Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка підприємств
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Розміщення виробництва продукції тваринництва

Розведенням великої рогатої худоби в Україні займаються майже всі аграрні підприємства, в усіх природно-економічних зонах, окрім тих, що спеціалізуються на виробництві іншої тваринницької продукції. З розвитком ринкових відносин значно збільшилася кількість продуктивної худоби у підсобних господарствах населення.

За розвитком й організацією утримання скотарство має низку специфічних особливостей. По-перше, споживається велика кількість грубих і соковитих кормів. Тому, зазвичай, ураховують наявність великих площ кормових культур і природних кормових угідь, що за сприятливого клімату дає змогу, з одного боку, виробляти продукцію з меншою кількістю затрат на її одиницю. З іншого - галузь скотарства достатньо фондомістка. Специфіка утримання худоби і процес виробництва тваринницької продукції вимагають капітальних приміщень і спеціального технічного обладнання, які мають високу вартість. Обсяг капітальних вкладень у галузь значною мірою залежить від природно-економічних чинників і внутрігалузевої спеціалізації. На півдні та в м'ясному скотарстві вони нижчі. Дуже важливою особливістю скотарства, як і інших галузей тваринництва, є мобільність, тобто можливість перебазування в найдоцільніші місця. Саме ця особливість дає змогу розміщувати скотарство в найвигідніших для його розвитку умовах і передусім з урахуванням забезпеченості кормами. Доцільніше розвивати скотарську галузь тим підприємствам, які мають багато дешевих природних кормів, а також можливість отримання їх від переробної та харчової промисловості.

Скотарство в територіальному аспекті розвивається нерівномірно. Залежно від економічних і природних умов воно може мати: молочний, молочно-м'ясний, м'ясо-молочний і м'ясний напрями.

Основною продукцією молочного скотарства в спеціалізованих підприємствах є молоко, товарність якого дорівнює 80- 85 %, а його частка у структурі товарної продукції - близько 75 %. Обсяги ж виробництва м'яса в них визначають кількістю вибракуваних корів основного стада. Молочний напрям скотарства мають аграрні підприємства приміських зон великих міст (Київ, Львів, Одеса) та промислових центрів (Донбас, Придніпров'я). Тут на 100 га сільськогосподарських угідь припадає 70 і більше голів великої рогатої худоби, в тому числі близько 45-50 корів. У структурі стада корови становлять не менше 60 %. Відтворення стада корів відбувається внаслідок вирощування власного племінного молодняку, а також купленого в кращих стадах племінних господарств. Підприємства молочного напряму виробляють близько 600-800 ц, а окремі - й 1000 ц молока.

Молоко - малотранспортабельна продукція, яка швидко псується. Виробництво його у спеціалізованих підприємствах приміської зони на великих комплексах є високоефективним. Однак функціонування великих тваринницьких комплексів пов'язане з погіршенням екології навколишнього середовища. Це вимагає всебічного техніко-економічного й екологічного обґрунтування розміщення тваринницьких комплексів.

Найрозвинутішим в Україні є молочно-м'ясне скотарство. Грошові надходження від молока становлять близько 50 % у вартості товарної продукції. Молочно-м'ясний напрям мають підприємства зон Полісся та Лісостепу. Тут на 100 га сільськогосподарських угідь припадає не менше 65-70 голів великої рогатої худоби, в тому числі близько 35 корів. Вони дають 500-600 ц молока і близько 45 ц яловичини.

М'ясомолочний напрям мають здебільшого підприємства передгірних і гірських районів. Насиченість сільськогосподарських угідь у них сягає близько 80 голів великої рогатої худоби, в тому числі близько 25-ЗО корів. Підприємства виробляють близько 400 ц молока і 55-60 ц м'яса.

Грошові надходження від реалізації м'яса у підприємствах, що мають м'ясний напрям скотарства, становлять понад 70 %.

Корови тут використовуються переважно для відтворення, їх частка в структурі стада не перевищує ЗО-35 %. М'ясне скотарство найпоширеніше в підприємствах степової зони, тут є всі умови для зростання ефективності виробництва яловичини.

Декотрі підприємства мають великі молочні й відгодівельні комплекси. Вони розміщені далеко за межами приміських зон зі сприятливими умовами для кормовиробництва та розведення худоби. Це вузькоспеціалізовані підприємства, які виробляють лише молоко або яловичину, тобто мають молочне або м'ясне спрямування. Основними породами великої рогатої худоби в Україні є червона степова (37%), симентальська (23 % ) і чорно-ряба (32 %), менше - лебединська, голштинська чорно-ряба, червоно-польська та буро-карпатська. Перспективною є чорно-ряба порода, найпоширеніша в підприємствах Полісся та Західного Лісостепу. Продуктивність корів цієї породи може сягати 5000 ц, переважно з жирністю молока понад 3,7%.

Свинарство розвивається на всій території України. Донедавна основним виробником свинини був громадський сектор, де вироблялося близько 68 % продукції. З розвитком ринкових відносин вектор виробництва свинини змістився до приватного сектора. Тепер тут виробляється близько 65 % продукції.

Свинарство найінтенсивніше розвивається в підприємствах Лісостепової та Степової зони, де є достатньо концентрованих кормів. Щільність свиней у розрахунку на 100 га ріллі становить близько 50 голів. Краще й ефективніше розвивається свинарство в спеціалізованих господарствах.

За характером внутрішньогалузевої спеціалізації свинарські підприємства можуть бути відгодівельні, товарні або племінні. Діяльність племінних зосереджується на вирощуванні високоякісних тварин для реалізації їх іншим підприємствам на розплід і відновлення племінних якостей поголів'я основного стада. Відгодівельні вирощують тварин для реалізації безпосередньо на м'ясокомбінати, а товарні можуть діяти як репродуктори, що вирощують молодняк свиней до 3-4-місячного віку для реалізації відгодівельним підприємствам. На практиці існують також підприємства зі завершеним циклом, де

Підприємства з низьким рівнем концентрації поголів'я не мають умов і можливостей для впровадження індустріальних технологій виробництва свинини, тому не завжди і не всі отримують дешеву продукцію.

Вівчарство поширене на всій території України, однак розвивається в окремих зонах нерівномірно. Найбільшу щільність поголів'я овець мають підприємства Криму, південних областей України та Закарпаття (близько ЗО голів з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь). Основні породи овець - асканійська тонкорунна (32 %), прекос (28 %), цигайська (26%).

Найпоширенішою спеціалізацією є тонкорунне вівчарство, розміщене в аграрних підприємствах південних, центральних і північних районів Степової зони та в передгірних районах Криму. Щільність поголів'я тут висока. Напівтонкорунне вівчарство зосереджене переважно в Донецькій, Кримській та Одеській областях. Основна порода овець - цигайська. У Лісостепу і Поліссі розводять овець породи прекос, з котрих отримують тонкорунну та напівтонкорунну вовну. В передгірних і гірських районах Карпат переважає спеціалізація грубо-вовнового і шубносмушкового напряму. Тут розводять такі породи овець, як рацка, цакель, цуркан, їх помісі.

Зони спеціалізації виробництва тієї чи іншої продукції склалися під впливом природних умов і системи утримання. Основними системами організації утримання вівчарства в Україні є пасовищна, пасовищно-стійлова і стійловоласовищна.

Пасовищна система утримання овець доступна тим підприємствам, які мають великі площі природних пасовищ. Згідно з нею, вівці утримуються на пасовищах (часто на віддалених) упродовж весняно-літнього періоду. За такої системи підприємства отримують дешеву продукцію.

Пасовищно-стійлова система розповсюджена майже в усій Україні. Вона передбачає утримання овець і на пасовищах, і в стійлах. Допускається (якщо є можливості) підгодовування овець зеленими кормами в стійлах.

Стійлово-пасовищну систему утримання овець використовують підприємства, котрі мають високу розораність сільськогосподарських угідь і недостатньо пасовищ. Джерело кормів - польове кормовиробництво. Корми заготовляють, використовуючи механізми, а інколи й вручну, згодовують на вигульно-кормових майданчиках. У зв'язку з цим собівартість продукції вівчарства зростає.

Птиця невибаглива до кліматичних умов, тому її розводять на всій території України. Вона не вимагає для утримання капітальних будівель. Система утримання дає змогу швидко механізувати виробничі процеси. Тому вирощування птиці доступне всім підприємствам. Найбільш розвинуте вирощування курей у Київській, Харківській, Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській, Полтавській і Одеській областях, де є великі міста і попит на продукцію, а також достатньо розвинуте зернове господарство. Гусей і качок більше розводять на Поліссі.

В останні роки птахівництво розвивається на основі спеціалізації та концентрації виробництва, створення потужних промислових комплексів навколо великих міст і промислових центрів. Спеціалізація птахівництва має тенденцію до поглиблення. Напрями птахівництва: яйцеве, де основна продукція - яйце, а побічна - м'ясо, отримане від забою вибракуваного основного поголів'я курей; м'ясне - вирощування курей-бройлерів, розведення гусей, качок, індиків; племінне, де створюються, вдосконалюються і формуються батьківські форми високопродуктивних гібридів птиці й генетичний матеріал постачається для інших птахофабрик. Можуть бути також підприємства замкнутого циклу інкубації та вирощування птиці.

Великі спеціалізовані птахофабрики і птахокомбінати займаються не лише відтворенням, а й переробкою птиці. Більшість із них мають цехи із забою й обробки птиці з використанням конвеєрної лінії.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші