Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Екологічне право України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ВСТУП

Навчальний посібник "Екологічне право України. Особлива частина" - результат праці авторського колективу, об'єднаного загальною ідеєю - надати читачеві допомогу в освоєнні навчальних курсів "Екологічне право" та "Екологія". Викладення навчального матеріалу здійснюється шляхом послідовного правового аналізу підгалузей екологічного права Особливої частини, а саме: водного, гірничого, лісового права, правової охорони рослинного та тваринного світу, охорони атмосферного повітря та природно-заповідного фонду. У зв'язку з тим, що в Загальній частині через брак місця ми не виклали міжнародно-правову охорону довкілля, це зроблено тепер. Таким чином, запропоноване видання є логічним продовженням навчального посібника "Екологічне право України. Загальна частина", що був виданий 2010 року цим авторським колективом.

При викладенні матеріалу ми ставили за мету якомога ближче торкнутися реальних проблем правової охорони довкілля, що існують в нашій країні: прогалини законодавства, відсутність економічного стимулювання природокористувачів, ліберальне екологічне оподаткування і т. ін. Іншими словами, того, з чим стикається практикуючий юрист, який працює в галузі екологічного права.

Разом з тим основною метою цього навчального видання є надання необхідних відомостей для засвоєння Особливої частини навчальної дисципліни "Екологічне право" - підготовки до семінарських і практичних занять, іспиту, написання реферату чи дипломної магістерської роботи. Навчальний посібник також пропонується використовувати для опанування навчального курсу "Екологія" загалом.

За структурою навчальний посібник складається із восьми розділів, які відповідно присвячені: правовому регулюванню охорони і використання вод, надр, рослинного світу, лісів, тваринного світу, атмосферного повітря; правовому режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду і міжнародно-правовій охороні довкілля. Кожний розділ закінчується запитаннями для самоконтролю і пропонованими темами рефератів. Наприкінці посібника розміщено додатки та алфавітно-предметний покажчик.

Авторами запропонований список скорочень для економії місця, а також посилання робиться тільки один раз, перший, на нормативно-правовий акт внизу сторінки. Далі по тексту посилання на нього вже не робиться.

Автори сподіваються, що це видання буде корисним для тих, хто вивчає та практикує у галузі екологічного права та екології, і будуть вдячні за відгуки і побажання щодо змісту цієї праці.

Автори вдячні шановним рецензентам рукопису навчального посібника докторам юридичних наук А.П. Гетьману та В.І. Курило, а також кандидату юридичних наук М.М. Чабаненку за важливі рекомендації щодо поліпшення якості видання.

Пропозиції та зауваження щодо змісту навчального посібника просимо надсилати на адресу: кафедра правового забезпечення господарської діяльності, Навчально-науковий інститут права та масових комунікацій ХНУВС, вул. Академіка Проскури, 1-А, м. Харків, 61070. E-mail: Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ І ВИКОРИСТАННЯ ВОД

Актуальні проблеми правової охорони вод в Україні

Вода є унікальним елементом земної поверхні, і саме через наявність великої кількості води нашу Землю ще називають "блакитною планетою". Незважаючи на таку кількість води, більша її частина міститься в океанах і морях, і тільки 0,6 % загальної кількості живильної вологи придатні для споживання. Вже сьогодні існує загроза виникнення та загострення проблем із питною водою на кшталт проблем із використанням енергоносіїв, таких як нафта, газ та вугілля. За рівнем водозабезпечення Україна посідає одне з останніх місць у Європі. Водні ресурси України використовуються, а отже, і забруднюються у декілька разів інтенсивніше, ніж в інших країнах . Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу та є обмеженими й вразливими природними об'єктами.

Держава опікується проблемами охорони та раціонального використання вод шляхом видання нормативно-правових актів, що присвячуються цій проблемі. Так, ЗУ "Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік" у п. 3.1.6 передбачав забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання водних ресурсів. Цілями та очікуваними результатами мали стати: запровадження механізмів управління водними ресурсами на засадах басейнового принципу управління та досягнення таких показників забруднюючих речовин, при надходженні яких до Азовського і Чорного морів не відбуватимуться якісні негативні зміни стану морської екосистеми. Також передбачалося в 2010 році розроблення проекту ЗУ "Про прибережну смугу морів".

В Україні на рівні закону затверджено Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року. В них, зокрема, зазначено, що водокористування у державі здійснюється переважно нераціонально, непродуктивні витрати води збільшуються, обсяг придатних до використання водних ресурсів внаслідок забруднення і виснаження зменшується. Практично всі поверхневі водні джерела і ґрунтові води забруднені. Основні речовини, які призводять до забруднення, - сполуки азоту та фосфору, органічні речовини, які піддаються легкому окисленню, отрутохімікати, нафтопродукти, важкі метали, феноли. Інтенсивна евтрофікація внутрішніх водойм призводить до погіршення стану Чорного та Азовського морів.

За рівнем раціонального використання водних ресурсів та якості води Україна, за даними ЮНЕСКО, серед 122 країн світу посідає 95 місце.

До того ж за запасами доступної для використання води Україна не належить до водозабезпечених країн світу. На одного українця припадає 0,67 тис. куб. м річного стоку, а за визначенням Європейської економічної комісії ООН, держава, водні ресурси якої не перевищують 1,5 тис. куб. м на одного жителя, вважається водонезабезпеченою. До речі, Україна посідає передостаннє місце щодо запасів питної води на душу населення серед країн СНД.

Система державного управління в галузі охорони вод потребує невідкладного реформування у напрямі переходу до інтегрованого управління водними ресурсами. Функції управління в галузі охорони, використання та відтворення вод розподілені між різними центральними органами виконавчої влади, що призводить до їхнього дублювання, неоднозначного тлумачення положень природоохоронного законодавства та неефективного використання бюджетних коштів.

Питне водопостачання України майже на 80 відсотків забезпечується використанням поверхневих вод. Екологічний стан поверхневих водних об'єктів і якість води в них є основними чинниками санітарного та епідемічного благополуччя населення. Водночас більшість водних об'єктів за ступенем забруднення віднесені до забруднених та дуже забруднених.

Підземні води України в багатьох регіонах (АРК, Донбас, Придніпров'я) за своєю якістю не відповідають нормативним вимогам до джерел водопостачання, що пов'язано передусім з антропогенним забрудненням. Особливе занепокоєння викликає стан водопостачання сільського населення, оскільки централізованим водопостачанням забезпечено лише 25 відсотків сільських населених пунктів України.

Забруднення води нітратами призводить до виникнення різноманітних захворювань, зниження загальної резистентності організму і як наслідок - до підвищення рівня загальної захворюваності, зокрема, на інфекційні та онкологічні хвороби. Невідповідність якості питної води нормативним вимогам є однією з причин поширення багатьох інфекційних та неінфекційних хвороб.

Крім забруднення вод зменшується їхній загальний обсяг у водосховищах. Так, з кожним роком у АРК зменшуються обсяги питної води. Цю негативну тенденцію можна спостерігати на прикладі Партизанського водосховища, яке для Криму відіграє роль Байкалу за чистотою води, близькою за якостями до питної, і, звісно, її небажано використовувати для зрошення. Перший заступник голови Республіканського комітету Криму з водогосподарського будівництва та зрошувального землеробства Едип Гафаров заявив, що в зазначеному водосховищі ще в 2004 році було 30 млн куб. м води, а в 2010 р. - вже 20 млн куб. м. Однією з причин зниження обсягів води є санітарні скиди для наповнення Альмінського водосховища, із якого в подальшому вода використовується для зрошення земель. Таким чином, виникає загроза того, що не залишиться питної води, але разом з тим загострюється питання, де брати воду на зрошення. Однак, незважаючи на вживані заходи, в Альмінському водосховищі також спостерігається зниження обсягів води: у 2004 році в ньому знаходилось 5,5 млн куб. м, а в 2010 - вже 1,5 млн.

Враховуючи дефіцит водних ресурсів в АРК, місцева влада та органи місцевого самоврядування беруть участь у розробці рекомендацій щодо реалізації інтегрованого управління водними ресурсами шляхом залучення всіх зацікавлених осіб через створення водних рад як нових органів самоорганізації населення6.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші