Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Розвиток феодальної системи господарства на українських землях (VI-XV ст.). Пам'ятки економічної думки

Розвиток феодальної економіки на території України був органічною частиною загальноєвропейського процесу, однак мав певні особливості, головними з яких є хронологічно пізніше завершення формування зрілої феодальної економіки, утвердження в XVI і збереження до середини XIX ст. феодально-кріпосницького господарства, повільний процес становлення ринкової економіки (Україну вважають країною так званого другого ешелону підприємницького розвитку).

Питання періодизації феодальної економіки на території України залишається дискусійним. Поширений поділ на такі періоди:

  • o VI ст. - 30-ті роки XII ст. період становлення (генезису) феодальної економіки. Охоплює два етапи:
    • 1) VI-VIII ст. - у межах державно-племінних об'єднань склавинів та антів (VI-VII ст.) і державних утворень-князівств за загальною назвою "Руська земля" (VIII-IX ст.);
    • 2) в умовах Київської держави (882 р. - 30-ті роки XII ст.).

У східних слов'ян сформувалася власна модель генезису феодальної економіки. Феодалізація відбувалася повільно на основі розкладу первіснообщинних відносин, а отже, мала общинногенний характер. Рабство існувало як патріархальне. Рабовласницька економіка не склалася.

  • o XII-XV ст. - період розвитку феодальної економіки. У сучасній історико-економічній літературі поширена думка, що на території України формування зрілої феодальної економіки завершилося в XII - першій половині XIV ст. за часів політичної роздробленості (Київське, Галицьке, Волинське, Переяславське, Чернігово-Сіверське князівства) та Галицько-Волинської держави (1199-1349). Деякі вчені утвердження зрілих феодальних відносин пов'язують з польсько-литовською добою другої половини XIV-XV ст.
  • o XVI-XVIII ст. - розвиток феодально-кріпосницької економіки в умовах становлення ринкової економіки.
  • o Остання третина XVIII - перша половина XIX ст. - криза феодальної економіки і розвиток ринкової економіки як укладу.

Економічний розвиток східнослов'янських племен (VІ - ІХ ст.)

У VI ст. утверджується назва "слов'яни". Це зазначають візантійські автори, в тому числі Йордан у праці "Про походження та діяння готів" (551) та Прокопій Кесарійський в "Історії війн" (550- 554)1. У період Великого переселення народів у V-VII ст. сформувалися три великі гілки слов'ян: східні, західні, південні.

У VI-VII ст. на території України відомі три східнослов'янські археологічні культури: празька, котру пов'язують з племенами склавинів, територія яких займала лісостепову Україну (поширилася також на території Словаччини, Чехії та Моравії); пеньківська, населення якої, відоме під назвою анти, жило між середнім Дніпром і середнім та нижнім Дністром, колочинська на території Верхнього Подніпров'я та басейнів Десни і Сейму, а також на землях балтів і угрофінів.

Назва "анти" в перші роки VII ст. зникає. Вважається, що антський політичний союз був розгромлений аварами, частина антів переселилася на Балкани, інша - об'єдналася зі склавинами, прийнявши їхню назву.

Це був період ранньоцивілізаційних суспільств, у яких почався перехід від територіальної землеробської громади до сільської територіальної громади, що мала назву вервь ("мир", "людіе") із алодиальною власністю окремих домогосподарств. Громада складалася з дворищ (10-15 димів-господарств малих сімей однієї великої патріархальної родини), об'єднаних сусідством та економічними зв'язками. В історичній літературі дворище описується як єдиний самостійний житлово-господарський комплекс з полями, сіножатями, лісами, ріками, озерами тощо. Більшість учених стверджує, що земля переходила у володіння малих сімей, які утворювали самостійні господарства (домогосподарства) і витісняли великі патріархальні родини. Лише окремі сільськогосподарські роботи виконувались у спілці. Альєндами (випасами, луками, лісами, водоймами) общинники користувалися спільно. Громада зберігала право власності на землю, виконувала адміністративно-судові функції. Розвивалося майнове та соціальне розшарування, пов'язане з формуванням інститутів князівської влади, виокремленням старійшин із родоплемінної верхівки і дружинної організації. Політичний лад слов'янських племен раннього середньовіччя мав ознаки державних утворень (територіальних воєнно-політичних союзів).

У VIII-IX ст. на основі племінних союзів, відомих за етнополітичною мапою "Повісті минулих літ"1, формуються територіальні об'єднання - землі-князівства. Політична федерація союзів племен (полян, сіверян, древлян, уличів) відома в історичній літературі як державне утворення Руська земля з центром у Середньому Подніпров'ї. Тогочасний суспільно-політичний устрій мав характер військової демократії. Східнослов'янські племена на території України репрезентовані археологічними культурами типу луки-райковецької, волинцівської, роменської.

Продовжувався перехідний період утвердження сільської територіальної громади-верві з економічно самостійними домогосподарствами та алодіальною приватною земельною власністю. Аграрні відносини характеризували "окняжіння" (одержавлення) земель у межах окремих князівств; розвиток приватно-індивідуального господарства; посилення земельної нерівності, перетворення великої земельної власності на головне багатство; збереження власності громади на орні землі та альєнди. Формувалися відносини особистої залежності та підданства; поглиблювалося майнове і соціальне розшарування. Продовжувався процес формування племінної та військової знаті - вона збагачувалася, привласнюючи значну частину воєнної здобичі, захоплюючи землі громади, стягуючи данину з населення, внаслідок розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Було поширене рабство, що мало яскраво виражені патріархальні ознаки, джерелом його були війни. Рабом міг бути лише іноплемінник.

У сільському господарстві поширилося орне землеробство з двопільною системою. Ремесло було самостійним видом діяльності; формувалися спеціалізовані ремісничі центри. З'явилися укріплені поселення - городища, або протоміста (первісні міста). Вони були адміністративними, воєнними, релігійними центрами племінних князівств та сільськогосподарської округи. Поширювалася реміснича і торговельна господарська діяльність у протомістах.

Торгівлю східнослов'янських племен у наукових працях називали торгівлею "арабського періоду", оскільки вона мала транзитно-посередницький характер між Арабським Сходом і Візантією, а також Північно-Східною Європою. Один із найдавніших торговельних шляхів - "із варяг у греки" - поєднував Балтійське море з Чорним. Головними предметами торгівлі слов'ян були хутро, віск, мед, раби. Ввозили дорогі тканини, книги, вино, столовий посуд з глини, скла та металу, намисто, перли, бронзові фібули, бурштин, зброю, овочі, прянощі.

Вчені вважають, що віче племені розпоряджалося племінним скарбом (зародок казни), куди передавали частину воєнної здобичі, надходжень від мита, судових штрафів, данини. Частина надходжень зосереджувалася у князівській скарбниці, до якої надходила продукція власного господарства князя.

Таким чином, господарство східнослов'янських племен характеризувалося переходом до територіальної громади з приватною земельною власністю та індивідуально-приватним господарством, розвитком ремесла, міст і торгівлі. Почався процес формування феодальних відносин.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші