Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Політичні системи світу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Функції та типологія політичних систем

Життєдіяльність політичної системи проявляється у процесі виконання нею певними методами і засобами своїх функцій (основних напрямів діяльності), які у своїй сукупності визначають структуру, інститути та процес дії системи. Функції політичної системи не зводяться до простої суми функцій її складових. Держава, політичні партії та інші інститути здійснюють притаманні їм функції, які можуть диференціюватися і деталізуватися у діяльності політичних підсистем та їхніх елементів. Усі функції політичної системи тісно взаємопов'язані між собою і певною мірою накладаються одна на одну.

Щодо суспільства в цілому політична система виступає як управлінська система. Загальне її призначення полягає у керівництві суспільством та управлінні суспільними справами. Т.Парсонс у своєї науковій праці "Соціальна система" визначив, що "функція політичної системи - це забезпечення інтеграції, розробки та реалізації цілей суспільства".

Існують різні наукові погляди щодо кількості та змісту функцій політичної системи, але основними серед них є:

  • - вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства;
  • - організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм його життєдіяльності, а також узгодження роботи та координація окремих елементів суспільства;
  • - легітимація, тобто діяльність, яка спрямована на узаконення політичної системи, приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних і правових норм;
  • - артикуляція інтересів, тобто пред'явлення вимог до осіб, які визначають політику та здійснюють державну владу;
  • - політична соціалізація, тобто придбання політичних знань та залучення людини до політичних цінностей;
  • - агрегація інтересів, тобто систематизація, узгодженість інтересів і потреб різних соціальних груп населення;
  • - стабілізація, тобто забезпечення цілісності та стабільності розвитку суспільної системи загалом;
  • - політична комунікація, тобто передача інформації та переконань як усередині влади, так і між владою і суспільством.

Функції політичної системи з урахуванням особливостей політичного простору й часу, конкретно-історичної ситуації та умов, досягнутого рівня розвитку економіки держави, політичної культури населення та політичної стабільності у суспільстві постійно змінюються, виникають нові та трансформуються ті, що вже існували.

Кожну функцію виконують різні політичні інститути. З метою їх узгодження у рамках політичної системи в цілому, виникає потреба у координації та субординації функцій. Координація - це узгодження функцій по горизонталі. Наприклад, координують свою діяльність політичні партії одного політичного напряму. Субординація - це узгодження функцій по вертикалі, підпорядкованість функцій одних компонентів іншим і всіх компонентів системи загалом.

Кожна політична система у різних історичних і національно-державних умовах, у кожній конкретній країні має свої певні особливості, форми і типи. З метою виокремлення різних груп систем, з'ясування спільного і відмінного між ними, закономірностей переходу від одних типів політичних систем до інших тощо існує типологія (класифікація) політичних систем.

Перші спроби типології політичних систем у вигляді розрізнення форм державного правління започаткував ще давньогрецький філософ Платон,

який вирізняв монархію, аристократію, тимократію, олігархію, демократію і тиранію. При цьому він вважав кожну наступну із цих форм гіршою за попередні.

Розширив класифікацію форм державного правління учень Платона Аристотель, який залежно від кількості правителів у державі та мети, яку вони переслідують, запропонував шестичленну систему. При цьому він виокремив три правильні форми правління - монархію, аристократію, політію, тобто коли правління здійснюється на благо всього населення на основі закону і три неправильні форми - тиранію, олігархію, демократію (охлократію), тобто коли правління здійснюється на благо правлячих груп не на основі закону, а на основі волі.

Значно пізніше, К.Маркс, спираючись на класові пріоритети, виокремив політичні системи рабовласницького, феодального, буржуазного (капіталістичного) і соціалістичного (комуністичного) суспільства. При цьому основним критерієм класифікації політичних систем виступає суспільно-економічна формація, а в її межах - економічний спосіб виробництва, який є домінуючим у конкретному суспільстві.

За типом легітимного політичного панування М.Вебер виокремив такі політичні системи: традиційні, харизматичні та раціонально-легальні. У політичних системах традиційного типу легітимність влади ґрунтується на стійкому переконанні у непорушності традицій і необхідності підкорення правителям, які здійснюють владу згідно з традиціями. У системах із харизматичним типом політичного панування основою легітимності влади є віра у виняткові особисті риси правителів, що об'єднуються поняттям харизма. За раціонально-легального типу легітимності влади у політичній системі ґрунтується на переконанні населення країни у тому, що правління здійснюється на законних підставах і у найкращий спосіб.

За характером політичних цінностей, що становить основу правління, Ж.Блондель вирізняє п'ять типів політичних систем: ліберальні демократії; традиційні (збереження наявних соціальних відносин); радикально-авторитарні (комуністичні); авторитарно-консервативні; популістські (властиві країнам третього світу).

Залежно від особливостей політичної культури і характеру взаємодії різних політичних інститутів Г.Алмонд виокремив чотири типи політичних систем:

  • - англо-американський тип діє у Великобританії, США, Канаді, Австралії та деяких інших англомовних країнах. Його характерними рисами є: прагматизм, раціоналізм, а основними цінностями - свобода особистості, індивідуалізм, добробут та безпека. Для цього типу характерна однорідність політичної культури, яка полягає у тому, що більшість членів суспільства поділяють основні цілі і зміст політики держави, висока стабільність, ефективність та оптимально реалізується принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, чітко визначено їх функції. Багатоманітність соціальних інтересів представлена у політичній системі незалежними політичними партіями, громадськими організаціями, засобами масової інформації, які функціонують на демократичних засадах;
  • - континентально-європейський тип притаманний країнам Західної Європи насамперед Італії, Німеччини, Франції. Він характеризується розмаїттям політичних культур, співіснуванням і взаємодією політичних субкультур із модернізованими інститутами; багатопартійністю, коли політичні партії виступають не лише з різних, а й із протилежних ідеологічних позицій, які знаходять підтримку в суспільстві. Політичні партії мають значний вплив у суспільстві. Все це зумовлює політичну нестабільність у суспільстві, яка може призводити до суттєвих змін політичної системи (наприклад, у 20-30- ті рр. ХХ ст. в Італії та Німеччині відбулися зміни політичних систем);
  • - доіндустріальний (або частково індустріальний) тип існує у багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Він характеризується неоднорідністю політичної культури, тобто є поєднанням різноманітних і нерідко несумісних елементів - західних і східних, традиційних і сучасних цінностей, племенних, національних, расових, релігійних особливостей. Відсутність чіткого поділу владних повноважень призводить до того, що законодавчі функції виконують управлінські структури або армія. У свою чергу законодавчі органи втручаються у судові процеси тощо. Цьому типу властива узурпація влади, панування однієї якоїсь політичної партії, а також обмеження участі населення у політичному житті країни. При цьому широко застосовується насильство. Труднощі комунікації і координації, різко відмінні політичні орієнтації, слабка диверсифікація ролей усіх ланок політичної системи зумовлюють її політичну нестабільність;
  • - тоталітарний тип вирізняється надзвичайною централізацією влади і високим ступенем насильства, заідеологізованістю. Він був притаманний фашистській Італії, нацистській Німеччині, франкістській Іспанії, а також до початку 90-х рр. ХХ ст. країнам Східної та Центральної Європи. Ця система характеризується зосередженням державної влади в руках правлячої верхівки або однієї особи, здійсненням диктатури однієї політичної партії та забороною діяльності опозиційних партій та організацій, відсутністю реальних прав і свобод громадян, принципу поділу влади, наявністю всеохоплюючого контролю з боку держави над усіма сферами суспільного та особистого життя, нав'язуванням єдиної офіційної державної ідеології, відсутністю вільного волевиявлення та врахуванням інтересів усіх груп і верств населення.

Необхідно зазначити, що всі наведені типології є умовними. Є також і інші типології політичних систем, які викладені у працях політологів Дж.Коулмена, К.Гаджиєва, С.Гелея, С.Рутар та ін. Але у світі практично не існує "чистого" типу політичних систем, оскільки всі вони є результатом свідомої діяльності людей, які живуть у певний час і у певному місці.

На сьогодні, однією з найпоширеніших у сучасній політичній науці є класифікація політичних систем залежно від типу політичного режиму на демократичні та недемократичні.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші