Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія українського літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Критична діяльність авторів з оточення "Молодої музи"

Теоретичне обґрунтування своїх літературних позицій було в молодомузівців загалом поверховим. Зміст його неважко зрозуміти зі статті О. Луцького "Молода муза" ("Діло", 1907, № 249), в якій лише наголошено, що їхня (молодомузівців) мета — приєднатися до шукань у європейських літературах, найбільшою мірою пов'язаних із новою філософією Ф. Ніцше. "Почалась нова гарячкова контроля, догма за догмою падали в провал забуття або в кут більш чи менш живих споминів, а під всім тим билося головне джерело сучасної кризи і недолі: боляк всього суспільного ладу. В сучасній людській громаді чимраз частіше почав з'являтися тип людини, що стратила всяку віру і надію". На літературному полі кризові явища спричинились, на думку О. Луцького, хибними шляхами тенденційного реалізму, утвердженого І. Нечуєм-Левицьким, Панасом Мирним, І. Франком, L Карпенком-Карим. "Кожну описану ними подію можна було сконтролювати метром і кожну їхню тенденцію — звичайним розумуванням", — писав О. Луцький. Реакцією на таку творчість і була з'ява молодих літературних сил, першим авторитетом серед яких вважалася О. Кобилянська. Висхідною позицією цих сил став протест проти тенденційного обмеження мистецтва тісною матеріалістичною кліткою. "Воля і свобода в змісті і формі, але все щирість у почуваннях людських і в найсубтильніших тонах природи — ось вся девіза молодого літературного тону".

І. Франко одним із перших відгукнувся на появу такого маніфесту молодомузівців, але знайшов у ньому тільки вивих людської свідомості. "Поява цієї громадки молодих людей, — писав він, — загалом симпатична, як симпатичний усякий порив людського духу... до самостійного лету. Але шляхи, якими збираються вони йти, ведуть у нікуди". І. Франко не вважав, що Ф. Ніцше дав людству якісь нові загадки життя, бо все, про що він говорив устами свого Заратустри, належить до вічних проблем, отже, не могло викликати якусь кризу чи антикризу в людському житті. Реалістична література теж не могла спричинити кризових явищ у художньому розвої, отже, нарікання на неї молодомузівців теж безпідставні. Відриватись від неї в якісь "облаки нового містичного неба", бути вільним у своїх почуваннях і мріях — означає кликати літературу в якийсь глухий кут, де можна хіба що повіситись. Ось таким різким було неприйняття І. Франком молодомузівської естетичної програми, але протягом певного часу це їх не бентежило. О. Кобилянську вони продовжували вважати своїм "метром" (їй, до речі, присвячувався виданий молодомузівцями альманах "За красою", 1905), а Богдан Лепкий (1872—1941) зважився навіть переглянути всю історію української літератури не з позицій реалізму, а з позицій естетики, краси.

Б. Лепкий і його "Начерк історії української літератури"

У 1909, 1912 роках Б. Лепкий видав у Коломиї перші два томи "Начерку історії української літератури", у вступі до яких наголосив, що волів би розглянути літературу тільки з естетичної точки зору. "Признаюсь, — писав Б. Лепкий, — що найбільше промовляло би мені до серця завдання розслідити, як почуття естетичне об'являлося у нас у творах словесних (говорених і писаних), як розвивалося у них чуття та як росла уява; значиться, безумовним постулатом літератури покласти красу, до котрої рветься дух людський, а котрої докази дав і наш народ у своїх прекрасних піснях" (Т. 1. — С. 22—23). Від такого постулату Б. Лепкий тут же й відмовився, бо він (постулат) дуже б обмежив кількість творів, які піддаються розгляду з позицій краси. Інакше кажучи, довелось би спинятися тільки на таких явищах, як "Слово про Ігорів похід" та усна (фольклорна) поезія, а численні літописи, проповіді, полемічні твори залишилися б поза увагою, бо літературна вартість їх визначається не так естетикою, як історичним змістом. Тому й довелося автору творити свій "Начерк" у дусі історичної школи, довівши його хронологічно тільки до XVII ст. В окремих лише випадках автор більше уваги приділяв не змістовому, а естетичному наповненню текстів. Коли йшлося, наприклад, про обрядові пісні, колядки, щедрівки та інші фольклорні твори, Б. Лепкий акцентував у них на внутрішній задушевності, ліричній теплоті й високій артистичності, які досягалися вишуканими поетичними формами, своєрідними художніми фігурами і прикрасами. У "Слові про Ігорів похід" ці ж "прикраси та фігури" проаналізовано з позицій єдності в поемі реального й нафантазованого світів, використання автором книжної і фольклорної традицій творчості. Особливий наголос зроблено на зв'язках поеми з образною мовою народних дум, поряд із якою органічним видається суто літературний стиль, сповнений "поетичних символів, фігур і тропів, з усіма прикметами виробленої артистичної книжної форми" (Т. 1. — С. 290). Цілком зрозуміло, що художність поетичної мови була б предметом пильної уваги Б. Лепкого в пізнішій українській поезії, зокрема поезії літературного бароко, але дослідження своє він обірвав на початку XVII ст., коли в українській духовності лиш намічались перші ознаки Ренесансу та бароко. У пізніше виданому польською мовою "Нарисі української літератури" (Варшава—Краків, 1930) Б. Лепкий подав цей період лише в інформаційному плані, вмістивши розділи про культурне відродження Києва, козацькі літописи, творчість Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка й інших письменників XIX ст., але художнє обличчя їх тут ґрунтовно не схарактеризовано, оскільки завдання в автора було просвітницьке: ознайомити певне коло читачів із самим фактом існування української літератури. Швидше всього, це був" курс лекцій, прочитаних у Ягелдонському (Краківському) університеті, де з 1925 р. Б. Лепкий працював спочатку доцентом, а потім (з 1932 р.) професором.

Діяльністю молодомузівців, і зокрема Б. Лепкого, фактично завершились спроби прищепити в літературно-критичній думці Західної України першої третини XX ст. філологічну наукову методологію. Не давши вагомих наукових наслідків і не сформувавшись у завершену систему, вона, проте, була відчутним сигналом про можливість нових підходів до літературної творчості і потребу постійних пошуків у сфері трактування словесного мистецтва.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси