Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Міжнародне публічне право
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

МІЖНАРОДНЕ КОСМІЧНЕ ПРАВО

Поняття, джерела та суб'єкти міжнародного космічного права

Після запуску в 1957 р. першого в історії людства штучного супутника Землі для людства стало доступним дослідження та освоєння космічного простору. Спостереження, які ведуться із космосу, Поглиблюють знання про довкілля, завдяки супутниковим навігаційним системам ми можемо зв'язатися з будь-якою точкою земної кулі. Така діяльність, безумовно, торкається інтересів усієї людської цивілізації, що зумовлює потребу в її міжнародно-правовому регулюванні.

Установленні та розвитку міжнародного космічного права важливу роль відіграла ООН. У1959 р. був створений Комітет ООН з використання космічного простору в мирних цілях (Комітет ООН з космосу). Цей Комітет аналізує масштаби міжнародного співробітництва з мирного використання космічного простору, розробляє програми та керує технічним співробітництвом ООН у цій сфері, сприяє Дослідженню і розповсюдженню інформації, а також здійснює внесок у розвиток міжнародного космічного права. Комітет має два підкомітети: науково-технічний та юридичний. Науково-технічний є координатором міжнародного співробітництва в галузі космічних досліджень і технологій. Юридичний - працює над розвитком правових інструментів, які сприяють швидкому технологічному розвитку в галузі дослідження космічного простору. У рамках вказаного Комітету були розроблені міжнародно-правові документи, які встановлюють основи співробітництва стосовно дослідження та використання космічного простору.

До джерел міжнародного космічного права належать, перш за все, міжнародні договори та міжнародно-правові звичаї.

Регулювання космічної діяльності від самого початку дослідження та освоєння космосу здійснювалося за допомогою звичаєвих норм. До таких норм належали принцип нерозповсюдження суверенітету на космічний простір та небесні тіла, використання космічного простору для мирних цілей, надання всім державам рівних можливостей для дослідження космосу, міжнародна відповідальність держав за національну космічну діяльність тощо. Деякі звичаєві норми міжнародного космічного права збереглися донині (наприклад, визначення межі між повітряним та космічним простором).

Важливу роль на початкових етапах регулювання космічної діяльності відігравали резолюції Генеральної Асамблеї ООН, в яких знайшли підтвердження звичаєві норми міжнародного космічного права.

У подальшому звичаєві норми та резолюції Генеральної Асамблеї ООН стали підґрунтям для прийняття договірних норм. Серед міжнародних договорів особливе місце займає Договір (1967 р.) про принципи діяльності держав стосовно дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (далі - Договір про космос). Цей Договір закріпив основні засади міжнародного космічного права, зокрема встановив, що дослідження та використання космічного простору повинно проводитись на благо та в інтересах усіх держав (п. 1 ст. 1); рівноправність держав у дослідженні та використанні Космічного простору (п. 2 ст. 1); свободу наукових досліджень космосу (п. З ст. 1); заборону національного присвоєння Космосу шляхом проголошення на нього суверенітету, шляхом окупації чи іншими засобами (ст. 2); дослідження та використання космічного простору в інтересах підтримання міжнародного миру і безпеки та розвитку міжнародного співробітництва та взаєморозуміння (ст. 3); використання космосу в мирних цілях (ст. 4); міжнародну відповідальність держав за національну діяльність у космічному просторі (ст. 6, 7); юрисдикцію і контроль держави, в реєстр якої занесений об'єкт, запущений у космічний простір над таким об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єкта під час їх знаходження в космічному просторі (ст. 8); принцип співробітництва та взаємної допомоги держав у дослідженні та використанні космічного простору з урахуванням інтересів усіх інших держав (ст, 9); обов'язок держав уникати забруднення космосу, а також негативних змін земного середовища (ст. 9).

Вказані положення знайшли свій подальший розвиток в Угоді про рятування космонавтів, повернення космонавтів та повернення об'єктів, що запускалися у космічний простір (1968 р.), Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами (1972 р.), Конвенції про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір (1975 р.), Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (1979 р.).

Суб'єктами міжнародного космічного права виступають перш за все держави та міжнародні міжурядові організації. Правосуб'єктність держав не залежить від будь-якого акту чи волевиявлення інших учасників міжнародних відносин. Обсяг їх правосуб'єктності розповсюджується на всі сфери космічної діяльності. Натомість правосуб'єктність міжнародних міжурядових організацій є спеціальною, оскільки визначається в установчих документах такої організації. До суб'єктів міжнародного космічного права відносять і міжнародні космічні організації виробничо-комерційного типу, створення та діяльність яких пов'язується зі стрімкою комерціалізацією космічної діяльності та зростанням вкладу приватного сектора в таку діяльність. До вказаних організацій належать Міжнародна організація супутникового зв'язку, Міжнародна організація морського супутникового зв'язку, Європейська організація супутникового зв'язку, Арабська організація супутникового зв'язку тощо.

Таким чином, узагальнюючи наведене вище, міжнародне космічне право - це галузь міжнародного права, що є системою принципів та норм, які встановлюють правовий режим космічного простору й небесних тіл і регулюють співробітництво між державами та міжнародними організаціями щодо дослідження і використання космічного простору.

Необхідно зазначити, що міжнародне космічне право всупереч буквальному тлумаченню цього терміна регулює не тільки діяльність держав у самому космічному просторі, включаючи небесні тіла, але й їх діяльність на Землі та в повітряному просторі Землі, пов'язану з дослідженням і використанням космосу. Так, Угода про рятування в основному регулює операції, які вчиняються на Землі з рятування та повернення космонавтів і космічних об'єктів, а основними завданнями Конвенції про відповідальність є забезпечення відшкодування шкоди, спричиненої при падінні на Землю космічних об'єктів чи їх складових частин.

Потрібно звернути увагу і на те, що дослідження та використання космічного простору регулюється, окрім міжнародного публічного права, і міжнародним приватним правом. Останнім часом у доктрині міжнародного права все частіше можна почути про формування міжнародного космічного приватного права. Його виникнення пов'язують з комерціалізацією космічної діяльності, використанням космічного простору приватними організаціями, а також розвитком національного космічного законодавства деяких країн. При цьому під міжнародним космічним приватним правом розуміють сукупність матеріальних та колізійних норм, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини з "іноземним елементом", пов'язані з космічною діяльністю.

Не можна не зазначити той факт, що наша держава входить до п'ятірки провідних космічних держав світу. Нині ракетні комплекси української розробки і виробництва забезпечують запуски космічних апаратів з космодромів багатьох країн. Тому вважаємо за доцільне розглянути внутрішньодержавне регулювання космічної діяльності в Україні.

Правове регулювання діяльності у сфері дослідження та використання космосу на внутрішньодержавному рівні в Україні здійснюється, насамперед, Законом України "Про космічну діяльність" від 15 листопада 1996 р. та Законом України "Про державну підтримку космічної діяльності" від 16 березня 2000 р. Так, Закон "Про космічну діяльність" окреслив правові засади здійснення космічної діяльності в Україні та під юрисдикцією України поза її межами, зокрема: визначив основні засади організації космічної діяльності, встановив вимоги до об'єктів космічної діяльності, сформулював засади міжнародної космічної діяльності, передбачив державний нагляд за безпекою космічної діяльності тощо. Законом України "Про державну підтримку космічної діяльності" визначені засади державної підтримки космічної діяльності в Україні. Зокрема передбачається, що для державних потреб кошти на фінансування космічної діяльності окремо виділяють у Державному бюджеті України. Метою державної підтримки, відповідно до ст: 3 Закону "Про державну підтримку космічної діяльності", є: збереження і подальший розвиток науково-технічного, технологічного та виробничого потенціалу космічної галузі як одного з факторів національної безпеки; підвищення експортного потенціалу космічної галузі та конкурентоспроможності розробок (виробів) вітчизняних суб'єктів космічної діяльності; створення економічних умов і надання гарантій для залучення інвестицій (у тому числі іноземних) у розвиток космічної галузі.

Окремі напрями розвитку космічної галузі України названі у загальнодержавних космічних програмах. Сьогодні вони визначені у Загальнодержавній цільовій науково-технічній космічній програмі України на 2008-2012 рр. (затверджена Законом України від 30 вересня 2008 р. № 608-VI).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші