Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія українського літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Міфологічна методологія і теорія наслідування

"Народницьке" літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи

До цього часу панівним було уявлення, що схожі мотиви, сюжети, герої з'явилися в різних пам'ятках фольклору ще в доісторичний час як наслідок однаковості розвитку людства, але в 50-х роках XIX ст. німецький дослідник Т. Бенфей своїми спостереженнями спробував довести, що вирішальну роль у цьому відіграли впливи, котрі стали можливими з виникненням письма уже в історичну епоху. Як би там не було, але факт подібності в літературах був незаперечним, і він потребував осмислення. Цим і зайнялися особливо активно історики літератури ще в романтичний період (ми згадували про порівняльні студії М. Костомарова та ін.), а в епоху реалізму дослідники почали акцентувати, що порівняльний метод є найбільш об'єктивним, якщо треба з'ясувати і проблему оригінальності кожної літератури, і таке явище, як світова література. Ізольоване вивчення кожної літератури завжди буде неповним і неповноцінним. Один із класиків порівняльного літературознавства в Росії О. Веселовський наголошував, що епос кожного історичного народу є епосом міжнародним. Розвиваючи цю думку, В. Перетц говорив, що література кожного історичного народу є літературою міжнародною. "Не знаючи середньовічної грецької літератури, ми можемо неправильно витлумачити значення давньоруської літератури; не знаючи польської і латинської літератур XVI і XVII ст., ми будемо помилятися в оцінці явищ української літератури XVII ст.; без порівняльного вивчення стилю бароко, італійського "маринізму", іспанського "гонгоризму", англійського "евфуїзму", французького "стіле преціеукс" і німецького "бомбасту" ми можемо думати, що ці стилі є чимось особливим і відмінним, тоді як це — повторення по суті одного й того ж, перенесення однієї і тієї ж "моди" в різні літератури і мови"9.

У російському літературознавстві канон порівняльних досліджень встановили Федір Буслаєв (1818—1897) і Олександр Веселовський (1838—1906). Буслаєв свої студії будував переважно на фольклорно-міфологічному матеріалі ("Исторические очерки русской народной словесности и искусства", 1861), а Веселовський через фольклор вийшов на порівняльне вивчення майже всіх європейських професійних літератур. Водночас він є творцем російської теорії історичної поетики. Головні праці його — "О методе и задачах истории литературы как науки" (1870), "Славянские сказания..." (1872), "Южнорусские былины" (1881), "Разыскания в области русского духовного стиха" (1889) та ін. Свою порівняльну теорію він будував не лише на зовнішніх подібностях літературних явищ чи на механічних впливах "сусідніх" літератур, а насамперед на "внутрішній готовності" тієї чи тієї літератури відгукнутися на певний вплив. Ідеться про обґрунтовану О. Веселовським теорію "зустрічних течій", яка передбачає і психологічний, і естетичний рівень літературної творчості. Порівняльний метод дав змогу О. Веселовсько-му по-новому розкрити проблему походження поезії та її родів, намітити еволюцію основних елементів поетичного стилю і сюжетності, висунути протилежне кантівському розуміння ролі особи в історико-літературному процесі та ін. Суттєвими також були аргументи О. Веселовського на користь того" що так звані "русские былины" мають усе-таки староукраїнський корінь і залишилися вони в Україні тільки у вигляді частин, розкладених на прислів'я, загадки, казки тощо.

Сучасником 0. Веселовського був Олександр Котляревський (1837—1881), який народився на Полтавщині, працював у російських школах та вузах і на все життя зберіг, як писав О. Пипін, "малорусское сочувствие". Він узяв участь у полеміці з теорією Погодіна-Соболевського про походження української мови, співробітничав в українському журналі "Основа", досліджував слов'янську міфологію, зробив значний внесок у порівняльне вивчення фольклорної та професійної творчості різних народів. Питаннями мови О. Котляревський займався тому, що мова, як він наголошував, є тим ембріоном, з якого виростає наука про поезію і літературу загалом. На думку О. Котляревського, для історика літератури головним завданням є дослідження кожного літературного факту, з'ясування в ньому ступеня народності й студіювання історичного процесу в його поступовому розвитку та зв'язку між його етапами. Літературний твір є не історичною пам'яткою, а власне літературною; в ній має значення не історичний факт, а душевне осмислення і сприйняття його автором, відлуння в ній душевних станів народу. Порівняльне вивчення історії літератури є продуктивним тому, що в далекому минулому в усіх народів було єдине творче джерело, а з розвитком цивілізації з цього джерела вийшли різні літератури, котрі були дзеркалом душі кожного окремого народу. Порівняння їх дасть змогу з'ясувати природу індивідуального й окремого, власного й загального в літературній творчості, а також простежити рух форм та ідей, якими збагачувала світове письменство кожна національна література.

Головна праця О. Котляревського — "О погребальных обычаях языческих славян" (1868). Крім того, він автор численних рецензій, оглядів, статей, які в 90-х роках видані чотиритомником у Санкт-Петербурзі. В Київському університеті О. Котляревський працював протягом 1875— 1881 pp. Критичний огляд української літератури опублікував в "Основі" під псевдонімом Скубент Чуприна.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси