забезпечення високої конкурентоспроможної продукції — ґрунтується на врахуванні специфіки ринкової кон'юнктури, в основі якої кількісне і якісне співвідношення попиту та пропозиції на товарному ринку, ринках робочої сили, капіталу та інше. Суттєві зміни ринкової кон'юнктури, їх тривалий характер, ступінь конкурентоспроможності зазначених складових ринкової економіки спричиняють необхідність трансформаційних перетворень, особливо в інноваційному спрямуванні, у територіальній структурі господарства країни та ін.

Закономірність глобалізації і регіоналізації розвитку світового господарства та її вплив на розміщення виробництва й формування економічних районів. З другої половини XX ст.. посилюється розвиток процесів глобалізації (утворення світових монопольних структур) і на противагу йому розвивається регіоналізація — утворення регіональних економічних союзів (блоків країн) з метою захисту економічних інтересів окремих країн і окремих регіонів у конкретній боротьбі з транснаціональними монополіями. До таких блоків можна віднести ЄС та ін. Мета регіональних блоків — підвищення конкурентоспроможності власних виробництв, встановлення митних бар'єрів для захисту своєї економіки від напливу продукції транснаціональних монополії тощо.

Під впливом вказаної закономірності відбуваються значні зміни в розміщенні світового господарства, виникають нові промислові центри, райони, зосереджуються складні і точні виробництва в найрозвинутіших країнах (у США, Японії, Франції, Німеччині, Великобританії та ін.), а екологічно брудні виробництва значною мірою переміщаються з високорозвинутих країн до країн, що розвиваються. Головні підприємства провідних галузей промисловості світу, особливо машинобудування, зосереджені в найрозвинутіших країнах, а їх філіали, особливо збиральні заводи, створюються в менш розвинутих країнах з метою перетину їх митних кордонів, уникненням митних податків і використанням дешевої робочої сили. Іноземні інвестиції в країнах, що розвиваються, вкладаються, в першу чергу, в розвиток гірничодобувної промисловості з метою використання цінної сировини, тоді як галузі обробної промисловості або відсутні, або досить слабко розвинуті.

Процеси глобалізації мають всезростаючий вплив і на розвиток економіки України. Великого значення набуває економіко-географічне положення країни в Європі, створення на її території транспортних магістралей міжнародного значення (транзитних транспортних коридорів): трубопровідної, залізничної, повітряної і водної (Чорне море, Дунай). Під впливом іноземних компаній сформувалася мережа автозбиральних заводів, посилюється розвиток інших промислових підприємств, здійснюється будівництво нафтопроводу від Баку через Грузію — Одесу — Броди до Польщі. Процеси глобалізації мають значний вплив на розвиток металургійного й хімічного комплексів та гірничої промисловості.

Крім вище зазначених загальних закономірностей розміщення продуктивних сил, в окремих країнах залежно від особливостей історичного етапу їх розвитку і сучасного розвитку ринкової економіки у різній мірі проявляють свій вплив і інші закономірності. В Україні до таких можна віднести наступні:

  • — закономірність соціальної спрямованості розвитку й розміщення продуктивних сил країни та її регіонів, яка випливає із необхідності загальної соціалізації економічної системи. Особливо це стосується України, де тривалий час у радянський період інтенсивно здійснювався курс на індустріалізацію і значно стримувався соціальний розвиток суспільства;
  • — забезпечення високої економічної ефективності розміщення продуктивних сил з урахуванням регіональних особливостей країни, через удосконалення територіальної та галузевої структури господарського комплексу регіонів і раціональніше використання ресурсного і виробничого потенціалів;
  • — відповідність розміщення продуктивних сил вимогам національної безпеки. В Україні необхідно забезпечити формування завершених технологічних циклів виробництва, які були розірвані після розпаду СРСР, шляхом утворення необхідних підприємств у своїх регіонах, зменшити залежність власної економіки від імпорту енергетичних ресурсів за рахунок термінового освоєння нових районів видобутку нафти і газу, вдосконалити галузеву структуру виробничих комплексів більшості регіонів;
  • — орієнтація в процесі вдосконалення розміщення продуктивних сил у регіонах для забезпечення високої конкурентоспроможності продукції, яка значно залежить від підвищення їх якості і від вигідного розміщення нових виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>