Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow РПС arrow Теорія економіки регіонів
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Принципи і фактори розміщення продуктивних сил та розвитку економіки регіонів

Принципи розміщення продуктивних сил, як і закономірності, мають важливе значення. Вони є провідниками втілення в практику вимог закономірностей і за період існування менш тривалі. Ці принципи виражають потреби певного історичного етапу розвитку суспільства. Зі зміною часу закономірності зберігають свою дію, а принципи визначаються на новий період.

Принципице коротко сформульовані суспільством основні положення, якими керується держава й суб'єкти господарювання у проведенні економічної політики в розміщенні продуктивних сил і розвитку регіонів. До найважливіших з них доцільно віднести наступні:

Одним з головних є принцип раціонального розміщення виробництва. Суть цього принципу полягає у тому, щоб під час розміщення об'єктів досягалась висока ефективність народного господарства. Раціональне розміщення виробництва передбачає:

  • - наближення виробництва до джерел палива і води;
  • - наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів;
  • - наближення масового виробництва мало транспортабельної продукції до місць її споживання;
  • - ліквідація (уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного регіону в інший;
  • - обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розміщення нових промислових об'єктів у малих і середніх містах;
  • - охорона природи і забезпечення комфортних екологічних умов проживання населення.

Принцип комплексного розміщення виробництва випливає з однойменної закономірності. Згідно з цим принципом розміщення об'єктів передбачає: 1) комплексне використання природних ресурсів та відходів їх переробки; 2) раціональне використання трудових ресурсів різних вікових груп чоловічої і жіночої статі; 3) встановлення ефективних виробничих зв'язків між підприємствами; 4) створення єдиної виробничої і соціальної інфраструктури з метою обслуговування локальних виробничих комплексів та населених пунктів.

Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями і обсягом виробництва, з одного боку, і наявністю сировинних, паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів — з другого; дотримання пропорційності між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими, між добувною і обробними ланками виробництва, а також між виробничою та соціальною сферою тощо.

На основі принципу внутрішньодержавного та міжнародного територіального поділу праці країна і регіони повинні розвивати ті галузі виробництва, для яких складаються найкращі умови: затрати праці є найнижчими і навколишньому середовищу завдається мінімальна шкода, а їх продукція є конкурентоспроможною і користується постійним попитом у міжнародному та внутрішньодержавному ринках. Вимога цього принципу значно впливає на визначення галузей спеціалізації господарства регіонів України. Наша країна має великі можливості виходу на світовий ринок продукції агропромислового комплексу і машинобудування, хімічної, металургійної й інших галузей промисловості.

Принцип обмеженого централізму зумовлює органічне поєднання інтересів країни та її економічних регіонів. При цьому передбачається створення умов для розвитку продуктивних сил у регіоні з метою підвищення рівня його соціально-економічного розвитку. Однак розвиток кожного регіону не повинен вступати у суперечність з державною регіональною політикою, яка розробляється з урахуванням загальнодержавних інтересів, що є пріоритетними.

Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей. У зв'язку з різними природними, історичними та економічними умовами регіони України, як і інших каїн, поділяються на регіони з низьким, середнім та високим рівнем розвитку. Ці групи відрізняються соціально-економічними проблемами. Особливої уваги заслуговує перша група регіонів, де гостро відчуваються соціальні проблеми (порівняно низька зарплата і низький життєвий рівень, виникнення трудових міграційних потоків, посилення демографічної кризи та ін.). Виконання вказаного принципу передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності (наприклад, валова додаткова вартість на душу населення). Реалізація цього принципу ґрунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації виробництва.

Принцип забезпечення екологічної рівноваги передбачає формування екологобезпечного типу господарства. Раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу регіону. Під час вибору можливих варіантів розміщення виробництва перевага надається тим з них, які не створюють екологічної напруженості на певній території. Таким чином, наукове обґрунтування і реалізація на практиці принципів розміщення продуктивних сил досить актуальне. Вони мають бути покладені в основу державної регіональної соціально-економічної політики, що включає політику центру та політику регіонів, в процесі розробки і здійснення якої часом виникають певні колізії, особливо щодо розмежування загальнодержавних і місцевих ресурсів.

На розвиток розміщення і виробництво впливають різноманітні фактори. Факторами розміщення продуктивних сил та розвитку економіки регіонів називають сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця простого розташування окремих підприємств, їх груп і галузей. Розрізняють такі групи факторів: сировинні — кількісні запаси і якісний склад природних ресурсів, умови їх експлуатації і використання, кліматичні, гідрогеологічні, орографічні та ін.; екологічні — природоохоронні, комплексного використання ресурсів і фактори забезпечення сприятливих екологічних умов для життя і діяльності населення; технічні — досягнутий і можливий у перспективі рівень техніки і технологій; соціально-демографічні — забезпеченість виробництва трудовими ресурсами, стан виробничої та соціальної інфраструктури; економічні — вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення і якість продукції, виробничі зв'язки, економіко-географічне і транспортне положення та ні. Разом з тим трансформація суспільства, перехід до інноваційної економіки змінює склад та співвідношення важливості факторів регіонального розвитку. Сукупність факторів відповідним чином групується та оцінюється. Є думки щодо розподілу факторів на: а) об'єктивні та суб'єктивні; б) консервативні та прогресивні.

До об'єктивних факторів відносимо ті, які існують поза впливом людини: економіко-географічне положення (ЕГП), природо-ресурсний потенціал (ПРП) тощо, до суб'єктивних — ті фактори, які можуть бути задіяні і враховані (або не враховані) людиною залежно від її волі, наприклад, адміністративно-територіальний фактор.

У регіональній економіці більш раціональним і реалістичним є розподіл факторів на консервативні та прогресивні. До консервативних слід віднести ЕГП, природно-ресурсний потенціал, населення і трудові ресурси, втручання держави (адміністративний) тощо. Комбінація таких факторів дуже впливає на регіональну економіку. Врахування тільки цих факторів носить інерційний характер, не пропонує для економіки регіонів нових напрямів зростання і тим самим відкладає на невизначений термін використання сучасних інвестиційно-інноваційних форм розвитку. Через це привабливішим є використання прогресивної комбінації факторів, які складають бажані орієнтири розвитку економіки регіону, ринкові критерії, тенденції світової економіки. До прогресивних факторів ми відносимо: науково-технічний прогрес, інноваційні форми територіальної організації, неурядові, в тому числі іноземні інвестиції, фінансові ресурси, зовнішня конкуренція, ринкова кон'юнктура, ринкові інститути тощо.

Накопичення потенціалу цих факторів залежить від інституційних перетворень антимонопольного регулювання ринку, удосконалення законодавчої бази. У реальному житті перспективи розвитку економіки регіону знаходяться десть посередині (рис. 5.4).

Типи факторів розвитку економіки регіону

Рис. 5.4. Типи факторів розвитку економіки регіону

Трансформація економіки держави, в тому числі і економіки регіонів, припускає зміни у мотиваціях суб'єктів економічної діяльності, породжує у їх діяльності конкурентні витоки, які з бажаних стають необхідними, а відсутність конкуренції знижує дію усіх факторів. Для вивчення їх доцільно об'єднати у сировинні групи: природно-географічні, демоекономічні, соціально-економічні, техніко-економічні та геополітичні.

Природно-географічні фактори включають рельєф, клімат, мінеральні, водні, лісові, рекреаційні ресурси та їх економічну оцінку. Для раціонального розміщення продуктивних сил необхідно визначити наявність тих чи інших ресурсів і потреби в них суспільного виробництва, охарактеризувати рельєф з точки зору його сприятливості для ведення будівництва і можливості використання земель для сільського господарства, кліматичні умови для спеціалізації рослинництва, мінеральні, водні й лісові ресурси, для промислового виробництва тощо. Сучасне використання природних ресурсів України є надмірно інтенсивним. Тому у перспективі необхідно забезпечити радикальні заходи щодо їх раціонального використання і збереження природного середовища.

Демоекономічні фактори. До цієї групи включають найбільш вагомі фактори, що впливають на розміщення виробництва і його галузеву структуру: загальну чисельність населення регіону, його статевовікову структуру, режим відтворення, розміщення за місцем проживання, кількість економічно активного населення, їх розміщення по території і зайнятість у галузях народного господарства та якісну характеристику. Всебічний аналіз демоекономічних факторів дає підстави для визначення трудозабезпеченості регіонів і можливостей розміщення на їх територіях нових виробництв чи доцільності скорочення діючих у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації або їх низько рентабельністю. Особливе значення демографічний фактор має для розміщення складних і точних виробництв, які потребують наявності висококваліфікованих інженерно-технічних кадрів. Як правило, вони зосереджені у великих містах.

Певний вплив на розміщення підприємства має також наявність резервів жіночих трудових ресурсів у районах і центрах важкої промисловості. Особливо ця проблема загострюється в умовах поглиблення економічної кризи. Значний негативний вплив на розвиток продуктивних сил у регіонах має породження демографічної кризи, скорочення загальної чисельності населення країни, зменшення долі працездатного населення та збільшення кількості людей пенсійного віку.

Соціально-економічні фактори. Дана група факторів пов'язана з рівнем розвитку соціальної інфраструктури, галузі якої задовольняють потреби населення в освіті, охороні здоров'я, науці, культурі, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні. Розвиток виробництва і його раціональне розміщення неможливе без створення потужного інфраструктурного комплексу і внутрірегіональної збалансованості в економічному й соціальному розвитку на рівні як регіону, так і міських та сільських поселень.

Техніко-економічні фактори. Це особлива група факторів, пов'язана з розвитком науково-технічного прогресу. її вплив на розвиток і розміщення виробництва значно залежить від темпів розвитку науково-технічного прогресу в світі і, конкретно, в тій чи іншій країні. Швидке впровадження його досягнень у практику господарювання суттєво змінює характер розміщення різних галузей промисловості, і також організацію роботи транспорту і будівництва. Так, будівництво енергомістких підприємств раніше концентрувалося поруч з потужними електростанціями, оскільки ще не була розроблена технологія передачі електроенергії на велику відстань. Тепер цей обмежуючий фактор втратив силу тому, що електроенергію можна передавати на сотні й тисячі кілометрів до її споживачів. Упровадження результатів науково-технічного прогресу забезпечує зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, ефективніше використання всіх видів ресурсів, посилює розвиток раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв'язків.

Геополітичні фактори мають зростаючий вплив на розвиток і розміщення продуктивних сил. До цієї групи відносять особливості економіко-географічного положення країни та її регіонів, конкурентні переваги вітчизняного виробництва товарів і їх реалізацію на світовому ринку, успішний розвиток різних форм зовнішньоекономічних зв'язків країни й окремих регіонів. Геополітичні фактори впливають на розвиток інтеграційних економічних зв'язків України з іншими країнами, на посилення її участі у міжнародному поділі праці. Під її впливом формується модель виробничо-інвестиційних зв'язків, в якій поряд із зовнішньою торгівлею посилюється співробітництво у розвитку науково-технічної співпраці. Разом з ти варто зазначити що для повного глибокого аналізу сучасного рівня регіонального розвитку необхідне врахування історичних факторів, тому що без минулого немає сьогодення і майбутнього. Для врахування історичного фактору особливу цінність мають писемні пам'ятки у виді законодавства, державних і приватних актів, публіцистичних доробок, статистичних звітів, картографічний матеріал і традиції, які збереглися в народі і передаються із покоління поколінню.

Відзначимо деякі історичні документи, які наочно характеризують економіку різних територій у минулому: 1) описи природних умов губернії (місцевості, клімату, земельних угідь), стихійних лих (землетрусів, бур, повеней); 2) різні демографічні відомості (чисельність населення, статевий склад, розміщення по містах і повітах, структура за станом і віросповіданням населення); 3) характеристика стану сільського і лісового господарства (посіви і врожаї зернових, деяких технічних і овочевих культур; дані по тваринництву, садівництву, виноградарству, рибальству, звідництву; дані про запаси хліба та продовольчі статки населення, способи ведення господарства, земельні відносини у минулому); 4) питання які характеризують розвиток галузей промисловості і промислів (відомості про фабрики і заводи, чисельність робітників); 5) відомості про торгівлю: ярмарки, ціни на хліб та інші товари, а для прикордонних територій — про ввіз і вивіз товарів, митні показники; 6) питання стану галузей соціальної сфери (народна освіта, охорона здоров'я, ветеринарія тощо). Крім цих розділів давалися матеріали про діяльність різних громад, земських і міських установ, про рекрутську і військову повинність, про діяльність адміністративно-поліцейських установ, про дворянські та міські вибори, про боротьбу з пожежами, інше. Значний інтерес являють собою картографічні, статистичні матеріали, актові документи — політичні, соціально-економічні, юридичні та ін. Поглянути на минуле регіонів дозволяють не тільки основні, чисто історичні науки, але й такі науки, як економічна історія, економічна географія, етнографія, палеографія тощо.

Важливе значення для активної участі України у міжнародному поділі праці має її досить вигідне економіко-географічне положення. Україна ще недостатньо використовує переваги транзитного положення своєї території між країнами Європи та Азії. Вона розташована поблизу високорозвинутих держав Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусі, і країн Східної Європи. Морський транспорт забезпечує їй зв'язки з країнами Середземномор'я, Близького Сходу та іншими країнами далекого зарубіжжя. Фактор економіко-географічного положення (ЕГП) визначають як сукупність просторових відносин будь якого об'єкту регіональної економіки (підприємства, регіону, місцевості, країни, групи країн) до того, що знаходиться поза його межами і що має для цього об'єкту певне економічне та соціальне значення (інші країни, регіони, міста, підприємства, шляхи, природні об'єкти, ріки, моря тощо).

ЕГП змінюється зі зміною соціально-економічних та політичних обставин. Цей фактор оцінюється за трьома рівнями: макро-, мезо-, та мікрорівень. Макроположення — це відношення об'єкта до великих регіонів і країн, мезоположення — відношення до порівняно невеликих регіонів або інших регіонів і областей даної країни. Мікроположення — відношення до водних об'єктів, форм рельєфу, міст, транспортних магістралей, ринків збуту продукції.

ЕГП оцінюється кількісно, і за результатом такої оцінки, а також за характером просторового оточення економіко-географічне положення називають промисловим або сировинним, демографічним, транспортним, аграрним, рекреаційним, перспективним тощо. Кількісна оцінка визначається за формулою А.П. Голікова: [3]

де Р] — величина ознаки об'єкту (наприклад, обсяг промислового виробництва в регіоні, центрі);

Рі — обсяги промислового виробництва в оточуючих регіонах (центрах);

Яу — відстань між досліджуваним об'єктом та об'єктом за його межами;

— потенціал (аграрний, промисловий, транспортний, рекреаційний та ін.) об'єкту що досліджується.

Завдяки фактору ЕГП регіон, країна, чи місто мають (чи не мають) певні економічні переваги. В умовах ринкової економіки завдяки ЕГП можуть створюватися вільні економічні зони, транскордонні території, території порто-франко та ін. ЕГП розрізняють за масштабами та видами (рис. 5.5).

Класифікація ЕГП регіону

Рис 5.5. Класифікація ЕГП регіону [17,с. 91]

Критеріями оцінки ЕГП є:

  • — корисність (рентабельність) за мінімум витрат на економічну діяльність у порівнянні з іншими регіонами;
  • — ринкова позиція — наявність умов створення підтримки довготривалих конкурентних переваг.

Успішне вирішення регіонами соціально-економічних завдань вимагає залучення такого фактору як удосконалення адміністративно-територіального устрою України та управління державою і її регіонами.

Функції територіального управління господарством охоплюють прогнозування (планування), оперативне регулювання, координацію (узгодження), облік (статистику, інформатизацію) і контроль. Для їх успішної реалізації по території необхідні організаційні форми у вигляді адміністративно-територіального устрою, системи відповідних органів управління.

Територіальний розвиток повинен відображати тісну консолідацію національного господарювання в єдиному економічному просторі при раціональному поділі праці з проявом максимальної самостійності, самофінансування та самоврядування регіонів.

Адміністративно-територіальний поділ країни, як організуючий інструмент управління територією, відіграє важливу роль у регулюванні господарського розвитку, соціально-культурного будівництва і здійснення інших функцій держави (правоохоронної, оборонної, безпеки та ін.). Разом з діючими в його межах органами державної влади та місцевого самоврядування воно утворює територіально-організаційну систему, яка визначає стійкість і ефективність управління країною. Останнім часом великого значення набувають питання становлення самоврядування в Україні, вибору оптимальної системи організації влади на місцях. У світі існують різні системи самоврядування: англо-американська (англосаксонська), континентальна (романо-германська), іберійська (латиноамериканська), радянська. На початку в Україні була запроваджена континентальна (європейська) модель формування місцевої влади, але життя вносить свої корективи, тому процес визначення функцій і компетентності місцевих органів влади, особливо у сфері фінансів і власності триває далі. Можливий і український варіант місцевого самоврядування, якщо будуть знайдені суто українські підходи, наприклад, до процедури формування місцевих органів влади, держави та до визначення меж їх компетенції і відповідальності.

Вся адміністративно-територіальна система призвана активно сприяти комплексному розвитку регіонів, координуванню і контролю діяльності розміщених в них підприємств і закладів, організації територіального планування і самоврядування при наближенні його до населення і суб'єктів які господарюють. Відсутність коштів та стимулів до запровадження перспективних наукових розробок, спрямованих на використання альтернативних факторів регіонального розвитку, призвело економіку окремих (більшості) регіонів України до інноваційної відсталості. У підсумку, сьогодні економіка більшості регіонів не в змозі задовольнити внутрішній попит. У країні збільшується залежність від імпорту, збільшується регіональна диференціація щодо рівня розвитку регіонів.

Вихід з цього положення — технологічний або інноваційний прорив, активізація наукової та виробничої діяльності у напрямку використання нематеріальних ендогенних ресурсів. Інноваційній діяльності потрібна підтримка держави, як у вигляді прямих державних інвестицій, так і у вигляді податкових пільг. У цьому полягає фактор державної підтримки інновацій.

При вирішенні питань про розміщення того _чи іншого підприємства визначну роль відіграє фінансовий фактор. Його сутність полягає у пільгових умовах інвестування та оподаткування, низькому позичковому відсотку, наявності відповідної інфраструктури, банківсько-кредитного замовлення та інвестиційних інститутів. Особливу роль фінансовий фактор відіграє у міжнародних зв'язках регіонів. Завдяки створеним свого часу фінансовим пільгам для іноземних інвестицій стався бурхливий розвиток таких країн і регіонів, як Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг. Важливу роль відіграв фінансовий фактор у розвитку постсоціалістичних країн: Польщі, Угорщини, Чехії, Словенії, країн Балтії. В регіонах України окремою проблемою є створення організаційної структури фінансового механізму та фінансової автономії місцевого самоврядування.

Визначальними факторами регіонального розвитку є екологічні. Дотримання екологічних умов передбачає: збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання; освоєння та застосування природно- і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій, виробництво екологічно чистих видів продукції. Керуючись вимогами цього фактору необхідно надавати пріоритет саме збереженню природного середовища і підпорядкувати йому суто економічній цілі.

У цілому структура факторів розвитку економіки регіонів досить складна. До перерахованих у розділі факторів слід додати або відокремити в них такі специфічні фактори як: сировинний, паливно-енергетичний, водний, ринкової кон'юнктури. Більш детально вони вивчаються в галузевих економіках, або в "економіці підприємства". Як різновиди наведених факторів існують також фактори наявності в регіоні промисловості, сільського господарства, інфраструктури, екологічних обмежень тощо. У багатьох авторів ці чинники відносяться до передумов регіонального розвитку окремих галузей.

Інтегральним, системоутворюючим фактором розвитку є власне сама економіка регіону, тобто господарство регіону, його спеціалізація, галузева та внутрішньо-регіональна структура і рівень розвитку. Кожна з галузей економіки регіону має власні фактори розвитку. Наприклад, для сільського господарства специфічними факторами є погодні умови та родючість ґрунтів, екологічний стан природного середовища.

Важливе місце займає фактор інфраструктури. Інфраструктура — це сукупність галузей, підприємств, організацій, видів діяльності, які забезпечують, створюють умови для нормального функціонування економіки регіону та життєдіяльності людей. До елементів регіональної інфраструктури належить транспорт, енергетична система, постачання та збут, зв'язок, комунікації, бізнесова та соціальна інфраструктури, житлове господарство, комунальна сфера.

Транспортний фактор (або фактор відстані) — для багатьох видів виробництва відіграє вирішальну роль і тісно пов'язаний з ЕГП. В залежності від транспортних витрат виробництво тяжіє або до сировини, або до споживачів. Транспортна складова у собівартості продукції впливає на розміщення будь-якого виробництва.

Транспорт — найважливіший фактор підприємництва, оскільки регіон з точки зору інвестора може оцінюватись за характеристикою регіональної транспортною системи.

Енергетичний фактор характеризується наявністю в регіоні та особливостями розміщення на його території потужних електростанцій, наявність резервів; ліній електропередач, трансформаторних підстанцій; поставками палива та структурою його постачання; обсягами виробництва електроенергії, (дефіцитність чи надлишковість енергосистеми регіону); потужних генеруючих підприємств, їх стан, вік, амортизація.

При вирішенні питання розміщення підприємств у регіоні враховується фактор постачання і збуту, фактор ринкової кон'юнктури. Для цього використовуються методи регіонального маркетингу, тобто досліджується відповідний регіональний ринок і його сегментація, товарна і комунікаційна політика.

Значення зв'язку комунікацій, тобто процесу передачі і обміну інформацією в сучасних умовах важливе для усіх суб'єктів регіональної економіки. Цей фактор має чотири функції: соціальну, економічну, державну і технологічну. Особливого значення набуває фактор телекомунікації на фоні стрімкого розвитку мережі Інтернет, мобільного зв'язку.

З розвитком ринкових відносин набуває важливого значення фактор наявності в регіоні бізнес-інфраструктури — сукупності організацій і закладів, які забезпечують надійність і безпеку функціонування бізнесу. Складовими бізнес інфраструктури є: 1) фінансовий сегмент (банки, страхові товариства, фондові біржі, інвестиційні компанії, кредитні спілки тощо); 2) інформаційно-аналітичний сегмент (науково консультаційні центри, радіо, телебачення, спеціальні засоби друку тощо); 3) система торговельних закладів, ярмарків; 4) організації з забезпечення приватної, економічної і фінансової безпеки бізнесу; 5) заклади комунально-побутового забезпечення бізнесу і його учасників (готелі, ресторани, кафе, бізнес-клуби).

Вирішення питання про подальший розвиток економіки регіонів неможливий без урахування фактору житла. Наявність або відсутність його формує відповідний імідж регіону, міста, чи окремого підприємства.

Важливе значення у вирішенні проблем територіальної організації виробництва мають основні критерії його розміщення — інтегральні показники рівня розвитку соціальної інфраструктури, демографічної і екологічної ситуації у регіоні, які повинні враховуватися при виборі оптимального варіанта розміщення об'єктів виробничого і невиробничого призначення та при вирішенні проблем удосконалення існуючої територіальної структури господарства і систем розселення. Однак, на даний час для багатьох регіонів країни найважливішими критеріями, які повинні враховуватися в першу чергу при виборі оптимального варіанта розміщення продуктивних сил, є соціальні й екологічні.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>