Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Вікова психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Теорії старіння і старості

Існує велика кількість підходів до вивчення старості. Дуже важливо зрозуміти суть базового уявлення, яке лежить в основі того чи іншого підходу, оскільки специфіка осмислення даного феномену визначає спектр теоретичних питань і шляхи вирішення численних практичних проблем.

Старість як біологічна проблема

Старість як базова біологічна властивість всіх живих організмів розглядається в теоріях програмованого і не програмованого старіння, в теоріях "клітинних відходів", старіння імунної системи, цитологічній теорії. В кожній з цих теорій обґрунтовується своя модель механізму старіння організму. В рамках біологічного підходу розглядається теорія основоположника вітчизняної геронтології О.О.Богомольця, який стверджував, що основним чинником старіння є порушення гармонії фізіологічних процесів, а також теорія старіння як інтоксикації І.І.Мечникова.

Геронтолог В.В.Фролькіс визначає старість як період скорочення адаптивних можливостей організму. Аналізуючи фундаментальні механізми старіння, автор не тільки констатує факт зниження адаптивних можливостей організму, але й показує тенденції саморегуляції, які протидіють процесам руйнування і спрямовані на стабілізацію життєдіяльності та збільшення тривалості життя. Поняття "антистаріння", або вітаукт (від лат. віта - життя, ауктум - продовжувати) є важливим аспектом запропонованої ним адаптаційно-регуляторної теорії старіння.

Підхід, в основі якого лежить уявлення про старіння як процес, запрограмований еволюцією та включений у генетичний код (програмоване старіння)^ а також підхід, згідно з яким пошкодження клітин не детермінується генетично, а відбувається внаслідок збоїв (непрограмоване старіння), мають спільний біологічний характер пояснення причин інволюції в старості. Варто зазначити, що залежно від запропонованого механізму старіння (в рамках біологічного підходу), автори вибудовують систему прогнозування майбутнього стану організму, заходів профілактики негативних наслідків, однак, роль психологічного чинника для збільшення тривалості людського життя при цьому не враховується.

Старість як соціальна проблема

В теорії звільнення "виходу з гри" старіння описується як неодмінний процес послідовного руйнування соціальних зв'язків.

Даний процес включає зміни мотивації, концентрацію власного внутрішнього світу і зниження рівня комунікацій.

Об'єктивними його проявами є втрата соціальних ролей, погіршення стану здоров'я, зниження прибутків, а також втрата близьких людей. Руйнування соціальних зв'язків кожен індивід суб'єктивно переживає як звуження спектру інтересів, зосередженість на собі, усвідомлення власної непотрібності.

Суть теорії полягає в тому, що визначений процес руйнування - біологічно і психологічно обумовлений та невідворотний. Розрив між особистістю та суспільством відбувається після виходу на пенсію, спочатку літня людина підтримує старі зв'язки, цікавиться тим, що відбувається на роботі. З часом ці зв'язки стають "неорганічними" і поступово перериваються. Кількість інформації, яку отримує людина, зменшується, знижується активність, у зв'язку з чим прискорюється процес старіння.

Головним аспектом теорії активності є прямий зв'язок між рівнем активності особистості та задоволеністю життям. Згідно з даною теорією, літні люди повинні залучатися до суспільного життя, що суттєво підвищить позитивні прояви емоційної сфери. Концепція неперервного життєвого шляху трактує старість як процес боротьби за збереження звичного стилю життя.

Старість як когнітивна проблема

В основі цього підходу лежить, так звана "модель дефіциту", - процес втрати чи зниження емоційних та інтелектуальних здібностей. Теорія інгібіції (стримування) стверджує, що старі люди стають менш вмілими, у зв'язку із ускладненнями сприйняття зовнішньої інформації, і тому вони концентруються на виконанні більш простих завдань. Згідно з теорією "невикористання", інтелектуальні здібності в похилому віці погіршуються внаслідок недостатнього їх використання в процесі діяльності.

Інший варіант когнітивної теорії, пов'язаний з персональними аспектами старіння. Йдеться про основні способи інтерпретації власних вікових змін людьми похилого віку. При цьому головне значення мають три сфери: особисті переживання (погіршення самопочуття, зменшення фізичної привабливості), особливості соціального статусу (активне залучення, інтеграція чи ізоляція), а також усвідомлення скінченності власного буття.

Комплексні теорії старіння

Процес старіння є надзвичайно багатогранним та включає біологічні, соціальні та психологічні складові, які тісно пов'язані між собою. Дж.Тернер та Д.Хелмс виокремлюють три взаємопов'язані та взаємозалежні процеси старості:

  • o психологічне старіння - особливості усвідомлення та ставлення індивіда до процесу свого старіння, при порівнянні його зі старінням інших людей;
  • o біологічне старіння - біологічні зміни організму (інволюція);
  • o соціальне старіння - особливості виконання соціальних ролей, зв'язок старіння з суспільством.

В теоретичній моделі П.Балтеса підкреслюється, що процес розвитку детермінований складною взаємодією низки чинників: зовнішнього (соціального середовища), внутрішнього (біологічного) і синтезом біологічного та соціального. Ці чинники задають три напрямки розвитку: нормативний віковий, нормативний історичний і ненормативний розвиток життя. Нормативний віковий розвиток пов'язаний з послідовним переходом від одного вікового етапу до іншого, в біологічному (початок пубертатного періоду чи менопаузи) і соціальному аспекті старіння (вплив виходу на пенсію на поведінку). Нормативний історичний розвиток відбувається в контексті тих глобальних соціально-історичних подій, які переживають представники цілого покоління. Ненормативний розвиток життя обумовлюється впливом подій, які є унікальними в житті конкретного індивіда (зіграти головну роль в фільмі, отримати Нобелевську премію тощо).

На думку автора, ступінь впливу даних чинників відрізняється в різні вікові періоди. В похилому віці найбільший вплив мають нормативні вікові чинники, окрім того, важливо враховувати особливості ненормативних особистих подій. Модель П.Балтеса дає можливість виокремити типові моменти розвитку різних людей, спільні для конкретних поколінь і специфічні в житті окремого індивіда.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші