Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Теорія і методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Особливості роботи соціального педагога з неформальними групами та об'єднаннями

Соціально-педагогічна співпраця з неформальними молодіжними групами та об'єднаннями надзвичайно важлива, але й дуже складна. Можливості соціально-педагогічного впливу на більшість неформальних груп мінімальні, а наслідки його важко передбачити.

Роботу з групами різної спрямованості можна реалізовувати в таких напрямах (М. Шакурова):

  • 1) використання потенціалу існуючих просоціальних груп із метою розв'язання завдань педагогізації соціального середовища, створення опосередкованих умов розвитку, реабілітації чи корекції конкретної особистості; надання просоціальним групам необхідної підтримки;
  • 2) ініціювання створення груп соціальної спрямованості; включення їх у систему соціально-педагогічної діяльності закладу, мікросоціуму;
  • 3) спільна робота з організаторами дитячого руху для переорієнтації асоціальних груп у просоціальні;
  • 4) спільна діяльність із психологом, батьками, педагогами для виведення неповнолітніх із груп асоціальної спрямованості, переорієнтація їхніх установок і поведінки.

У роботі соціального педагога переважають напрями діяльності, пов'язані з переорієнтацією асоціальних груп чи деяких їх членів у просоціальні. Механізмами переорієнтації є дезорганізація - процес, спрямований на руйнування структури групи (зв'язків між членами, дисципліни, узгодженості), і реорганізація, що полягає не тільки в перебудові структури, а й зміні спрямованості. Зміст роботи соціального педагога полягає у виявленні авторитетних осіб у групі, вивченні їхніх інтересів, соціальних ролей, постійному контролі за їхньою поведінкою і залученні до громадсько корисних видів діяльності, проведенні роботи з лідерами груп, спонуканні їх змінити погляди, позиції, поведінку і виховній роботі з членами групи з метою відриву їх від лідера, нейтралізації його впливу та зниження авторитету.

Реорганізувати всі асоціальні групи у просоціальні нереально, тому доводиться їх руйнувати за допомогою таких прийомів:

  • - організування соціально корисної діяльності групи, спрямованої на висунення певних членів групи як нових лідерів;
  • - організування ситуацій, які сприятимуть закріпленню за новим лідером провідних офіційних ролей;
  • - залучення групи до цікавих, захопливих справ (участь у змаганнях, виїзд до табору та ін.);
  • - штучне створення суперечностей між лідером і членами групи;
  • - залучення лідерів неформальних груп до участі в організуванні суспільно корисної діяльності.

У взаємодії з неформальними молодіжними об'єднаннями виокремлюють такі її стратегії, методи та прийоми (М. Сінягіна):

  • 1. Стратегія заборони і репресій. У ній найповніше виявляється конфлікт поколінь, що часто призводить до ще більшого згуртування та активізації неформальної групи чи об'єднання. Однак щодо антисоціальних груп її необхідно застосовувати через використання таких "репресивних" методів:
    • - руйнування (дезорганізація внутрішньої структури групи і механізмів управління груповою діяльністю);
    • - відокремлення (фізичне роз'єднання групи, що не дає змоги їй збиратися і скоювати злочини). Воно полягає в: переведенні до іншого навчального закладу; направленні кількох членів групи до спеціалізованого табору праці і відпочинку, археологічної експедиції; переїзду певних членів групи до іншого населеного пункту; направленні активу групи до спецшколи; залученні учасників групи до спортивної секції чи іншого формального об'єднання. Необхідно зважати на такі обставини: відокремлення має бути достатньо тривалим, але не абсолютним, бо часто це ще більше згуртовує групу.
  • 2. Стратегія переорієнтації (ресоціалізації) з антисоціальної та криміногенної спрямованості. Методи роботи з лідерами такої групи полягають в ізоляції, дискредитації (компрометації), нейтралізації, висуненні альтернативних лідерів, методі "вибуху".
  • 3. Стратегія профілактики. Вона полягає у спрямуванні зусиль на викорінення причин та умов, що призводять до виникнення асоціальних груп. Важливим напрямом цієї стратегії є надання альтернативи, тобто створення соціально-педагогічних умов для задоволення потреб (реалізації мотивів), які підштовхують підлітка до неформальної групи, у соціально-сприйнятливій (соціально-позитивній формі): залучення підлітка до продуктивних, творчих видів діяльності, використання механізму "гедоністичного ризику", розширення сфери дозвільної діяльності, створення просоціальних груп і об'єднань підлітків та молоді (громадських організацій).
  • 4. Стратегія моральної паніки. Це радше спосіб реагування суспільства, який теж може бути спланованим, продуманим і масштабним. Ініціатором стратегії стають ЗМІ. Ризик полягає у своєрідній рекламі певної асоціальної групи і, як наслідок, збільшенні її популярності, активності і чисельності.
  • 5. Стратегія розуміння і діалогу. Вона передбачає розуміння і сприйняття молодіжної культури; перехід від розуміння як інтерпретації до розуміння як комунікації, діалогу.

Розроблена також методика надання соціально-педагогічної допомоги представникам неформальних молодіжних груп та об'єднань (М. Сенченко). Така допомога старшокласникам - представникам неофіційних юнацьких субкультур - перебуває на межі стихійної, відносно керованої і соціально контрольованої соціалізації і хоча б часткового прагнення до свідомої самозміни людини. Вона передбачає діалектичний компроміс за дотримання таких умов:

  • - безумовне сприйняття вихованця, незважаючи на погляди, які він поділяє, інформування його про можливі соціальні санкції;
  • - вибудовування діалогу між культурою і субкультурою, пред'явлення загальноприйнятих зразків;
  • - спрямування діалогу від суб'єктивних поглядів школяра до соціокультурних ідей.

На основі ідей педагогічної герменевтики (І. Демакова) можна сформулювати ще одну умову соціально-педагогічної допомоги представникам неформальних груп - це формування адекватного іміджу педагога, який допомагає юнацькій субкультурі, оволодіння ним референтною для старшокласників діяльністю.

Зовнішній вигляд педагога має відповідати основним тенденціям моди, щоб викликати прихильність учнів, проте елементи одягу не повинні втілювати належність до тієї чи тієї субкультури. Важливими складовими іміджу є здатність словом і діями викликати довіру до себе, володіння навичками т. зв. стилізованої комунікації - використання адекватних для молодіжної субкультури способів передачі інформації, отримання відповідей, налагодження стосунків, обміну думками. Стиль поведінки педагога не може суперечити основній меті надання соціально-педагогічної допомоги, він має викликати відчуття безпеки, віру у свою порядність і компетентність.

Ефективності соціально-педагогічної допомоги сприяє володіння педагогом видом занять, значущим для представників юнацької субкультури (гра на гітарі, певний вид спорту, брейк-данс, графіті, рольові ігри та ін.), чи суміжними з субкультурними видами діяльності, наприклад: акробатичний рок-н-рол, художня гімнастика, спортивна аеробіка, дизайн тощо.

Необхідною умовою успішності соціально-педагогічної допомоги є конструктивний діалог між педагогом і представниками неофіційних юнацьких субкультур, що передбачає:

  • - наявність угоди як культурного механізму, що регулює стосунки між педагогом і старшокласником;
  • - побудову спілкування на безумовному сприйнятті вихованця, незважаючи на ідеї, які він підтримує і пропагує;
  • - консультування вихованця про можливості соціального середовища, установ у розв'язанні проблем соціалізації;
  • - емоційна підтримка принципу свободи вибору;
  • - оснащення вихованців засобами саморозуміння.

Ефективним засобом соціально-педагогічної допомоги представникам юнацьких субкультур є створення клубного співтовариства на основі цих практик, що сприятиме розкриттю, схваленню вихованцем себе, оволодінню різними варіантами самовираження в соціально прийнятних формах, освоєнню способів розв'язання комунікативних завдань (зокрема, конструктивного діалогу з дорослими, представниками інших субкультур).

Організувати експериментування і самовираження у сфері юнацького неформалізму можна за допомогою конструювання своєрідних "карнавальних" майданчиків, де у процесі забав, ігор, конкурсів учасники можуть змінювати свій зовнішній вигляд, приміряти атрибути представників різних неформальних груп. Атмосфера розкутості забезпечується захистом школярів від санкцій з боку суб'єктів соціального виховання і агентів субкультур. Для повноцінного експериментування, самовираження вихованців педагог повинен приймати стилістику субкультури як модель їх самореалізації.

Методика надання соціально-педагогічної допомоги старшокласникам - представникам юнацьких субкультур - передбачає поєднання групової та індивідуальної форм роботи. Так, організувати експериментування вихованців у способах самовираження можна лише в груповій роботі, обговорення смислу значень, текстів субкультур найефективніше здійснюється в колективі. Водночас ситуація кожного старшокласника особлива, вимагає конфіденційності обговорення, що можливе лише в межах індивідуальної роботи педагога з вихованцем.

Соціально-педагогічна допомога у груповій роботі реалізується через педагогічні завдання, спрямовані на:

  • - створення в групі позитивного емоційного клімату;
  • - отримання підлітком досвіду конструктивної взаємодії з оточенням;
  • - розширення знань про способи і варіанти вираження, представлення себе іншим;
  • - набуття досвіду самовираження у цій групі;
  • - освоєння способів обговорення, осмислення і розуміння значень символів і знаків, властивих різним субкультурам, усвідомлення своїх індивідуальних особливостей.

В індивідуальній роботі соціально-педагогічна допомога передбачає сприяння вихованцю в самовизначенні, посередництво в конфліктах із дорослими й однолітками, сприяння у вияві ініціативи і самостійної діяльності, спрямованої на гармонізацію взаємин із дорослими й однолітками. Індивідуальну роботу з вихованцем здійснюють у такій послідовності: встановлення контакту між педагогом і вихованцем; пошук і з'ясування спільних інтересів, намірів кожного учасника діалогу, укладення угоди про взаємодію з метою подолання індивідуальної проблеми вихованця; розроблення відповідного плану дій; його реалізація, аналіз і корекція діяльності; рефлексія змін, що відбулися; визначення наслідків і перспектив розвитку індивідуальної ситуації дитини. Після реалізації угоди можливий перехід до нової домовленості і наступного етапу роботи за спільним бажанням вихованця і педагога.

Отже, соціально-педагогічна допомога забезпечить розв'язання проблем соціалізації представників неофіційних юнацьких субкультур, якщо: педагог володіє референтним для вихованців видом діяльності; його імідж адекватний юнацькій субкультурі; член субкультури бере участь у клубному співтоваристві, створеному на основі юнацьких субкультурних практик; взаємодія педагога і старшокласника є конструктивним діалогом.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші