Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Про нас
Правила користування
Політика конфіденційності
Угода користувача
Політика Cookies
Контакти
 
Головна arrow Політологія arrow Зовнішня політика України
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Становлення основ зовнішньої політики України

На тлі загострення протиріч міжнаціонального та внутрішньополітичного характеру в СРСР, Декларація про державний суверенітет України, схвалена 16 липня 1990 р. Верховною Радою, надала якісно нового вигляду та характеру зовнішньополітичній діяльності України. Відтоді зовнішня політика нашої держави розвивалася послідовно й поступально.У Декларації Україна проголошувалася суб'єктом міжнародного права та рівноправним учасником міжнародних відносин. У цьому документі вперше на повний голос було заявлено про безпосередню участь України в загальноевразійському процесі та європейських інтеграційних структурах. У ньому, зокрема, йшлося, що Україна "...як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній і спортивній сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах"*56. Також зазначалось, що в майбутньому вона прагне стати постійно нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримуватиметься неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Принципове значення мало і визнання Україною переваги загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права. Все це свідчить про рішучий намір молодої республіки ввійти в співтовариство авторитетних, цивілізованих держав світу.

*56: {Декларація про державпий суверенітет України.}

Одним із основних принципів Декларації став принцип верховенства права національного над союзним, поставивши право нації на самовизначення над забаганками союзного керівництва до збереження союзної держави "з оновленим обличчям".

Водночас, варто зазначити, що ухвалення Декларації стало не раптовим кроком української влади, а наслідком копіткої роботи різних інституцій. Ще 29 квітня 1990 р. колегія Міністерства закордонних справ УРСР розглянула питання "Про участь МЗС УРСР у розробці концепції діяльності УРСР на міжнародній арені в нових умовах". Під час обговорення цього питання було порушено проблему формування нової концепції зовнішньої політики України, яка мала базуватися на новому розподілі компстснцій між загальносоюзним і республіканськими зовнішньополітичними відомствами. Суть перерозподілу полягала у розширенні повноважень і можливостей для встановлення двосторонніх відносин, виходячи з національних інтересів нашої держави. Водночас Москва не могла допустити, щоб союзна республіка отримала реальні важелі для визначення й реалізації власної зовнішньої політики.

У розвиток процесу визначення принципів реформування зовнішньополітичної діяльності в нових умовах, у червні 1990 р. республіканське МЗС розглянуло питання "Про деякі зміни у протокольній практиці". Гостра дискусія виникла як довкола назви документа, так і щодо самого його змісту. В результаті було ухвалено документ із доволі нейтральною, як на той час, назвою "Про протокольну практику УРСР". За тих обставин порушування згаданих питань та їх обговорення на такому рівні важко переоцінити. Незважаючи на домагання союзного керівництва, ідеї надання відповідності національним інтересам зовнішньополітичних пріоритетів діяльності УРСР стали важливою складовою інтелектуального та політичного досвіду, який відіграв вирішальну роль у подальшому розвитку державотворчих процесів в Україні.

Зростаюча активність МЗС вплинула на те, що Верховна Рада України ініціювала розгляд питання щодо законодавчого забезпечення зовнішньополітичної діяльності УРСР. На засіданні комісії у закордонних справах Верховної Ради, яке відбулося 23 липня 1990 р., на посаду міністра закордонних справ УРСР одноголосно було рекомендовано А. Зленка*57. Він же виклав і концепцію діяльності МЗС. 27 липня його було призначено на посаду міністра закордонних справ УРСР.

*57: {А. М. Зленка призначено на посаду міністра закордонних справ 27 липня 1990 р., перебував на ній до серпня 1994 р., після чого подав у відставку в зв'язку з формуванням нового складу уряду. Вдруге посаду міністра обіймав із 2 жовтня 2000 р. по 1 вересня 2003 р.}

Напрацювання, накопичені в процесі обговорення питань, пов'язаних із зовнішньополітичною діяльністю УРСР, стали підґрунтям для підготовки й схвалення Декларації про державний суверенітет України, у якій питання зовнішньополітичної діяльності були детально розглянуті.

Іншим важливим документом щодо зовнішньополітичної діяльності України цієї доби стала Постанова Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 р. "Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України в сфері зовнішніх зносин". У цьому документі зазначалося зокрема, що при встановленні дипломатичних зносин із іноземними державами варто виходити з необхідності найбільш ефективного забезпечення інтересів України, їх пріоритетності. Особлива увага акцентувалася на безпосередній участі України у загальноєвропейському процесі та європейських інтеграційних структурах. Необхідним було створення системи підготовки кадрів у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики.

Це відбувалося в той час, коли у листопаді 1990 р. з Москви у союзні республіки було розіслано проект нового Союзного договору. Хоча проект проголошував кожну республіку суверенною державою зі всією повнотою влади на своїй території, він був виписаний у кращих традиціях радянського конституційного права. В ньому проголошувалися надзвичайно широкі повноваження центру щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності Союзу PCP. Майже всі положення проекту нового союзного договору суперечили Декларації про державний суверенітет України: заперечувалися положення про підписання міжнародних угод, розробка та здійснення власної зовнішньої політики, самостійне представництво в міжнародних організаціях. Провадження єдиної фінансової, кредитної та грошової політики проектом договору, позбавляли його будь-якої новизни та піддавали сумніву суверенітет республік. До того ж, проголошувалося верховенство союзного законодавства над республіканським.

IV-й з'їзд народних депутатів СРСР, за участю делегатів від України (грудень, 1990 р.) поіменним голосуванням ухвалив рішення про збереження Союзу PCP як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, про збереження історичної назви "Союз Радянських Соціалістичних Республік", а також проведення Всенародного референдуму з питань збереження єдності оновленої радянської федерації.

Незважаючи на це, республіканське міністерство й надалі активізовувало зовнішньополітичну діяльність.

Щодо відносин із республіками СРСР, то у листопаді-груд- ні 1990 р. договори про економічне, політичне та культурне t співробітництво на основі рівності та добросусідства були укладе

ні Україною з Російською Федерацією*58 та Білоруссю, а 1991 р. — з Казахстаном, Киргизстаном, Азербайджаном, Узбекистаном та іншими республіками.

*58: {Договір, укладений у листопаді 1990 р. з Російською Федерацію, діяв фактично до укладення Договору про дружбу і співробітництво між Україною та Російською Федерацією 1997 р. (так званий великий договір).}

Найбільшого значення у розвитку двосторонніх відносин Україна надавала налагодженню контактів із сусідніми державами. Так, у жовтні 1990 р. міністрами закордонних справ України та Республіки Польща було підписано Декларацію про принципи й основні напрями розвитку українсько-польських відносин. Згідно з цією Декларацією, обидві країни прагнуть до утвердження добросусідських відносин та розвитку взаємовигідної співпраці, що відповідає їх національним інтересам і не спрямоване проти третіх країн. Безсумнівним позитивом були заяви, що Україна і Польща не мають одна до одної жодних територіальних претензій і не висуватимуть їх у майбутньому. Особливого значення надається культурній, науковій та гуманітарній співпраці, які є вкрай важливими для взаємного пізнання та розуміння двох народів. Документ передбачає взаємне інформування про-досягнення в культурній і кадровій сферах, усебічне заохочення українсько-польських зв'язків з огляду на усвідомлення етнічної та культурної спорідненості й близькості двох народів і збереження позитивної спадщини їх багатовікових взаємин. Положення Декларації вплинуло на розвиток укладених 1991 р. українсько-польських міжурядових угод про співпрацю молоді і молодіжні обміни та про торгівлю й економічну співпрацю. Фактично цими угодами було закладено основу для розвитку співпраці по висхідній та перетворення її на стратегічне партнерство.

Успішно розвивалися добросусідські відносини з Угорською Республікою. Ще у вересні 1990 р. в Києві були проведені результативні переговори та підписано на найвищому рівні спільну українсько-угорську заяву, в якій проголошено намір двох держав сприяти розвитку торгівлі, здійсненню спільних технологічних, екологічних програм тощо. Розвитком цього стало укладення в травні 1991 р. міжурядової угоди про торговельно-економічні зв'язки і науково-технічну співпрацю та Декларації про основні напрями співпраці у гуманітарній сфері. У липні 1991 р. угоду про торговельно-економічні зв'язки та науково-технічну співпрацю було підписано також із Чеською і Словацькою Федеративними Республіками.

Традиційно важливе місце у своїй міжнародній активності Україна відводила участі в роботі Організації Об'єднаних Націй. На 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, що відкрилася наприкінці вересня 1990 р., представники України на чолі з новим міністром взяли участь у загальній дискусії, висвітлили своє бачення основних тенденцій розвитку міжнародної співпраці, тих процесів, що відбуваються в сучаспому світі. Особливу увагу було приділено питанням роззброєппя, зміцнення міжнародної безпеки, захисту навколишнього середовища. Тим не менше, Україна не завше знаходила підтримку не лише союзного центру, а й навіть міжнародного співтовариства. Будучи державою-засновницею ООН, членом її 16 спеціалізованих організацій, Україна була позбавлена статусу спостерігача на Паризькій конференції НБСЄ, де в знак протесту український міністр вийшов зі складу об'єднаної радянської делегації. З цих самих міркувань українська делегація не брала участі в Московській конференції НБСЄ з людського розвитку в вересні 1991 р.

У науковій літературі можна доволі часто натрапити на твердження про неповноцінність зовнішньополітичної діяльності України в період між Декларацією про суверенітет та проголошенням державної незалежності, оскільки де-факто республіка залишалася в складі СРСР. Навіть у цих непростих умовах обмеженого суверенітету й обмежених можливостей, вдалося закласти фундамент майбутніх відносин з деякими принципово важливими для нашої держави країнами.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>