Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Неформальна структура федеральної резервної системи

Закон про Федеральну резервну систему та інші нормативні акти забезпечують нам розуміння формальної структури Федеральної резервної системи і того, хто приймає рішення у ФРС. Але те, що записано чорним по білому, не обов'язково віддзеркалює реальну владу і ті структури, що ухвалюють рішення.

З часу заснування у 1913 р. Федеральна резервна система була дуже децентралізованою, бо задумувалася як дванадцять окремих центральних банків, що співпрацюють. Початковий план не передбачав, що ФРС буде відповідати за стан економіки через контроль за пропозицією грошей і через здатність впливати на процентні ставки. З часом ФРС стала відповідати за забезпечення стабільності економіки. Ця відповідальність спричинила повільну еволюцію ФРС у напрямку об'єднаного банку.

Творці Закону про Федеральну резервну систему (1913 р.) мали намір надати ФРС тільки одне основне знаряддя проведення монетарної політики - контроль за дисконтними позичками банкам-членам. Використання операцій на відкритому ринку як знаряддя контролю за грошовою масою ще не було добре відоме, а резервні вимоги фіксувалися Законом про Федеральну резервну систему. Дисконтний інструмент мав контролюватися спільним рішенням федеральних резервних банків і Федеральною резервною радою (яка пізніше стала Радою керуючих). Тому обидва органи мали однакові права у визначенні монетарної політики. Проте здатність Ради "переглядати і визначати" дисконтну ставку дозволяла їй ефективно домінувати над окружними банками.

Банківське законодавство в роки "великої депресії" зосередило владу в руках новоствореної Ради керуючих, передавши їй контроль над двома іншими знаряддями монетарної політики - операціями на відкритому ринку і змінами у резервних вимогах. Закон про банківську справу 1933 р. передав FОМС повноваження визначати операції на відкритому ринку, а закон 1935 р. про банківську справу дав Раді більшість голосів у FОМС. Закон 1935 р. про банківську справу також дав Раді повноваження змінювати резервні вимоги.

З часом Рада керуючих прибрала віжки контролю над інструментами для проведення монетарної політики. В останні роки влада Ради стала навіть ще більшою. Вона часто пропонує кандидатуру президента певного федерального резервного банку (нерідко професійного економіста) директорам цього банку, які звичайно приймають пропозиції Ради. Оскільки Рада встановлює платню президента окружного банку і переглядає бюджет кожного федерального резервного банку, то вона має додатковий вплив на діяльність банків.

Якщо Рада керуючих має стільки влади, то яку владу має Федеральна консультативна рада і "власники" Федеральної резервної системи - федеральні резервні банки-члени? Відповідь: майже ніякої. Хоча банки-члени володіють акціями федеральних резервних банків, вони не домагаються ніяких звичайних вигод від власності По-перше, вони не мають права на доходи ФРС і отримують тільки б %-ний річний дивіденд незалежно від того, скільки ФРС заробляє. По-друге, вони не можуть сказати, як їхня "власність" використовується Федеральною резервною системою, що можуть зробити власники акцій приватних корпорацій. По-третє, існує, як правило, тільки один кандидат на кожне з шести під ректорських місць, що "обирається" банками-членами, і цього кандидата часто пропонує президент федерального резервного банку (який, у свою чергу, пропонується Радою керуючих, хоча на папері директори банку обирають президента). Як наслідок, банки-члени витіснені з політичного процесу в ФРС і не мають реальної влади. По-четверте, Федеральна консультативна рада має невеликий вплив на вироблення Федеральною резервною системою політики і виконує головним чином церемоніальні функції.

Суттєвою рисою Федеральної резервної системи є те, що вона функціонує як центральний банк з штаб-квартирою у Вашингтоні (федеральний округ Колумбія) з відділеннями у дванадцяти містах. Оскільки всі важливі аспекти Федеральної резервної системи реально контролюються Радою керуючих, то хто контролює Раду? Хоча голова Ради керуючих не має юридичної влади здійснювати контроль над цим органом, він досить ефективно впливає на нього через право встановлювати порядок денний засідань Ради керуючих і FОМС, через право виступати від імені ФРС і вести переговори з Конгресом і президентом США. Голова також впливає на Раду авторитетом своєї особистості. Такі голови Ради керуючих, як Марінер Еклес, Уїльям Мартін, Артур Берне, Пауль Волкер і Алан Грінспен, були сильними особистостями і можновладцями.

Голова також забезпечує свою владу через нагляд за штатом Ради, що складається з професійних економістів і радників. Оскільки штат збирає інформацію для Ради і проводить аналіз, який Рада використовує у своїх рішеннях, то він певним чином впливає на монетарну політику. Крім того, декілька останніх призначень у саму Раду відбулося з рядів професіоналів штату, що зробило вплив голови навіть більш далекосяжним і тривалішим за його чотирирічний термін повноважень. Неформальна структура управління Федеральної резервної системи, в якій влада зосереджена в руках голови Ради керуючих, показана на графіку 17.3.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші