Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Філософія родознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

Поняття "першопредки" зазвичай трактується як прабатьки або родоначальники роду, племені. Вони моделюють родову общину як соціальну групу, котра протистоїть іншим общинам і природним силам.

Найдавнішим архаїчним образам тотемних першопредків здебільшого властиві зооморфні й зооантропоморфні риси, що характерно для героїв етногенетичних міфів (міфів про походження народу). Вмираючи, самі першопредки можуть перетворюватися на природні предмети або тварин, а також ДУХІВ.

Надтотемний предок — "всезагальний батько" — може розвинутися в образ боготворця. З жіночими першопредка-ми пов'язується формування образу Богині-матері, яка втілює породжуюче начало і земну родючість.

Функцію першопредків могла виконувати першолюдина (наприклад, в індійській традиції — Ману, іранській — Гайо-март (Йима) та ін.).

Мотив трьох першопредків — генеалогічних героїв — поширений у легендарних етногоніях і генеалогіях майже до періоду Середньовіччя. Кий, Щек, Хорив вважаються генеалогічними героями слов'ян.

Уявлення про предків фіксують епоніми країни або народу: Ромул — у римлян, Файк (велетень) — у вірмен. Відомі епічні образи предків: Джангар — у калмиків і монголів;

Гесер — персонаж тибетських, монгольських, бурятських, тюркських міфів та ін.

Міфологічна традиція трактує предків як категорію духів. На відміну від першопредків (міфічного періоду творіння), предками вважаються померлі у реальному ("історичному") часі представники роду, общини, племені, які перемістилися у потойбічний світ (світ духів тощо), стали посередниками (медітаторами) між духами (богами) і людьми, минулим і теперішнім.

Звідси — зв'язок культу предків з уявленнями про світову вісь (світове дерево) і центром мікрокосму, дому (домашнього вогнища, домівки), общини, а також регулярним поверненням предків із потойбічного світу (зокрема під час календарних свят).

Для родоплемінних традицій характерні генеалогії предків, які інколи сходять до першопредків, епонімів роду або племені; уявлення про реінкарнацію — відродження предків у нащадках. Наприклад, в Україні дотепер поширена традиція називати внука на честь діда.

Формою опредметнення родової самосвідомості у символічній, знаковій формі є тотемізм, що характеризує становлення родової самосвідомості культури. Остання пов'язується з творчою діяльністю відповідних культурних героїв (як міфологічні персонажі вони відомі у різних народів світу).

Функції "культурних героїв" і "культурних героїв-деміургів".

Особливо архаїчні комплексні образи першопредків — культурних героїв-деміургів (Токарев, 1990).

Культурні герої — це міфічні персонажі, які добувають або вперше створюють для людей численні предмети культури (вогонь, культурні рослини, засоби праці), навчають обробляти землю, мисливства, ремесел, мистецтва; вводять соціальні та релігійні установлення, ритуали, шлюбні правила тощо. Тобто, культурні герої виконують важливі соціальні функції. Культурні герої (переважно в архаїчних версіях міфів) добувають готові блага культури чи елементи природи внаслідок простої знахідки або викрадення у первісного хоронителя (відповідно поводяться полінезійський Марі, палеазійський Ворон, давньогрецький Прометей та ін.). Культурні герої-деміурги (ці образи з'являються пізніше) виготовляють природні та культурні об'єкти (елементи Всесвіту), запроваджують різні інструменти (гончарні, ковальські). Такими є чудесні ковалі: Гефест — у грецькій міфології; Кузьма і Дем'ян — у слов'ян; Ільмаринен — у фінській, карельській міфологіях і епосі; а також в африканських міфологіях. На пізнішій стадії міфотворчості культурні герої — це богатирі, які перемагають різні чудовиська та хтонічні, демонічні сили природи, котрі уособлюють начало хаосу і перешкоджають упорядкуванню Всесвіту (Геракл, Персей, Тезей — у греків). У процесі еволюції культурний герой може розвинутися у бік Бога-творця (як і пер-шопредок), і у бік епічного героя. У билинному героїчному епосі слов'ян діють Ілля Муромець, Добриня, інші герої. З культурним героєм певною мірою пов'язаний (і відділяється від нього) образ первісного жартівника, наприклад, трікстер: він поєднує риси демонізму і комізму. Проте від культурного героя шлях пролягає до героя епічного, а від трікстера — до хитруна у казках про тварин (подібно до лиса).

За В. Топоровим, у процесі переходу від космологічного і божественного — до історичного і людського відбувається ніби сполучення останнього представника космологічного ряду з першим представником історичного (квазі-історич-ного). На стику цих двох рядів і виникає культурний герой, котрий завершує влаштування космосу, але вже у його людському вимірі.

З появою культурного героя започатковується певна культурно-історична традиція актом встановлення норм соціальної поведінки членів колективу (для порівняння: Прометей — у греків, Мухамед — у космогонічній схемі Аттара та ін.). Утворюються правила шлюбних відносин і схеми споріднення, актуальні навіть для архаїчного людського колективу, що відображено у переказах (легендах), мові, соціальній поведінці, її просторово-часових аспектах тощо. Тому схеми споріднення і правила шлюбних відносин — радше певна переінтерпретація у соціальних термінах тенденції наступності спільноти у нащадках і регулювання статевих зв'язків.

Соціальні структури, що виникають на таких засадах, зумовлюють необхідні для спільноти чинники: організацію поселень, склад вікових груп, свята, економічні, релігійні, правові, політичні функції, особливості мови й ін. Такі структури визначають характер генеалогічних зв'язків, взірці поведінки для колективу. Зв'язки всередині подібних соціальних структур значною мірою зумовлюють канали комунікації у суспільстві, гарантують його стабільність. Відтак правила шлюбних відносин насправді відображають найважливішу сутність процесу універсального обміну (exchange) культурними цінностями, без яких не може існувати жоден колектив.

У наукових джерелах розглянуто відмінності між міфом і легендою, сутність так званих історичних переказів (Е. Се-пір, Б. Малиновський, В. Топоров). Міф і легенду трактовано як повідомлення про істинні події. Проте міф належить далекому минулому, коли світ виглядав зовсім інакше, ніж тепер (тварини мали людську подобу, а давні племена ще не зайняли своїх історичних територій). Легенда, навпаки, має справу з історичними персонажами людської природи; вона належить до певного місця та певного племені, пов'язана злодіями, які мають актуальну ритуальну або соціальну значущість. Міф як предмет оповіді становить всезагальне явище, а легенда може бути переказана лише тими, хто походить по низхідній лінії від героя. За В. Топоровим, у текстах космогонічного періоду можливо виділити, принаймні, три види схем: власне космогонічні схеми; схеми, що описують систему споріднення і шлюбних відносин; схеми міфо-історичної традиції (до останніх належать міфи й умовно окреслені "історичні" перекази). Доцільно поєднувати "історичні" перекази за участю людських істот, подібних до носіїв певної традиції, і події, які охоплює актуальна пам'ять

колективу (власна пам'ять оповідача, пам'ять покоління батьків, генеалогічні схеми). У кінцевому підсумку, "історичні" перекази (в тому числі схеми генеалогічні, системи споріднення і шлюбних відносин) мають спільну мету, утворюючи ніби часовий діапазон колективу, виражений у термінах поколінь: від предків — у минулому, до нащадків — у майбутньому. Відповідну модель засвідчують спеціальні дослідження і реконструкції певних для колективу ситуацій, знаходячи наочне просторове вираження (Топоров, 1973).

Коли організовується (виділяється) пантеон вищих небесних богів, культурний герой іноді перетворюється на посланця верховного божества і виконує його настанови. Проте можливий конфлікт культурного героя з богами (Прометей).

Покоління богів ведуть початок від першої істоти (чи пари істот), з якими пов'язаний акт творіння. Очевидно, міфологія виявляє зв'язок між поколіннями богів і поколіннями людей. Зміна поколінь богів відображена у світі людей. Легендарні історії про зміну поколінь земних володарів вміщують іранська, хеттська, вавилонська, грецька й інші міфології.

Проміжне місце між першопредками (культурними героями) і предками (особами царського роду) посідають засновники династій і держав, образи яких символізують перехід від міфу до історії.

Соціальним підґрунтям цілісної системи світогляду постає лише сформоване суспільство. В соціальному сенсі сформоване людське суспільство характеризує утвердження роду, племені, сім'ї.

Історично першою формою суспільної самосвідомості людини є родова самосвідомість, для якої характерні уявлення про спільність походження від загального предка.

Рід виникає у протонеоліті (термін вказує на наближення "неолітичної революції"), перехід від мисливства і збиральництва до виробництва їжі. Ймовірно, у цей період виникає усвідомлення таємниці дітородіння й утвердження культу роду як пуруші (у санскриті — людина; чоловік) і генеалогічного предка (Чмихов, 1990).

Рід змінює первісне людське стадо. Цей період вирізняє розповсюдження Homo sapiens, пластинчасто-різцевих індустрій, печерного мистецтва в Європі.

До печерного мистецтва належать найдавніші натуралістичні зображення: відбитки людської руки, серії прямих і хвилястих паралельних ліній, проведені пальцями по сирій глині ("макарони" та "меандри"); палеолітичне гравіювання, розписи, барельєфи, окремі витвори з глини, виявлені у пізньому плейстоцені.

Географічно — це переважно піренейська зона (історична провінція Франко-Кантабрія), де печери мають особливо міцні карстові стіни. Саме тут збереглися майже 120 найдавніших "картинних галерей" (90 % відомих), які сягають доби льодовиків.

Здійснюючи аналіз художньої творчості палеолітичної людини на засадах міждисциплінарного гуманітарного підходу, дослідники обґрунтували важливий методологічний висновок, згідно з яким первісне мислення постає як тип мислення; це мислення у дикому, недоместифікованому і некультивованому стані, інваріант і першооснова мислення загалом (К. Леві-Строс, 1997; 2000).

Значні соціальні зрушення відбувалися у період неоліту. Термін "неоліт" 1865 р. увів у науковий обіг англійський археолог Дж. Леббок (лорд Евбюрі; 1834—1913). За його трактуванням, неоліт — це період, упродовж якого людина перейшла до виробництва їжі у процесі вирощування рослин — землеробства, приручення і розведення тварин — доместикації.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші