Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Соціальні стани суспільства

У державі функціонувало велике багатогалузеве царське господарство. Фараону (традиційна назва староєгипетських царів. — Авт.) належали великі маєтки, значну частину яких він роздавав своїм вельможам для службового користування разом із селянами, зобов'язаними працювати на них. Частина вельмож мала власне господарство. Храми також були власниками землі.

Майже все трудове населення періоду Середнього царства становило царських хемуу. Працювали вони на царя, храми та вельмож, причому польові роботи здійснювали чоловіки, жінки займались домашнім господарством. Спеціальні чиновники координували в середовищі царських хемуу підготовку необхідних фахівців. Трудова повинність на користь фараона мала велике значення для економіки Стародавнього Єгипту. Діяло навіть відомство постачання людей з ув'язнення — із тих, хто ухилявся від повинностей. Збереглися записи про організацію людей у п'ятірки і десятки на чолі з керівником робіт. Працю контролював особливий чиновник — обліковець людей. її умови були практично однакові в усіх господарствах, тому робітникам було байдуже, де виконувати примусові роботи. Царські хемуу, як і надані вельможам маєтки, вважали службовим майном, їх закріплювали не за людиною, а за посадою. Успадкування батьківської посади відбувалося лише з дозволу фараона, який міг позбавити всіх благ будь-якого чиновника, якщо останній йому перешкоджав. Соціальне становище, багатство залежали не від природних здібностей і професіоналізму, підприємництва, діловитості людини, а від наближеності до вершини соціальної піраміди.

Трудові повинності на державу збереглися в епоху Середнього та Нового царства. Реальне становище іхуті (так називали царських хемуу) не змінилося: той же примусовий характер праці, та ж урочна система. Незначна частина селян була вільною. Працю деяких рабів використовували в основному для обслуговування іригаційних систем.

Шляхом громадських робіт східні правителі підкорили вільних общинників. У цих умовах праця рабів відігравала другорядну роль — мала "домашній характер". Вони виконували здебільшого обов'язки прислуги. Лише в останній період Стародавнього Єгипту (XVI—XII ст. до н. е.) раби займалися ткацтвом, гончарством та ін. "Азіатські" общини не потребували додаткової робочої сили, навпаки, мали надлишок трудових ресурсів. У період припинення сільськогосподарських робіт, пов'язаних із розливом рік, населення залишалось без роботи. Тому не випадково, що майже всі давньосхідні держави будували величні культові та світські споруди — піраміди в Єгипті, вежі-зикурати та висячі сади в Месопотамії тощо. В умовах надлишкових трудових ресурсів працю рабів у сільськогосподарському виробництві майже не використовували. Землероби-общинники — дарова сила, яку не потрібно купувати, годувати, одягати. На відміну від рабів античних держав, котрі перебували у власності окремих рабовласників, які їх використовували в приватних інтересах, цю величезну трудову армію застосовували централізовано для державних (громадських) робіт. У Стародавньому Єгипті регулярно здійснювали переписи населення і господарства з метою розподілу трудової повинності.

Ремісники в царсько-храмовому господарстві об'єднувалися в робочі загони, працювали під наглядом майстрів, несли колективну відповідальність за виконання кожним декадної, місячної чи річної норми виробітку. Начальники царських майстерень мали щодекадний вихідний, жили в достатку, деякі з них навіть будували для себе гробниці. Звичайні ремісники працювали без вихідних, жили в матеріальній скруті.

У період Нового царства посилилося майнове розшарування, суспільство досягло апогею бюрократизації. Країна стала, по суті, єдиним державним господарським комплексом. У ній навіть храмові господарства контролювала царська адміністрація. Вони були особливою формою державного майна. Держава регулювала кількісний склад і соціальну структуру громадських служб і закладів за допомогою нарядів та регулярних переписів населення і майна. Під час таких дій чиновники встановлювали величину податку для кожного господарства і визначали професію кожного єгиптянина. Інститут громадянства в Єгипті не функціонував.

Людина у стародавньосхідних деспотіях перетворювалася на приватного власника землі, якщо: була причетна до влади, перебувала у правлячій еліті; отримувала власність від влади за особливі заслуги; беззаперечно служила владі.

У результаті у східних цивілізаціях встановлювалася не класова, а класово-станова система. Соціальні стани формувалися залежно від господарських або державних функцій їх членів.

Така система суспільного виробництва характерна і для наступних періодів розвитку Стародавнього Єгипту, проте в ній відбувалися певні зміни. Наприклад, якщо в добу спорудження пірамід селяни усім колективом відповідали за сплату державі зернового податку, то тепер кожен індивідуально завозив у державні засіки хліб, зібраний зі своїх наділів. Селянину потім виділяли певну пайку сільськогосподарської продукції.

З'ясуємо, чому переважала така централізація і деспотизм. І нині іноді важко переконати людей у тому, що ті чи інші колективні дії необхідні для них самих. Окрім харизматичного переконання й об'єктивних доказів доводиться застосовувати і силу, владні повноваження, незалежно від того, яким шляхом це досягнуто — шляхом демократичних виборів чи самовільним захопленням. Якщо масові дії важко організувати у сучасному суспільстві, то як діяли раніше, коли великосімейні, родові, трайболістські (племенні), локально-географічні (общинні, сусідські) інтереси переважали над усіма іншими, а поняття "суспільний інтерес" взагалі не існувало? У таких умовах меритократичний, сакралізований лідер мав володіти достатньо озброєною силою і за допомогою ідеології та релігії обґрунтовувати власні дії. Саме тому одночасно з іригаційними й іншими інфраструктурними об'єктами Стародавнього Сходу з'явились культові споруди, храми, піраміди, царські гробниці, архітектурна й естетична цінність яких актуальна і нині.

У соціально-економічному аспекті поширеною стала оренда. Із царсько-храмових земель воїнам і чиновникам все частіше роздавали земельні наділи в умовне володіння (прообраз феодальних відносин в Європі). У період Пізнього царства розвивалися ринкові відносини. Земля перетворилася на об'єкт купівлі-продажу. Під впливом досягнень греко-римської цивілізації (Єгипет у І ст. до н. е. увійшов до складу Римської імперії) поширився металевий грошовий обіг. З'явилися вагові одиниці — таланти та ін. У межах Єгипту грошовий обіг контролювали Мемфіський і Ліванський храми.

Економічна думка

Вивчення відомих джерел свідчить про те, що не збереглися (або не знайшли) староєгипетські зводи законів, подібно до Законів Хаммурапі. Проте є деякі відомості про господарське і соціальне життя в Єгипті: "Указ царя Неферіркара із Абідоса" (XXV ст. до н. е.), "Поученіє Гераклеопольського царя своєму сину Мерікара" (XXII ст. до н. е.) та ін.

У Стародавньому царстві визначалися правові та приватновласницькі відносини, що становили основу економічних зв'язків. Головну увагу в "Поученії" приділено організації бюрократичного апарату управління, правилам управління господарством, знання яких для правителя важливе так, як і будь-яка інша сфера мистецтва. Якісну працю чиновника стосовно обліку матеріальних і трудових ресурсів рекомендувалося добре винагороджувати. Такий облік супроводжувався здійсненням перепису населення. Це було важливо для проведення багатьох робіт з іригаційного будівництва, переділу землі після щорічного розливу Нілу, створення загально-єгипетської системи зрошення і зведення культових споруд.

У Середньому царстві (2050—1750 рр. до н. е.) відоме "Повчання Ахтоя, сива Дуауфа, своєму сину Піопі", в якому йшлося про три галузі управління — фінансову, військову і суспільну роботи. Найважливішу роль у державному управлінні відігравали освічені люди, які здійснювали облік і контроль у країні. З огляду на те, що "неграмотність рівносильна залежності", автор звертається до молоді із закликом навчатися, поліпшувати та розвивати освіту.

У період Нового царства (друга половина II тис. до н. е.) відомі такі пам'ятки писемності: "Аннали Тутмоса III", "Папірус Вільбурга" та ін. У них чітко розглядались питання правового розмежування власності. Державна власність, яка мала чіткі межі, не могла бути присвоєна, її передавали сину тільки за умови отримання ним відповідної посади.

У Пізньому періоді (І тис. до н. е.), для котрого властиві тенденції до розвитку ринкових відносин, джерелом економічної думки стали архівні документи (дарування землі храмам, договори про оренду і наймання). У таких ділових паперах розкрито умови функціонування капіталу, який приносить відсотки, що свідчить про розвиток товарно-грошових відносин. Відсоток із позики становив 150—200%.

Отже, за своєю сутністю всі пам'ятки відображали такі найважливіші соціально-економічні питання:

  • 1) економічні відносини рабів і рабовласників;
  • 2) про державну власність на землю;
  • 3) проблеми раціонального управління господарською діяльністю;
  • 4) природний і правомірний характер нерівності у суспільстві (стародавні єгиптяни стверджували: "Навіть дерева нерівні між собою, як же можуть бути рівні люди?").

Ці ж документи свідчать про ефективну роботу централізованого управління з мобілізації, уміле планування і перерозподіл матеріальних ресурсів відповідно до потреб суспільства. Система державного господарювання функціонувала багато віків. Суспільство Стародавнього Єгипту набуло значних знань, які передавали з покоління у покоління, а також поширювали в сусідні країни і континенти.

Водночас величезна державна машина управління, панування бюрократії, концентрація податків в інтересах держави перешкоджали розвитку ініціативи людей, окремих виробництв. Цивілізація Єгипту у Пізньому періоді перебувала на етапі занепаду.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші