Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат

Визнаючи, що Карпати є унікальним природним скарбом краси та екологічної цінності, важливим центром біорізноманіття, головним водозбором великих річок, необхідним середовищем існування та притулком для багатьох видів рослин і тварин, які знаходяться під загрозою зникнення та найбільшою у Європі територією з незайманими лісами, та усвідомлюючи, що Карпати - важлива частина екологічного, економічного, культурного, рекреаційного довкілля та середовища існування у серці Європи, спільного для багатьох народів та країн, карпатські держави домовились проводити всебічну політику та співпрацю для охорони та сталого розвитку Карпат з метою, поліпшення якості життя, зміцнення місцевих економік та збереження природних цінностей і культурної спадщини.

Для досягнення зазначених цілей карпатські держави повинні вживати відповідні заходи, що базуються на таких позиціях:

  • o принцип запобігання та застереження;
  • o принцип "забруднювач платить";
  • o участь громадськості та залучення заінтересованих організацій;
  • o транскордонна співпраця;
  • o інтегроване планування та управління земельними та водними ресурсами;
  • o програмний підхід;
  • o екосистемний підхід.

Україною ратифікована Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат відповідно Законом України від 7 квітня 2004р.

Документ створено на досвіді попередньої Конвенції щодо охорони Альп (Зальцбург, 1991 рік), як успішної моделі охорони довкілля та сталого розвитку гірських регіонів

Транскордонне перенесення забруднюючих речовин

Загострення екологічної ситуації вимагає від кожної держави, у дусі співпраці й відповідно до норм міжнародного права, вжити заходів, щоб діяльність, яка ведеться на її території, не була причиною погіршення навколишнього середовища інших держав чи регіонів, що знаходяться поза межами національної юрисдикції. Подальшим розвитком цього принципу діяльності держави стало прийняття Загальноєвропейською нарадою з навколишнього середовища (Женева, 1979) Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великій відстані.

Транскордонне перенесення шкідливих речовин - самостійна комплексна проблема, у сфері якої екологічна політика вже має науково-методичне та практичне застосування. Транскордонні впливи багато в чому ініціюють об'єднання різних країн у справі оздоровлення природного середовища. Цілком зрозуміло, що багато сучасних технологій у теплоенергетиці, хімічній, целюлозно-паперовій, мікробіологічній та інших галузях промисловості, а також на транспорті та в сільському господарстві є потенційним джерелом ризику для суміжних країн. Розуміння важливості цієї проблеми сприяло розвитку досліджень з контролю та прогнозування транскордонних забруднень. Створюються та розвиваються міжнародні системи оцінки і керування ризиком аварійних і надзвичайних ситуацій за умов транскордонного впливу.

Розвиток міжнародних відносин у сфері екологічної безпеки здійснюється на основі взаємних обов'язків і відповідальності за скорочення негативних транскордонних впливів. Такі поняття, як "екологічна інтервенція", "межа екологічної безпеки", "економічна і політична відповідальність держав за міжнародним екологічним правом" тощо, обговорюються спеціалістами з метою впровадження в практику міжнародних відносин. Україна брала участь у таких заходах і міжнародних акціях ще в рамках колишнього СРСР. У сучасних умовах вона має розробити власну політику в галузі транскордонних впливів. Інтеграція в міжнародне співтовариство передбачає обов'язкове дотримання вже діючих угод і підготовку до виконання майбутніх обов'язків. Важкий економічний стан України ускладнює застосування адекватних заходів стосовно скорочення викидів у природне середовище. Деяке їх скорочення до 1999 року спричинене різким спадом виробництва і не відображає реального стану справ.

Взагалі ж, країни колишнього СРСР посідають друге місце у світі щодо викидів вуглекислого газу. На їх частку припадає 18,3 % викидів, що становить у розрахунку на душу населення 19,7 т щорічно. Приблизно такі ж показники мають США (21,1 т) і Канада (17т). Китай на третьому місці у світі з викидів вуглекислого газу -1,9 т на душу населення. Невтішні показники і в країнах, що розвиваються. З посиленням у них індустріалізації може суттєво збільшитися загальний викид вуглекислого газу.

Як правило, транскордонні взаємодії здійснюються шляхом перенесення забруднювачів в атмосфері й водному середовищі в межах міждержавних басейнів поверхневих і підземних вод. За даними Метеорологічного синтезуючого центру "Схід", негативний вплив на екологічну обстановку України, крім власних підприємств-забруднювачів, справляють Росія, Німеччина, Польща, Білорусь, Чехія та Румунія. З іншого боку, внесок України в забруднення території сусідніх держав не менший, якщо не більший. Так, за деякими даними, Україні стосовно сусідів можна чіпляти Rpлик "екологічного агресора", адже за сумарними викидами ряду речовин, зокрема сполук сірки і оксиду азоту, внесок її в забруднення інших країн-сусідів за рахунок транскордонного перенесення багаторазово перевищує їх прийняття Україною.

Певно, що ці дані значно завищені, але щоб їх підтвердити чи спростувати потрібно налагодити мережу станцій контролю транскордонного перенесення забруднюючих речовин. Нове геополітичне становище України як незалежної держави вимагає підготовки відповідного проекту оснащення системи контролю та обліку транскордонних забруднень. Необхідно об'єднати і скоординувати дії різних державних органів, зокрема Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони України, Державного комітету при Президентові України у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих, а також Національної Академії наук України.

Відповідальність за транскордонні впливи стає одним з найбільш важливих чинників, що справляють вплив на міждержавні відносини. Неконтрольований "експорт" забруднення, який мав місце в минулому, сприяв розвитку такого напрямку в сфері захисту навколишнього середовища, як будівництво витяжних труб у металургійній, гірничій та інших видах промисловості. За їх допомогою шкідливі речовини й досі розносяться на великі відстані.

Прийняття обов'язків зі скорочення транскордонних перенесень передбачає програму узгоджених дій як у зовнішній, так і внутрішній екологічній політиці. На жаль, у практиці міжнародного екологічного права досі ще не вироблені процедури пред'явлення санкцій і відшкодування збитків за такі впливи. Механізм реалізації відповідальності за негативні транскордонні впливи має передбачати крім фіксації та оцінки рівня впливу процедуру подання позовів, пред'явлення і реалізації санкцій через міжнародний суд.

Контроль і оцінка транскордонних впливів поки що здійснюється з обмеженої кількості забруднювачів. Так, за Конвенцією про транскордонні перенесення забруднень повітря на великі відстані, контролю підлягають викиди сірчаного газу, оксидів азоту, аміаку та летючих органічних сполук. Подібні сполуки за кількісним показником відносять до пріоритетних і на них має орієнтуватися стандартизована мережа станцій кількісного контролю й оцінки транскордонних впливів. Паралельно з цим слід обладнати в репрезентативних місцях станції якісного вивчення складу зазначених забруднень. Створення, науково-методичне забезпечення та обслуговування таких станцій доцільно здійснювати під егідою НАН України.

Завдання спеціалістів міжнародного екологічного права - визначити конкретні кроки, пов'язані з юридичним боком питання. Однак, вже зараз можна сказати, що основні ускладнення виникають при підготовці фактичних матеріалів з доведення фактів порушень і виявлення конкретних винуватців. Саме ця обставина має стимулювати нову цільову орієнтацію багатьох міжнародних програм, пов'язаних з оцінкою і процесом прийняття рішень з транскордонних впливів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші