Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка підприємств
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Кооперація в сільському господарстві

Теоретичні засади та зміст кооперації

Економічні інтереси є об'єктивно спонукальними мотивами економічної діяльності людей і наявністю відносин, зумовлених, насамперед, розвитком їх матеріальних потреб. Тому рівень реалізації економічних інтересів і вияв діапазону відносин значно залежить від організаційної форми виробництва.

Розвиваючи господарську діяльність, виробник приділяє багато уваги технології та її удосконаленню, підвищенню якості продукції, вдосконаленню організації виробництва й праці. Ці турботи обмежують його діяльність в інших споріднених сферах ринку. Ситуація особливо ускладнюється, якщо розміри виробництва не дають змоги утримувати власні служби з організації збуту продукції, матеріально-технічного забезпечення, переробки і под. У такому випадку поєднання виробничої та ринкової діяльності можливе за умови використання послуг партнерів, котрі можуть виконати згадані ринкові функції. Об'єднання товаровиробників у певні структури забезпечує не лише отримання відповідного зиску, а й робить їх рівноправними конкурентоспроможними учасниками ринкових відносин.

Кінцевою ж метою для сільськогосподарських товаровиробників має стати організація виробництва на таких засадах, в основу яких слід покласти, насамперед, захист їх інтересів.

Рух продуктів від виробника до споживача в безпосередній формі або через посередника визначається передусім, виробничими зв'язками, їх станом і потребою на макроекономічному рівні. Підприємство як колективний виробник, вступаючи у виробничі зв'язки з іншими підприємствами, може кооперуватися з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання виготовленої продукції. З іншими підприємствами воно може мати зв'язки з приводу кооперації праці у виконанні окремої операції чи виробничого процесу з виробництва кінцевої продукції, готової до споживання. Тут також виявляються відносини розподілу, обміну й споживання. Це все і є економічними відносинами, які охоплюють організаційно-економічні й техніко-економічні зв'язки, завдяки яким здійснюються розподіл, обмін і споживання на такому рівні.

Відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання - це замкнута система, що, по суті, відображає дію різних учасників за єдиним принципом співробітництва і на основі кооперації праці, внаслідок яких відбувається кругообіг продукту в суспільстві, забезпечується безперервний розвиток суспільного виробництва. Відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання визначаються рівнем розвитку економічних відносин, котрі обумовлюють співпрацю партнерів, тобто їх кооперацію, яка значною мірою залежить від існуючих політичних, правових й ідеологічних умов.

Аграрне виробництво, як і виробництво взагалі, складається з великої кількості підприємств, організацій і установ, об'єднаних в одну складну економічну систему. Між ними виникають виробничі зв'язки, що об'єднують виробників за інтересами. Ці зв'язки надзвичайно різноманітні й можуть бути пов'язані з організацією і технологією виробництва, обміном і споживанням продукції, наданням послуг і консультацій та ін.

У процесі виробництва й реалізації продукції аграрні формування входять у зовнішні та внутрішні контакти з фізичними й юридичними особами, що розвиваються у формі економічних відносин.

Економічні відносини - всі зв'язки і контакти між юридичними та фізичними особами, які здійснюються в процесі виробництва, реалізації, розподілу і споживання продукції й опосередковуються через відповідні економічні взаєморозрахунки між згаданими суб'єктами безпосередньо або через посередників на основі вартісного виміру обсягів здійснюваних взаємних заходів.

Економічні відносини в аграрному секторі можуть виникати між партнерами у випадку:

  • - закупівлі сільськогосподарської техніки та знарядь, мінеральних добрив, насіння й інших засобів виробництва;
  • - переробки та збуті продукції, що виробляють на продаж як товар;
  • - організації ремонту і прокату техніки;
  • - організації розсадників, племінних, дослідних і показових полів, ферм і цілих господарств;
  • - отримання дешевого кредиту на виробничі цілі;
  • - забезпечення консультативно-дорадницько-інформаційних послуг;
  • - наукового забезпечення та супроводу.

Удосконалення і реалізація цих взаємовідносин є міцною основою для розвитку кооперації саме в агропромисловому комплексі.

В економічній літературі простежуються різні концептуальні підходи до розуміння "кооперації". Виділимо дві течії поглядів учених:

  • - кооперацію розглядають як організаційну структуру, тобто добровільні об'єднання людей для спільної господарської діяльності, або одну з форм організації праці, за якої чимало осіб спільно беруть участь в одному й тому самому процесі праці;
  • - кооперація розглядається як процес об'єднання зусиль і ресурсів, ототожнюється з існуванням сукупності аналогічних кооперативів.

Виробничі відносини, що формуються на принципах співвиробництво продукту, готового до вживання, або послуги для задоволення потреб. І не обов'язково, щоб партнерами стали кооперативи. Це можуть бути підприємства будь-якого типу й інші господарські структури.

Концептуальний підхід до кооперації повинен ґрунтуватись на розумінні її як явища, для розвитку якого, як і для розвитку кожного явища (хімічного, біологічного, фізичного, економічного, природного і под.) потрібні відповідні умови. Вплив цих умов на рівень розвитку кооперативних відносин виявляється в дії конкретних чинників, що можуть бути систематизовані в такі групи:

  • - стабілізуючі - наявність і рівень розвитку інфраструктури, ступінь рівності можливостей для розвитку різних організаційних форм, громадська думка щодо розвитку кооперації, ставлення держави до цього явища, однакові можливості в конкуренції з державними підприємствами;
  • - збуджувальні - законодавчо-правова база розвитку кооперації, стабільність економіки країни, система оподаткування й податкові пільги, фінансово-кредитне обслуговування, наявність правових гарантій і захист власності; стабільність економіки країни, доступність щодо виду діяльності;
  • - організаційно-базові - мотивація, база та процедура створення кооперативів, спосіб залучення початкового капіталу, консультативна, інформаційна й науково-методична підтримка розвитку кооперації (рис. 22.1).

Чинники виробництва - забезпеченість засобами, матеріалами та ресурсами, потреба і попит продукції, кількість і якість продукції, терміни реалізації, умови виробництва й реалізації продукції.

Отже, кооперація - це економічне явище, що виявляється в економічних взаємовідносинах між партнерами в сенсі їх співпраці з тим, щоб досягти спільної мети за менших питомих затрат ресурсів на основі взаємної вигоди для всіх учасників і задоволення інтересів кожного.

Головною метою кооперації є допомога сільськогосподарським товаровиробникам у розвитку їх економіки та підвищення ефективності.

Схема факторів, що формують модель кооперативних зв'язків

Рис, 22.1. Схема факторів, що формують модель кооперативних зв'язків

Основний чинник - існування законів, тобто правової бази, котрими держава регулює діяльність і відносини з кооперативами. Правову базу розвитку кооперації варто розуміти як сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, що визначають порядок створення кооперативів, їх правові й організаційні форми, порядок організації виробництва, взаємовідносин у забезпеченні ресурсами, збуті продукції, системи оподаткування, відносин між державою та кооперативами, кооперативів між собою, закріплення правових гарантій проти відчуження власності.

Основна ідея сільськогосподарської кооперації є простою й обумовлюється трьома моментами:

  • - об'єктивно існують переваги крупного виробництва над дрібним;
  • - організаційні, економічно-ресурсні й інші межі кожного підприємства (окремого виробника) не дають змоги повного розвитку процесів концентрації й спеціалізації у них з метою нарощування масштабів конкретної галузі;
  • - кооперація дає можливості для розвитку процесів концентрації та спеціалізації господарства на виробництві конкретного виду продукції, поза згаданими межами, внаслідок об'єднання їх зусиль у формі взаємовигідної співпраці з метою одержання максимального ефекту на використовувані ресурси кожного з учасників кооперації.

Крім цього, існує ще й так званий техніко-економічний аспект, який ґрунтується на теорії диференціальних оптимумів. Суть його полягає в тому, що в сільськогосподарському виробництві різні механічні, біологічні, економічні процеси й операції мають свої оптимальні режими та розміри. Проте оптимальний розмір сільськогосподарського виробничого підприємства не повинен відповідати оптимальному розміру підприємства, що переробляє сільськогосподарську сировину, оптимум якого залежить від різних чинників, у тому числі й від ступеня транспортабельності різних видів сировини.

Суперечка про переваги великого чи дрібного виробництва, в принципі, безпредметна. Безперечно, існує низка переваг великого підприємства над дрібним. Однак і малий бізнес у певних випадках має переваги над великомасштабним підприємством. Оптимум у цьому випадку доцільно відшуковувати там, де має місце мінімальний рівень собівартості одиниці продукції, тобто, де на одиницю витрат одержують максимум продукції. Питання диференційованих оптимумів - це питання, по-перше, оптимальних розмірів тих чи інших конкретних підприємств; по-друге, питання про оптимум різних галузей сільського господарства; по-третє, питання оптимальності масштабів кооперативних взаємовідносин. Окремі технічні або економічні процеси можуть бути виділені з конкретних господарств для об'єднання їх з аналогічними процесами в інших.

Свого часу 0. Чаянов об'єднав ці процеси в чотири групи:

  • - механічні процеси, пов'язані зі земельними просторами (обробіток ґрунту, сівба, перевезення, збирання врожаю тощо);
  • - біологічні процеси рослинництва і тваринництва (ріст рослин, лактація корів, приріст живої маси тварин);
  • - механічні процеси первинної переробки сировини;
  • - господарські операції у зв'язках зі зовнішнім світом (купівля та продаж, фінансово-кредитні відносини і под.).

Така класифікація універсальна, оскільки охоплює всі функціональні можливості сільського господарства, як існуючі, так і ті, що можуть виникнути в майбутньому.

Для розвитку кооперації, необхідні сприятливі умови. Це:

  • - визнання державою демократичного характеру виробництва, коли можливий вільний вибір і здійснення будь-якого виду економічної діяльності;
  • - існування правового статусу захисту кооперативів і скасування будь-якого державного втручання в їх господарську діяльність;
  • - визнання та функціонування різних форм власності, в тому числі й приватної;
  • - наявність гнучкого економічного механізму та пільгової податкової підтримки;
  • - підтримка державою ідеології стосовно конкретних форм кооперації і широка популяризація її переваг;
  • - цільова кредитна допомога держави у становленні кооперативів, розумне поєднання соціально-економічних інтересів держави й учасників кооперації.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші