Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Диференціальна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Основні концептуальні підходи до креативності

У дослідженні креативності психологічна наука часто спирається на вивчення продуктів творчості через аналіз текстів. Цю практику започаткував В. Вундт.

Дослідники, що беруть за основу когнітивні уявлення про креативність, розглядають як її найважливіші атрибути оригінальність, корисність та актуальну можливість застосування. Креативність вони тлумачать як дивергентне мислення, на противагу інтелекту як конвергентному мисленню.

Дослідження, зосереджені на креативності особистості, охоплюють;

  • - дослідження рис і мотивів креативних особистостей;
  • - дослідження Я у зв'язку з креативністю;
  • - вивчення креативності в контексті самоактуалі-зації;
  • - дослідження психопатологічних чи близьких до патології феноменів.

Схема розвитку креативності й інтелекту (за Торрансом)

Рис. 3.6. Схема розвитку креативності й інтелекту (за Торрансом)

Багатоаспектними е і дослідження індивідуальних рис осіб, які творчо проявили себе. Результатами їх є твердження: креативність - радше генеральна риса особистості; креативні особи поєднують, на перший погляд, взаємовиключні особливості. Зокрема, вони наділені фізичною енергією, але спокійні; суворі і наївні; відповідальні і безвідповідальні; змішують фантазії і реальність; виявляють особливості інтровертів та екстравертів; скромні і горді тощо.

У цьому переліку рис креативних особистостей також е: самодисципліна, здатність відкласти задоволення, незалежність думок, терпимість до невизначеності, високий ступінь автономності, відсутність статевих стереотипів, інтернальний локус контролю, схильність до ризику, високий рівень самоініціації і прагнення виконати завдання якнайкраще.

Найдоведенішими рисами особистості креативних людей у сфері науки й мистецтва називають (Р.-Б. Кеттел) шизотимію, радикалізм, інтроверсію, домінування.

Своєрідність мотивації креативних особистостей зумовлена широким колом їх інтересів, відкритістю новому, здатністю до широкої категоризації та ідіосинкразії (хвороблива реакція на подразники). їх внутрішня мотивація переважає над зовнішньою.

Деякі автори намагаються розробити типології креативних особистостей. Наприклад, Ф. Фар лі виокремлює Т-особистість - шукача збудження, який може або досягати високого рівня креативності, або демонструвати деструктивну, навіть кримінальну поведінку.

Дослідження характеру взаємозв'язків креативності та особистісного Я підтверджують наявність у креативних людей високої його сили.

Розрізняють також малу (особистісну) креативність, яка стосується повсякденних ситуацій, і велику (історичну) креативність, результатами якої бувають досягнення, які істотно вплинули на культуру й суспільство. Креативність у руслі самоактуалізації є особистісною креативністю, природною тенденцією до особистісного балансу, психічного здоров'я і самоактуалізації (А. Ад-лер, А. Маслоу і К. Роджерс).

А. Адлер убачав креативність Я у свободі вибору між альтернативними життєвими стилями і цілями. Хоча цілі можуть бути ініційовані спадковістю і культурними чинниками, мета виникає завдяки креативній силі індивідуальності.

За А. Маслоу, самоактуалізуючись, особистість проявляє інтегрованість і долає розщепленість, стає від-критішою для досвіду, спонтанною, дотепною, трансцендентною і незалежною від нижчих потреб, розкриває свої можливості. Креативність є однією з важливих характеристик самоактуалізації. Маслоу трактував креативність як якість, котру можна застосувати до будь-якого завдання в житті.

Мала креативність пов'язана з креатив ністю у мистецтві й літературі. Дослідники вивчають вплив життєвих обставин на творчий процес. Результати глибинних інтерв'ю свідчать про вплив на митців істотних подій, переживань, досвіду і спогадів.

Більшість дослідників креативності поділяє погляди Дж. Гауена, Дж.-П. Гілфорда, Е. Торранса, Е. Фромма.

Дж.-П. Гілфорд основними параметрами креативності вважає: оригінальність - здатність продукувати віддалені асоціації, незвичайні відповіді; семантичну гнучкість - здатність виокремлювати функцію об'єкта і пропонувати його нове використання; образну адаптивну гнучкість - здатність змінити форму стимулу так, щоб побачити в ньому нові ознаки й можливості для використання; семантичну спонтанну гнучкість - здатність продукувати різноманітні ідеї в нерегламентованій ситуації. У структуру креативності він не включав загального інтелекту. Пізніше Гілфорд вів мову і про здібність виявляти і формулювати проблему; генерувати багато ідей; гнучкість - здібність продукувати різні ідеї; оригінальність - здатність реагувати на подразники нестандартно; здатність удосконалювати об'єкт, додаючи деталі; здатність вирішувати проблеми, тобто до аналізу й синтезу.

За твердженням Е. Фромма, креативність - це здатність дивувати, знаходити рішення в нестандартній ситуації, спрямованість на нове і вміння глибоко усвідомлювати власний досвід. До основних характеристик креативного мислення він зараховував: продуктивність - багатство ідей, асоціацій, варіантів вирішення проблеми; гнучкість - здатність швидко змінювати способи дії, легко переходити від одного класу об'єктів до іншого; оригінальність - рідкісність, унікальність, незвичайність способу розв'язання проблем.

Зовнішні чинники можуть сприяти розвитку креативних здібностей дитини чи гальмувати його. Такими стимулювальними факторами, за словами Е. Торранса, є:

  • - орієнтація на потребу творчого розв'язання проблем;
  • - відсутність перешкод для проявів спонтанності й ініціативи;
  • - створення можливості маніпулювати предметами і висловлювати варіативні думки;
  • - навчання уважному ставленню до сигналів навколишнього середовища;
  • - виховні впливи, спрямовані на визнання дитиною цінності креативних рис своєї особистості.

До гальмівних факторів він зараховував:

  • - орієнтацію на успіх, побоювання дати неправильну відповідь;
  • - підсилену орієнтацію на думку однолітків, побоювання звинувачень у незвичайності;
  • - заборону запитань і обмеження ініціативи;
  • - надмірну фіксацію на стереотипах статевої ролі;
  • - уявлення про дивергентне мислення як про відхилення від норми;
  • - жорстке розмежування трудової та ігрової діяльності.

Дж. Гауен вважав креативність однією зі сфер обдарованості. Обдарована дитина допитлива, демонструє високий енергетичний рівень (високу продуктивність, інтерес до безлічі речей); часто діє по-своєму (незалежна, некомформна); винахідлива у всьому; здатна по-різному оцінити ситуацію тощо.

Дослідження креативності ґрунтується переважно на структурній моделі Дж. Гілфорда, за якою креативність вимірюється за допомогою не менше 27 факторів, кожний із яких досліджують з використанням спеціальних завдань; одномірній моделі креативності Е. Торранса, згідно з якою можна застосовувати завдання з одночасним вимірюванням не менш ніж трьох основних факторів креативного мислення - продуктивності, гнучкості, оригінальності.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші