Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow РПС arrow Теорія економіки регіонів
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Ключові поняття курсу "Теорія економіки регіонів"

Сутність понять "економіка" та "структура економіки"

Першим наукове визначення терміну "економіка" дав давньогрецький мислитель Ксенофонт, який жив приблизно у 430-355 рр. до н.е. і написав книгу "Економікос". Ця назва складається з двох грецьких слів — "ойкос" (дім, господарство) та "номос" (знаю, закон, правило) — і дослівно означає "мистецтво ведення домашнього господарства" або "управління домашнім господарством". Інший давньогрецький філософ Аристотель (382-322 рр. до н.е.) в науці про багатство вирізняв "економію" (або сукупність споживних вартостей) і "хрематистику" (мистецтво робити гроші, збагачуватись).

Стародавні греки розуміли, що господарство потрібно вести впорядковано, притримуючись законів і певних правил. В той час наука про господарство лише зароджувалася і принципи раціонального господарювання вироблялися шляхом досвіду і узагальнення практики. Вже потім, на протязі сотень років створювалися і закладалися в реальне життя наукові принципи господарської діяльності. Поступово сформувалася, оформилася економічна наука як частина людських знань про способи і засоби отримання, розподілу, обміну і використання засобів існування людини. Так, при переході від феодалізму до капіталізму поступово долалася замкнутість феодальних господарств (вони були змушені продавати частину виробленої продукції на ринку, купувати там необхідні товари тощо), формувався єдиний національний ринок. Внаслідок цього виникла потреба у широкому тлумаченні поняття "економіка". Воно вже не обмежувалося домашнім господарством або господарством окремих господарюючих одиниць (рабовласників, феодальних маєтків та ін.), а охоплювало економіку всієї країни.

Розвиток і збагачення цього поняття відбувалося шляхом творення нових означень. Так у 1615 р. французький учений А. Монкретьєн увів поняття "ро1іпсо8" (державний, суспільний), яке у поєднанні з поняттям "економіка" означало "мистецтво державного управління господарством". Воно відображало процес активного втручання держави в економіку в період формування капіталістичного способу виробництва (держава насаджує розвиток мануфактури, створює компанії для управління і торгівлі з колоніями та ін.). Таке втручання наприкінці XIX ст. послаблюється, і з метою його теоретичного відображення англійський економіст А. Маршалл вводить у науковий обіг поняття "економіка". Оскільки без активного втручання держави в економіку жодна країна світу за сучасних умов існувати не може, то поняття "економіка" недостатньо відображає реалії дійсності. Але воно закріпилося насамперед у західній економічній науці і як правило, ототожнюється з поняттям "політична економія".

У сучасних умовах розвитку перед людством гостро постали проблеми глобалізації, що впливають на всі сфери людського суспільства: економічні, соціальні, політичні, культурні. Процес глобалізації носить об'єктивний характер і є результатом еволюції світової економіки, посилення світогосподарських зв'язків. Глобалізація світового розвитку стала актуальною, об'єктивною реальністю ще до початку XXI ст. В документах ООН вона розглядається як неминучий процес формування загальносвітових принципів влаштування життя, що об'єднує всі країни світу, всіх мешканців планети. Однак, вплив глобалізації на світову спільноту є неоднозначним: вона веде до значного росту економіки, але тільки невелика кількість країн отримує від неї зиск. Більшість країн потерпає від негативних наслідків у вигляді зростання бідності, уповільнення економічного росту. Та повернемося до сутності і походження слова "економіка". Якщо давні греки створили слово "економіка" як словосполучення "господарство і закони", то в наш час в термін "економіка" вкладається трохи інакший зміст, а саме: "господарство і наука про його ведення". І для того, щоб збагнути це подвійне значення (тлумачення) грецьке слово "економікос" поділяють на три відмінних значення:

  • 1) як народне господарство певної країни загалом або окрема його сфера (наприклад, економіка сфери нематеріального виробництва), галузь (економіка сільського господарства, торгівлі тощо); господарство окремого району, регіону (економіка регіону), країни (економіка України), групи країн (економіка країн Західної Європи) або всього світу (світова економіка);
  • 2) як певна сукупність економічних відносин між людьми, яка утворюється в процесі господарської діяльності, тобто виробництва продуктів і послуг, обміну ними, розподілу благ та їх споживання. Розвиток такої сукупності відносин нерозривно пов'язаний з еволюцією продуктивних сил, які у процесі взаємодії формують цілісну економічну систему певної суспільно-економічної формації (феодалізму, капіталізму та ін.);
  • 3) як наукова дисципліна, певна система економічних наук, яка вивчає закони та закономірності господарської діяльності людей, розвитку певних територіальних соціально-економічних систем.

Отже, у певних випадках необхідно просто наголошувати, звертати увагу про що ми ведемо розмову: чи ми говоримо про економіку як господарство, чи про економічні відносини як науку.

Якщо ми говоримо про економіку як про господарство, господарську систему то необхідно зауважити, що економіка складається із економічних об'єктів. Економічним об'єктом в широкому розумінні слова правомірно називати і вважати все, що має пряме відношення до господарської діяльності. Це, перш за все, люди і тварини, будь-які речі, предмети чи група предметів, які мають безпосереднє відношення до господарства, які зв'язані і використовуються у господарських процесах, а також умови, в яких відбувається виробничий процес і доставка готової продукції до споживача. Головна складова економіки — це людина. Заради людини і в ім'я людини існую економіка, вона приречена задовольняти потреби народу. В той же час людина вносить в економіку свій труд, який представляє творчу силу будь-якої господарської системи, її розум, інтелект. Люди як фізично, так і розумово приймають участь у господарській діяльності, ініціюють її, направляють у потрібне русло, творчо підходять для забуття необхідних результатів. Про те і економіка зі свого боку впливає на формування і розвиток людської особистості, колективу і суспільства.

Фактично економіка виникла разом з людиною і розвивається в ім'я людини. Вона є результатом активного і свідомого впливу людини на природу з метою видобутку і отримання засобів існування. В цьому розумінні економіка є взаємодія людини з природою у процесі добування нею життєво необхідних благ. Люди вступають у контакт у процесі своїх економічних дій і використовують не тільки природне середовище, але і створене своїми руками. Тому цілком справедливо можна стверджувати, що економіка є взаємодія людини з навколишнім середовищем в інтересах забезпечення життєвого процесу, існування і розвитку людини і людства загалом.

В процесі освоєння і використання природних багатств, створення необхідних умов життя і життєвих благ між людьми виникають певні контакти. Таким чином, економіка зв'язана не тільки з впливом людини на довкілля, але й на взаємодію людей між собою у процесі господарської діяльності. В тому випадку, коли такі відношення зв'язані з виробництвом речей, створенням матеріальних благ, їх потрібно називати виробничими. Окрім чисто виробничих існують і інші види економічних відношень. В цілому економічні відношення — це ті, які виникають між людьми в зв'язку з виробництвом, обміном, споживанням, присвоєнням благ і грошових засобів.

Доцільно зауважити, що людина постає в економіці в трьох якостях. По-перше — це людина-виробник. Люди, які зайняті працею, тобто свідомою цілеспрямованою, корисною діяльністю, виконуючи певну роботу, створюють корисний для них і суспільства економічний продукт. Вони виробляють матеріальні і духовні цінності, які необхідні для підтримки життя, задоволення потреб. (Діти, інваліди і старше покоління, які представляють непрацездатну частину населення суспільства, не можуть бути повністю виробниками, але значна частина таких людей працюють по мірі можливостей). По-друге — людина-споживач. Ця роль носить загальний характер. Споживачами виступають всі люди. У певній мірі люди можуть самі себе задовольнити, виготовляючи предмети, які споживають, але в основному люди-виробники створюють блага не тільки для власного споживання, але і задовольняють потреби інших людей. А інші в свою чергу, виробляють те, що необхідно для даних людей. Третя роль людини, а точніше, окремих людей в економіці — це люди-організатори. Діяльність виробників і споживачів вимагає погодження, координації дій. Тобто потрібне управління виробничим процесом, розподілом і споживанням благ. Таких людей ще називають керівниками (управлінцями) тому, що вони здійснюють управління економікою і без них економіка не може обійтись, не може функціонувати.

Другою складовою частиною економіки є природне середовище в тій його частині, в якій воно використовується у господарській діяльності людини як для виробництва засобів виробництва, так і для виробництва предметів споживання та створення умов існування. Природне середовище є складовою для економіки із якої людина черпає необхідну сировину і в той же час у природу вона викидає всі відходи виробництва і споживання. Тобто засмічує довкілля, робить його хворим. Хоч рослинний і тваринний світ частково ще забезпечує людей засобами існування про те виходить замкнуте коло: людина живе і лікується природою, а природа в наш час стала хвора людиною.

Оскільки природа покликана створювати засоби існування людей, то потрібно вияснити "хто", "з чого" і "за допомогою чого" буде виробляти для людей необхідні речі і предмети. Все те, що застосовується для досягнення конкретних економічних цілей, використовується як засоби їх досягнення — це економічні ресурси. Ресурси — вихідне джерело економічного творення, це те, що плекає економіку і використовується в економічних процесах. Ресурси є фактичні, якими вже володіє і використовує держава, а є потенційні — це ті, які можуть бути використані в економічних цілях, (це перспективні ресурси), при умові вдосконалення виробничо-технологічного процесу.

Економічні ресурси — поділяються на виробничі ресурси і ресурси споживання. Виробничі ресурси в свою чергу поділяються на: а) трудові ресурси і б) природні. Трудові ресурси — це люди, віком від 16 років до пенсійного віку, які здатні працювати, володіють необхідними фізичними даними, розумовими здібностями, знаннями, уміннями і навичками. Коли ведеться мова про трудові ресурси, то перш за все слід враховувати вік, стан здоров'я, професійну підготовку, знання і здатність людини виконувати трудову діяльність, яка приносить користь собі та людям.

Природні ресурси є головним фактором життєзабезпечення людства на всіх етапах його історичного розвитку. Вони охоплюють землю, повітря, воду, флору і фауну, корисні копалини, джерела енергії і все решта багатство, яке є у природі і може бути використано людиною для матеріальних і духовних благ, для відтворення життя. Це частина природи, яка уже залучена у господарський процес, є матеріальним джерелом виробництва і середовищем розміщення економічних об'єктів. Сукупність природних ресурсів регіону (країни) — це природно-ресурсний потенціал, який впливає на виробництво, структуру економіки, підприємницький клімат і визначає склад і структуру видів діяльності в регіоні.

Третя складова економіки — це так зване антропогенне середовище, до якого відносяться всі об'єкти, які створила людина. Так як люди створюють те, що їм необхідно для існування і життєдіяльності, то світ, який нас оточує із предметів і речей, які створені розумом і руками людей, необхідно вважати частиною економіки. Люди створили на Землі " другу природу" у вигляді будинків, споруд, підприємств, доріг, мостів, машин і багато чого іншого. Прикро зауважити той факт, що створене штучне довкілля витісняє природне, навіть знищує природне середовище і цей процес уже стає некерований. Антропогенне середовище як частину економіки ділять на дві складові частини. Перша із них — це економічні об'єкти виробничого призначення, які називаються засоби виробництва. Використовуючи їх в економіці, безпосередньо здійснюється виробнича діяльність, тобто виготовляються предмети, речі, товари і все решта, що необхідно людям. їх ще називають капітальними ресурсами, або просто капіталом. В першу чергу це основні засоби виробництва у виді виробничих будівель, споруд, обладнання, машин, інструментів, приладів. Основними їх називають тому, що ці засоби використовуються на протязі багатьох виробничо-технологічних циклів для виробництва великої кількості одиниць продукції.

До засобів виробництва відносять і обігові (оборотні) засоби у вигляді сировини, матеріалів, із яких виготовляються продукти і енергія, яка використовується у виробництві. Обігові засоби є одноразовими ресурсами, які. як правило, повністю використовуються на протязі одного виробничого (технологічного) циклу.

До матеріальних ресурсів відносяться також енергетичні джерела, паливо, енергія. Інформаційні ресурси також відносять до виробничих ресурсів. У сучасному виробництві дуже широко застосовуються програми, проекти, результати наукових пошуків, цифри, які у сукупності являються інформаційними ресурсами економіки. Частково необхідну інформацію несуть у собі люди, трудові ресурси, які володіють знаннями, потрібними у технологічному процесі, але велика кількість інформаційних джерел існує самостійно.

Іноді до виробничих ресурсів зараховують і фінансові ресурси (грошові засоби). Гроші — дотичний ресурс, так як безпосередньо у виробництві вони не використовуються, однак, за допомогою грошей можна придбати інші види ресурсів. Якщо вже критично підходити до економічних ресурсів то і час теж необхідно віднести до них. Втрачений час ніхто не спроможний повернути назад, а без витраченого часу ні один економічний, технологічний чи виробничий процес не може здійснитися.

Друга частина економічних об'єктів називається інфраструктурою. Виробнича інфраструктура у вигляді транспорту, зв'язку, доріг, портів, складських приміщень — доповнює виробництво, створює необхідні умови для роботи функціонування виробничих підприємств. До невиробничої, або соціальної інфраструктури, відносять заклади культури, освіти, охорони здоров'я, науки, соціального забезпечення, житло, комунальні заклади, пасажирський транспорт, засоби зв'язку для населення, організації побутового обслуговування, громадського харчування.

Таким чином, економічні об'єкти дають уяву з чого складається економіка, однак, вони характеризують її тільки у статистиці. Для того, щоб зрозуміти економіку в дії, в динаміці — необхідно вивчати і економічні процеси, в яких вони беруть участь, як вони взаємодіють між собою.

Окрім цього потрібно врахувати, що для всіх економічних ресурсів характерною є одна загальна властивість — всі вони обмежені. Трудові ресурси обмежені кількістю працездатного населення і часом, який відведений для праці. Природні ресурси не можуть перевершити ті запаси, які і у навколишньому середовищі. Засоби виробництва обмежені наявністю будинків і споруд, машин і матеріалів, енергією і ресурсом часу — тобто терміном, який відводиться на той чи іншій економічний процес. Інформація і знання також не безрозмірні. Всі ці факти свідчать про дію (функціонування) універсального принципу обмеженості ресурсів.

Достовірно, що потребам людини немає меж, вони постійно зростають і міняються у своїй якості і різноманітності. Щоб їх задовольнити необхідно все більше економічних ресурсів. І ось тут виявляється, що людські потреби випереджають ресурсні можливості для свого задоволення. Лише окремі види благ (повітря, вода в морях і океанах, сонячне проміння) люди здатні споживати практично у необмеженій кількості. Такі засоби відносять до безплатних благ, до вільних ресурсів (поки що в окремих випадках).

В зв'язку з обмеженістю економічних ресурсів потрібно задуматися над тим. що виробляти і споживати, щоб не вийти за межі ресурсних можливостей. Фактично у навколишньому світі — в надрах землі, у світовому океані і особливо у космосі є безмежна кількість ресурсів. Проте рівень наших наукових знань, степінь розвитку науки, техніки і технології, наша продуктивність це такі, що в кожному окремому випадку ми маємо реальний доступ тільки до обмеженої кількості ресурсів і тому змушені виробляти обмежену кількість корисних продуктів, значно менше ніж це диктується практично необмеженими бажаннями і потребами людей.

Завдання узгодження обмеження виробничих можливостей суспільства і безмежних потреб людей стоїть перед будь-якою економікою, однак вирішується різними економічними системами по-різному. У плановій централізованій (адміністративно-командній) економіці обмеженість ресурсів проявляється у тотальному дефіциті, дана проблема вирішується шляхом державного регулювання потреб, доходячи до примітивного раціонування. У ринковій економіці — проявляється в обмеженості фінансових засобів окремих виробників і споживачів, а узгодження можливостей і потреб здійснюється ціновим механізмом, який забезпечує рівновагу платоспроможного попиту і пропозиції. Тому досить важливо враховувати роль лімітуючого (тобто обмежуючого) ресурсу. Схематично це можна зобразити таким чином (рис. 1.2).

Вплив лімітуючого фактору на інтегральну спроможність сукупності ресурсів, які застосовуються.

Рис. 1.2 Вплив лімітуючого фактору на інтегральну спроможність сукупності ресурсів, які застосовуються.

Як бачимо з рис. 1.2 лімітуючим фактором у структурі умовного продукту "А" є ресурс "З". Звідси витікають дна висновки, які мають методологічне і методичне значення: по-перше, збільшення кінцевого результату з найбільшою ефективністю може бути забезпечено завдяки впливу на лімітуючий фактор; по-друге, на основі використання лімітуючого фактору може бути побудована методика оцінки потенціалу будь якої фірми, корпорації чи регіону, що являються досить актуальним піл час вибору вірного (правильного) рішення як у кризовій ситуації так і з метою її недопущення, а тим паче для підвищення рівня виробництва. Тому в економіці важливу роль відіграє проблема вибору раціонального, ефективнішого способу взаємодії, кращого варіанту використання різних ресурсів. Водночас вивчаються шляхи заміни одних видів ресурсів інтими, якщо така заміна технологічно можлива і виправдана по якості продукції.

Ресурси, які спосібні замінити одне одного, називаються взаємозамінними або товари-замінники. Людина старається знайти такі варіанти застосування ресурсів щоб одержані бажаний результат при менших затратах, використати ресурси з найбільшою ефективністю. Різні варіанти прийнято називати альтернативними. Вибір ліпших альтернатив (способів чи методів дій) головне завдання, яке змушені використовувати економісти. Однак, вибираючи одну із можливостей, ми змушені втрачати інші, ідемо на жертви заради вибраної. Ціна відмови в таких випадках називається альтернативною вартістю вибраного варіанту.

Все те, що виробляється, створюється в економіці з використанням економічних ресурсів — називається економічним продуктом. Продукт, який закінчений у виробництві, пройшовши повний виробничо-технологічний цикл, і який поступив у сферу свого кінцевого застосування називають кінцевим продуктом (продукт кінцевого споживання). Продукт, який не є завершений у технологічному процесі і переходить із однієї стадії виробництва у іншу, як сировина, називають проміжним, або напівфабрикатом.

Кінцевий продукт у свою чергу поділяється на дві групи: перша — це предмети споживання, або споживчі товари та послуги. Це продукти, які споживають люди і задовольняють свої потреби: продукти харчування, одяг, взуття, житло, предмети культурно-побутового призначення і господарського вжитку, комунально-побутові послуги, легкові автомобілі, велосипеди, книги і багато іншого, яке потрібне людям. До другої групи відносяться кінцеві продукти виробничого призначення: будівлі, машини, устаткування, інструменти, тобто: основні засоби виробництва.

Прийнято також розрізняти наступні види економічної продукції:

  • а) продукція, яка випускається підприємствами (або підприємцем) і створена у процесі виробництва, тобто все те, що виготовлено не залежно від призначення і способу подальшого застосування;
  • б) товар — це продукт, який підлягає купівлі — продажу, або обміну на інший продукт;
  • в) послуги — це особливий вид економічного продукту. При наданні послуг споживачу — сама діяльність для нього є позитивним, бажаним результатом (найбільш поширені побутові послуги, а також навчання, лікування, інформаційне забезпечення);
  • г) робота (праця) — як процес виступає у тих випадках, коли бажають зауважити, відмітити сам факт трудової діяльності; участь у ній людини. Досить часто під роботою розуміється будівництво, монтаж, ремонт, прибирання, тобто корисна дія людини.

Таким чином, поняття "економічний продукт" характеризує значну кількість різноманітних результатів економічної, господарської, виробничої і просто цілеспрямованої трудової діяльності людини. Проте, враховуючи економічну діяльність, необхідно пам'ятати, що в економіці прийнято розділяти галузі матеріального виробництва (іноді їх називають галузями виробничої сфери), які зайняті виробництвом матеріальної продукції і галузі соціально-культурної сфери або сфери послуг, які створюють послуги, інформацію, духовний продукт (інакше їх називають галузями невиробничої сфери). Саме слово галузь означає область економічної діяльності, яка характеризується певною єдністю виконуючих функцій, видів і призначення продукції, яка випускається з одного боку і єдністю технологічних процесів, які застосовуються — з іншого. Одночасно це однорідні підприємства, компанії, фірми, які зайняті виробництвом аналогічної продукції, здійсненням подібних робіт, виконанням однотипних послуг задоволенням подібних потреб.

Важливо зауважити, що у сучасних промислово розвинутих країнах чисто командних економік, де все, від виробництва до розподілу, керується державою — просто не зустрічається. Точно так само чисто ринкових відносин в економіці, де держава зовсім не вмішується у процеси виробництва і розподілу — також немає. Сучасна ринкова економіка це змішана економіка, в якій виробництво розвивається під впливом власних ринкових сил, які направляють підприємницьку активність виробників, а держава регулює даний процес, регламентує нормативно-правову структуру бізнесу і контролює його додержання, здійснює різні соціальні і політичні програми. Таким чином, сучасна ринкова (змішана) економіка являє собою складний організм, який володіє різноманітними механізмами внутрішнього (ринкового) і зовнішнього (державного) регулювання.

На відміну від технічних і багатьох природничих наук, в економіці немає можливості проведення "натурального" експерименту, або такі можливості досить обмежені. Тому вибираючи модель-описування явища, яке досліджується, чи процесу економічного життя, необхідно досить скрупульозно обґрунтовувати правомірність даного опису, підкреслити межі та вказати умови його використання. Уніфікованих рецептів побудов адекватного опису, економічного явища чи об'єкту в кожному конкретному випадку просто не існує. Але відомі правила "коректного висновку", якими рекомендується научитися користуватися під час проведення економічних досліджень:

  • 1. Правило "різних рівних умов". Оскільки більшість економічних процесів залежить від багатьох факторів (перемінних), то для вивчення впливу одного фактору описування процесу повинно бути побудовано таким чином, щоб воно сприяло дослідженням впливу тільки даного фактору при стабільних значеннях решти факторів.
  • 2. Уникати у висновках помилок типу "після — внаслідок". По причині надзвичайної складності економічних явищ, коли досить часто дії зовсім різних і ніяк не зв'язаних між собою факторів можуть призвести до одного і того ж результату, не потрібно робити висновок, що причиною цьому є саме цей фактор до тих пір, поки не перевірили чи просто не виключили вплив всіх решта можливих факторів.
  • 3. Уникати "помилок композиції" висновку (the fallacy of composition) якщо те, що справедливе для частини, формально розповсюджується на ціле і може так статися, що воно неправильне. Яскравий приклад того, як професіонал уникає такої помилки, міститься в рекомендаціях Яноша Карнат при переході від планової економіки до ринкової [Карнат Я., Путь к свободной экономике. — М.: Экономика, 1990.]

Особливо необхідно розрізняти позитивні і нормативні міркування в економіці. З даної точки зору економіка, як галузь знань, поділяється на позитивну і нормативну. Позитивна економіка вивчає факти економічного життя і описує процеси і механізми функціонування різних господарських структур, вона відповідає на запитання, що і як буде відбуватися в народному господарстві при певних діях в конкретних умовах. Нормативна економіка намагаються відповісти на питання, на скільки добре, справедливо те чи інше рішення, тобто зачіпає проблеми етичного, оцінюючого характеру. Тобто, ціль економіки як науки пояснити як працюють господарства (господарські комплекси) і яка їх перспектива, на що треба сподіватися і як виправити становище в конкретній ситуації.

В залежності від умов та рівня вивченості процесів і явиш економічного життя розрізняють на даний час три основних рівні економіки:

  • 1) мікроекономіка (розкриває господарську діяльність окремих економічних суб'єктів — підприємств, фірм, домогосподарств, галузей тощо)
  • 2) макроекономіка (розкриває господарську діяльність в межах держави в особі кабінету міністрів, центрального банку, центральних і місцевих органів влади та ін.)
  • 3) світова економіка та її окремі регіони (висвітлює взаємодію національних господарств, господарську діяльність наднаціональних органів, наприклад Кабінету Міністрів Європейського Союзу).

Іншими суб'єктами (тобто діючими особами) економічних відносин є фізичні (підприємець, менеджер, найманий працівник, фермер, банкір та ін.) та юридичні (підприємства, фірми, акціонерні компанії, банки, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) особи. Виділення основних значень поняття "економіка", окремих її рівнів, характеризує структуру економіки.

Структура економіки це співвідношення між сферами виробництва яке виражає господарські пропорції, стан суспільного поділу праці. Вона являє собою сукупність стійких зв'язків між елементами системи, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різких зовнішніх і внутрішніх змінах. Це поняття вживається для вираження всіх господарських пропорцій і сукупності стійких зв'язків виробництва, які забезпечують його цілісність. Структура суспільного виробництва вимірюється як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, чисельність зайнятих, вартість основних фондів основного капіталу). Вона характеризується такими пропорціями:

  • 1) відтворювальними — між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, у використанні волового внутрішнього продукту на заміщення спожитих засобів виробництва і особисте споживання і нагромадження;
  • 2) галузевими — співвідношення між різними галузями економіки;
  • 3) територіальними — у розміщенні виробництва по окремих економічних районах чи адміністративних територіях;
  • 4) зовнішньоекономічними — ввезення і вивезення продукції річних галузей і районів у зарубіжні країни.

Перехід до ринкової економіки в усією гостротою поставив проблему структури економіки та шляхів її перетворення. Тут виявилося, що це — досить складне і багатопланове поняття. Воно включає в себе, насамперед, соціально-економічну структуру економіки, яка характеризується формами власності на засоби виробництва і організаційно-економічну структуру, що визначається співвідношенням річних форм організації виробництва. Існує виробничо-технологічна структура економіки, яка є вираженням внутрішньої організації продуктивних сил, тобто співвідношення матеріального виробництва та сфери послуг, промисловості і сільського господарства, виробництва засобів виробництва та виробництва предметів споживання, добувних обробних галузей господарства. Вона характеризується питомою вагою наукомістких та високоекономічних галузей зі швидким оборогом капіталу і виробництвом товарів широкого вжитку, пріоритетні галузі агропромислового комплексу, сфери побуту та торгівлі.

Категорія "структура економіки" — це нестатична, а динамічна категорія, що розвивається. Новий етап науково-технічної революції, що розвернувся в другій половині XX століття зумовив глибоку структурну кризу в усіх країнах, в першу чергу розвинутих. Це незвичайна циклічна криза, а стадіальна, тобто криза пов'язана з переходом до нової фази соціально-економічного розвитку. Сутність нинішньої структурної кризи полягає у переході від періоду індустріалізації до постіндустріальної епохи. Парадигма структурної перебудови на постіндустріальній основі передбачає перетворення елементів сфери послуг на компонент продукту матеріальної сфери (інформація, програмне забезпечення), галузевої структури економіки у міжгалузеві комплекси (агропромисловий, інвестиційний, інноваційний тощо) і характерною функціональною роллю: перенесення центра ваги структурних змін на якісний рівень (індустріалізація сільського господарства, сфери послуг, інформаційні технології тощо).

Одним із головних напрямів структурних зрушень, у самому матеріальному виробництві є істотна зміна співвідношення між добувними, сировинними і обробними галузями шляхом рішучою переходу до ресурсозберігаючої технології, істотного зростання інтелектуальних, науково містких галузей, тобто галузей, де дуже висока питома ваги висококваліфікованої праці, високих технологій, використання досягнень науки і техніки.

Прискорене зростання питомої ваги сфери послуг у структурі суспільного виробництва — це закономірний процес, характерний для всіх розвинутих країн. Він є показником високого рівня розвитку продуктивних сил, продуктивності суспільної праці, коли все менша частка зайнятих у сфері матеріального виробництва забезпечує створення такого обсягу матеріальних благ, який не лише задовольняє потреби населення своєї країни, а й забезпечує величезний їх експорт в інші країни. Разом з тим високий рівень продуктивності суспільної праці забезпечує вивільнення робочої сили зі сфери матеріального виробництва і переливання її у сферу послуг. У США і країнах Західної Європи цей процес почався ще в 1960-х рр., а в Японії у 1970-х рр. Докорінна зміна співвідношення між сферою матеріального виробництва визначає якісно нову структуру економіки та критерії оцінки її ефективності.

Економіка України в кінці XX ст. характеризується структурною кризою, яка поєднує в собі тривалу стагнацію в традиційно важливих галузях і секторах виробництва, тоді як нові галузі можуть розвиватися прискореними темпами. Крізь структурні кризи проходили всі країни ринкової економіки. Якщо за умов вільної конкуренції переливання капіталу, а з ним і структурні зрушення відбулися під "дією гри вільних сил", то бурхливий розвиток продуктивних сил в епоху НТР і високий ступінь монополізації економіки висунули необхідність активного втручання держави в процеси структуроутворення. На державних і міждержавних рівнях розробляються програми підтримки, розвитку й модернізації традиційних галузей та регіонів спеціалізації із застосуванням кредитних, податкових, бюджетних підйомів регулювання. Визнаним шляхом подолання структурних криз є концентрація ресурсів у найперспективніших підприємствах, уражених кризою галузей, їх реструктуризація і технологічне оновлення, підвищення рентабельності виробництва за рахунок економії на витратах, зокрема на трудових. Умовою такого виходу є банкрутство недієздатних за нових умов підприємств і вивільнення робочої сили.

Проте у структурній кризі, як і у всякій іншій, стадія повинна змінитися піднесення. Основою для такого переходу повинна бути стратегія державного структурного регулювання. Метою структурної трансформації повинен бути безперервний розвиток продуктивних сил суспільства, і особливо — людський розвиток на базі зростання, а також економічного обґрунтованого і соціально справедливого розподілу доходу.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>