Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Соціалістична індустріалізація господарства в 1928-1937 рр. в умовах становлення командно-адміністративної системи. Побудова соціалістичної економіки. Погляди економістів України на проблеми соціалістичних перетворень

Економічна політика. Формування командно-адміністративної системи управління народним господарством

Реалізація завдань побудови соціалістичної економіки в 1928-1937рр. на основі індустріалізації відбувалася в умовах переходу від економічних до адміністративних методів господарювання. Економічна політика держави сформувала адміністративно-командну систему управління народним господарством. Негативно на економічний розвиток впливала ідеологія посилення класової боротьби в умовах соціалістичного будівництва.

У1929-1932 рр. проведено господарські реформи, що остаточно скасували ринкові економічні відносини і непівську модель господарювання. Реформи передбачали:

  • o управління промисловістю, розвиток госпрозрахункових відносин;
  • o обмеження товарно-грошових і розширення організаційно-розподільних відносин;
  • o перехід до централізованого директивного планування;
  • o реорганізацію кредитної системи та фінансування підприємств.

В управлінні промисловістю реалізувався галузевий принцип. У Постанові ЦК ВКП(б) "Про реорганізацію управління промисловістю" (грудень 1929 р.) проголошувалося, що головною ланкою управління є підприємство. Усі підприємства підпорядковувалися головним управлінням Вищої ради народного господарства, які виконували планово-регулювальні та оперативно-господарські функції. В 1932 р. ВРНГ було реорганізовано у народний комісаріат (наркомат) важкої промисловості. Наркомати стали основною ланкою управління. Здійснювалося їх розукрупнення і створювалися нові. У1939 р. у СРСР налічувалося 34 наркомати.

В Україні велика промисловість підпорядковувалася загальносоюзним наркоматам. Утверджувалися єдиноначальність і директивні методи керівництва. Трести втратили свої функції, перетворившись на органи технічного управління. У період першої п'ятирічки вони припинили функціонування. Різко збільшилася чисельність чиновників (за першу п'ятирічку в 16 разів), адміністрування охопило всю соціально-економічну структуру суспільства.

Господарський механізм ґрунтувався на директивному плануванні. Від поточного річного плану розвитку народного господарства було здійснено перехід до п'ятирічного - основної форми планування народного господарства. Республіканські п'ятирічні плани розробляли як складові загальносоюзних. Централізоване планування було деталізованим, охоплювало всі галузі економіки. Центральні органи встановлювали ціни, регулювали попит і пропозицію через систему державних контрактів. Методика планування ґрунтувалася на матеріальних балансах, що зумовило створення системи органів Держпостачання.

Підприємства перевели на госпрозрахунок, який мав обмежений характер. Вони не отримали ні власних оборотних коштів, ні права на участь у розподілі прибутку. Госпрозрахунок був формою обліку та контролю, методом реалізації планових завдань, виявлення резервів і здійснення режиму економії. До функцій підприємств належали облік затрат і собівартості, забезпечення рентабельності. У їх діяльності зменшилося значення прибутку. Він повністю надходив у бюджет, з якого фінансувалися капіталовкладення.

Держава перейшла до централізованого розподілу засобів виробництва та предметів споживання. Введення карткової системи в 1929 р. трактували як шлях до соціалізму. Восени 1931 р. була повністю ліквідована приватна промисловість.

Кредитна реформа 1930 р. передбачала новий порядок кредитування, розрахунків та організації оборотних коштів підприємств. Комерційній кредит перестав функціонувати. Було введено пряме банківське кредитування підприємств. Передбачалось, що відкриття підприємствами власних рахунків у банку підвищить їх оперативність. Проте практичне здійснення зазначених заходів призвело до зворотного результату. Кредитування почали здійснювати "під план", що порушувало основи госпрозрахунку. Плани постійно переглядали, тому кредит практично перетворився на необмежений. Держбанк за рахунок покупців сплачував рахунки постачальників, незалежно від якості та асортименту продукції, а також компенсував усі витрати, понесені постачальниками. Розрахунки кредитувалися без обмежень, кредит видавали і постачальнику, і покупцю.

Негативні наслідки кредитної реформи виявилися вже в 1930- 1931 рр. Надходження за реалізовану продукцію і банківські кредити нараховували на єдиний рахунок підприємства, що призвело до злиття і знеособлювання власних і оборотних коштів, втрати можливості подальшого зростання.

У 1931-1932 рр. внесли зміни у кредитну реформу з метою повернення до економічних методів управління. Підприємства мали власні та оборотні кошти, вони були головними отримувачами позик. Для цього Держбанк надавав кредит, що погашався виплатами з держбюджету протягом 1932-1938 рр. Власні та позикові засоби розмежовувалися на розрахунковому і позиковому рахунках, що відкривав банк для кожного госпрозрахункового підприємства. Як основна форма розрахунків вводився акцепт - перерахування коштів на рахунок постачальника після згоди покупця оплатити відвантажений товар. Було скасовано кредитування "під план", що фактично забезпечувало необмежене залучення кредитів.

Податкова реформа 1930р. встановила перерахування в бюджет підприємствами не менш ніж 81 % від прибутку. Замість 86 видів платежів у бюджет визначили два: податок з обороту і відрахування з прибутку. Єдина норма відрахувань прибутку в бюджет була вигідна високорентабельним галузям і не вигідна низькорентабельним. Підприємства, які спрямовували в бюджет 81 % прибутку, одержували потім з нього заплановані асигнування. Тому в 1931 р. було встановлено мінімальний загальний рівень відрахувань від прибутку в бюджет - 10 %, інший прибуток розподілявся відповідно до плану: повністю залишався в підприємства, якщо для нього були передбачені відповідні капіталовкладення, або практично повністю перераховувався в бюджет. Прибуток перестав бути стимулом виробництва. Підприємства були зацікавлені в отриманні асигнувань, що могли перевищувати прибуток. Колгоспи оподатковували за пропорційними ставками до фактично одержаного доходу. Одноосібні господарства оподатковували за спеціальною шкалою прогресивних ставок. У 1932 р. введено одноразовий додатковий податок.

Кредитно-фінансова система, що сформувалася в 1930-х роках, функціонувала без якісних змін до реформи 1965 р. Серед характерних ознак цієї системи виокремлюють: зосередження в бюджеті переважної частини прибутку; відсутність твердих критеріїв розподілу прибутку між підприємствами і бюджетом; широкі повноваження вищих інстанцій щодо перерозподілу між підвідомчими підприємствами прибутку, оборотних коштів; централізація не тільки основної маси прибутку, а й амортизації (за винятком амортизації на капітальний ремонт); визначення нормативу оборотних коштів підприємства вищими інстанціями; постійне заморожування власних оборотних коштів. В умовах державного розподілу ресурсів ціна втратила стимулювальне значення, оскільки визначалася не законами ринку, а за рішенням державних органів.

Остаточно відновилися методи позаекономічного примусу, властиві для періоду "воєнного комунізму".

Централізоване планування було основою здійснення програми побудови соціалістичної економіки

П'ятирічні державні плани розвитку стали головною формою планування економіки.

Перший п'ятирічний план охоплював 1928/1929-1932/1933 г.р. Він визначав три взаємопов'язані завдання індустріалізації народного господарства: пришвидшений розвиток важкої промисловості, подолання відставання сільського господарства та його поступову соціалістичну реорганізацію, підвищення добробуту народу. План розраховувався на перетворення СРСР в індустріально-аграрну державу.

Перша п'ятирічка була підготовлена у двох варіантах - відправному та оптимальному, котрий мав вищі показники розвитку. Планувався розвиток 50 галузей промисловості колишньої ВРНГ (60 % від усієї промисловості). Згідно з першим варіантом промислове виробництво мало збільшуватись у 2,8 разу, середньорічні темпи становити 18 %. За оптимальним планом їх збільшили до 22 %. Проте фактично перша п'ятирічка виконувалася за сумою річних планів, які щороку корегували. Другий рік п'ятирічки (1929/1930 рр.) був періодом "великого перелому", ухвалення пришвидшеного розвитку індустріалізації методом ^стрибка" ("підхльостування"). Було висунуто лозунг "П'ятирічку - за 4 роки". Темпи розвитку промисловості збільшили до 37,7 %. Початок господарського року перенесли з 1 жовтня на 1 січня, тому звітним роком був не жовтень 1933 р., а грудень 1932 р.

У сільському господарстві передбачалося до кінця п'ятирічки залучити до колгоспів 18-20 тис. селянських господарств на основі поступового кооперування. У кінці 1929 р. почалася масова суцільна колективізація сільського господарства. Розробляли державні посівні плани, які доводили до кожного району і колгоспу.

Другий п'ятирічний план на 1933-1937 рр. полягав у розвитку всіх сфер і галузей господарства: промисловості (майже 120 галузей і підгалузей), сільського господарства, транспорту, сфери обігу. Були визначені такі завдання: завершення технічної реконструкції народного господарства шляхом освоєння нової техніки та виробництва; завершення соціалістичного реформування сільського господарства та організаційно-господарське зміцнення колгоспів; піднесення рівня споживання в два-три рази на основі збільшення доходів і зменшення роздрібних цін на 35 %. Темпи розвитку промисловості встановили у розмірі 16,5 %, визначалися випереджаючі темпи розвитку галузей групи "Б", порівняно з групою "А". Формулювалося політично-соціальне завдання - остаточна ліквідація капіталістичних елементів.

Фінансування процесу індустріалізації залишалося складною проблемою.

Державний бюджет, щорічні надходження до якого становили 5 млрд руб., не міг повністю профінансувати економіку. Радянська влада використовувала адміністративні методи вирішення питання джерел індустріалізації:

  • o перекачування коштів за допомогою держави із легкої та харчової промисловостей у важку;
  • o режим економії: адміністративно стримували зростання заробітної плати; за рахунок зменшення адміністративно-управлінських витрат за 1928-1929 рр. було зекономлено лише в Україні майже 65 млрд руб.;
  • o введення додаткового податку на селянство (надподатку) шляхом постійного завищення цін на промислові товари та зменшення державних закупівельних цін на продукцію сільського господарства ("ножиці цін"). У період першої п'ятирічки вони інколи становили 1/8 від ринкових;
  • o внутрішні державні позики (норма підписки населення дорівнювала середньомісячній заробітній платі за рік);
  • o грошова емісія - випуск паперових грошей, не забезпечених золотом. У 1928-1932 рр. інфляційне покриття державних потреб СРСР становило 4 млрд руб. Грошова маса була удвічі більшою, ніж вартість продукції галузей групи "Б";
  • o розширення продажу горілки, що забезпечило надходження в бюджет у 1927 р. 500 млн руб., у 1930 р. - 2,6 млрд, а в 1934 р. - 6,8 млрд;
  • o зростання експорту нафти, лісу, хутра, хліба та іншої сировини;
  • o податкова реформа дала змогу збільшити надходження до бюджету, підтримувати нерентабельні підприємства і навіть планово-збиткові галузі;
  • o антинародна політика радянської держави: посилення державної експлуатації селянства та робітничого класу, багатьох мільйонів в'язнів ГУЛАГу. За підрахунками вчених, вони становили майже 10-15 % (за іншими даними, 20-25 %) зайнятих у матеріальному виробництві. В'язні будували канали, залізниці, нові міста і підприємства, заготовляли ліс тощо. Відбувалися тотальні репресії щодо всіх верств населення. Впроваджувалися "методи посилення трудової дисципліни". Було заборонено перехід на іншу роботу, судово переслідували за запізнення. У 1932 р. уведено паспортну систему та режим прописки, що обмежило свободу пересування громадян.

Пришвидшився процес формування індустріального технологічного способу виробництва на основі впровадження досягнень Другої НТР. Було створено національний науково-технічний потенціал. Велике машинне виробництво охопило всі галузі економіки. Понад 80 % продукції виробляли на новозбудованих і реконструйованих підприємствах, що мали сучасну техніко-технологічну базу.

Індустріальний розвиток промисловості

Для СРСР і України зокрема характерні найвищі у світі динаміка і темпи розвитку промисловості. У роки першої п'ятирічки радянська статистика оцінює динаміку промислового розвитку в 202 %, середньорічні темпи - в 19,2 %. Порівняльна динаміка валової продукція галузей групи "А" становила 273 %, групи "Б" - 156, відповідно середньорічний приріст валової продукції дорівнював 28,5 % і 11,7 % (дані по СРСР). В

Україні в окремих галузях цей показник був вищим: в електроенергетиці - 26,7 %, хлібопекарній під галузі - 55, консервній - 37,9 %. Планові завдання за загальним обсягом промислового виробництва було виконано на 93,7 %, у важкій промисловості - на 108 %. Частка промислової продукції в матеріальному виробництві збільшилася з 51,5% у 1928 р. до 70,7%у 1932 р.

У роки другої п'ятирічки, за даними офіційної статистики, в Україні темпи розвитку промисловості становили 17,4 %. Досягнуто збільшення валової продукції промисловості у 2,2 разу (220 %), 80 % якої отримано від нових і реконструйованих підприємств. Основні фонди збільшилися в 2,5 разу. Собівартість продукції була зменшена на 27 %. Порівняно з 1913 р. валова продукція промисловості збільшилася в 7,6 разу, у тому числі важкої - в 8,9 разу, виробництво предметів споживання - в 6,15 разу. Частка промислової продукції в матеріальному виробництві збільшилася до 77,4 % у 1937р. '

За підрахунками сучасних російських учених, промисловість СРСР за 1929-1937 pp. зросла лише на 117 %, у тому числі за роки першої п'ятирічки - не більш ніж 50 %, другої - на 70 %. Середньорічні темпи за період першої п'ятирічки оцінюються в 14,7-5,5 %, другої - в 14 %.

Галузева структура промисловості України набула індустріального характеру. На кінець першої п'ятирічки (1932 р.) частка галузей групи "А" у валовій продукції всієї промисловості збільшилася до 60 %; на кінець другої п'ятирічки - майже на 62 %. У Радянському Союзі частка галузей групи "А" становила в 1932 р. - 53,4 %, в 1937 р. - 57,8 %. Перше місце в загальному промисловому виробництві посіло машинобудування. Якщо у 1913 р. його частка у загальному промисловому виробництві становила лише 11,3 %, то у 1940 р. вона зросла до 36,4 %. Були створені нові галузі: тракторна, верстатобудування, азотнотукова, електротехнічна, алюмінієва, електрометалургія, трубопрокатне виробництво, маргаринова, молочна, комбікормова, хлібопекарська тощо. Динаміку галузевої структури характеризують показники табл. 3.1і.

Для промисловості України характерним був високий рівень концентрації. За даними промислового перепису, в 1938 р. працювало 11 тис. підприємств, що виробляли 92,5 % від усієї промислової продукції. У період першої п'ятирічки зводили переважно великі підприємства. Так, було введено в експлуатацію Зуївську ДРЕС, Дніпрогес, 53 шахти, 12 доменних і 24 мартенівські печі, "Запоріжсталь", "Криворіжсталь", "Азовсталь", "Дніпроспецсталь", Харківський тракторний і електромеханічний заводи, комбайновий завод

Таблиця 3.1. Динаміка галузевої структури промисловості України, %

Галузі промисловості

1913 р.

1925/1926 г.р.

1932 р.

1940 р.

Промисловість загалом

100

100

100

100

Добувна

11,3

11,0

8,4

4,5

Металургійна

19,4

12,7

11,0

10,3

Машинобудування, металообробка

11,3

11,5

28,5

36,4

Електротехнічна

0,4

1,1

2,1

2,9

Хімічна

3,1

2,8

5,9

5,5

Лісова і деревообробна

н/д

2,0

2,7

н/д

Будівельна

1,6

0,9

1,2

1,8

Легка

2,6

7,1

14,1

9,7

Харчова

43,5

44,5

19,7

17,6

Інші галузі

6,8

6,4

6,4

11,3

"Комунар" у Запоріжжі, Краматорський машинобудівний завод, Київський завод "Ленінська кузня", "Донсода", Горлівський азотно-туковий, Рубіжанський хімічний комбінати, Херсонський консервний завод, 3 трикотажні фабрики тощо. В період першої п'ятирічки в Україні спорудили 400 із 1500 новобудов СРСР. У період другої п'ятирічки будувалося 1000 підприємств із 4500 загальносоюзних. Створено систему залізничного, водного, автомобільного і авіаційного транспорту.

Важливою ланкою індустріалізації була підготовка кадрів. У промисловості України на початку 1929 р. працювало 690 тис. робітників, у 1932 р. - 1,27 млн. Приріст забезпечили вихідці з села, молодь і жінки. З метою підготовки кваліфікованих робітників налагодили масове технічне навчання без відриву від виробництва, підготовку кадрів з технічною середньою та вищою освітою.

Індустріалізація сільського господарства

Головний зміст індустріалізації сільського господарства полягав у переході до виробництва промислового типу: великого та інвестиційномісткого, масового та стандартизованого, з технікою і технологією, організацією та управлінням на основі науково-технічного прогресу.

У Радянському Союзі індустріальна перебудова сільського господарства протягом 1928-1937 р. охопила проведення комплексу реформ: земельної, організаційно-правової, техніко-технологічної, кадрового забезпечення, що відбувалися форсованими темпами в умовах жорстокого адміністративно-бюрократичного управління країною. Пришвидшили реформу хлібозаготівельні кризи 1927-

1928 рр. і 1928-1929 рр., спричинені державною економічною політикою та неврожаєм 1928 р.

В умовах державної власності на землю здійснили реформу землекористування та формування нових організаційно-правових форм господарювання, що в історії сільського господарства отримала назву колективізація. Невеликі селянські землекористування об'єднали на пайових правах у колективне землекористування, індивідуальні селянські господарства - в колективні господарства у формі колгоспів (виробничих кооперативів). Улітку 1929р. почалася масова колективізація, яка восени переросла в суцільну. Відповідно до постанови ЦК ВКЩб) від січня 1930 р. її потрібно було завершити до весни 1932 р. Так, 1 березня 1930 р. налічувалося 23 594 колгоспи, що об'єднали 3,2 млн дворів, або 64,4 % від загальної кількості. В окремих районах цей рівень досягав 90 %. Колективізацію проводили адміністративно-примусовими методами з порушенням основних принципів кооперування, насамперед добровільності, також засновували комуни з усуспільненням усього майна. Організаторами і керівниками колгоспів часто були робітники, яких призначали на посади за ідейно-політичними поглядами, але які не знали основ аграрної праці. На роботу в сільське господарство було направлено 8,5 тис. робітників.

Політика колективізації спричинила соціальну напругу. Як наслідок, аграрна політика проголосила поєднання адміністративних та економічних заходів. Улітку 1930 р. селяни почали виходити з колгоспів. Проте восени 1930 р. колгоспний рух відновився. Наприкінці першої п'ятирічки 23 270 колгоспів включали 69 % селянських дворів і 77,1 % посівної площі. За період другої п'ятирічки наприкінці 1937 р. замість 5 млн селянських господарств було створено 27 268 колгоспів, які об'єднали 96,1 % селянських дворів і 99,7 % посівної площі. Колгоспи були головним виробником сільськогосподарської продукції, їх товарність досягала 84 %. Утвердилася така форма колективних господарств, як артіль, що поєднувала усуспільнення засобів виробництва та особисте підсобне господарство. Одноосібні господарства обробляли 2,9 % посівної площі. Збереглася споживча кооперація, яка виконувала роль організатора торгівлі та громадського харчування на селі, а діяльність її повністю контролював партійно-державний апарат. Радянська влада відійшла від курсу добровільного кооперування з використанням індивідуально-сімейних форм організації праці, оскільки об'єктивна повільність цього процесу не могла забезпечити швидкі темпи індустріалізації.

Адміністративно-примусові методи колективізації поєднувалися з прямим насильством щодо заможного і частини середняцького селянства. Відбувся процес "розкуркулення" - насильницької конфіскації господарського майна селян, яких визнали куркулями згідно із спеціальними критеріями. Постанова ЦК ВКП(б) "Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації" декларувала скасування оренди землі, заборону найманої праці, конфіскацію засобів виробництва. Майно передавалося до колгоспів, куркулів та членів їх родин заарештовували, виселяли в північні та інші райони країни.

Значна увага приділялася організаційно-господарському зміцненню колгоспів, діяльність яких визначав "Статут сільськогосподарської артілі" (лютий 1935 р.). Була закріплена бригадно-ланкова форма організації праці та відрядна форма її оплати. Колгоспи отримали Державні акти на безстрокове (вічне) користування землею. Колгосп характеризували такі показники. В1936 р. у розрахунку на один колгосп посівна площа становила 746,6 га землі, поголів'я великої рогатої худоби - 62,7, свиней - 63,1, овець і кіз - 63,7 голів. У колгоспах налічувалося 55 792 тваринницькі ферми. Здійснювали підготовку механізаторів, тваринників та працівників інших професій.

Продовжувалося зміцнення державних підприємств (радгоспів), яких у 1937 р. було 865. їх земельний фонд становив 7,5 % від республіканського. На одне господарство припадало 2528 га посівних площ, 17.6 трактора, 171 корова, 563 свині. У радгоспах і МТС працювали політвідділи, які вирішували організаційно-кадрові питання.

Збільшувалися капітальні вкладення в сільське господарство. Загальне державне і колгоспне фінансування у період першої п'ятирічки становило 136,6 млн руб., з них державне - 71 %, у період другої п'ятирічки - 355 млн руб. (збільшилися в 1,8 разу), у тому числі державне зменшилося до 48 %, а колгоспів збільшилося до 52 %. На розширення основних виробничих фондів спрямовували 72 % вкладень.

Відбувалася механізація сільського господарства. Центрами машинізації та агрокультурної роботи були машинно-тракторні станції (МТС). Перша була створена, за офіційними даними, в листопаді 1929 р. в Одеському окрузі. Наприкінці першої п'ятирічки їх було 592, другої - 989. У1928-1932 рр. МТС були власністю радгоспів і збуто-постачальницької кооперації, а в період другої п'ятирічки їх перетворили на державні підприємства. В 1937 р. налічувалося 83.7 тис. тракторів і 16 720 комбайнів, було механізовано посіви зернових культур на 30 %, збирання за допомогою комбайнів - на 31 %, оранка - на 68-75 %. На одну МТС припадало 70 тракторів, 19 автомобілів і 23 комбайни. МТС обслуговували 98,8 % посівної площі колгоспів.

Вплив колективізації на підсумки сільськогосподарського виробництва оцінюється неоднозначно. У період першої п'ятирічки (1928/1929-1932 рр.) середньорічний валовий збір зерна становив 176,6 млн ц (у 1924-1928 рр. - 154*6 млн). Однак цей показник перебував лише на рівні 1909-1913 рр. Найбільший врожай зафіксовано в 1930 р. - 227,3 млн ц. Неврожайними були 1928 р. і 1932 р. Тваринництво занепало. Селяни масово знищували домашніх тварин, щоб не віддавати їх у колгоспи. У 1932 р. поголів'я коней становило 66,7 % від рівня 1928 р., великої рогатої худоби - 58,2, свиней - 37,7, овець і кіз - 20 %.

У роки другої п'ятирічки (1932-1937 рр.) врожайність зернових становила 12,5-13,1 ц/га (9-12 ц/га в 1913 р.). У середньому щорічний валовий збір зернових збільшився до 199,8 млн ц. За даними офіційної статистики, в 1937 р. валовий збір зернових був у 1,5 разу, цукрових буряків - у 3,3 разу, картоплі - у 2,5 разу більшим, ніж у 1932 р. Посівні площі збільшилися щодо 1913 р. на 109 %, в їх структурі майже втричі зросло значення технічних культур. Проте технологічний рівень залишався доіндустріальним: переважало трипілля, багатопільні сівозміни використовувала лише п'ята частина агроформувань. Поголів'я домашньої худоби збільшилося на 120-280 %, але рівень 1928 р. досягнуто не було.

Колгоспна система господарювання була створена на основі переважання адміністративно-бюрократичних методів шляхом знищення товарно-грошових відносин між містом і селом, розкуркулення та фізичного знищення значної частини селянства, зокрема заможного. Колгоспи втратили кооперативний зміст, перетворилися на різновид державного підприємства. Вони працювали за державними планами сільськогосподарського виробництва, які визначалися державними потребами, а не реальним урожаєм. Звіти складали від квартальних до п'ятиденних. Значна частина колгоспів була збитковою. Державні заготівельні ціни не змінювали з кінця 1920-х років, а державні ціни на продукти в 1930-ті роки збільшилися в 6,4 разу. Собівартість 1 ц зерна становила 3 руб., а держава закуповувала за 0,86 руб. Часто колгоспи мали здати більше, ніж виробляли. Не враховувалися втрати врожаю при збиранні, що становили майже 30 %.

Система контрактації була замінена обов'язковими і "твердими" державними поставками (фактично, за конфіскаційним принципом хлібозаготівель або продрозкладки). Державні закупівлі сільськогосподарської продукції збільшувалися. У 1933 р. зібрано 223 млн ц зерна, державні поставки становили 51,29 млн ц (23 %), у 1935 р. - відповідно 176,6 і 74,75 млн ц (43,2 %), у 1937 р. держава отримала 80,2 млн ц зерна. Було знищено стимули до праці. Колгоспників перетворили у прикріплених до землі.

Найжахливішим наслідком аграрної політики держави був голодомор 1932-1933 рр. Валовий збір зерна в 1931-1932 рр. зменшився. У першій половині 1932 р. у багатьох районах почався голод.

Проте державна заготівля зерна збільшилася. Одна з причин полягала у зростанні експорту промислового обладнання в 1932-1933 рр., коли в умовах світової економічної кризи скасовано ізоляцію СРСР. Так, у 1931 р. його обсяги становили 30 % від світового експорту машин та устаткування, в 1932 р. - майже 50 %. У 1932 р. в Україні було заготовлено зерна на 36,7 % більше, ніж у 1930 р. Надзвичайна комісія шляхом репресивних заходів вилучила все зерно, в тому числі з насіннєвого, страхового і фуражного фондів. Узимку 1932- 1933 рр. у селах України був масовий голод. Загинули мільйони українських селян.

Рівень життя населення

Відбулися позитивні зрушення у матеріальному становищі трудящих. Згідно з даними офіційної статистики, за 1928-1937 рр. національний дохід збільшився в 3,5 разу порівняно з 1913 р. Загальний фонд споживання становив 3/4 від національного доходу. Було ліквідовано безробіття. В 1927 р. для фабрично-заводських робітників, а в період другої п'ятирічки - для всіх працюючих було встановлено 7-годинний робочий день. Середня заробітна плата в розрахунку на одного працюючого збільшилася за 1928-1932 рр. на 60 % і становила 1385 руб., а в 1937 р. - 2850 руб.

За підрахунками сучасних російських учених, відбулося реальне зменшення частки фонду споживання в національному доході в 1927 р. до 55-50 %. Збільшення зарплати було номінальним. У період першої п'ятирічки темпи зростання продуктивності праці не відповідали плановим, чисельність робітників і службовців збільшилася в 1,5 разу вище від планової, внаслідок чого фонд зарплати збільшився в 4 рази. Проте інфляція порушила стійкість карбованця. Розрив між грошовою масою і товарним забезпеченням зумовив гострий товарний голод, що призвів до карткової системи розподілу в 1928-1934 рр. Протягом 1928-1940 рр. ціни збільшилися в 6- 7 разів. Темпи зростання заробітної плати були значно нижчими. Наприкінці 1930-х років робітники могли оплатити приблизно таку кількість товарів, що й наприкінці 1920-х.

Праця колгоспників оплачувалася у трудоднях. Підсумки роботи оцінювалися за кількістю відпрацьованих днів у році. За 1 трудодень колгоспник отримував 0,5-1 руб. грішми і 2-3 кг зерна. Головним джерелом їх існування було особисте присадибне господарство, доходи від якого перевищували оплату за трудоднями приблизно на 20-30%.

У 1935 р. карткова система була скасована, встановлено єдині ціни на продовольчі товари. Ліквідували заборону базарної торгівлі, розширили можливості для присадибного господарства колгоспників. Держава сприяла політиці самозабезпечення, коли здійснювалася самозаготівля продуктів, підприємства укладали договори з колгоспами, заводили власні городи, свинарники, молочні ферми, їдальні. Робітників залучали на сільгоспроботи.

Житлове будівництво розвивалося повільно. За 1928-1937 рр. чисельність населення міст збільшилася удвічі. Внаслідок цього величина корисної площі на міського жителя зменшилася в 1,5 разу, порівняно із серединою 1920-х років.

Підсумки перехідного періоду від ринкової до соціалістичної економіки (1917-1937)

Протягом 1917-1937рр. завершився перехідний період від ринкової економіки до соціалістичної. Було побудовано радянську соціалістичну економіку - економічну систему державного соціалізму на основі державної власності та одержавлення виробництва, розподілу, обміну і споживання з командно-адміністративними методами управління народним господарством. У 1937 р. частка державної власності у промисловості становила 91,7 %, кооперативної - 8,3 %. У сільському господарстві співіснували державна і колгоспно-кооперативна форми власності.

Україна перетворилася на індустріально-аграрну країну. В сукупному валовому продукті промисловості та сільського господарства промисловість посіла провідне місце, її частка становила 77,4 % у 1937 р. (78,6 % - у СРСР). Промисловість мала індустріальний характер. Зменшилося значення добувної та металургійної галузей, збільшилося виробництво машинобудування у 2,5 раза, електротехнічної галузі - в 7,5 разу, хімічної - втричі. Радянський Союз здобув техніко-економічну незалежність, виробляв практично всі види промислового устаткування, вийшов на перше місце в Європі і друге у світі за обсягом виробництва промислової продукції в 1936 р.

Докорінно змінилася соціальна структура України. В 1937 р. робітники і службовці становили 45,7 %, колгоспне селянство і кооперовані кустарі - 48,8 %, селяни-одноосібники - 5,5 %.

Частка України в народному господарстві СРСР становила, у валовій продукції промисловості - 18,2 %, зокрема у виробництві електроенергії - 26,1, у видобутку вугілля - 53,9, залізної руди - 59,2, у виробництві чавуну - 60,7, сталі - 47,8, цукру-піску - 73,9, шкіряного взуття - 17, озимої пшениці - 42 %.

Були вироблені організаційні основи зростання економічної самодіяльності працівників, що набула змісту соціалістичного змагання. Загальне керівництво здійснювала компартія, а безпосередніми організаторами були профспілки. До головних форм соцзмагання належали: стаханівський рух, ударництво, зустрічні плани. За виконання п'ятирічних планів змагалися заводи, міста, районні республіки.

Індустріалізація зміцнила партійно-державне керівництво республікою. Перемогли принципи адміністративно-командної системи управління господарством, економічного та політичного насильства.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші