Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Державні і загальні права власності

На перший погляд державні права власності в умовах демократії аналогічні правам власності в корпораціях з великою кількістю дрібних акціонерів, тому можна говорити про забезпечення отримання подібних результатів. Таке порівняння правомірне, якщо вплив кожного громадянина, який має право голосу, на результат голосування був би пропорційним його частці в сукупному багатстві суспільства і, крім того, якби кожна людина могла б перевести своє багатство під юрисдикцію інших урядів подібно тому, як вона здійснює вибір між різними корпораціями. Припустимо, що кожен індивід може купувати і продавати землю (актив, на який припадає основна частина вартості державної власності в кожній країні), що перебуває під юрисдикцією різних урядів, і брати участь у голосуванні відповідно до своєї частки землі. У цьому випадку результати режиму державної власності були б подібними до наслідків режиму приватної власності, проте це ілюзія. Природа державних, суспільних або комунальних прав власності, безсумнівно, залежить від типу державного управління. Оскільки дефініції таких типів прав власності не зрозумілі та не чіткі, намагання формально аналізувати наслідки розподілу ресурсів і поведінки в умовах кожного з них має свої особливості та не дає змоги систематизувати їх.

Приватні права власності на всі ресурси не завжди є чинником їх ефективного використання, наприклад, повітря, вода, електромагнітні хвилі, шуми та ін. Значна частина українців має дачні приватизовані ділянки, під якими є ґрунтові води, що протікають далі під земельними ділянками інших людей. Звуки і світло з однієї ділянки землі проникають на сусідні. Стосовно таких випадків виробляють інші форми контролю, наприклад, політичні та громадські групові рішення і дії. Досвід України показує, що іноді ці форми використовують з ідеологічною чи політичною метою, навіть там, де приватні права власності вже діють.

Разом із тим, коли такі форми контролю гарантують кожному індивіду вільний, безкоштовний і рівний доступ до використання цього ресурсу, виникає проблема його інтенсивного використання. Останнє означає, що величина додаткових витрат перевищить сукупний приріст цінності. Тобто максимізація цінності суспільного продукту не досягається. Це зумовлено тим, що для кожного користувача ресурсами його граничний продукт розміщений нижче середнього, тоді як користувач орієнтується саме на величину середнього доходу. Отже, використання продовжується доти, доки середній продукт не скорочується до рівня граничних витрат. Як наслідок, граничний продукт нижче граничних витрат — явище, що спостерігається у вигляді перевантаження суспільних шосейних доріг або громадських місць відпочинку чи стану наявності риби у зонах вільного рибальства. Класичний принцип "комунальної власності", в якому йдеться про те, що плоди у громадському садку ніколи не дозрівають, є крайнім прикладом твердження, що права власності, відмінні від приватних, порушують відповідність використання ресурсів їх виявленій ринковій цінності.

Хоча якщо комунальні права власності передбачають, що фактичні користувачі можуть блокувати іншим користувачам доступ до ресурсів, використання ресурсів буде недостатнім, оскільки фактичні користувачі максимізують середній, а не граничний дохід від наявних у їх розпорядженні ресурсів. У результаті цього зменшується чисельність користувачів. Хоча розширення кола користувачів або способів використання ресурсу призвело б до зниження середнього продукту для фактичних користувачів, а потім зменшило б інтенсивність використання ними таких ресурсів, приріст цінності продукту (або додаткового використання ресурсу) для всієї групи перевищить додаткові витрати. Наприклад, державні коледжі з низькою платою за навчання, які практикують обмеження на прийом абітурієнтів з метою максимізації їх якості навчання, тобто середнього продукту в розрахунку на студента. Подібна практика характерна для профспілок (наприклад, профспілка водіїв вантажівок).

Помилковість висновку, зумовленого аналогією з надзвичайним виловом риби в озері, право власності на яке не встановлено, полягає у ствердженні того, що незалежні продавці, які мають вільний доступ до покупців, часто для їх залучення здійснюють надзвичайну диференціацію продукту і рекламу, причому інші продавці мають приховані витрати такої практики. Якщо, наприклад, деякі споживачі шоколадок фірми А починають купувати шоколад фірми В, втрати першої дорівнюють не зниженню вартості продажу, а зменшенню цінності ресурсів, специфічних для цієї фірми. Ресурси загального характеру можна вилучити з виробництва шоколаду фірми А і спрямувати в іншу сферу використання без будь-яких втрат для суспільства. Проте вартість ресурсів, специфічних для фірми А, знижується тією мірою, якою шоколад фірми Б стає ліпшим або дешевшим за шоколад фірми А. Втрати першої фірми менші, ніж сума приросту власного доходу другої фірми і трансферту добробуту на користь споживачів за рахунок зниження цін або підвищення якості шоколаду. Втрати фірми А пов'язані не з діями фірми Б, а з неправильним прогнозуванням висхідної цінності інвестицій. Припускають, що виконання помилкових прогнозів не потрібно підстраховувати шляхом заборони на появу в майбутньому непередбачених поліпшень. Цей випадок відрізняється від випадку з надмірним виловом риби, оскільки споживачі на відміну від риби володіють правами власності на свої гроші та куплений товар. Якби кожна риба належала конкретному власникові, ніхто не міг би виловлювати її, не сплативши відповідної суми, отже, інтенсивного вилову не було б. Наявність єдиного власника всієї риби не є обов'язковою, досить того, щоб кожна риба (або кожен покупець) перебувала у власності того, хто може відмовитись від покупки. (Зрозуміло, якщо на саме озеро не встановлені права власності, на його поверхні може розміщуватися багато риболовецьких суден, кожне з яких здійснюватиме промисел на маленькій площі. Така ситуація спостерігалася б навіть у тому разі, якби були встановлені права власності на рибу.)

Розглянутий приклад з виробником шоколаду відрізняється від випадку з інтенсивним виловом риби тим, що споживачі володіють правами, які можуть бути об'єктом торгівлі. Оскільки немає потреби у придбанні прав на вилов риби, інтенсивний вилов не дорівнює значній чисельності покупців, якщо вони мають права на те, що намагаються отримати продавці. Тобто аналогія між рибою і покупцями була б коректною, якби продавці одночасно конкурували і за встановлення прав власності на покупців, і за володіння цими правами. Пов'язану зі значними витратами конкуренцію за встановлення прав можна ліквідувати шляхом простого закріплення за покупцями прав власності на самих себе. Наведені приклади спробуємо наблизити до реального життя, замінивши в них слова "риба" на "люди", а "поверхню озера" на "вулиці", якими їздять таксисти у пошуках клієнтів. Надлишкові витрати виникали б у разі конкуренції за цінні ресурси, що не перебувають у чиїйсь власності (у цьому прикладі такими ресурсами є вулиці).

Спільні права власності

Формування і функціонування спільних форм організацій полягає у тому, щоб підтримувати максимальний середній рівень доходу в розрахунку на члена групи або гарантувати кожному старожилу групи приріст доходу за збільшення чисельності групи.

Члени спільної організації можуть передати свою частку іншим лише за умови отримання згоди на це з боку решти власників або їх повноважних представників. Прикладами відповідних організацій є братства і клуби. їх діяльність, як правило, не можна ефективно організувати на тих самих принципах, що і діяльність ресторанів, оздоровчих центрів і спортивних залів, а їх послуги не продаються на ринку так само, як послуги зазначених організацій. Специфічними для групи ресурсами є власне її члени, які взаємодіють один з одним і створюють суспільну корисність. Двоякий вплив на останню для кожного старожила групи сприяє збільшенню і чисельності її членів: за рахунок факторів особистої сумісності та "перевантаження".

Незалежний зовнішній власник, який заінтересований у максимальній цінності організації, але не у максимальному середньому доході кожного її члена, може створювати загрозу збільшення групи шляхом додаткового продажу членських прав, що дасть змогу підвищити сукупну суспільну цінність організації внаслідок збільшення чисельності членів, водночас знижуючи середній дохід кожного зі старожилів. Це приклад проаналізованої вище різниці між максимізацією середньої віддачі на вкладені ресурси і максимізацією сукупного доходу шляхом залучення нових членів групи, присутність яких, хоча і може підвищити їх власний добробут порівняно із ситуацією, коли вони не були її членами, проте зменшує доходи попередніх її членів. Окрім того, можливості нових членів групи компенсувати попереднім її членам зниження індивідуальної (середньої) цінності обмежуються, якщо внески, пов'язані з членством у групі, передають зовнішньому власникові клубу.

Якщо грошова компенсація, виплачена зовнішньому власникові у вигляді вступного внеску, перевищує скорочення рівня корисності для окремих членів групи і групи загалом, то вступ до неї нових членів буде дозволено і власник виграє, проте сукупний обсяг квазірент суб'єктів, які ґрунтуються на особистих відносинах уже наявних членів групи, зменшиться. (Донині в економічній літературі не пояснено, за винятком вказівки на особливості режиму оподаткування, той факт, чому спільні форми організації використовують у позикозберігальних і страхових фірмах.)

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші