Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Реформування агропромислового комплексу України

Важливе місце в економіці України відведено агропромисловому комплексу (АПК). Його розвиток значною мірою впливає на нормальне функціонування всього народного господарства та життя в країні, оскільки він гарантує продовольчу безпеку. Цей сектор економіки у перші роки після здобуття незалежності України мав певні особливості. Тут функціонували як державні, так і недержавні підприємства, основний засіб виробництва (земля) перебував у державній власності, а матеріально-технічні ресурси - як у державній, так і в кооперативній та приватній власності. Така ситуація зумовила і специфіку здійснення ринкового реформування в цьому процесі.

Сучасний стан АПК України і необхідність його реформування

Агропромисловий комплекс - один із найважливіших секторів економіки України. Тут зосереджено понад половину виробничих фондів, виробляється майже 50% ВВП, зокрема третина товарів народного споживання, прямо або опосередковано формується до 70% відсотків зведеного бюджету, зайнято майже 2/5 населення. Тому не є перебільшенням висновок про те, що в нинішніх умовах доля реформ і майбутнього України багато в чому залежить від АПК.

Основною ланкою промислового комплексу є сільське господарство. У світовому співтоваристві Україну визнають як потенційного лідера з виробництва найважливіших продуктів харчування: зерна, олії, м'яса, цукру, продуктів переробки молока, овочів і фруктів. Сприятливі умови для сільського господарства України зумовлені її географічним положенням та рельєфом. Основна територія знаходиться між 44* та 52° північної широти на південному заході Східноєвропейської низини. Сприятливими є і кліматичні умови, бо Україна розташована у помірному поясі. Основними культурами є озима пшениця, кукурудза, соняшник, цукрові буряки, картопля, овочі, плодові культури. У тваринництві переважає м'ясомолочна продукція, провідне місце належить скотарству і свинарству. Про місце сільського господарства в АПК свідчать такі дані. В ньому зосереджено 1/5 основних виробничих фондів країни, зайнято близько 20% самодіяльного населення. За рахунок продукції сільського господарства на момент одержання незалежності України формувалось 2/3 роздрібного товарообороту.

У складі СРСР сільське господарство України досягло певного рівня. На початок 1990-х років в Україні вироблялась майже така кількість сільськогосподарської продукції на душу населення, як і в більшості країн Європи. Однак уже в кінці 1980-х років почали проявлятись кризові явища. У 1990 р. обсяг валової продукції сільського господарства зменшився порівняно з попереднім роком майже на 4%. Однак із здобуттям незалежності кризові процеси у сільському господарстві суттєво прискорились. У 2000 р. обсяг валової продукції сільського господарства становив 59% від рівня 1990 р., у тому числі продукція тваринництва - 44%, продукція рослинництва - 73%. Виробництво валової продукції на душу населення за цей період зменшилось на 38%. Поголів'я великої рогатої худоби скоротилось з 24,6 млн голів до 9,4 млн, свиней - з 19,4 млн до 8,4 млн, птиці - з 146 млн до 134 млн. У результаті річне виробництво м'яса на душу населення зменшилося з 84 до 30 кг, молока - з 472 кг до 273 кг, яєць - з 314 до 197 штук. Відповідно до оцінки деяких економістів за обсягами виробництва багатьох видів сільськогосподарської продукції Україна повернулася до показників сорокарічної давнини. В результаті обсяг споживання основних харчових продуктів власного виробництва зменшився у понад два рази.

Це свідчить про глибоку кризу, що охопила аграрний сектор економіки. Вона характеризувалася тим, що починаючи з 1991 р. кризові явища стали багатовекторними. Одночасно з падінням обсягів виробництва сільськогосподарської продукції відбувалось зниження ефективності виробництва, збільшення збитковості сільськогосподарських підприємств, зростання їх заборгованості. Як наслідок, майже призупинились інвестиційні процеси на селі, зменшилась чисельність зайнятих у господарствах громадського сектора, знизилась заробітна плата працівників сільського господарства, занепадала соціальна інфраструктура села, загострились демографічні проблеми, скоротився експортний потенціал аграрного сектора.

Такий стан сільського господарства зумовлений різними причинами. До політичних причин належить нестабільність, наявність гострих політичних протистоянь різних сил щодо вибору майбутньої системи аграрного сектора. Негативну роль відіграла також недосконалість організаційного забезпечення тих трансформаційних заходів, що здійснювалися в країні. Вони реалізовувалися повільно, суперечливо, що породило недовіру селян до здійснюваних перетворень. Однак головним чинником поглиблення аграрної кризи стали економічні причини (див. схему 24.1).

По-перше, розлад системи грошового обігу, високі темпи інфляції призвели до зниження платоспроможності населення, що зумовило істотний спад обсягів виробництва сільськогосподарської продукції через неможливість реалізації її на внутрішньому ринку, а збут на зовнішньому ринку гальмувався низькою якістю продукції та її високою собівартістю. До того ж високі темпи інфляції знецінювали доходи сільськогосподарських виробників, що суттєво обмежувало їх інвестиційні можливості. По-друге, негативний вплив на аграрне виробництво зумовив диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію. За роки економічної кризи він зріс у шість разів. Це означало, що ціни на продукцію, яку купували суб'єкти аграрного сектора, зростали у шість разів швидше, ніж ціни на сільськогосподарську продукцію. Так, наприклад, у 1990 р. щоб купити зернозбиральний комбайн СК-4 "Дон", потрібно було продати 34 т зерна, а наприкінці 1990-х років - уже більше 500 т. У результаті такого диспаритету сільське господарство протягом 1991-1998 років зазнало збитків на суму 95 млрд грн.

По-третє, поглиблення кризових явищ в аграрному секторі спричинене і високим фіскальним навантаженням на сільськогосподарське виробництво, зумовленим податковою системою 1990-х років Прямі податки і податкові платежі (без ПДВ і акцизів) щодо виручки від реалізації сільськогосподарської продукції зросли з 13,6% у 1992 р. до 32,8% у 1998 р. Це привело до збитковості більшості сільськогосподарських підприємств.

По-четверте, причиною аграрної кризи стало і різке погіршення матеріально-технічного забезпечення сільського господарства. Протягом 1990-х років кількість тракторів зменшилась із 497 тис. до 319 тис. одиниць, зернозбиральних комбайнів - із 105 тис. до 65 тис. Електроозброєність праці зменшилась з 4017 кіловат-годин до 2054. На початок XXI ст. в аграрному секторі було вдвічі менше тракторів від технологічної потреби, що привело до навантаження одного трактора до 200 га ріллі проти 66 га в 1990 р. Це веде до порушення технологічних процесів і суттєво знижує врожайність сільськогосподарських культур.

По-п'яте, негативно вплинули на розвиток аграрного сектора прорахунки економічної політики держави. З перших років незалеж

Економічні причини аграрної кризи

Схема 24.1. Економічні причини аграрної кризи

ності держава позбавила сільськогосподарських виробників захисту від іноземної конкуренції. Відкриттям внутрішнього ринку держава спровокувала приплив великого обсягу дешевих імпортних товарів, що практично витіснили з українського ринку вітчизняну сільськогосподарську продукцію, яка не могла протистояти іноземній. Це було важливим фактором згортання аграрного виробництва.

Не сприяло розвитку сільськогосподарського виробництва і згортання його державної підтримки. Державне фінансування, що здійснювалось у СРСР, через дефіцитність бюджету було практично припинене. Не було і пільгового кредитування, без чого аграрний сектор не може нормально розвиватись. За продану державі за контрактами продукцію сільськогосподарські виробники одержували гроші з великим запізненням, що в умовах інфляції суттєво знецінювало їх доходи. Негативну роль відіграла і політика державного регулювання цін на аграрну продукцію, що стримувала їх підвищення відповідно до темпів інфляції і породила ціновий диспаритет.

Отже, у 1990-ті роки аграрний сектор охопила економічна криза, в результаті якої потенціал сільського господарства і агропромислового комплексу в цілому використовувався лише на третину. Для подолання кризової ситуації необхідний комплекс здійснюваних державою заходів, що і становлять зміст аграрної реформи. її складовими є перетворення у сфері землеволодіння і землекористування, реформування відносин власності у несільськогосподарському секторі АПК, зміна організаційно-правових форм підприємництва в аграрному секторі, перебудова системи відносин держави із підприємствами АПК та реформування соціальної сфери села. Основними завданнями є забезпечення фінансового оздоровлення сільськогосподарських підприємств, формування системи аграрного ринку, підвищення рівня зайнятості сільського населення і рівня життя, нарощування платоспроможності населення, що буде стимулом розвитку аграрного виробництва, розширення і вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності агропромислового комплексу. Однією з провідних ланок ринкової трансформації аграрного сектора є земельна реформа.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші