Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Етика та Естетика arrow Естетика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Естетичні ідеї українського Передвідродження

У культурі України ХІІІ—XVII ст. відсутні трактати з питань естетики. Однак є підстави розглядати певні рефлексії над проблемами мистецтва та художньої творчості у зв'язку з питаннями віри та її символів, цінності пізнання й ролі чуттєвого досвіду в пізнавальній діяльності, цінності небайдужого ставлення особи до світу та до віри і земного призначення людини. Період XIV—XVII ст. — час політичної залежності українських земель від литовських і польських князів. М. Грушевський зазначав: "Польща зібрала під своєю владою майже всі українські землі... Велике князівство Литовське послужило... ніби етапом в переході під владу Польщі, в сферу впливу її державного устрою, права і побуту" [6, с. 118—119]. Політика окатоличення та полонізації, яку послідовно здійснював польський уряд, спричинила до того, що "повний занепад українського елементу під впливом цих умов в Західній Україні позначився цілком ясно уже в першій половині XV ст. Українське населення живе в українських провінціях Польщі лише як етнографічна маса, а не нація, і православна "руська" церква лишається єдиним інститутом, що носить національну форму" [б, с. 130—131].

Соціальні, національні й релігійні утиски, зокрема заборона "публічної відправи православного богослужіння і церковних церемоній" (М. Грушевський) зумовлюють зростання організованої національної боротьби в середовищі міських жителів православного віро-сповідування, позбавлених будь-яких соціальних прав. Братства, котрі складаються як соціальне явище, набувають характеру консолідованого національного руху, спрямованого на оборону головної святиш народу — національної віри. Під впливом піднесення церковної організації до братств починає приєднуватися православна шляхта, навіть знатні роди, надаючи цим самим усьому руху вагомості та значущості.

Важливе значення для піднесення культурно-національної свідомості українців мали релігійні рухи в Західній Європі. Боротьба протестантів проти католиків стала важливим джерелом натхнення для оборони православ'я проти католицтва. Важливої ролі набули у цьому процесі освіта й грамотність, їх цінували як знаряддя релігійної та національної боротьби. М. Грушевський налічує 119 українських реформаційних братств (громад), котрі діяли в руських землях. Зміст віри та способи відправи культу були живильним джерелом народного духу, збираючи його в цілісність морально й естетично визначену.

Сучасні дослідники національного Відродження розглядають боротьбу народу за збереження православної віри та національної культури як вияви ідей ренесансного гуманізму в Україні. Розрізняють три основні етапи його розвитку. Перший — приблизно до середини XVI ст., що типологічно схожий з раннім італійським, має етико-філологічний характер. У центрі інтересу вітчизняних гуманістів перебувала суспільно-політична проблематика, питання етики й естетики. У другому періоді — друга половина XVI — до початку XVII ст. — здійснювалося інтенсивне розроблення ранньогуманістичних проблем у поєднанні з реформаційними ідеями та з ідеями візантійського Відродження. Це період активного формування історичної самосвідомості українського народу й ідеалу гуманістичного патріотизму. Третій період — друга третина XVII — початок XVIII ст. — період розроблення усього комплексу гуманістичних ідей та частково реформаційних [16, с. 13]. Ранні гуманісти — Юрій Дрогобич (бл. 1450—1494), Павло Русин (помер 1517), Станіслав Оріховський (1513—1566) та інші, здобувши освіту на Заході у вищих навчальних закладах, утверджували гуманістичні ідеї переважно на території України (Руське воєводство). Українські гуманісти так само, як й італійські, були носіями широкої освіченості. Серед численних проблем, пов'язаних зі ставленням держави до народу, захистом людських прав і свободи людини, гуманісти також приділяли увагу художній творчості. Вони були ідейними натхненниками ренесансного мистецтва.

Подібно до ранніх італійських гуманістів, українські досліджували питання мовознавства, в тому числі походження слов'янських мов, їх зв'язок зі "священними мовами" (давньоєврейська, давньогрецька, латинська). Високо цінували гуманісти давньослов'янську мову як спільну для всіх слов'ян, а також вбачали в ній засіб згуртування для відсічі всім нападникам і колонізаторам, зверталися до розмовної української мови, застосовуючи її звороти, лексику в польських і латиномовних трактатах. Наприклад, С. Оріховський трактатами "Відступництво Риму" та "Хрещення русинів" започаткував розвиток полемічної літератури на оборону православ'я. На цій підставі визначалися естетичні характеристики полемічної літератури, що ввійшли до скарбниці національної духовної спадщини. Необхідність грамотного ведення полеміки з ідеологічними супротивниками стимулювала активний інтерес до пізнання, оволодіння риторичною культурою, опанування мов, передусім, грецької та латинської. У полемічній боротьбі книжники широко використовували національну культурну спадщину та переосмислювали у руслі власних культурних традицій здобутки західноєвропейського Відродження. На цій підставі в їхній творчості складався комплекс гуманістичних ідей на національному ґрунті.

На другому етапі реформаційного руху, що починається від кінця XVI ст., здійснюється формування східнослов'янських версій реформації та ренесансно-гуманістичного світогляду. Відбувався процес переосмислення західної Реформації та творення власних реформаційних ідей, зокрема віднайдення певної спорідненості морального устрою та способу мислення діячів Реформації й Української православної церкви. У світоглядному та морально-естетичному сенсі тут важливі такі компоненти віри, як особистісний її характер, пов'язаний зі спонукою віруючих на пошук смислу життя, внутрішнє переживання й осмислення істин віри з метою віднайдення шляхів власного спасіння. Цьому періоду притаманний розквіт полемічної літератури на оборону православ'я та поезії, що утверджувала ренесансно-гуманістичні ідеї.

Широкий рух гуманізму пов'язаний із розвитком просвітництва, книжково-науковою та науково-літературною діяльністю в численних культурно-освітніх центрах при маєтках вельмож, а також при братствах. Зокрема в Острозькому культурному центрі розвивається поетична творчість — розробляється нова метрична система віршування (афористичний тип філософського знання). Особливого розквіту зазнала полемічна література. До видатних її представників належали Герасим Смотрицький, Кирило Л у нарис, Клірик Острозький, Василь Суразький, Христофор Філалет (автор "Апокрисису"), Деміан Наливайко та ін. Найталановитішим письменником-полемістом був Іван Вишенський. У їхній діяльності основним питанням поставало творення нової релігійної доктрини. Гуманістичні ідеї розробляли й обстоювали також у поетичній творчості. Поєднання публіцистики та поезії стало органічним на тій підставі, що поетична творчість завдяки вільнішому й образнішому висловленню думок і почуттів сприяла популяризації висхідних принципів реформаційних ідей. Тобто, естетична проблематика цілком підпорядковувалась соціальним і віросповідним ідеалам, пов'язуючись із духовними здобутками давньоруської епохи.

У межах становлення української версії реформаційної ідеологи відбувалося утвердження людини в її активності та самобутності. Важлива роль в утвердженні творчої природи людини належала релігійному вченню про "третю іпостась Бога — животворящого духа", який усе собою наповнює й одушевлює. Його наявність у людській душі вважалася підставою високої цінності "внутрішньої людини". З можливих варіантів морального самоутвердження особистості українські гуманісти надавали перевагу не монашим доброчесностям, а добрим справам у земному житті. Ідеалом поставала творча особистість: державний діяч, поет, книжник, письменник. Основна увага зверталася на духовну красу людини, де на першому місці поставали чесноти, пов'язані з високою духовністю та служінням загальному добру. Останнє має конкретне спрямування — служіння своєму народу, обстоювання національної культури та її розвитку, збереження національних традицій від нівелювання та профанації.

Наголосимо, що це були не лише декларації та добрі побажання. Так само, як і західні діячі Відродження та Реформації, вони зазвичай з ризиком для життя утверджували цінності національної культури, сприяли діяльністю її активному розвитку. Яскравим прикладом такого служіння стосовно третього з названих етапів реформаційно-гуманістичного руху була діяльність Петра Могили (1596—1647), спрямована на виховання й утвердження грамотних, освічених, високоерудованих представників української нації у заснованому ним Київському колегіумі (ХVII ст.). У його межах формувалася нова генерація оборонців православ'я, відбувався розвиток руської мови (проповіді учні писали саме нею) та словесності. М. Костомаров, визначаючи творчий доробок П. Могили в українську культуру, писав, що завдяки діяльності Київського колегіуму "в країні, де руська мова, руська віра і навіть руське походження таврувалися печаттю невігластва, грубості і зневажання з боку панівного племені, — в цій країні раптом з'являються сотні руських юнаків з прийомами тодішньої освіченості, і вони, не червоніючи, називають себе руськими; із визнаними засобами науки вони виступають на захист своєї віри і народності" [10, с. 122].

Підсумком морального спрямування зусиль виразників українського гуманізму на утвердження національних святинь постає найбільша цінність — становлення особистості, яка є носієм морального й естетичного начал суб'єктивності. Це особа, що усвідомлює та захищає національні цінності, постає їх активним творцем.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси