Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологічне управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй

Програма розвитку ООН, як і ЮНЕП, відіграє важливу роль у втіленні в життя рішень із питань навколишнього середовища і розвитку. Через свою мережу відділень на місцях вона сприяє активізації спільних зусиль системи Організації Об'єднаних Націй на підтримку впровадження принципів сталого розвитку на національному, регіональному, міжрегіональному й глобальному рівнях, використовуючи при цьому послуги фахівців, спеціалізованих установ, інших організацій і органів ООН, що функціонують.

Її роль така:

виступати як провідна установа в організації діяльності системи ООН зі створення потенціалу на місцевому, національному й регіональному рівнях;

здійснювати від імені урядів мобілізацію ресурсів донорів на потреби у створенні потенціалу в країнах-отримувачах на основі використання, за необхідності, нарад, засідань "за круглим столом";

посилювати власні програми, щоб сприяти очікуваним заходам за результатами Конференції ООН;

сприяти країнам-отримувачам, на їхнє прохання, у створенні й зміцненні національних координаційних механізмів і мереж, пов'язаних із впровадженням очікуваних заходів за результатами Конференції;

сприяти країнам-отримувачам, на їхнє прохання, у координації зусиль, спрямованих на мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів;

заохочувати участь і посилювати роль жінок, молоді, інших основних груп у впровадженні Порядку денного на XXI століття.

Неурядові організації є важливими партнерами в активізації впровадження принципів сталого розвитку. Певним неурядовим організаціям, у тому числі науковим колам, приватному сектору і групам жінок, надається можливість зробити свій внесок і встановити відповідні взаємовідносини із системою ООН. Слід надавати підтримку країнам, що розвиваються, і мережам, організованим ними самостійно.

Системі ООН, міжнародним фінансовим установам і установам, що вирішують питання розвитку, а також усім міжурядовим організаціям і форумам, консультуючись із неурядовими організаціями, слід вжити заходів щодо:

розробки відкритих і ефективних засобів забезпечення участі неурядових організацій, у тому числі тих, діяльність яких пов'язана з проблемами великих груп населення, в установленому процесі спостереження й оцінки ходу впровадження принципів сталого розвитку на всіх рівнях;

врахування результатів, що отримані неурядовими організаціями в рамках їхніх систем спостереження і процесів оцінки, у відповідних доповідях Генерального секретаря про хід впровадження принципів сталого розвитку.

Основними правовими документами міжнародного організаційного механізму є універсальні, дво- та багатосторонні договори, які повинні враховувати:

подальший розвиток міжнародного права в галузі сталого розвитку з особливим наголосом на забезпечення належного балансу між пріоритетами охорони навколишнього середовища і потребами розвитку;

необхідність виявлення і зміцнення взаємозв'язку між наявними міжнародними документами або угодами в галузі охорони навколишнього середовища і відповідними угодами або документами із соціальних і економічних питань з урахуванням особливих потреб країн, що розвиваються.

Загальна мета огляду і розвитку міжнародного екологічного права має полягати в оцінці й стимулюванні ефективності такого права, у сприянні інтеграції політики в галузі навколишнього середовища і розвитку через посередництво ефективних міжнародних угод та документів з урахуванням як універсальних принципів, так і особливих та диференційованих потреб і проблем усіх країн.

Конкретними цілями у цій сфері слід вважати такі:

виявлення і пошук шляхів подолання труднощів, що перешкоджають участі окремих держав, зокрема країн, що розвиваються, у діяльності в рамках міжнародних угод або в діяльності належного їх впровадження в життя;

встановлення пріоритетів для майбутньої діяльності з розробки правових норм у галузі сталого розвитку на міжнародному, регіональному й субрегіональному рівнях для підвищення ефективності міжнародного права в цій галузі шляхом, зокрема, інтеграції діяльності в галузі охорони навколишнього середовища і розвитку;

сприяння ефективній участі всіх зацікавлених країн, зокрема країн, що розвиваються, в обговоренні, впровадженні, перегляді й регулюванні міжнародних угод;

сприяння через поетапну розробку, на основі переговорів, універсальних і багатосторонніх угод або правових документів прийняттю міжнародних стандартів у галузі охорони навколишнього середовища, які враховували б різноманітні ситуації, що складаються в країнах, та їх наявні можливості;

забезпечення ефективного, повного й негайного впровадження правових документів, що мають обов'язкову силу, та сприяння вчасному розглядові й коригуванню угод та документів відповідними сторонами з урахуванням особливих потреб і проблем усіх країн, зокрема тих, що розвиваються;

підвищення ефективності установ, механізмів і процедур у сфері застосування угод та документів;

виявлення і запобігання існуючим або потенційним суперечностям, зокрема між угодами або документами в галузі охорони навколишнього середовища і угодами або документами із соціальних та економічних питань, для забезпечення узгодженості між положеннями таких угод або документів;
• вивчення і розгляд питання про розширення й зміцнення потенціалу механізмів, зокрема в рамках системи ООН, щоб сприяти виявленню, запобіганню і врегулюванню міжнародних суперечок у галузі сталого розвитку з належним врахуванням чинних дво- та багатосторонніх
угод про врегулювання подібних суперечок у тих випадках, коли це необхідно і погоджено відповідними сторонами.

ВИСНОВКИ

Людство пройшло свій далеко не найкращий історичний відрізок шляху порушень законів і принципів співіснування з природою,гострого екологічного конфлікту. Своєї доброчинної місії, свого біблійного призначення як оберега Природи Людина не виконала.

На сучасному етапі розвитку людство дійшло висновку, що суто споживацьке ставлення до Природи — на шкоду собі та нащадкам, і виробило Кодекс екологічної поведінки, додержання якого має гармонізувати взаємодію людського суспільства і Природи. Цей Кодекс увібрав у себе керівні принципи, задекларовані ООН на Всесвітній конференції в Ріо-де-Жанейро, вимоги Основних напрямів екологічної політики держав, які уряди країн, у тому числі й України, прийняли та узагальнили у Всесвітній програмі дій на )0(І століття. Всесвітні керівні принципи набули конкретизації в екологічних деклараціях різних міжнародних організацій (наприклад, у декларації Хартії міжнародної торгової палати), а також у стратегіях практичних дій найбільш розвинених країн (наприклад, США).

Створено, отже, концептуальні передумови як на всесвітньому рівні, так і на рівні окремих країн, у тому числі й в Україні, для здійснення процесу гармонізації системи "природа— суспільство". Йдеться про досягнення узгодженої, запобіжної взаємодії суспільства і Природи з додержанням пріоритетів, що визначені екологічними законами і принципами із застосуванням механізму гармонізації — систем екологічного управління.

Екологічне управління як сфера особливої діяльності має й особливе соціально-світоглядне значення в процесі гармонізації взаємовідносин суспільства і природи.

Для того щоб екологічне управління виконувало свою місію гармонізації суспільства і природи, слід дотримуватися всесвітньовизнаних принципів і механізмів системного екологічного управління.

Виконуючи суспільно орієнтовану функцію гармонізації взаємовідносин суспільства і природи, екологічне управління самоорієнтується на цільові функції з екологічної спрямованості і забезпечується здійсненням загальних і спеціальних механізмів управління.

Загальні механізми екологічного управління визначаються й закріплюються в законодавчих і підзаконних актах, а спеціальні управлінські механізми, крім законодавчого, мають переважно стандартне визначення.

Системи екологічного управління слід розглядати як складну структуризовану "систему систем" за цільовими та ієрархічними ознаками.

Наявність широкої, розгалуженої й багатоцільової системи екологічного управління свідчить про рівень екологізації суспільства. Чим більш дієздатна й динамічна ця система, тим ефективніше здійснюється процес екологізації суспільства і, як наслідок, процес гармонізації його відносин із природою.

Система екологічного управління, як і будь-яка інша, повинна спрямовуватись на реалізацію національної екологічної політики та екологічних програм, мати чітко визначені стратегічні орієнтири гармонізації суспільно-природних відносин.

Контрольні запитання та завдання

  • 1. Що мається на увазі, коли йдеться про гармонізацію системи "приро­да^—суспільство"?
  • 2. Які властивості характерні для складних екологічних систем? Що таке система?
  • 3. Що характеризує історію взаємо­відносин людини, суспільства і при­роди?
  • 4. Які з найважливіших екологічних за­конів і принципів у розвитку сус­пільства Ви знаєте?
  • 5. У чому, на Ваш погляд, полягає су­часна глобальна екологічна криза?
  • 6. Які питання гармонізації співісну­вання суспільства і природи Ви вва­жаєте першочерговими? Які є шляхи вирішення невідкладних проблем?
  • 7. Назвіть і схарактеризуйте механізми вирішення проблем гармонізації на світовому рівні Яким чином вони визначені?
  • 8. Яка ваша думка щодо механізмів вирішення проблем гармонізації в Україні? Що береться за основу при визначенні їх?
  • 9. Схарактеризуйте систему екологіч­ного управління як механізму гармо­нізації суспільно-природних відно­син. Як Ви розумієте головну роль екологічного управління в процесі гармонізації?
  • 10. Через які механізми екологічне уп­равління виконує свою головну роль?
  • 11. На яких принципах ґрунтується еко­логічне управління?
  • 12. Які головні цільові функції еколо­гічного управління? Схарактери­зуйте кожен із функціональних бло­ків.
  • 13. Через які блоки механізмів реалізу­ються функції екологічного управ­ління?
  • 14. Схарактеризуйте блок традиційних управлінських механізмів екологіч­ного управління. На якій правовій базі вони здійснюються?
  • 15. Схарактеризуйте блок спеціальних управлінських механізмів. На якій правовій базі вони здійснюються?
  • 16. Розкрийте біотичний механізм еко­логічного управління.
  • 17. Яка роль біотичного механізму в процесі гармонізації суспільно-при­родних відносин?
  • 18. Як співвідносяться поняття екологізації суспільства і гармонізації сус­пільно-природних відносин?
  • 19. Що передбачає стратегія екологіч­ного розвитку суспільства?
  • 20. Які Ви зробили особисті висновки щодо ролі та місця екологічного уп­равління в гармонізації відносин і взаємодії суспільства і природи?


Список рекомендованої літератури

Закон України від 26 червня 1991 р. № 1268-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 p. № 188/98-BP.

Програма дій "Порядок денний на XXI століття" ("AGENDA-21"). — К.: Інтелсфера, 2000.

Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. — М.: Наука, 1991.

Данилов-Данильян В. И., Лосев К. С. Экологический вызов и устойчивое развитие. — М.: "Прогресс-Традиция", 2000.

Реймерс Н. Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). — М.: Россия молодая, 1994.

Кисельов М. М., Канак Ф. М. Національне буття серед екологічних реалій. — К.: Тандем, 2000.

Марчук Євген. Україна: нова парадигма поступу. — К.: Аваллон, 2001.

Ноосферогенез і гармонійний розвиток / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький. — К.: Геопринт, 2002.

Ріо-де-Жанейро — Йоганнесбург: паростки ноосферогенезу і відповідальність за майбутнє / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін та ін. — К.: Геопринт, 2002.

Гармонія життєвих сил Дніпра / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський та ін. — К.: Геопринт, 2002.

Збірник наукових доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001.

Екологія і закон. Екологічне законодавство України: У 2 кн. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. — М.: Наука, 1989.

Мельник Л. Г. Экономика развития. — Сумы: Университетская книга, 2001.

Руденко Л. Г. Сталий розвиток: пошуки моделей для України. — К.: БМТ, 2001.

Урсул А. Д. Переход России к устойчивому развитию: ноосферная стратегия. — М.: Ноосфера, 1998.

Шевчук В. Я. Про Концепцію переходу України до сталого розвитку: 36. наук, доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001.

Порядок денний на XXI століття: національний шлях до гармонійного розвитку / В. Шевчук, Ю. Саталкін, Г. Білявський та ін.; За ред. В. Шевчука. — К.: "Літсофт", 2002.

Довідник з питань економіки та фінансування природокористування і природоохоронної діяльності. К.: Геопринт, 2000.


 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші