Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Міжнародні валютно-кредитні відносини
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Основні елементи міжнародної валютної системи

Міжнародна валютна система має багато елементів, серед яких можна назвати такі:

  • - світовий грошовий товар;
  • - міжнародна ліквідність;
  • - валютний курс;
  • - валютні ринки;
  • - міжнародні валютно-фінансові організації;
  • - міждержавні домовленості.

Світовий грошовий товар

Приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства й обслуговує міжнародні відносини (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Основні елементи національної і міжнародної валютної системи

Національна валютна система

Міжнародна валютна система

Національна валюта

Резервні валюти, міжнародні розрахункові валютні одиниці

Умови конвертованості національної валюти

Умови взаємної конвертованості валют

Паритет національної валюти

Уніфікований режим валютних паритетів

Режим курсу національної валюти

Регламентація режимів валютних курсів

Наявність чи відсутність валютних обмежень, валютний контроль

Міждержавне регулювання валютних обмежень

Національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни

Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності

Регламентація використання міжнародних кредитних засобів обігу

Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу

Регламентація міжнародних розрахунків країни

Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків

Режим національного валютного ринку і ринку золота

Режим світових валютних ринків і ринків золота

Національні органи, що управляють валютними відносинами країни і регулюють їх

Міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання

Першим міжнародним грошовим товаром було золото. Пізніше світові гроші почали функціонувати як національні валюти провідних держав світу. Сьогодні у цій якості також поширені композиційні (фідуціарні) гроші, які ґрунтуються на довірі до емітента. До них належать міжнародні та регіональні платіжні одиниці (такі як СПЗ і євро).

Валюта - це не новий вид грошей, а особливий спосіб їх функціонування, коли національні гроші опосередковують міжнародні торгові та кредитні відносини. Отже, гроші, що використовуються в міжнародних економічних відносинах, стають валютою.

Є стандартні міжнародні позначення валют, якими користуються в операціях на валютних ринках. В інформаційній системі Beuters кожен об'єкт одержує свій спеціальний код (ВІС - Beuters Information Code), за яким можна знайти в системі будь-яку пов'язану з об'єктом інформацію. У табл. 1.2 наведено коди RIC і назви для низки найпоширеніших валют.

Таблиця 1.2. Назви та коди найпоширеніших валют

Назва валюти

Літерний код

Назва валюти

British Pound

GBP

Англійський фунт стерлінгів

Canadian Dollar

CAD

Канадський долар

Japanese Yen

JPY

Японська єна

United States Dollar

USD

Американський долар

New Zealand Dollar

NZD

Новозеландський долар

Australian Dollar

AUD

Австралійський долар

Danish Krone

DKK

Датська крона

Euro

EUR

Євро

Singapore Dollar

SGD

Сінгапурський долар

Hong Kong Dollar

HKD

Гонконгівський долар

Swiss Franc

CHF

Швейцарський франк

Уся валюта поділяється на два типи:

  • - міжнародна торгова валюта;
  • - міжнародна резервна валюта.

Міжнародна торгова валюта слугує для оцінки й опосередкування міжнародних торгових операцій (експорту й імпорту товарів, капіталу, послуг тощо), вона сама е об'єктом купівлі-продажу.

Міжнародна резервна валюта пов'язана зі сферою, в якій обертаються світові гроші у відносинах країн одна з одною. Вона є засобом нагромадження багатства і валютним резервом держави, що використовується для підтримки валютної системи країни в разі потреби (покриття дефіциту платіжного балансу, позик, кредиту, допомоги тощо).

Розрізняють також поняття "національна валюта" та "іноземна валюта".

Під національною валютою розуміють встановлену національним законодавством грошову одиницю цієї держави.

До іноземної валюти належать іноземні банкноти і монети, вимоги, виражені в іноземних валютах у вигляді банківських вкладів, векселів чи чеків.

Класифікацію валют в економічній літературі подано у табл. 1.3.

Крім того, важливим є поняття резервна валюта, під якою розуміють іноземну валюту, в якій центральні банки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків із зовнішньоторговельних операцій та іноземних інвестицій. Резервна валюта може слугувати базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн. До

Таблиця 1.3. Класифікація валют

Критерій

Вид валюти

За статусом валюти

Національна.

Іноземна.

Міжнародна.

Регіональна.

євровалюта

Стосовно валютних запасів країни

Резервна. Інші валюти

За режимом застосування

Вільно конвертована. Частково конвертована (зовнішньо-конвертована, внутрішньо-конвертована).

Неконвертована

За видами валютних операцій

Валюта ціни контракту. Валюта платежу. Валюта кредиту. Валюта клірингу. Валюта векселя

Стосовно курсів інших валют

Сильна (тверда). Слабка (м'яка)

За матеріально-речовинною формою

Готівкова. Безготівкова

За принципом побудови

Кошикового типу. Звичайна

таких валют належать: долар США, євро, японська єна, англійський фунт стерлінгів і швейцарський франк.

Вільно конвертована валюта - це національна валюта тих країн, у зонах яких немає обмеження на обіг валюти в усьому світі.

Частково конвертована валюта - це валюта тих країн, у яких зберігаються обмеження щодо визначеного кола міжнародних операцій: не вільне ввезення, розрахунок тощо (китайський юань, індійська рупія, турецька ліра, єгипетський фунт тощо).

Неконвертована - це валюта тих країн, де діють різні обмеження, наприклад, проти ввезення-вивезення валюти.

Крім національних валют у міжнародних розрахунках використовуються міжнародні валютні одиниці СПЗ і євро.

Спеціальні права запозичення (СПЗ) - штучна валюта, створена у межах Міжнародного валютного фонду (МВФ). їх поява була офіційно оформлена прийняттям першої з двох поправок до Статуту МВФ, що набула чинності 28 липня 1969 р. Друга поправка до Статуту МВФ, зафіксована Ямайськими угодами, закріпила заміну золота з 1978 р. спеціальними правами запозичення і в ролі основної резервної валюти. В результаті СПЗ стали еталоном міжнародної вартості, основним резервним авуаром та засобом міжнародних розрахунків. їх поява була зумовлена загостренням проблеми міжнародної ліквідності в середині 60-х років, коли стала зрозумілою неможливість нормального функціонування світової торгівлі й міжнародних розрахунків через недостатність наявних запасів золота та його замінників.

СПЗ вважаються доброякісним авуаром, проте механізм розрахунку їхньої вартості постійно змінюється. Впродовж перших 5 років їх існування одиниця СПЗ прирівнювалася до долара, ціна якого з 1969 по 1971 р. визначалася з такого розрахунку: 35 дол. за тройську унцію, в подальші 2 роки - 38 дол., а з 11 лютого 1973 р. до 30 червня 1974 р. - 42,2 дол. за унцію.

3 липня 1974 р. вартість СПЗ почали визначати за відношенням до кошика з 16 тих валют, які найактивніше використовувались у міжнародних валютних операціях. Із 1981 р. кошик зменшився до 5 валют, а з 2001 р. - до 4.

Співвідношення між валютами, що визначають вартість одиниці СПЗ, переглядається кожні 5 років. До 2001 р. одиниця СПЗ визначалася як сума 0,582 дол., 0,446 німецької марки, 27,2 японської єни, 0,813 французького франка, 0,105 фунта стерлінгів і прирівнювалася до 1,34 дол. США. Починаючи з 1 січня 2001 р., одиниця СПЗ стала визначатися на основі лише 4 валют (франк і марка поступилися місцем євро) і прирівнювалася до 1,26 дол. США1 (табл. 1.4). На 31 грудня 2010 р. одиниця СПЗ визначалася як сума 0,632 дол., 0,41 євро, 18,4 японської єни, 0,0903 фунта стерлінгів І прирівнювалася до 1,4883 дол. США.

Таблиця 1.4. Компоненти стандартного "кошика валют" СПЗ, %

Валюта

Роки

1981

1986

1991

1996

2001-2005

2006-2010

2011- 2015

Долар США

42

42

40

39

45

44

41,9

Німецька марка

19

19

21

21

29і

34,0і

37,4і

Французький франк

13

12

11

11

Японська єна

13

15

17

18

15

11

9,4

Англійський фунт стерлінгів

13

12

11

11

11

11

11,3

Переважання американського долара в міжнародному кошику валют ніяк не могло задовольнити Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС), 13 березня 1979 р. з'явилася ЕКЮ (European Currency Unit) - регіональна міжнародна валютна одиниця, що використовувалася країнами - учасницями Європейської валютної системи (ЄВС), та існувала у вигляді безготівкових записів за рахунками країн -- учасниць ЄВС у Європейському валютному інституті Європейського Союзу.

ЕКЮ не стало принципово новим елементом, тому що до цього з середини 70-х років у ЄЕС вже існувала Європейська розрахункова одиниця (ЄРО), що спочатку була прирівняна до 0,888671 г чистого золота, а з 1975 р. стала визначатися через кошик валют. Саме цей "стандартний кошик" і ліг в основу введення ЕКЮ. Кошиком є визначене співвідношення для зважування курсів валют, що до нього входять. Частка кожної валюти визначена на основі низки економічних показників держави - її емітента з урахуванням частки цієї держави в торговому обміні між країнами спільного ринку, розмірів її національного доходу і ступеня участі у взаємній валютній підтримці держав, що входять до ЄВС.

Частка різних валют на момент започаткування ЕКЮ і під час першої значної зміни ваг кошика 17 вересня 1984 р. наведена у табл. 1.5.

Таблиця 1.5. Компоненти "кошика валют" ЕКЮ, %

Валюта

Частка

18.08.1979 р.

17.09.1984 р.

Німецька марка

33,0

32,0

Французький франк

19,9

19,0

Англійський фунт стерлінгів

13,2

15,0

Голландський гульден

10,4

10,1

Італійська ліра

9,8

10,2

Бельгійський франк

9,1

8,2

Датська крона

3,1

2,7

Ірландський фунт

1.1

1.1

Люксембурзький франк

0,4

0,4

Грецька драхма

1,3

На відміну від СПЗ ЕКЮ забезпечувалася не тільки солідарними зобов'язаннями групи країн, а і фактичними активами (заставою) у формі золота і дол. США (20 % золотих і 20 % валютних резервів країн - учасниць ЄВС). Під це забезпечення країни ЕВС одержали спеціальні рахунки в ЕКЮ. В 1995 р. у валютний кошик ЕКЮ входили: німецька марка (30,53 %), французький франк (19,43%), фунт стерлінгів (12,06%), італійська ліра (9,95 %), голландський гульден (9,54 %), бельгійський франк (7,83%), люксембурзький франк (0,31%), датська крона (2,53 %), ірландський фунт стерлінгів (1,12 %), грецька драхма (0,77 %), іспанська песета (5,18 %), португальське ескудо (0,78 %).

У грудні 1998 р. на засіданні Європейської Ради в Мадриді було прийнято рішення про введення з 1 січня 1999 р. єдиної валюти, а також вирішено питання щодо її назви "євро". На думку всіх 15 країн ЄС" ця назва відображає історичну і культурну спільність регіону і водночас є нейтральною, не викликає ніяких національних асоціацій.

Для готівкового обігу було вирішено випускати 7 банкнот номіналом 5,10,20,50,100,200,500 євро, а також вісім монет номіналом 1/100, 2/100, 5/100,1/10, 2/10, 5/10,1 і 2 євро.

Наприкінці 1996 р. Європейський валютний інститут схвалив варіант художнього виконання банкнот євро, заснований на архітектурних стилях Західної Європи. Тепер паперові знаки мають напис "євро" латинськими і грецькими літерами, зображення прапора ЄС, реквізити емітента і підпис президента Європейського центрального банку.

Було вирішено вводити валюту тільки в тих країнах ЄС, які будуть задовольняти такі вимоги:

  • 1) рівень інфляції не повинен перевищувати більш ніж на 1,5 % середній рівень трьох країн - членів ЄЕС із найнижчим рівнем інфляції;
  • 2) державна заборгованість має становити менше 60 % від ВНП;
  • 3) державний дефіцит повинен становити менше 3 % від ВНП;
  • 4) протягом щонайменше 2 років повинні дотримуватися межі коливань валютного курсу, передбачених механізмом обмінних курсів, без девальвації стосовно валюти інших країн - членів ЄЕС;
  • 5) довгострокові процентні ставки не повинні перевищувати більше ніж на 2 % середній показник для трьох країн із найнижчим рівнем інфляції.

Перехід до нової валюти передбачав три фази.

Фаза А почалася 2 травня 1998 р. із прийняттям Радою Європи рішення про перший склад учасників валютного союзу, що задовольняють перераховані вище умови. Цими країнами стали: Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Ірландія, Португалія, Іспанія, Австрія і Фінляндія (пізніше до цих країн приєдналася і Греція). Данія вирішила не брати участь у валютному союзі (референдум у червні 1992 р. продемонстрував негативне ставлення населення цієї країни до вступу у валютний союз), але залишила за собою право змінити це рішення. Велика Британія та Швеція також вирішили утриматися від участі у валютному союзі з політичних і економічних міркувань.

Після визначення складу учасників валютного союзу на зустрічі в Брюсселі на початок травня 1998 р. було прийнято рішення про створення Європейського центрального банку (ЄЦБ) і фіксацію двосторонніх обмінних курсів країн - учасниць валютного союзу. Рішення про фіксацію обмінних курсів прийнято заздалегідь з метою виключити спекуляції напередодні 1 січня 1999 р. Ці курси будуть використовуватися під час визначення безвідкличних конверсійних курсів переведення національних валют в євро з першого дня її прийняття як єдиної валюти.

Фаза В розпочалася 1 січня 1999 р. Для валют усіх країн-учасниць було встановлено фіксований обмінний курс стосовно євро, що дорівнював 1 ЕКЮ, існування якого припинилося із введенням євро.

Під час перехідного періоду (початок 1999 р. - початок 2002 р.) євро використовувалося в банківських операціях поряд із національними валютами. Ведення операцій в євро стало обов'язковим тільки з початку 2002 р.

Фаза С розпочалася 1 січня 2002 р. із введенням в обіг євро-банкнот і євромонет, що протягом першого півріччя 2002 р. були законним засобом платежу поряд із національними банкнотами і монетами, які були вилучені з обігу і втратили статус платіжного засобу з 1 липня 2002 р.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші