Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЗАХІДНА УКРАЇНА В ПЕРІОД МІЖ РОСІЙСЬКОЮ РЕВОЛЮЦІЄЮ І ПЕРШОЮ СВІТОВОЮ ВІЙНОЮ

Становище селянства Галичини. Перед Першою світовою війною найбільших національно-політичних успіхів досягла Галичина. Як відомо, Галичина в цей час була в складі Австро-Угорської імперії, яка утворилася в 1867р. Під її владою знаходилися всі західноукраїнські землі з населенням понад 6,5 млн. душ. (Вся ж Україна мала населення понад 24 млн. душ.) В Галичині панували польські і австрійські феодали, в Закарпатті — угорські, а в Буковині — румунські. Разом з іноземцями трудящих нещадно експлуатували й місцеві феодали та буржуазія.

Зростання капіталістичних відносин у цих задавлених колоніальним гнітом землях призводило до ще більшого розшарування і зубожіння селянства. Якщо феодали намагалися насильно захопити собі якомога більше селянських земель, то іноземна й місцева буржуазія їх скуповували. Внаслідок цього на західноукраїнських землях створився справжній "земельний голод". Боротьба за землю стає боротьбою за життєві інтереси. Трагедія селян, жахливість і безвихідь їх становища штовхали людей на злочин. Саме про це і повість Ольги Кобилянської "Земля".

В Австро-Угорщині крім жорстокої експлуатації посилювався ще й національний гніт. Незважаючи на діючу в країні конституцію, місцеве українське населення було фактично зовсім безправне і зазнавало всіляких знущань з боку цісарських урядовців, якими найчастіше були поляки. Це яскраво зображено у творі І. Франка "Свинська конституція": "Коли прийду до пана старости, або до пана судді, або навіть до автономічного виділу повітового, то все це чую те саме, що й перед 1848роком: "Чекай, хлопе! Геть звідси, хлопе!". Л коли я раз попробував бути премудрим і покликатися на свою рівність перед законом, то дістав позаушника, такого цупкого та дзвінкого, як і за отаманських часів... От так-то, друже мій, виглядає у нас свинська конституція!".

Все це привело до того, що багато обезземелених західноукраїнських селян і робітників шукало щастя, виїжджаючи до Америки, Австралії та інших далеких країн. Особливо великі поселення українців виникли на той час у Канаді, США, Бразилії, Аргентині та Австралії. З кінця XIX ст. і до початку Першої світової війни із західноукраїнських земель емігрувало до 800 тисяч чоловік. Саме тоді, наприклад, у західних провінціях Канади оселилося багато українців, які становили першу хвилю нашої еміграції. Незважаючи на складні умови при освоєнні земель, переселенці закріплювалися на цих місцях. Вони займалися сільським господарством, працювали у лісовій та металургійній промисловості. Кажуть, що тепер українці займають за кількістю населення третє місце після англійців і французів.

Розвиток капіталізму в Галичині. Розвиток капіталізму в другій половині XIX і на початку XX ст. в Україні йшов нерівномірно. На тих землях України, що входили до складу Росії, незважаючи на залишки кріпосництва, відносно швидко розвивалося капіталістичне виробництво як в промисловості, так і в сільському господарстві. Господарське життя тієї частини України, що знаходилася під владою Австро-Угорщини, цілком майже було сконцентроване в руках німецьких, австрійських, канадських капіталістів. Це стосується перш за все фабрично-заводської промисловості: головним чином нафтово-озокеритної, лісопильної та борошномельної. Правда, її частка в загальному народногосподарському балансі регіону була незначною. Характер господарства цього краю у своїй більшості був аграрним. Тому західноукраїнські землі були аграрно-сировинним придатком до промисловості розвинутих центральних і західних провінцій Австро-Угорської імперії, яка до того ж не мала колоній.

Зрозуміло, що українці не могли і не бажали миритися з таким станом справ. Історії відомий такий, наприклад, страйк, який провели влітку 1902 р. селяни Східної Галичини. Він охопив понад 100 тисяч селян з 450 сіл. Про нього досить докладно писали як газета РУП "Селянин", так і газета більшовиків "Іскра". В результаті цього страйку селяни добились задоволення своїх вимог. Проте плодами перемоги скористались поляки, бо завдяки споляченому Галицькому сеймові почалася колонізація українських земель польськими селянами на Поділлі, особливо на Тернопільщині.

А перед цим, весною 1902 р., у Львові розпочався страйк будівельників. До них приєдналися студенти, і вже в червні вони провели політичну демонстрацію на Стрілецькій площі, яку поліція і війська розігнали пострілами та шаблями.

Та найбільшого розмаху і особливо гострого політичного забарвлення набрали тут події під впливом революції 1905-1907 pp. в Росії. Першотравнева демонстрація 1905 р. у Львові, що охопила до 20 тисяч робітників міста, переросла у велику політичну подію. Висловлюючи свою солідарність з революційним пролетаріатом Росії, українські і польські робітники Львова несли транспаранти з лозунгами: "Геть царизм! Хай живе соціалістична Польська республіка! Хай живе соціалістична Україна!". Разом з тим робітники ставили політичні вимоги перед урядом Австро-Угорщини. Ці події добре висвітлені в газеті "Glos robotniczy". На жаль, це свідоцтво лише поодиноких випадків єднання українців і поляків.

Незважаючи на репресії і наступ реакції, на всіх західноукраїнських землях, як і в Австро-Угорщині в цілому, прокотилася велика хвиля страйків і демонстрацій за загальне виборче право. В грудні 1905 p., наприклад, у Береговому набрало гострого характеру заворушення робітників. Місцевий адміністратор писав, що спокій в Береговому йому вдалося зберегти тільки за допомогою великих військових сил. Він вимагав залишити війська в місті на довший час. Страйк охопив робітників Чернівців та інших міст. Великого розмаху набрали аграрні або "рільничі" страйки.

А в січні 1906 р. близько 300 страйків за участю майже 500 тисяч чоловік відбулося в Галичині.

Політичні здобутки українців Галичини на початку ХХст. Всі ці події і змусили цісарський уряд Австро-Угорщини оголосити 27 січня 1907 р. виборчу реформу, яка була кроком вперед до поширення виборчого права і на трудові верстви населення.

На основі нових виборів українці з Галичини й Буковини провели вже в 1907 р. біля 40 своїх депутатів (послів) до рейхстагу замість 8-10, як бувало раніше. Складаючи в парламенті одну групу, вони стали поважною силою, яка могла впливати на парламентське життя і з якою мусили вже рахуватися. Українські парламентські діячі, такі, як Євген Олесницький, Кость Левицький, Євген Петрушевич, придбали вплив і користувалися авторитетом в загальнодержавній політиці.

Всі свої досягнення українцям приходилося відстоювати у впертій боротьбі з місцевою польською адміністрацією і польськими політичними силами Східної Галичини. Українці і поляки в Східній Галичині на початку XX ст. знаходилися в стані неоголошеної війни. Про що свідчать хоча б замах на життя Івана Франка, вбивство галицького намісника графа А.Потоцького, вбивство українського студента Адама Коцка. Правда, завдяки тактовності і дипломатичному хистові митрополита Андрея Шептицького, вдалося тимчасово примирити українців і поляків.

На українсько-польську боротьбу в Галичині почала звертати увагу європейська громадськість, особливо в Німеччині. У зв'язку з цим один з лідерів революційного руху в Східній Галичині Михайло Грушевський, мабуть, і заявляв, що Україна "зв'язана тісно і безпосередньо з Західною Європою — Німеччиною в першу чергу".

Та найгострішу боротьбу довелось витримати українцям у самій Галичині за реформу виборчого закону для сейму, який вирішував усі справи внутрішнього життя краю. Після довгої і впертої боротьби прийшли до згоди вже на початку 1914 року.

Останні роки перед світовою війною приносили чимраз-то більші успіхи для цілого українського політичного і культурного руху. Українці в Галичині та в Буковині доходили до політичної зрілості, і було тільки питанням часу, коли вони добудуть собі усі права, забезпечені австрійською конституцією.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші