Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Про нас
Правила користування
Політика конфіденційності
Угода користувача
Політика Cookies
Контакти
 
Головна arrow Політологія arrow Зовнішня політика України
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

"УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ" В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Воєнно-політичні цілі держав Антанти у Першій світовій війні

Перша світова війна, розпочата через суперечності між двома ворожими військово-політичними блоками, що сформувались на зламі XIX—XX ст., втягла мільйони людей у криваву кампанію й охопила значні території не лише Європи, а й Азії та Близького Сходу. Однією з основних причин війни стали домагання Німеччини та її союзників перерозподілу світу, поширення своїх, насамперед, економічних інтересів на значні території, які досі перебували у сфері зацікавлення Великої Британії, Франції та Росії.

Держави Антанти прагнули зберегти цілісність і недоторканність своїх територіальних володінь та непорушність економічних інтересів у тих чи інших регіонах. Економічне просування Німеччини на Балкани і Близький Схід зустріло рішучий спротив Великої Британії та Франції, які тут панували. Тому й закономірним видається те, що головним театром військових дій стали Західний і Східний фронти.

Суперечності, що виникли між двома блоками, посилювались також через наявність нсвирішсних національних питань у Східній Європі. Закономірним було бажання правлячих кіл воюючих держав привернути на свій бік ті нації, які вступили у війну задля досягнення свого національного самовизначення. Питання про національне самовизначення народів було настільки гострим, що дало підстави прем'єр-міністру Великої Британії Гербертові Асквіту, визначаючи причини вступу Англії у війну, виокремити його серед інших. "Ми ніколи не вкладемо меч у піхви, — заявляв він, — який ми так нелегко витягнули..., доки права малих націй Європи не будуть поставлені на міцну основу та доки військове напування Пруссії не буде повністю і остаточно зруйноване"..,

Оскільки Велика Британія мала значні територіальні володіння, її державні діячі виступали не так із позиції перерозподілу світу па економічні сфсри впливу, як із позиції розв'язання національних проблем у Європі, фактично, пародів які проживали у державах, що належали до ворожого Антанті блоку. З одного боку, британський уряд нібито погоджувався на право націй на самовизначення, а з іншого — мовчав про це право народів, Британської імперії. Переслідуючи, отже, ідею перемоги над державами німецького блоку, він прагнув залучити на свій бік так звані малі народи, проголошуючи зрозумілі для них гасла про національне самовизначення. Після вибуху Першої світової війни, 1914 р., британці створили агентство пропаганди публічної підтримки національного самовизначення під керівництвом канцлера Герцогства Ланкаширського Чарльза Франсіса Мастсрмана. Воно розташувалося у Велінг- тон-Хауз у Лондоні зі штатом науковців, журналістів і письменників, які вміли використовувати громадську думку та проводити пропагандистську діяльність. Левову частину зусиль вони витрачали на публікацію інформаційних брошур, присвячених насамперед військовим питанням. Однією з перших в Оксфорді 1915 р. була опублікована брошура Ернеста Бакера "Найпригнобленіші нації Німецької імперії", де автор аналізував становище пригноблених націй та виступав на їхній захист;

Агентство функціонувало як неурядова організація, його видання мали комерційний характер, а матеріали з військових, національно-політичних питань використовувало у робочих документах Міністерство закордонних справ Великобританії. Це свідчить не лише про значний вплив інституції на формування зовнішньополітичної лінії країни, а й про сприйняття урядом ідей, висновків, висунутих представниками цього проекту.

Отже, на початковому етапі світової війни британський уряд задекларував ідею розв'язувати національні проблеми народів, поневолених ворогами Антанти, прагнучи використати національні інтереси, як зброю проти держав австро-німецького блоку.

Німеччина, намагаючись втілити свої геополітичні інтереси, розробляла план створення союзу (конфедерації) європейських народів. Цей план запропонували німецькі вчені, політики, підприємці, які гуртувались навколо руху "Середня Європа". Його метою було створення на теренах між Францією та Росією, між Балтійським, Адріатичним і Чорним морями спільного економічного, культурного та правового простору. Останній охоплював би народи, які за більшістю характеристик були б ближчими до союзу, ніж до Франції, Росії та інших германських і романських народів. Цей план палко підтримали чимало німецьких політиків.

До активніших дій на міжнародній арені США спонукала революція в Росії у лютому 1917 р., яка призвела до розвалу на сході як економічної, так і військової організації. Її наслідком стала, на думку Хауза, друга і соратника Вільсона, "моральна деградація та порушення дисципліни у всіх її виявах. Союзники не могли більше розраховувати на допомогу східного колоса, який надав їм таку підтримку у 1914—-1916 рр.".

Таке становище дало підстави президентові США Вудро Вільсону виступити у конгресі США з пропозицією про вступ США у війну. "Настав день, — сказав він у промові в конгресі квітня 1917 р., — коли Америці надано почесне право пролити свою кров та застосувати свою силу в ім'я принципів; котрим вона зобов'язана і своїм походженням, і щастям, і миром, високо нею шанованим..., і не може вона вчинити інакше". Цими словами президент надихав США на те, що вважав хрестовим походом на захист нового міжнародного порядку, на захист "стійкої боротьби за мир держав", який має гарантувати "великим і малим народам можливість для всіх людей обирати власний державний лад і державну приналежність". "Ми радіємо, що бачимо тепер, — продовжував він, — дійсність без оманливої оболонки, що можемо боротись за встановлення на землі вічного миру, за звільнення народів". Як бачимо, Віль- сон і надалі розвивав засадничі принципи повоєнного устрою світу, проголошені ним конгресові в січні 1918 р. у так званих 14 пунктах Президента Вільсона, в яких сформульовано принцип мирного співіснування держав, заперечення воєн, політики таємної дипломатії тощо.

Проголошені "14 пунктів" стали програмою миру адміністрації В. Вільсона. Значну увагу було приділено принципам мирного співіснування. Наголошуючи на цілях СІПА, президент зазначав: "Наше бажання і мета — щоб розпочатий рух за мир був цілковито відкритим, не включав і не дозволяв відтепер ніяких таємних домовленостей". У п'ятому пункті йшлося про захист поневолених народів: "Вільне, об'єктивне і цілковито безстороннє виконання усіх вимог колоній на основі точного дотримання принципу, який розв'язує всі питання про незалежність; інтересам населення треба надавати такої ж ваги, як і справедливим вимогам уряду, право на володіння якого треба визначити". Отже, адміністрація США проголосила підтримку поневоленим народам у здобутті свободи і незалежності. Територіальні питання були зафіксовані у документі. Вимагаючи від Німеччини звільнення завойованих російських територій, адміністрація Вільсона залишала за Росією право самостійно вирішувати своє політичне майбутнє (пункт 6). Це пов'язувалося з нестійкістю політичної ситуації в Росії. Федералістські принципи, на яких були засновані США, стали базовими для реформування Росії на шляху демократизації. Однак питання про поділ Росії не виникало.

Щодо проблеми відродження Речі Посполитої, американці підтримували ідею створення у Центрально-Східній Європі самостійної польської держави (пункт 13), як форпосту проти Німеччини та можливої російської загрози. Українському ж питанню у "14 пунктах" місця не знайшлося. Воно залишилося поза увагою адміністрації, за лаштунками загальних фраз про задоволення законних прагнень поневолених народів.

Отже, в "14 пунктах" президента В. Вільсона були викладені основні вимоги щодо влаштування нового порядку. Вони стали

ще одним свідченням відмови адміністрації СПІЛ у зовнішньополітичній діяльності від ізоляціонізму і переходу до активної дипломатичної діяльності, спрямованої на утвердження американського впливу в розв'язанні загальноєвропейських та регіональних проблем. Декларуючи право всіх народів па самовизначення, адміністрація США у цьому документі виокремлювала російський та польський народи з-поміж інших, виявляючи їм свою моральну підтримку.

Аналіз "14 пунктів" свідчить про невизначеність інтересів США у Центрально-Східноєвропейському регіоні. Проголошуючи принципи паціопального самовизначення, декларуючи права націй па відродження державності, адміністрація Віль- сопа водночас прагпула збереження стабільності на європейському континенті. Територіальним інтересам Англії та Франції США протиставляли насамперед стабільність на континенті й відбудову зруйнованої війною Європи, що відкривало перед "кредитором Європи" нові можливості експорту капіталу. Переважання економічних інтересів над військово-політичними зумовлювало те, що США, за висловом відомого дослідника американської зовнішньої політики Джорджа Кенпапа, "лише вряди-годи, а то й узагалі ніколи, американським державним діячам доводилось мати справу зі ситуацією більш заплутаною, хаотичною, мінливою і нез'ясованою". Однак вибір було зроблено: США вступали у війну, вважаючи свою місію місіонерською.

Як бачимо, європейські справи посідали помітне місце у планах повоєнного устрою світу як США, так і Великої Британії. У Центральній та Східній Європі існував вузол національних проблем, що зумовлювалось передусім існуванням двох потужних імперій, Росії і Австро-Угорщини, та існуванням у їхніх кордонах національностей, які прагнули утворити власні національні держави.

На початку війни налічувалось майже 100 млн осіб, які в недалекому минулому користувалися національною незалежністю: їхнє прагнення до національної свободи вважалось злочином проти держави, у складі якої вони перебували.

Як випливає зі слів англійського прем'єра, "ніхто не думав про звільнення поневолених націй Європи і Турецької імперії від ярма чужоземних поневолювачів. Це була війна на захист

слабких держав від брутального та агресивного мілітаризму, а не війна за звільнення поневолених народів. Лише поступово, наосліп просуваючись уперед, союзники стали вважати мстою війни також звільнення народів, котрі перебували під п'ятою могутніх воспних імперій. В міру того, як тривала затяжна війна, на просякнутій кров'ю землі, на полях битви виникла велика ідея звільнення, і що більше жертв поливали кров'ю землю, то більшого поширення вона набувала". Стосовно народів Центральної та Східної Європи, уряди С1ІІА і Великої Британії мали схожі позиції. Велика Британія, котра була змушена нести левову частку витрат на ведення війни, вбачала у єдиній та неподільній Росії з Тимчасовим урядом (вссна-літо 1917 р.) потенційного партнера, з яким варто співпрацювати, щоб переможно завершити війну. СШЛ, пе виступаючи проти британського бачення майбутнього Росії, відстоювали власну лінію "опирання на малі народи", існування могутньої Польщі як противагу не лише Німеччині, а й Росії, вбачаючи в останній непередбачуваного і небезпечного союзника. У правлячих колах держав Антанти поступово поширилась ідея федеративного устрою Росії з автономних національних утворень.

Опертя СІПЛ на "малі народи" і досягпспня за їх допомогою "балансу сил" були важливими в геостратегічних міркуваннях Росії, яка, фактично, зі серсдипи XVIII ст. перетворилась на суттєвий чинник європейської політики. Друга половина XIX ст., що вивела на орбіту чотири могутні сили — Росію, Францію, Німеччину і Велику Британію, — заклала основи геостратегічних цілей кожної з держав стосовно іншої. Це вкотре підтверджує трансформація союзних відносин між Росією, Німеччиною, Францією, Англією. Франція, що зазнала значних утрат у війні, намагаючись запобігти виникненню східної загрози з боку потенційно можливого німецько-російського союзу, мала за мету не допустити цього. Тому французькі політики, з одного боку, виступили за відродження російської державності у старих кордонах, не розглядаючи серйозно новоутворені державно-політичні комплекси, а з іншого — підтримували ідею утворення могутньої Польщі як засобу превентивного захисту від німецької та російської загрози для Франції.

Отже, основною метою Антанти у війні було відстоювання власних територіальних володінь у світі та знищення зростаючого конкурента в особі Німеччини. Водночас ділі держав Антанти відрізнялися, як виявилось після виходу з війни Росії та вступу до неї 2 квітня 1917 р. Сполучених Штатів Америки, котрі прагнули завоювати вигідне стратегічне становище в Європі та у світі загалом. Велика Британія намагалась втримати домінуюче становище за рахунок фінансової політики та налагодження тісної англо-американської співпраці. Тоді як Англія виступала за збереження великих держав і розширення впливу Антанти в Європі та світі загалом, США вступили у війну, щоби побудувати світовий порядок на нових демократичних, ліберальних ідеях, прагнучи розширити передусім свої економічні інтереси.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>