Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Еволюція індустріального суспільства у другій половині XIX — на початку XX ст.

Інноваційний тип розвитку суспільства (кінець XIX — початок XX ст.)

Загальна тенденція економічного розвитку

На межі XIX—XX ст. головною тенденцією розвитку економіки був перехід від капіталізму, заснованого на вільній конкуренції окремих самостійних державних і приватних підприємств, до капіталізму, що ґрунтувався на багатьох формах монополії або олігополії.

Зміни в економічних відносинах, що призвели до нового етапу соціально-економічного розвитку, спричинені бурхливим розвитком науки і техніки. В історії період кінця XIX — початку XX ст. відомий як час другої технологічної революції (перта — промисловий переворот), котра тривала до Першої світової війни (1914—1918). Завершилося домінування третього технологічного укладу і розпочався перехід до четвертого укладу (див. табл. 1.2).

У цей період кардинально змінились основи наукового мислення, розвивалося природознавство, формувалася єдина система наук. Тісний взаємозв'язок науки з технікою зумовив поступове, історично тривале перетворення науки на безпосередню продуктивну силу суспільства.

На межі XX ст. виникали великі наукові інститути, лабораторії, створені на потужній технічній базі. З'явилась окрема сфера — науково-дослідна діяльність, завдання якої полягало в доведенні теоретичних рішень до технічного втілення, у тому числі в дослідно-конструкторських розробках, виробничих, технологічних та інших дослідженнях. Процес революційних перетворень у галузі науки потім відбився в техніці й технології, що сприяло незвично високим темпам збільшення обсягу світового промислового виробництва (сумарна виплавка сталі з 1870 до 1900 р. зросла в 20 разів).

Електрика й електротехніка

Важливе значення мали зміни в енергетичній базі виробництва і транспорту: парову енергію замінили електричною, сформувалася технологія отримання, передачі й приймання електроенергії, здійснювалася електрифікація. У 1867 р. німецький винахідник В. Сіменс сконструював електромагнітний генератор із самозбудником, який давав змогу за допомогою обертання провідника в магнітному полі одержувати і виробляти електричний струм. У 70-х роках винайшли динамо-машину, її можна було використовувати не тільки як генератор електроенергії, а й як двигун, що перетворює електричну енергію на механічну. Через десять років у США Т. Едісон винайшов перший сучасний генератор (1883). У 1891-му він створив трансформатор, що розв'язало проблему передачі електроенергії на значну відстань. Промислові підприємства вже не були прив'язані до енергетичної бази. Виробництво електроенергії організували на особливих підприємствах — електростанціях.

Упровадження у виробництво електродвигунів сприяло збільшенню швидкості верстатів, підвищенню продуктивності праці та створювало передумови автоматизації виробництва. У 1884 р. англійський інженер Ч. Парсонс винайшов багатоступеневу парову турбіну; у результаті її поєднання в єдиний агрегат із динамо-машиною виник турбогенератор. У 1896-му на Ніагарський гідроелектростанції вперше встановили гідравлічну турбіну. Почали функціонувати нові галузі промисловості — електрохімія, електрометалургія, електричний транспорт. З'явились двигуни внутрішнього згорання, які працювали на енергії, отриманій під час згорання парів бензину (Н. Отто) і нафти (Р. Дізель). У 1885 р. сконструювали перший автомобіль (Г. Даймлер, К. Бенц). Двигун внутрішнього згорання широко застосовували в усіх галузях промисловості й транспорту, його використання прискорило механізацію сільського господарства. У 1906-му в США з такими двигунами випускали трактори. В окремих господарствах американських фермерів їх почали використовувати у 1907 р., масове виробництво освоїли лише в роки Першої світової війни.

Однією з провідних галузей вважали електротехніку. Російський вчений О. Лодигін винайшов лампу розжарювання з вугільним стержнем у скляній колбі (1873), а Г. Яблочков — електродугову лампу (1875), що сприяло поширенню електричного освітлення. Його застосовували на великих підприємствах, у містах. Згодом конструкцію таких ламп удосконалили. Наприклад, О. Лодигін розробив лампу з металевою ниткою, в тому числі з вольфрамовою. Електричне освітлення поступово витісняло газове.

Наприкінці XIX ст. розвивалася така галузь електротехніки, як техніка засобів зв'язку. Поліпшувалася якість апаратури дротяного телеграфу, почали використовувати телефонний зв'язок (винахідник телефону — американець 0. Белл, 1876). Першу телефонну станцію збудували в 1877-му в США, на початку 80-х років вони з'явилися майже в усіх містах європейських країн. У1889 р. А. Строуджер запатентував автоматичну телефонну станцію. З 1895-го широко використовували радіо, яке сконструював російський учений О. Попов.

Металургія і транспорт

Високі темпи розвитку продуктивних сил потребували модернізації давніх галузей промисловості, передусім гірничої металургії. Вводили технічні новинки, змінювали конструкцію та розмір доменних печей. У результаті використання конвертерів Г. Бесемера (Англія, 1856) і С. Томаса (Англія, 1878) у важливу підгалузь виокремилося сталеплавильне виробництво. Поширилися електричне зварювання, кування та виплавка металів. У 80-х роках впровадили електролітичний метод отримання алюмінію, що дало змогу розвивати кольорову металургію. З 1878-го таким самим методом одержували мідь.

Зростання обсягів виробництва товарів потребувало збільшення швидкості їх перевезення, що зумовлювало розвиток й удосконалення транспорту. В будівництві шляхів усе частіше використовували сталь (залізничні рейки, мости). "Еру стальних мостів" відкрив побудований в 1874 р. у США через річку Міссісіпі арочний міст біля м. Сент-Луїс. Поліпшувалася конструкція пароплавів. Із 1903 р. споруджували судна з двигунами внутрішнього згорання — теплоходи. Почалась електрифікація залізничного транспорту, з'явилися нові транспортні засоби — танкери (нафтоналивні судна). У 1896 р. німецький конструктор Г. Зельферт застосував для дирижаблів двигун внутрішнього згорання, що працював на рідкому паливі. Перші кроки робили в авіації, розвиток якої став можливим після встановлення на літаках легких і компактних бензинових двигунів. 1903-го в США брати Райт здійснили чотири польоти на літаку з двигуном внутрішнього згорання. Спочатку літаки мали спортивне значення, потім їх використовували у військовій справі, пізніше — для перевезення пасажирів і вантажів.

В епоху НТР завдяки промисловому виробництву автомобілів з 90-х років функціонував новий вид транспорту — автомобільний. Упровадженню автомобілів сприяв винахід ірландського інженера Дж. Денлоп — гумові шини (1895). На заводах Г. Форда в 1912—1913 рр. уперше застосували конвеєр. Високі темпи розвитку автомобілебудування зумовили широке спорудження шосейних доріг.

Технологія й організація виробництва

У період другої технологічної революції значного розвитку набула хімічна промисловість. Хімічні методи обробки сировини використовували практично в усіх галузях. Почалося виробництво штучних (анілінових) барвників. У таких галузях, як машинобудування, електротехнічне виробництво, текстильна промисловість, застосовували хімію синтетичних волокон — пластмаси, ізоляційні матеріали зі штучних волокна й каучуку та ін. У 1869 р. американський хімік Дж. Хайєт отримав целулоїд, у 1906-му Л. Бакеланд добув бакеліт, потім винайшли карболіт та інші пластичні маси, котрі одразу впроваджували у виробництво. Основою для виробництва нітрошовку були розробки французького інженера Г. Шардона (1884). У результаті досліджень 1899—1900 рр. російського вченого І. Кондакова отримали штучний каучук із вуглеводів. Удосконалили нові ефективні технології одержання сірчаної кислоти, соди тощо, запропонували методи виготовлення аміаку — основи для азотних сполучень, необхідних у виробництві барвників, мінеральних добрив і вибухових речовин. У сільському господарстві широко застосовували мінеральні добрива.

Проблему задоволення зростаючих потреб у рідкому пальному на нових видах транспорту розв'язав крекінг-процес — метод розкладу нафти при високих тисках і температурах. Він забезпечив підвищений вихід бензину, і в 1916 р. у США процес впровадили в промислове виробництво. Ще в 1903—1904 рр. російський хімік О. Фаворський відкрив метод виробництва рідкого пального з твердого палива. Промислове виготовлення легкого пального з вугілля здійснив німецький інженер Ф. Бергіус, що мало важливе економічне й військове значення для Німеччини, в якої не було природних нафтових ресурсів.

У виробничу сферу проникала автоматизація виробництва в легкій, поліграфічній та інших галузях промисловості. Почали автоматизувати верстати, впроваджували в інші виробництва потокову систему, що виникла в консервному й сірниковому виробництвах. Особливо важливу роль у розвитку машинобудування відіграв винахід конвеєра. Завдяки його впровадженню вже в 1914 р. на заводах Дж.Р. Форда складання одного автомобіля тривало лише 1,6 години.

Потокове виробництво змінило характер заводського устаткування в машинобудуванні. Вводили в дію спеціалізовані верстати з метою виготовлення деталей — гвинтів, шайб, болтів тощо. У текстильній промисловості в 1890 р. з'явився автоматичний ткацький верстат.

Значний внесок зробили у військовому оснащенні: автоматизація стрілецької зброї та артилерії (1883 р. — кулемет Максимова, кілька типів автоматичних гвинтівок), виникнення бронеавтомобілів, виробництво вибухових засобів, широке використання засобів повітроплавання й авіації. З 1915-го літаки озброїли кулеметами, створили літаки-бомбардувальники, великі надводні кораблі (панцирники), стає реальним підводне плавання.

Під час Першої світової війни армія потребувала великої кількості зброї та оснащення. Якщо кількість винаходів періоду промислового перевороту виражалася двозначним числом, то в епоху технологічної революції — чотиризначним. Найбільше винаходів запатентував американець Т. Едісон (понад 1000).

Результати технологічної революції

Детально розглянемо головні наслідки технологічної революції.

  • 1. Промисловий переворот XVIII—XIX ст. сприяв становленню машинної індустрії, зумовив зміни в соціальній структурі суспільства: утворення двох нових класів — буржуазії та найманих робітників, утвердження панування буржуазії. На відміну від нього, результатами другої технологічної революції були зміни в техніці й технології виробництва, реконструкція машинної індустрії, поступове перетворення науки на безпосередній чинник виробництва. Тому цю революцію називають не промисловою, а науково-технічною. Вона забезпечила різке зростання виробництва: за 1850—1900 рр. добування вугілля збільшилося в 10 разів, нафти — в 25, обсяги виплавки сталі за 1870—1900 рр. зросли більше ніж у 50 разів.
  • 2. Друга технологічна революція сприяла появі багатьох нових галузей промислового виробництва: електротехнічної, хімічної, нафтопереробної, автомобілебудівної та ін.
  • 3. Відбулася диверсифікація не тільки галузей, а й під галузей (машинобудування: виробництво локомотивів, автомобілів, літаків, кораблів — річкових і морських, трамваїв тощо).
  • 4. Зміни в технології виробництва, застосування нових матеріалів і швидкий розвиток нових галузей та машинобудування зумовили зміни в структурі чорної металургії, унаслідок чого значно збільшився попит на сталь.
  • 5. Технологічна революція зумовила зміни у світовій галузевій структурі промисловості. Перше місце посіли галузі важкої індустрії, значно випередивши за темпами зростання легку промисловість. Ці зміни привели до посилення концентрації виробництва, переважали великі підприємства. Такі структурні зрушення спричинили різке збільшення обсягів капіталу, необхідного для створення й діяльності окремого підприємства. Додаткові капітали залучали шляхом випуску акцій та організації акціонерних товариств.
  • 6. Унаслідок другої технологічної революції замість індивідуальної приватної форми власності головною стала система акціонерного підприємництва, що відповідала новій формі організації виробництва, у сільському господарстві —- фермерська. Вирізняли два варіанти господарювання — американський (США і Канада) та прусський. Для Європи було характерним поєднання обох шляхів розвитку капіталізму в аграрному секторі. Розвивалися також кооперативна і муніципальна форми власності. У1913 р. у США на підприємствах, котрі належали акціонерним товариствам (28 % усіх підприємств), працювало 80 % робітників. У Німеччині створення акціонерних товариств охопило насамперед гірничу й металургійну промисловості, будівництво та залізниці. З дозволом випуску дрібних акцій номіналом до 1 фунта стерлінгів у 1895—1905 рр. відбулося значне збільшення кількості акціонерних товариств в Англії. Дещо повільнішими темпами цей процес здійснювався у Франції. Кооперативна власність виникла на основі добровільного об'єднання капіталів та засобів незначних товаровиробників, її використовували як форму їх захисту від експлуатації посередників і великих підприємців. Основними видами кооперації, які сформувалися до 1914 р., були споживча, кредитна, сільськогосподарська й житлова. До початку Першої світової війни Росія, до складу котрої входила значна частина українських земель, посідала перше місце у світі за чисельністю учасників кооперативного руху (24 млн осіб), об'єднаних у 63 тис. кооперативів. У Західній Європі 120 тис. кооперативів об'єднували 20 млн осіб, у США в 600 кооперативах перебувало 70 тис. осіб.

Економічна думка

Головну увагу в економічній думці приділяли аналізу змін технології виробництва та їх впливові на ефективність виробництва. Інновація — нововведення в галузі технології або організації виробництва. Новація — не просто "відкриття" або "винахід", це нововведення обов'язково прикладного характеру. Вона спрямована на підвищення продуктивності і, як правило, отримання додаткового доходу в результаті втілення новинок і створення ліпших за якостями ідей і технологій. Інновації охоплюють увесь спектр видів діяльності — від дослідження і розробок до маркетингу.

Поняття "інновація" ввів у практику австро-американський економіст И. Шумпетер (1883—1950). За своїми теоретичними поглядами вчений не належав до жодної з відомих економічних шкіл. Він ґрунтовно вивчав багато проблем, приділяючи увагу розробці цілісного уявлення про механізм функціонування і перспективи розвитку капіталістичної економіки. Одна з його головних праць — "Теорія економічного розвитку" (1912). Висунуті Й. Шумпетером на перший план найважливіші категорії відрізняються від стандартних концептуальних положень неокласиків. Інновації, нововведення, підприємництво у його теорії відіграють не менш важливу роль, ніж ціна чи вільна конкуренція в "Принципах економікс” (1890) А. Маршалла.

Й. Шумпетер вважав, що його теорія економічного розвитку ліпше пояснює закони, динаміку розвитку товарно-капіталістичного господарства, ніж аналітичний апарат А. Маршалла. Він провів чітку межу між статичною рівновагою системи та її динамічним розвитком, що перетворює структуру, взаємозв'язки між новим і класичним виробництвами. Вихідне положення економічної системи — чиста рівновага. Але потім на певному етапі розвитку відбувається втілення інновацій. Звичний кругообіг порушують дії підприємця-новатора. З метою здійснення інновацій беруть кредити у "старих" фірм і компаній. Інвестиції спрямовують у нові галузі, поступово залучаючи у процес "нову хвилю" учасників.

Нагромадження не є стійким, безперервним процесом, воно зумовлене технічними новинками, освоєнням нових інвестиційних проектів. Зростання національного продукту відбувається не рівномірно, плавно, а стрибкоподібно, ривками.

Економічна динаміка, за Й. Шумпетером, ґрунтується на поширенні нововведень у різних формах. Це виробництво нових товарів, застосування нових технологій і нової техніки, ефективніше використання вже відомих матеріалів, освоєння нових ринків збуту, перехід до раціональніших форм організації та методів управління, здійснення реорганізації або послаблення монопольного становища інших підприємств. Джерелом розвитку були внутрішні процеси, нові комбінації виробничих факторів на основі інновацій (рис. 8.2).

Нововведення за Й. Шумпетером

Рис. 8.2. Нововведення за Й. Шумпетером

Здійснення "нових комбінацій", як зауважив економіст, — справа складна і доступна лише людям, які мають певні якості. Підприємець-новатор — це не завжди капіталіст, не обов'язково власник. Право власності не є визначальною ознакою підприємця. Ним може бути директор, адміністратор, засновник, менеджер, тобто той, хто здатний втілити нове у практику.

Виробляти — означає комбінувати речі й сили, створювати інші комбінації з них. Виробництво є не технічною, а економічною галуззю діяльності. Економічні й технічні методи та знання часто не збігаються. Економічна логіка отримує верх над технічною. Тому в реальному житті ми часто бачимо мотузки замість стальних тросів, поганих робочих тварин замість виставкових зразків, найпримітивнішу ручну працю замість досконалих машин, незграбне грошове господарство замість чекового обігу та ін.

Концепції економічної динаміки та підприємництва Й. Шумпетера

Підприємництво і нововведення

Підприємницька функція нерозривно пов'язана з нововведеннями. Підприємець має поєднувати, комбінувати фактори виробництва; він шукає нові форми організації, удосконалення у комерційних комбінаціях. Мотиви його діяльності — саморозвиток особистості, досягнення успіху, подолання труднощів. Підприємництво не вважають професією, відповідні властивості й навички можна втратити, вони можуть перейти до інших людей.

Спочатку один або кілька підприємців використовують нові форми і шляхи отримання прибутку, а потім їх приклад наслідують інші. Прибуток — це винагорода за нововведення. Нові комбінації дають змогу зменшувати виробничі витрати. Прибуток одержує той, хто раніше, ніж інші, застосовує нововведення (нові комбінації продуктивних сил).

Прибуток, як кредит і процентна ставка, належить до явищ, що виникають і зникають. Коли нововведення поширюється, то виробничі витрати вирівнюються, і прибуток спонукає до пошуку та втілення нових комбінацій.

У результаті кожен або більшість застосовують відкриття, новинки, перш ніж нова система відносин і розрахунків може бути збалансована. Система спочатку віддаляється від рівноваги, а потім знову прямує до неї, щоправда, вже до іншої. Старі продукти і попередні форми організації витісняються. Відбувається процес "творчого руйнування". Процвітання змінюється депресією. Реалізують нові комбінації, фірми пристосовуються до нових умов. Головний імпульс, який приводить капіталістичний механізм у рух і підтримує його, виходить від нових споживчих благ, методів виробництва і транспортування товарів, нових ринків і форм економічної організації, що створює капіталістичне підприємництво.

Визначальну роль у цьому процесі відіграють не конкуренція цін або якості, а конкуренція введення нових продуктів, технологій, джерел забезпечення, організаційних форм. Й. Шумпетер детально розкрив сутність конкуренції нововведень. Ця конкуренція загрожує не надлишкам прибутків наявних фірм, а самим їх фундаментам, і настільки ж ефективна конкуренція першого типу, наскільки бомбардування ефективніше виламує двері. Конкуренція нововведень — могутній засіб збільшення прибутку, якщо розглядати тривалі відрізки часу.

Діяльність перших підприємців виходить за межі власної галузі, а маса підприємців у цілому збільшується більшою мірою, ніж це було б за інших умов, народне господарство швидше і повніше втягується у процес реорганізації, яка становить суть періоду підйому.

З інноваціями пов'язаний і циклічний розвиток капіталізму. У своїх працях учений проаналізував взаємозв'язок усіх трьох циклів, котрі розпізнають за тривалістю (короткі, середні та довгі); інновації впливають на кожен із циклів. Таким чином намагалися погодити циклічні коливання з процесами інноваційної діяльності як сполучної ланки. Саме нововведення, що є своєрідною основою економічного розвитку, має циклічний характер.

Погляди Й. Шумпетера на внутрішню стимулювальну роль інновацій, технічного прогресу були певною основою подальшого формування різних теорій трансформації капіталістичної системи, її переходу на вищий рівень розвитку (індустріальне і постіндустріальне суспільство).

Його ідеї отримали розвиток у працях Г. Мешна й А. Клайнкнехта. Останній на основі проведених досліджень зробив висновок про те, що на етапі підйому властиві більш типові процеси інновацій, в той час як на етапі депресії в більшій мірі втілюються продуктові інновації.

У сучасній ринковій економіці провідними інноваційними тенденціями є:

  • — постійне удосконалення механізму здійснення технологічних інновацій;
  • — супроводження розробки нових методів виробництва великомасштабними інвестиціями і створення нових виробів за селективними базовими критичними напрямами;
  • — інтерналізація реалізації інноваційних процесів, що прогресує;
  • — оптимізація різноманітних інноваційних господарських систем за стадіями інноваційного циклу;
  • — широке застосування інформаційних технологій у всіх сферах виробничого сектору економіки.
Монополізація виробництва

Інноваційний тип розвитку економіки посилив процес монополізації виробництва. Муніципальна власність і господарство виникли в містах та сільській місцевості в останній третині XIX ст. у зв'язку з розвитком соціально-економічної інфраструктури (транспорт, водо-, електро- та газопостачання, школи, лікарні). Державна власність наприкінці XIX — на початку XX ст. формувалася двома основними шляхами: за рахунок держбюджету (більш поширений у країнах Старого світу) і в результаті націоналізації приватних підприємств (переважно у країнах переселенського капіталізму). Ці зміни завершилися утворенням монополістичних союзів — монополій як у галузі виробництва, так і в галузі капіталів (фінансових джерел).

Капіталістична монополія — об'єднання капіталів, що виникає на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу з метою зосередження виробництва та збуту значної частини продукції галузі, встановлення монопольних цін і забезпечення стабільних надприбутків. Найпростішими формами монополій є пул, конвенція, корнер, ринг; складніші — картель, синдикат, трест, концерн.

Причини монополізації полягали:

  • 1) у збільшенні мінімальних обсягів капіталів;
  • 2) прагненні підприємців одержати максимум прибутку шляхом витіснення конкурентів і перешкоджання входжень у галузь;
  • 3) наданні урядом якій-небудь одній фірмі привілеїв на постачання газового палива, електроенергії, телефонних послуг тощо (природні монополії) у зв'язку з розвитком комунального господарства;
  • 4) розвитку патентного права, різноманітних махінаціях і зловживанні аж до шантажу й безпосереднього розбою.

Спочатку монополії тієї чи іншої країни створювали в межах окремих галузей промисловості за допомогою посилення зв'язків між підприємствами однієї "технологічної ланки". Монополістичні об'єднання в промисловості організовували на новій енергетичній базі: електроенергетики і двигунів внутрішнього згорання, на основі яких відбувалася структурна перебудова в промисловості. З появою нових галузей (нафтопереробка, електрометалургія, електрохімія, автомобіле - та паровозобудування тощо) удосконалювали і форми організації та управління виробництва на основі нового рівня розвитку продуктивних сил. Так з'явилася система акціонерного підприємництва. Найпоширенішими серед цих об'єднань були акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю утримувачів акцій. Початковим етапом утворення монополій вважали створення великих компаній у вигляді фірм і корпорацій. На цій основі організовували картелі й синдикати, трести і концерни. Поява подібних об'єднань (1870—1880) сприяла збільшенню обсягу пропозиції товарів і послуг. Почала формуватися структура монопольного ринку: картелі і синдикати отримали переважну частину ринку збуту, а трести і концерни — значну частину їх виробництва. Останні встановлювали для споживача монопольні ціни на товари. За допомогою зовнішньої торгівлі, особливо з утворенням міжнаціональних корпорацій, у світовий кругообіг включились капітали, виробництва, товари, ціни на них, одержані прибутки, доходи від реалізації товарів.

Концентрація виробництва — основа створення монополії у виробництві, централізація капіталів — основа монополії банків. Початок XX ст. був періодом активного об'єднання банківського та промислового капіталу і виникнення в результаті цього фінансового капіталу.

Поступово змінилося значення банків в економіці — із пасивного посередника в платежах банк перетворився на активного учасника виробництва й ринку. Відбувалися концентрація і централізація банківської справи. Самі банки частину капіталів вкладали у промисловість та інші галузі економіки, відіграючи роль уже організаторів виробництва. Утворювався фінансовий капітал. Особливо інтенсивно цей процес проходив у США, де банки, фінансуючи компанії, встановлювали над ними контроль, підкоряючи їх шляхом скуповування акцій, направляючи своїх представників у правління трестів, а іноді утворюючи нові трести, наприклад: діяльність банку Ж. Моргана, під контролем якого перебували величезні корпорації в енергетиці й електротехніці ("Дженерал електрик"), телеграфно-телефонного зв'язку (АТТ), автомобілебудування ("Дженерал моторс") та ін. Ж. Морган створив першу в світі компанію з мільярдним обігом — "Юнайтед стейтестіл", котра контролювала 3/5 американського виробництва сталі. Водночас промисловий капітал вторгався у банківську справу. Промисловці часто перетворювалися на банкірів. Приміром, Т. Рокфеллер, наживши величезні прибутки в нафтовому бізнесі, використав їх для створення Національного міського банку Нью-Йорка, який став основою сучасного "Чейз Манхеттен банк".

Із найвпливовіших банкірів і підприємців у процесі посилення фінансового капіталу утворилася фінансова олігархія.

Значну роль відігравала зовнішня торгівля. Збільшення масштабів виробництва потребувало розширення ринку. Міжнародна торгівля з 1891 до 1910 рр. збільшилася в 1,5 разу. Зміцнення і розширення міжнародних економічних зв'язків сприяло формуванню світового господарства як єдиного механізму, що об'єднував усі регіони планети. Важливою ланкою системи були біржі великих міст світу, які щороку реєстрували зміни світових цін під впливом світового попиту й пропозиції. Міжнародний обмін перетворювався на необхідну умову подальшого розвитку виробництва і ринку. Активізувався світовий рух не тільки товарів (зовнішня торгівля), а й робочої сили, капіталу.

Експорт капіталу здійснювали у різних формах: державні та комунальні позики, прямі й портфельні інвестиції, кредити. Найбільшого розвитку державні та комунальні позики набули у Франції, котру називали світовим лихварем. Крім процентів, країна-експортер мала, як правило, додаткові вигоди. Наприклад, Франція, надаючи позику Туреччині на 2,2 млрд франків, отримала концесію на будівництво залізниць, встановила контроль над найважливішими турецькими морськими портами, впливаючи на діяльність головного банку країни — Оттоманського. Туреччина фактично перетворилася на напівколонію країни -кредитора.

Провідною країною прямих і портфельних інвестицій була Велика Британія, капіталовкладення якої до 1900 р. за кордоном становили 20 млрд дол. США.

Франція вивезла 10 млрд дол., Німеччина — 5, США — 0,6 млрд дол., до того ж країна ще й залишалася боржником Європи.

Розвиток монополій на початку XX ст. практично підірвав внутрішню конкуренцію. Вона збереглася на світовому рівні як конкуренція за сферу впливу, наприклад: конкуренція двох найбільших електричних компаній світу — американської "Дженерал електрик" і німецької АЕГ. Друга, володіючи капіталом у 1,5 млрд марок, була величезним підприємством, що спеціалізувалося на виробництві різноманітної продукції — від кабелів та ізоляторів до автомобілів і літальних апаратів. У 1907 р. ці компанії уклали договір про поділ ринків: "Дженерал електрик" одержала для своєї продукції ринки США і Канади, АЕГ — Європи і частини Азії. На світовому рівні використовували будь-які методи захоплення ринків, аж до динаміту та промислового шпигунства. Монополіям сприяла держава, яка змінювала митні й залізничні тарифи в їх інтересах.

В умовах laissez faire усередині країни і за наявності міжнародного золотого стандарту, що було характерно для другої половини XIX ст., — писав Дж.М. Кейнс, — уряди не мали у своєму розпорядженні жодних інших засобів для пом'якшення економічних бідувань, окрім конкурентної боротьби за ринки... Таким чином, хоч економісти і звикли вихваляти панівну міжнародну систему як таку, що забезпечує переваги міжнародного поділу праці, а також гармонійне поєднання інтересів різних народів, у ній містяться і менш благодійні начала".

Конкуренція за сфери впливу супроводжувалася територіальною експансією. В останній чверті XIX ст. боротьбу за території в Азії, Африці й Тихому океані вели індустріальні держави: Велика Британія, Франція, США, Японія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Іспанія. Протягом 1884—1900 pp. Велика Британія придбала 3,7 млн кв. миль із населенням 57 млн осіб, Франція — відповідно 3,6 млн кв. миль і 36 млн осіб, Німеччина — 1 млн кв. миль і 16 млн осіб. На початок XX ст. група держав в основному завершила територіальний поділ світу.

Отже, зміни в техніці й технології виробництва та розвитку продуктивних сил, спричинені другою технологічною революцією, створили матеріальні передумови для утворення монополій і переходу капіталізму від промислової стадії й вільної конкуренції до монополістичної. Спочатку епоху структурних інституціональних змін у XX ст. визначали поняттям імперіалізм (від лат. — державна, вища влада), пізніше поширився термін монополістичний капіталізм. Регулярна циклічність економічних криз наприкінці XIX — на початку XX ст. (1873, 1883, 1893, 1901, 1902 pp. та ін.) сприяла процесу монополізації економіки. Розорення невеликих і середніх підприємців у період криз посилювало концентрацію і централізацію виробництва та капіталу. їх рівень у країнах не був однаковим, але наприкінці XIX — на початку XX ст. монополія як форма організації виробництва й капіталу зайняла панівне становище.

На цьому історичному етапі змінилося лідерство країн світу: провідні місця за промисловим розвитком посіли "молоді" капіталістичні країни — США і Німеччина, значно просунулась Японія, тоді як колишні лідери — Велика Британія і Франція — відставали. Центр світового економічного розвитку з Європи перемістився в Північну Америку. Першою державою світу на тривалий час стали Сполучені Штати Америки. Тогочасний розвиток економіки в Німеччині дав змогу О. Бісмарку в 70—80-х роках XIX ст. розпочати боротьбу за гегемонію в Європі. Цим зумовлений курс на мілітаризацію країни.

Наприкінці XIX ст. в Європі визначились головні учасники коаліцій, котрі протистояли одна одній. Завершилось їх оформлення на початку XX ст., що призвело європейський світ і його народи до Першої світової війни.

Отже, зазначимо основні напрями економічних змін цього періоду, які започаткували сучасні інноваційні тенденції:

  • — оптимізація підприємств за техніко-технологічними критеріями сприяла тому, що постійно удосконалювали організаційну структуру фірм і їх корпоративні зв'язки;
  • — взаємопов'язаність інноваційних процесів, що збільшувалась, підвищувала значущість великих господарських утворень, які формують "інноваційний каркас" економіки країни й ініціюють поетапно організацію міжрегіональних господарських утворень;
  • — під впливом інноваційних процесів змінювався світовий ринок:
    • 1) він став більш насиченим різноманітними інноваціями, в тому числі нематеріального характеру (ноу-хау, патенти, ідеї, інформація);
    • 2) ринок технологічних інновацій був більш прогнозованим, регульованим;
    • 3) якісно змінювався характер конкуренції: вона еволюціонувала в бік співробітництва (джентльменські угоди), ролі конкурентів розподілялися у здійсненні інноваційних проектів та організації інноваційних процесів;
  • — зусиллями взаємопов'язаних галузевих і міжгалузевих господарських систем інноваційні процеси змінюють технологічну основу;
  • — інтернаціоналізація та глобалізація в науково-технічній сфері — передумова становлення єдиного загальнопланетарного підходу до проблем взаємодії людства з навколишнім середовищем;
  • — визначення і ранжирування пріоритетів науково-технічного розвитку та прийняття рішень про фінансування великих державних програм міцно ввійшли у політичний, законодавчий і бюджетний процеси країни;
  • — зростання інноваційної активності підприємств у ринковій економіці сприяло збільшенню значущості найдорожчого відтворювального ресурсу — кваліфікованих кадрів;
  • —- НТП забезпечив формування цілісної міжнародної фінансово-економічної структури, сприяв демократизації суспільного життя, поєднанню національних культур. Саме з цього періоду почалося найактивніше зближення і проникнення одна в одну двох цивілізацій — Сходу і Заходу.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші