Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Руйнування та відродження

Монгольська навала (1236—1243) завдала значних збитків ремісничому виробництву й торгівлі. Десятки міст перетворилися на руїни, а їхнє населення загинуло або потрапило в рабство. Ремісників насильно переселяли з руських міст у монгольські улуси. Усе це не могло не привести до різкого падіння продуктивних сил країни, втрати багатьох видів ремесел і порушення зв'язків із ринком. Процес переходу ремесел у велике товарне виробництво уповільнився.

XIV—XV ст. — період відродження і поступового розвитку ремісничого виробництва. Збільшувалася кількість як старих, так і нових міст, котрі перетворились на великі центри ремісничого виробництва. Суттєво розширилася низка професій шляхом відновлення втрачених і появи нових видів ремесел. Відновилися ливарна, ковальська та ювелірна справи, мистецтво емалювальників, обробка металів, дерева, шкіри. Виникли нові ремісничі спеціальності, поступово вдосконалювали ремесла, поглиблювалась їх диференціація. Наприклад, у виробництві заліза спостерігався процес відокремлення добування руди і виплавки металу від подальшої його обробки. Поширювалася ковальська справа. Виділялися майстри з виготовлення окремих видів продукції — цвяхів, луків, пищалей. У середині XVI ст. налічували понад 130 спеціальностей міського населення, з них безпосередньо ремісничих — майже 80. На українських землях від кінця XIV ст. ремісники, за західноєвропейським зразком, об'єднувались у цехи. У регіонах, що входили до складу Литви, цехова організація розвивалась не дуже швидкими темпами. До того ж тут не було жорсткої регламентації, властивої ремісничим корпораціям Західної Європи.

Аграрні відносини

У період захоплення українських земель занепала й аграрна діяльність. Величезні східноукраїнські території, їх родючість і багатий рослинний та тваринний світі дивують сучасників-іноземців. Обезлюднівши, вони перетворилися на суцільні мисливські й бортні угіддя, стали тереном особливої форми експлуатації природних багатств — сезонного відхідництва. Ним займалися відхідники, серед них були не лише промисловики-професіонали, а й міщани та селяни. Характерно, що в XIV—XV ст. значна частина міщан і селян платили данину "медом і скорою" (шкурами хутряних звірів). Бортні землі становили самостійні господарські об'єкти — предмет пожалування литовських князів. Аналогічна ситуація спостерігалася також на тих територіях, які в XVI ст. входили до складу Московської держави: військово-служивому люду під час розміщення на території Сіверщини найчастіше роздавали "за спиною" бортні угіддя.

Активніше розвивалися аграрні відносини на західноукраїнських землях, звідки із середини XVI ст. хліб експортували в Західну Європу. Сприяли цьому торгові шляхи, розміщені на теренах Галичини, Волині та Поділля. Ними перевозили в Західну Європу як східні й московські товари, так і продукти місцевого господарства (віск, мед, зерно, шкіру, худобу, солону рибу, сіль, деревину тощо). Натомість ввозили західноєвропейські сукно, атлас, оксамит, полотно, одяг, ремісничі вироби, залізо, вина. Протягом XV—XVI ст. економіка цих земель поступово переорієнтовувалася на потреби зовнішнього ринку і потребувала більше деревини й продукції місцевого промислового та сільського господарств. Інтенсифікації сільського господарства досягали шляхом організації фільварків (багатогалузеве товарне господарство), зростання панщини й обезземелення селянства.

У XIV—XVI ст. одна частина селян відбувала повинності безпосередньо на користь великих литовських князів та польських королів, інша, що постійно збільшувалася внаслідок роздачі доменіальних маєтностей, займала приватновласницькі землі, перебуваючи під юрисдикцією своїх володарів.

Відмінність між групами селян була досить умовною. Зокрема, слуги, крім несення військової "пішої" чи "ординської" служби, платили різноманітні натуральні й грошові податки, косили сіно, ходили на толоку, гатили греблі тощо. До категорії слуг належав і тягловий селянин.

Таким самим відносним був і поділ селян на похожих (особисто вільні) і непохожих (прикріплені до свого наділу). Непохожий міг покинути господаря, маючи когось, хто б замінив його і виконував відповідну службу, або продати землю. У свою чергу, похожого селянина, котрий відсидів десять років на чий-небудь землі й не забезпечив собі права виходу, могли її позбавити.

Особливий статус мала шляхта, яка здобула право безмитно провозити продукти власного господарства. Таке виразне протегування шляхти лише частково характеризувало її суспільний статус, юридично оформлений законодавством XIV — другої третини XVI ст. Воно надало їй значні поміщицькі права, особисті свободи та майнові гарантії, що загалом і визначило специфіку шляхти як привілейованої, панівної верстви. За даними подимних тарифів, наприкінці 20-х — на початку 40-х років XVII ст. вона мала близько 30 % приватновласницького земельного фонду Волині, Київщини та Брацлавщини. Це були здебільшого великі латифундії, що формувалися у результаті королівських роздавань, купівлі, шлюбів з місцевою знаттю. Дещо інша ситуація спостерігалася на рекуперованій (поверненій Польщі) Сіверщині. Спустошену численними військами, її вважали невичерпним джерелом земельних пожалувань для невеликої й середньої шляхти.

Залучення цих просторів (як і земель Південної України) до господарського обігу — явище позитивне. Однак разом із тим поширювалися властиві для Польщі форми аграрних відносин, що значно збільшувало відробітковий тягар, закріплений "Уставою на волоки" (1557). Волочну поміру, тобто обмір та переділ земель, здійснювали в Кременецькому повіті, Ратненському та Ковельському староствах на Волині, великих князівських містах, що не мали магдебурзького права. Селян фактично позбавляли права користування лісами. На ліпших землях розташовували фільварки, а гірші ділили на волоки. Реформа посилила залежність селян, зменшила площу земель спільного користування, зруйнувала, хоч і не повністю, общинні форми селянського землекористування. З другої половини XVI ст. волокний спосіб господарювання широко практикували в приватновласницьких маєтках.

Протягом XIV—XVI ст. українські землі, не зважаючи на економічну стагнацію, були одним із важливих чинників системи європейської торгівлі. Активно функціонував дніпровський шлях, обслуговуючи головну транзитну московсько ординську торгівлю, тобто з'єднуючи Крим і Північне Причорномор'я а Північ-но-Східною Руссю. Від Таванського перевозу в пониззі Дніпра торгові каравани йшли землею або водою, тобто суходолом чи Дніпром, повз Черкаси і Канів до Києва. Тут відкривалися річковий і сухопутний шляхи на Чернігів і далі, вгору Десною, на Новгород-Сіверський та Брянськ, звідти через Воротинськ, Калугу, Серпухів і Лопасню купці діставалися до Москви.

Відомий ще один шлях — полем, з Криму до Московщини. Починаючи біля Перекопу, він ішов степом до витоків р. Коломак, де повертав на Путивль. Звідси купецькі каравани прямували до Москви через Новгород-Сіверський. Великий асортимент східних товарів і московський експорт частково залишались на українських землях, зокрема в Києві.

Отже, відмінність української соціально-економічної системи від західноєвропейського феодалізму полягала в такому:

  • 1) український феодалізм не досяг відповідного розвитку і не був органічною системою, яка змінила рабовласницьку. На території України недостатньо розвинений феодалізм поєднувався з елементами патріархального рабовласництва, що збереглося до XVII ст.;
  • 2) селяни тривалий час зберігали свою відносну свободу, процес закріпачення розтягнувся майже на тисячу років — з IX до XVIII ст.;
  • 3) соціальний клас феодалів мав автохтонне походження — змішання впливу (скандинавського, візантійського і татаро-монгольського) відобразилося на українському феодальному середовищі.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші