Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Вікова психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Взаємодія біологічного і соціального чинників.

Біологічне і соціальне в людині в дійсності настільки міцно поєднані, що розділяти ці дві лінії можна лише теоретично. Л. С Виготський в своїй праці, присвяченій історії розвитку вищих психічних функцій, писав: "Досить загальновідома корінна і принципова відмінність історичного розвитку людства від біологічної еволюції видів тварин ... ми можемо ... зробити абсолютно ясний і незаперечний висновок: наскільки відмінний історичний розвиток людства від біологічної еволюції тваринних видів".

Процес психологічного розвитку самої людини, згідно численних досліджень етнологів, психологів, відбувається за історичними законами, а не за біологічними. Основною відмінністю цього процесу від еволюційного є те, що розвиток вищих психічних функцій відбувається без зміни біологічного типу людини, яка змінюється за еволюційними законами. В онтогенезі людини, безумовно, представлені обидва типи психічного розвитку, які в філогенезі ізольовані: біологічний та історичний (культурний) розвиток. Обидва ряди змін взаємопроникають один в одний і утворюють єдиний ряд соціально-біологічного формування особистості дитини. Оскільки органічний розвиток здійснюється в культурному середовищі, постільки він перетворюється в історично зумовлений біологічний процес. З іншого боку, культурний розвиток набуває досить своєрідного характеру тому, що він здійснюється одночасно і поєднується з органічним дозріванням, оскільки носієм його є зростаючий, підлягаючий змінам, дозріваючий організм дитини.

Л. С. Виготський послідовно розвиває свою ідею поєднання вростання в цивілізацію з органічним дозріванням. Ідея дозрівання лежить в основі виокремлення в онтогенетичному розвитку дитини особливих періодів підвищеного реагування сензитивних періодів. Надзвичайна пластичність, научуваність - одна з найважливіших особливостей людського мозку, що відрізняє його від мозку тварин. У тварин більша частина мозкової речовини "зайнята" вже до моменту народження - в ньому закріплені механізми інстинктів, тобто форм поведінки, що успадковуються. У дитини ж значна частина мозку виявляється "чистою", готовою до того, щоб прийняти і закріпити те, що їй дають життя і виховання. Учені довели, що процес формування мозку тварини переважно закінчується до моменту народження, а у людини продовжується після народження і залежить від умов, в яких відбувається розвиток дитини.

Закони біологічної еволюції втратили свою силу стосовно людини. Припинив свою дію природний відбір виживання найсильніших, найбільш пристосованих до середовища осіб, оскільки люди навчилися самі пристосовувати середовище до своїх потреб, перетворювати його за допомогою знарядь і колективної праці. Мозок людини не змінився з часу нашого предка-кроманьйонця, який проживав кілька десятків тисяч років тому. І якби людина одержувала свої психічні якості від природи, ми і зараз проживали б у печерах. Насправді все не так. Якщо в тваринному світі досягнутий рівень розвитку поведінки передається від одного покоління до іншого так само, як і будова організму, шляхом біологічного успадковування, то в людини властиві їй види діяльності, а разом з ними і відповідні знання, уміння і психічні якості передаються іншим шляхом - шляхом соціального успадковування.

Соціальне успадковування. Кожне покоління людей застосовує свій досвід, свої знання, уміння, психічні якості в продуктах своєї праці. До них належать як предмети матеріальної культури (оточуючі нас речі, будинки, машини), так і твори духовної культури (мова, наука, мистецтво). Кожне нове покоління одержує від попередніх все, що було створено раніше, вступає у світ, осягнувши діяльність людства. Оволодіваючи цим досвідом, діти поступово засвоюють ті знання, уміння, психічні якості, які властиві людині. Це і є соціальне успадкування. Дитина не в змозі зрозуміти та засвоїти досягнення людської культури самостійно, а лише при постійній допомозі і керівництві з боку дорослих - у процесі виховання і навчання. Донині збереглися племена, які ведуть первісний спосіб життя, не знають не тільки телебачення, але й металів, добувають їжу за допомогою примітивних кам'яних знарядь. Дослідження представників таких племен говорить, по-перше, про значні відмінності їхньої психіки від психіки сучасної культурної людини. Але ці відмінності не свідчать про наявність будь-яких природних особливостей. Французький етнограф Ж. Віллар довів, що за умови виховання дитини такого відсталого племені в сучасній сім'ї, вона не буде відрізнятися від будь-кого з нас. Дослідник вирушив у експедицію в важкодоступний район Парагваю, де проживало плем'я гуайкілів. Про це плем'я було відомо лише те, що воно веде кочівний спосіб життя, постійно змінюючи місце в пошуках своєї основної їжі - меду диких бджіл, має примітивну мову, не вступає в контакти з іншими людьми. Ж. Віллару, не вдалося познайомитися з гуайкілами - вони поспішно втікали при наближенні експедиції. На одній з покинутих стоянок була виявлена, очевидно, поспішно забута дворічна дівчинка. Ж. Віллар завіз її до Франції та доручив виховувати своїй матері. Через двадцять років молода жінка вже була ученим-етнографом, володіла трьома мовами.

Дитина не має від народження певних форм поведінки, властивих дорослій людині. Але деякі найпростіші форми поведінки - безумовні рефлекси - у неї вроджені і необхідні як для того, щоб дитина могла вижити, так і для подальшого психічного розвитку. Дитина народжується з певними органічними потребами (у кисні, у певній температурі навколишнього середовища, в їжі тощо) і з рефлекторними механізмами, спрямованими на задоволення цих потреб. Різні впливи навколишнього середовища викликають у дитини захисні й орієнтувальні рефлекси. Останні особливо важливі для подальшого психічного розвитку, оскільки складають природну основу отримання і переробки зовнішніх вражень. На базі безумовних рефлексів у дитини вже дуже рано починають вироблятися умовні рефлекси, які призводять до розширення реакцій на зовнішні впливи і до їх ускладнення. Елементарні безумовно - і умовно-рефлекторні механізми забезпечують початковий зв'язок дитини з зовнішнім світом і створюють умови для встановлення контактів з дорослими і перехід до засвоєння різних форм суспільного досвіду. Під його впливом пізніше складаються психічні якості і властивості особистості дитини. У процесі засвоєння суспільного досвіду окремі рефлекторні механізми об'єднуються в складні форми - функціональні органи мозку. Кожна така система працює як єдине ціле, виконує нову функцію, яка відрізняється від функцій складових її ланок: забезпечує мовний слух, музичний слух, логічне мислення та інші властиві людині психічні якості.

У дитинстві відбувається інтенсивне дозрівання організму дитини, зокрема, дозрівання її нервової системи і мозку. Протягом перших семи років життя маса мозку зростає приблизно в 3,5 рази, змінюється його будова, удосконалюються функції. Дозрівання мозку дуже важливе для психічного розвитку: завдяки йому збільшуються можливості засвоєння різних дій, підвищується працездатність дитини, створюються умови, що дозволяють здійснювати більш систематичне і цілеспрямоване навчання і виховання.

Хід дозрівання залежить від того, чи одержує дитина достатню кількість зовнішніх вражень, чи забезпечують дорослі умови виховання, необхідні для активної роботи мозку. Наукою доведено, що ті ділянки мозку, які не вправляються, перестають нормально дозрівати і можуть навіть атрофуватися (втратити здатність до функціонування).

Соціальні умови і вік. Вікові етапи психічного розвитку нетотожні біологічному розвитку. Вони мають історичне походження. Звичайно, дитинство, яке розуміється у сенсі фізичного розвитку людини, часу, необхідного для її зростання, є природним явищем. Але тривалість періоду дитинства, коли дитина не бере участі в суспільній праці, а тільки готується до такої участі, і форми, яких набуває ця підготовка, залежить від суспільно-історичних умов.

Дані про те, як відбувається у народів, що стоять на різних ступенях суспільного розвитку, показують, що чим нижчий цей ступінь, тим раніше включається підростаюча людина у дорослі види праці. В умовах примітивної культури діти буквально з моменту, коли починають ходити, працювати разом з дорослими. Дитинство у тому вигляді, як ми його знаємо, з'явилось тільки тоді, коли праця дорослих стала недоступною дитині і почала вимагати більшої попередньої підготовки. Воно і було виділено людством як період підготовки до життя, до дорослої діяльності, протягом якого дитина повинна набути необхідні знання, уміння, психічні якості і властивості особистості. І кожен віковий етап покликаний зіграти в цій підготовці свою особливу роль. Роль школи полягає в тому, щоб дати дитині знання і уміння, необхідні для різних видів конкретної людської діяльності (роботи на різних ділянках суспільного виробництва, науки, культури), і розвинути відповідні психічні якості. Значення періоду від народження до вступу до школи полягає в підготовці більш загальних, вихідних людських знань та умінь, психічних якостей і властивостей особистості, які необхідні кожній людині для життя в суспільстві. До них належать: оволодіння мовою, користування предметами повсякденного життя, розвиток орієнтування у просторі і часі, розвиток людських форм сприйняття, мислення, уяви тощо, формування основ взаємостосунків з іншими людьми, початкове знайомство з творами літератури і мистецтва.

Відповідно до цих задач і можливостей кожної вікової групи, суспільство відводить дітям певне місце серед інших людей, виробляє систему вимог до них, коло їх прав і обов'язків. У міру зростання можливостей дітей ці права і обов'язки стають більш серйозними, зокрема підвищуються міра самостійності та відповідальності за свої вчинки. Дорослі організовують життя дітей, будують виховання відповідно до того місця, яке відведене дитині суспільством. Суспільство визначає уявлення дорослих про те, що можна вимагати і очікувати від дитини на кожному віковому етапі.

Ставлення дитини до навколишнього світу, коло її обов'язків та інтересів визначаються, в свою чергу, її місцем серед інших людей, системою вимог, очікувань і впливів з боку дорослих. Якщо для немовляти характерна потреба в постійному емоційному спілкуванні з дорослим, то це пояснюється тим, що все життя малюка цілком визначається дорослим, причому прямим і безпосереднім шляхом: тут здійснюється майже неперервний фізичний контакт, коли дорослий пеленає дитину, годує її, дає їй іграшку, підтримує при перших спробах ходити тощо.

Потреба в співробітництві з дорослим, що виникає в ранньому дитинстві, інтерес до найближчого предметного оточення пов'язані з тим, що, враховуючи зростаючі можливості дитини, дорослі змінюють характер спілкування з нею, переходять до спілкування з приводу тих чи інших предметів та дій. Від дитини починають вимагати певної самостійності в обслуговуванні себе, що неможливо без засвоєння способів застосування предметів вжитку. Потреби залучитися до дій і взаємовідносин дорослих людей, вихід інтересів за межі безпосереднього оточення і разом з тим їх спрямованість на сам процес діяльності (а не на її результат) - риси, які відрізняють дошкільника і знаходять вияв у сюжетно-рольовій грі. Ці риси відображають подвійність місця, яке займають діти дошкільного віку серед інших людей. З одного боку, від дитини починають очікувати розуміння людських вчинків, розрізнення добра і зла, свідомого виконання правил поведінки. З іншого боку, всі життєві потреби дитини задовольняються дорослими, серйозних обов'язків вона не має, до результатів її дій дорослі не ставлять значних вимог.

Вступ до школи - переломний момент в життя дитини. Змінюється сфера застосування психічної активності - гра змінюється навчанням. З першого дня в школі перед учнем постають нові вимоги, які відповідають навчальній діяльності. Згідно цих вимог школяр повинний бути організованим, засвоювати знання; він повинний засвоювати права і обов'язки, які відповідають новому статусу в суспільстві. Відмінна особливість положення школяра полягає в тому, що його навчання є обов'язковою, суспільно значущою діяльністю. Життя учня підпорядковане системі однакових для всіх школярів правил, основним з яких стає набуття знань, які він повинен засвоїть на майбутнє. Соціальні умови визначають також і ціннісні орієнтації, рід занять і емоційне самопочуття дорослих.

Закономірності розвитку. Оскільки етапи психічного розвитку мають, в основному, соціальну історичну природу, вони не можуть бути незмінними. Ті етапи, які перераховані вище, відображають умови життя дітей в сучасному суспільстві, їх проходять в тій чи іншій формі всі діти цивілізованих країн. Однак вікові межі кожного етапу, час настання критичних періодів можуть істотно варіювати залежно від звичаїв, традицій виховання дітей, особливостей системи освіти кожної країни. Ті основні психологічні риси, які об'єднують дітей, що знаходяться на одному віковому етапі психічного розвитку, до певної міри визначають і окремі їх психічні особливості. Це дає змогу говорити, зокрема, про типові для дитини раннього віку, чи дошкільника, чи молодшого школяра особливостях уваги, сприйняття, мислення, уяви, почуттів, вольового управління поведінкою. Однак такі особливості можуть бути змінені, перебудовані при зміні навчання дітей. Психічні якості не виникають самі по собі, вони формуються в ході виховання і навчання, що спираються на діяльність дитини. Тому дати загальну характеристику дитини певного віку неможливо, не враховуючи умов її виховання і навчання. Діти, які знаходяться на різних етапах психічного розвитку, відрізняються між собою не наявністю чи відсутністю тих чи інших психічних якостей за певних умов виховання і навчання. Психологічна характеристика віку, полягає насамперед, у виявленні тих психічних якостей, які в цьому віці можна і необхідно виробити у дитини, використовуючи наявні потреби, інтереси і види діяльності. З'ясовані можливості розумового розвитку дитини спонукають деяких психологів, педагогів і батьків штучно прискорювати розумовий розвиток, прагнути до підсиленого формування у дитини таких видів мислення, які характерні для школярів. Головне завдання навчання на кожному віковому етапі психічного розвитку полягає не в прискоренні цього розвитку, а в його збагаченні, в максимальному використанні тих можливостей, які дає саме цей етап. Виокремлення етапів психічного розвитку ґрунтується на зовнішніх умовах і внутрішніх закономірностях самого цього розвитку і складає психологічну вікову періодизацію.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші