Мобільна версія
Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Міжнародна торгівля та інвестиції
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Інституціональна структура світової фінансової системи

Інституційно-організаційна структура світового фінансового ринку являє собою сукупність приватних державних і міждержавних кредитних установ і ТНК, які виступають організаторами й посередниками вивозу та перерозподілу капіталів серед різних країн залежно від попиту й пропозиції.

У світовій фінансовій системі діють три основні групи учасників:

  • - банки й ТНК;
  • - міжнародні портфельні інвестори (пенсійні, страхові, інвестиційні фонди);
  • - міжнародні офіційні позичальники (урядові й муніципальні органи, міжнародні та регіональні організації).

Світова фінансова система високо монополізована. У ряді її сегментів на 10 найбільших об'єднань припадає більше половини мобілізованих коштів.

Транснаціональні банки. Важливе місце у світовому фінансуванні посідають банківські компанії. На ранніх етапах економічного розвитку комерційні банки домінували, але останнім часом посилилось значення спеціалізованих посередників і ринків цінних паперів. Приблизно серед 100 тис. приватних банків близько 500 виконують роль головної ланки в системі інститутів міжнародного кредиту.

Потреби ТНК і держав у банківському обслуговуванні зростають настільки швидко, а їхні запити такі різноманітні, що навіть розгалужений апарат одного транснаціонального банку не в змозі обслужити клієнтів, які оперують у світовому масштабі. Звідси виникла тенденція до міжнародної кооперації банків, взаємного використання мережі відділень, створення спільних банківських філій і бюро. Позики, що видаються групою банків, називають синдикованими. Протягом останніх десятиліть більша частина банківських позик являють собою синдиковані кредити.

Основна частка доходів провідних банків світу формується за рахунок біржових операцій на валютному сегменті фінансового ринку, 80% прибутку забезпечується біржовою грою (коливання крос-курсів долара, євро, фунта, єни в основному на основі ф'ючерсної торгівлі).

Інституціональні інвестори контролюють значну частину фінансових активів у світі, це 8-10% валового світового продукту (ВСП).

Біржі здійснюють мобілізацію коштів і переміщення міжнародного капіталу. Обсяг міжнародних біржових операцій невеликий, він становить 0,2-4% від валового світового продукту, але в абсолютних розмірах це десятки млрд дол.

Великими суб'єктами міжнародних фінансових відносин виступають транснаціональні компанії. Вони мають у своєму розпорядженні гігантські внутрішньокорпораційні нагромадження й покривають за рахунок самофінансування більше половини власної потреби в капіталі. Проте одночасно ТНК постійно потребують капіталу для обслуговування постійно зростаючого виробництва й збуту продукції. Їхні фінансові операції значною мірою інтернаціоналізовані, а нерідко вони поширюються на весь світ. ТНК використовують усі типи ринків, що входять у структуру світового ринку - національні, іноземні та міжнародні, але найчастіше - євроринок. Із сумарної короткострокової й середньострокової заборгованості найбільших ТНК на євро позики припадає понад 40%. Частка євроринку в діяльності ТНК постійно зростає, оскільки він слугує джерелом кредитування, не обмеженого національним контролем, і дає переваги для одержання кредитів позичальниками, що мають зовнішні зв'язки.

Як і всі інші суб'єкти світового ринку капіталів, ТНК використовують його не тільки для одержання кредитів на обслуговування поточних платежів або довгострокових вкладень. Володіючи величезними власними активами, міжнародні компанії використовують ринок капіталу для найбільш прибуткового розміщення належних їм грошових і фінансових засобів. Щоб уникнути курсових і кредитних втрат, а також для одержання спекулятивного прибутку ТНК проводять різноманітні валютні операції.

Держава у світовій фінансовій системі виступає в особі центральних і місцевих органів влади, казначейства, емісійного, експортно-імпортного банку або інших уповноважених установ і може виконувати функції безпосереднього кредитора, позичальника або відігравати роль гаранта зовнішніх зобов'язань приватних юридичних осіб й одержувача за цими зобов'язаннями. Так само у фінансовій системі важливою є роль державного страхування експортних кредитів і прямих капіталовкладень. Для здійснення державного страхування експортних кредитів у багатьох країнах ще сто років тому були створені й успішно розвивалися спеціальні інститути. У наш час вони виступають як державні організації (США), в інших країнах - напівдержава (Британія, Франція), у третіх - це приватні компанії, що оперують від імені й за рахунок уряду (Німеччина).

Гарантійні інститути сприяють економічній експансії ТНК, дозволяючи їм залучати на більш вигідних умовах засоби для кредитування експорту. Це підсилює конкурентні позиції на світовому ринку постачальників із країн, де найбільш розвинута система страхування експорту, особливо в періоди економічних спадів.

У більшості індустріальних країн експорт кредитується головним чином приватною банківською системою. Разом з тим, практика безпосереднього державного кредитування зовнішньоторговельних операцій у тій або іншій формі поширена всюди й, насамперед, через діяльність державних і напівдержавних зовнішньоторговельних банків. Крім того, держава створює умови для рефінансування експорту (переобліку експортних векселів) на пільгових умовах у центральному або іншому державному банку.

Міжнародні банки й фонди. Особливе місце в інституціональній структурі світового ринку капіталів посідають міждержавні банки й валютні фонди, серед них - створений у 1930 р. Банк міжнародних розрахунків (БМР) (Базель, Швейцарія), який сприяє співробітництву центральних банків держав, надаючи допомогу тим з них, що беруть участь у проведенні взаємних розрахунків, виступає як центр економічних та грошово-кредитних досліджень, спостерігає за станом євроринку й забезпечує регулювання валютних і кредитних відносин в усьому світі. Остання з перерахованих функцій характеризує БМР як важливий допоміжний орган найбільших міжнародних валютно-кредитних установ світового характеру - МВФ і МБ.

Банк міжнародних розрахунків, крім контролю над міжнародними банківськими операціями й надання консультацій, нерідко забезпечує центральним банкам короткострокове фінансування у вигляді "проміжних" позик.

Поряд зі світовими банками та фондами, у яких беруть участь майже всі країни, існують регіональні й континентальні міжурядові банки: Європейський інвестиційний банк (створений у 1958), що обслуговує учасників ЄС та асоційовані з ним держави світу, які розвиваються; Міжамериканський банк розвитку (1959); Африканський банк розвитку (1964); Азіатський банк розвитку (1963); Європейський банк реконструкції й розвитку (1990).

Зростання інтенсивності міжнародної діяльності суб'єктів світового фінансового ринку привело до того, що сукупний оборот чисто фінансових операцій у світі збільшувався в багато разів швидше від світового обороту товарів і послуг. Вже на початку 90-х років минулого століття частка операцій фінансового характеру в усьому платіжному обігу досягла 90% порівняно з 60-70% у 70 роки й 40-50% в 60-ті.

Фінансові угоди дозволяють отримувати додатковий прибуток від переміщення капіталу залежно від зміни кон'юнктури світового фінансового ринку в різних його центрах. Одночасно це формує спекулятивну орієнтованість ринку, створює небезпечний відрив фінансових угод від реальних економічних операцій. Існуючий порядок у світовій фінансовій системі відповідає інтересам країн, фінансові інститути яких посідають у ній провідне становище й можуть одержувати вигоди за рахунок більш слабких держав, завдаючи їм збитків.

Разом з тим розвиток сучасної архітектури світової банківської системи сприяв незаконним переказам та обігу капіталу в грошовій формі, отриманого злочинним шляхом. До кінця XX сторіччя такі процеси набули загальносвітових масштабів. Щорічні обсяги "брудних" грошей, які циркулюють у світовій фінансовій системі, оцінюються в 500-1500 млрд дол., що приблизно відповідає 1,5-5% валового світового продукту.

Масштаби "відмивання" грошей зростають паралельно із процесами відкритості національних господарств, глобалізацією руху капіталу, ослабленням контролю за кредитними операціями. Це дає можливість приховувати отримані незаконним шляхом кошти, переводячи їх через кредитні установи в усьому світі. Такі перекази здійснюються як великими, всесвітньо відомими банками, так і банками в офшорних зонах. На сьогодні налічується близько 60 тис. офшорних банків, які підпорядковуються 60 різним юрисдикціям. Приблизно 44% з них розташовані в Карибському басейні та в Латинській Америці, 28% - у Європі.

РЕЗЮМЕ

Міграція капіталу відбувається у різноманітних формах. Спочатку прямі, а тепер портфельні інвестиції, перетворилися в домінуючу форму міжнародних інвестицій. Розподіл закордонних інвестицій серед країн і галузей промисловості багато в чому визначається співвідношенням між окремими частинами світового господарства. Розвинуті країни одночасно є найбільшими імпортерами й експортерами капіталу. Провідну роль у вивозі капіталу відіграють ТНК.

Мінлива обстановка у світовому господарстві внесла корективи в міжнародну інвестиційну діяльність. У 1990-х роках починає зазнавати змін географічний розподіл прямих іноземних інвестицій. Це проявилося в тенденції до зменшення частки розвинутих країн у загальному обсязі іноземних інвестицій, у збільшенні частки країн, що розвиваються, і в утворенні нової сфери застосування додаткового капіталу в країнах з перехідною економікою.

Поглиблення міжнародного поділу праці, глобалізація господарської діяльності змінили й галузеву структуру прямих інвестицій за рубежем. Провідним напрямом вкладення капіталу стала сфера послуг, тоді як у 1970-1980 рр. прямі інвестиції спрямовувалися в обробну промисловість іноземних держав. Неконтрольований перелив капіталу викликає порушення рівноваги платіжних балансів країн і зумовлює істотні коливання валютних курсів.

Контрольні питання

  • 1. Що означають поняття "рух капіталу", "міграція капіталу", "втеча капіталу"?
  • 2. Розкрийте основні форми міжнародного руху капіталу.
  • 3. Поясніть причини міжнародного руху капіталу.
  • 4. Охарактеризуйте історичний генезис поглядів учених-економістів на мотивацію міжнародного руху капіталу.
  • 5. Які теорії є найактуальнішими для пояснення закономірностей розвитку світового господарства в сучасних умовах?
  • 6. Охарактеризуйте основних учасників сучасної світової фінансової системи.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші