Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Козацькі вожді України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.

Цей козацький лицар відзначався якоюсь нечуваною хоробрістю й особливою шляхетністю, що її помітили й поцінували не тільки козаки, а й весь український народ, і навіть вороги:

Ой, Морозе, Морозенку! Ти славний козаче!

За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче.

Не так тая Україна, як гордеє військо...

А ще, як стверджують легенди та деякі сучасники, Станіслав Морозенко набув слави надзвичайно жорстокого у ставленні до ворогів. Одначе ми не торкатимемось зараз цього питання, оскільки важко сказати, що в твердженнях про особливу жорстокість, до якої нібито вдавався полковник Морозенко, розправляючись із ворогами, відповідає дійсності, а що - лише легенди, навіяні страхом його ворогів.

Справжнє прізвище полковника - Мрозовицький. Відомо, що він походив з польського, або, як зазначається в деяких українських джерелах, галицько-подільського (інші пишуть - галицько-волинського) шляхетського роду, що здавна сидів у містечку Теребовлі поблизу Тернополя. Оскільки ніяких особистих спогадів полковника Морозенка-Мрозовицького до нас не дійшло, важко сказати, до якої кар'єри готував себе юний шляхтич, коли з батькового благословення ставав студентом Краківського університету. Та оскільки незабаром він подався по науку до Італїї, до одного з найпрестижніших на той час університетів - Падуанського, можемо припустити,~що батько його, теребовлянський підстароста, був людиною заможною і грошей на навчання сина не шкодував.

Західноєвропейську освіту в Варшаві завжди цінували, тому Мрозовицький, хоч за походженням не належав до великопанської шляхти, незабаром опинився при дворі короля Владислава IV. Щоправда, високих щаблів він там не досяг. Можливо, тому й не досяг, що становище "покойового шляхтича" його не приваблювало. Вирішивши здобувати славу на полі бою, Станіслав Мрозовицький міг би податися в елітні крилаті гусари, що були окрасою польського війська, або в артилеристи, якими тоді пишалася будь-яка армія. Він же подався в козаки. В реєстрові, ясна річ. Чи не дали тут про себе знати якісь "козацькі гени ", що закоренилися в ньому ще з дитинства і ранньої юності, перейдених в Україні?

Може скластися враження, що полковником С. Морозенко став уже в війську Б. Хмельницького. Але це не так. Ще 1638 року, за десять літ до повстання, польський уряд затвердив його в чині полковника реєстрового козацтва. Тобто вже тоді полковник показав себе здібним офіцером, який згодом, можливо, став би й гетьманом реєстру. Я кажу це до того, що коли почалося повстання, Морозенкові, мабуть, нелегко було зробити вибір і пристати до загонів Хмельницького. Адже скільки повстань розпочиналося перед цим, і проте всі вони мали один кінець: розгром та криваві розправи з повстанцями.

До Хмельницького С. Морозенко перейшов не сам, а мало не з цілим своїм полком, тож у час битви під Жовтими Водами - першій великій битві повстанців — він уже виступав і як командир поповненого повстанцями полку цієї армії. На жаль, хроніки тих часів не донесли до нас подробиць щодо участі полковника Морозенка в цій та Корсунській битвах. Але відомо, що після поразки польського війська під Жовтими Водами, де загинув син польського головнокомандувача С. Потоцький, його батько, М. Потоцький спалив Корсунь і вимордував більшу частину жителів. Хмельницький об'єднав тих воїнів-корсунців, що вже були в його армії, а також утікачів із поруйнованого міста в Корсунський полк, що разом з Чигиринським, став елітним полком Визвольної армії, і командиром його призначив Станіслава Морозенка, якого - після здобуття Корсуня - призначили ще й полковником корсунським" тобто найвищим урядовцем адміністративного округу. А ще відомо, що в бій під Корсунем полк Морозенка пішов першим і вкрив себе славою найхоробрішого і найстійкішого.

Після цієї битви Хмельницький створює кілька козацьких загонів (в Історії русів" вони мають назву корпусів) і розсилає їх до різних регіонів України, щоб активізувати там повстанський рух і разом з тим захистити населення від польських військ. Морозенко обертався на півночі Поділля та на Волині, взаємодіючи при цьому з корпусом Максима Кривоноса, іншими полковниками та дрібнішими загонами місцевих ватажків. "Заворушилися люди по всій Україні, - підсумовує цей період боротьби історик Микола Аркас. - У Галичині теж повстало замучене поспільство і різало жидів, шляхту і ксьондзів. Але там скоро загасили ту пожежу, бо у Галичині стояло багато війська польського і не було (у повстанців - Б.С.) путящого ватажка. На Поділлі орудували Ганджа та Морозенко. ...Не шанували козаки нікого і нічого. Довго терпіли вони муки, а тепер вони вилилися у криваве море і затопили всю Україну, від Прип'яті до Дністра".

Дослідники Визвольної війни свідчать, що наприкінці літа 1648 року, коли Хмельницький почав збивати свої розрізнені загони в одне ціле, полковник Морозенко знову повернувся до ставки гетьмана. І вже під час Пілявецької битви, що сталась у вересні того ж таки року, Корсунський полк Морозенка відзначився, стримуючи натиск поляків у центрі повстанського фронту. Відтоді саме ім'я його почало навіювати жах на польських солдатів та польську адміністрацію, а полковник Морозенко став легендою українського народу, його улюбленцем. Про нього складають пісні, бандуристи співають про нього в думах, а Хмельницький, з огляду на талант і досвід цього полководця, призначає його в битві під Збаражем (нині - Тернопільської обл.) командувачем усієї своєї кінноти. Битва була вдалою для козаків. Українська кіннота під проводом Морозенка діяла блискуче, засвідчуючи безсумнівний полководницький талант цього повстанця. Саме вчасні і рішучі дії Морозенка та його полків не дозволили польським військам об'єднати під Збаражем свої сили.

"Захоплене спішеним, — писав П. Меріме, — у найбільшому безладді, ополчення Львова та Перемишля було винищене до ноги, перш ніж встигло вишикуватися в лінію".

А загинув командувач кінноти Визвольної армії так, як і мав загинути легендарний воїн. У критичний момент, коли, потіснивши Гадяцький полк Кіндрата Бурляя (його тяжко поранило в цьому бою), поляки от-от могли розчленувати українське військо, Станіслав Морозенко взяв свій останній резерв і кинувся з ним до місця прориву. За таких обставин зламати перебіг битви можна було тільки прикладом великої особистої мужності. І такий приклад своїм воякам командир подав. Неперевершений фехтувальник, Станіслав Морозенко першим врубався в польський загін прориву і проклав дорогу іншим, Поляки подалися. Але самому йому, як свідчать сучасники, не пощастило: коня під ним убило, а вороги накинулися з усіх боків. Корсунці вирвали свого командира з цих лещат. Та на тілі його було вже стільки ран, що за кілька годин він помер.

Коли в ставці гетьмана довідались про загибель полковника Морозенка, у війську було оголошено траур, і зачерствілі в боях козаки не соромилися своїх сліз. Переказують, що над тілом одного з найзвитяжніших своїх лицарів плакав сам гетьман.

Під Жовтими Водами

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси