Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Розвиток сільського господарства

Характеризувався двома типами аграрних відносин. Для Східної Німеччини (Пруссія, Померанія, на території яких було 54 % всієї орної землі) властивий юнкерський шлях аграрної еволюції, для решти районів - селянський і фермерський.

Структуру землеволодіння характеризувала незначна концентрація господарств і збереження дрібного землеволодіння. За переписом 1895 р., великі господарства (понад 50 га) становили 13 % від загальної кількості, до 5 га - 71,6 %, у тому числі до 2 га - 36,3 %. Німецький селянин з господарством 2-5 га вважався кляйнбауером - дрібним господарем, а власник б-10 га - міттельбауером - господарем, який жив за рахунок своєї землі і працював на ринок. Селянським господарствам до 20 га належало в Німецькій імперії 45 % сільськогосподарських угідь, зокрема у Баварії - 65 %, Гессені - 70, Бадені - 83 %. У структурі зайнятих частка власників землі та найманих співвідносилася у 1895 р. як 69 % до 31 %.

На інтенсивний шлях розвитку сільське господарство перейшло під впливом кризи 1875-1895 рр. Поширилися сівозмінна та травопільна системи, агротехніка, використання калійних і фосфатних мінеральних добрив. У1907 р. на полях працювало 947 тис. молотарок, 301 тис. жаток, використовували 2995 плугів. Розширення тваринництва вело до збільшення посівів кормових рослин. Поширеним стало вирощування технічних культур і городництво. Юнкерські господарства спеціалізувалися на цукровому буряку, картоплі, тваринництві, насамперед свинарстві. Вони будували заводи з переробки сільськогосподарської сировини. У 1912 р. було 342 цукроварні, 5 тис. ґуралень.

Збільшилася продуктивність сільського господарства. Протягом 1900-1912 рр. площа сільськогосподарських угідь зросла на 7,8 %, урожайність за 1870-1913 рр. - на 33-50 %, поголів'я худоби - у 1,3-1,4 разу, свиней - в 3 рази.

Розвиток капіталізму в сільському господарстві поєднувався з пережитками феодалізму. У Пруссії зберігалися так звані маєтки-округи, в яких поміщику належала поліцейська й адміністративна влада, діяли Статути про челядь, що робило бідняків залежними від юнкерства. Заборонялися будь-які операції із землею, отриманою у спадщину, що стримувало розвиток ринку землі. Як наслідок, посилився відплив населення у міста, поширеною була еміграція на Американський континент. За 1891-1896 рр. прусські області покинули майже 1 млн осіб.

Значно розвинулась господарська самодіяльність хліборобів. Товариства сільського господарства були майже в кожному селі, об'єднувалися в окружні, останні - у центральні союзи, представниками яких були сільськогосподарські камери (палати) провінцій. У1906 р. працювало 20 тис. таких сільськогосподарських товариств, зокрема, Німецьке товариство сільського господарства.

У 1912 р. у Німеччині налічували 31 981 сільський кооператив (за участю 4,7 млн членів), у тому числі 17 тис. кредитних кооперативів, 3264 масловиробничих. Найбільший кооперативний союз - "Імперський союз німецьких сільськогосподарських спілок" - у 1904-1905 рр. об'єднував 16 136 спілок, а його обіг становив 2191 млн марок. У Німеччині майже не було селянина, який не користувався б послугами сільськогосподарського товариства та кооперативів.

Сільськогосподарську освіту можна було здобути у вищих навчальних закладах. У німецьких університетах агрономію викладали з 1723 р., у 1806 р. А.Д. Теєр (1752-1828) заснував першу сільськогосподарську школу, в 1859 р. відкрито Берлінський вищий сільськогосподарський інститут.

Загалом індустріалізація сільського господарства в Німеччині відбувалася повільно. Щорічний дефіцит у сільськогосподарському виробництві досяг 2 млрд марок і мав тенденцію до постійного зростання. Країна перетворилася на імпортера сільськогосподарської продукції.

Упродовж 1870-1913 рр. Німеччина утвердилася у світовій торгівлі.

У 1913 р. її зовнішньоторговельний оборот оцінювався в 20,7 млрд марок. В експорті товарів промислова продукція становила понад 70 %, в імпорті 60 % - сировина. Вартість імпорту переважала над вартістю експорту. У структурі експорту 1/3 становили машини, у тому числі електродвигуни, трансформатори, турбіни, локомотиви, вагони, залізничне оснащення. Наприкінці 1870-х років Німеччина перейшла від політики вільної торгівлі до протекціонізму. Високе мито захищало національного виробника на внутрішньому ринку і сприяло встановленню монопольних цін. На початок XX ст. Німеччина стала морською державою. Вантажопідйомність торговельного флоту протягом 1871-1913 рр. збільшилася з 982 тис. т до 3 млн т.

Вивезення капіталу за 1900-1913 рр. зросло у 3,5 разу (з 12,5 до 44 млрд марок). Німецький капітал використовували для освоєння джерел сировини і ринків збуту, створення майже 100 міжнародних монополій. Комерційні банки організовували і розширювали ділові зв'язки із закордонними установами шляхом емісії зарубіжних державних позик, кредитування експорту та імпорту, підтримки промислових підприємств.

Комерційні банки забезпечували інвестиції в економіку країни, які у 1900 р. становили 15 % від національного продукту. Банки впливали на біржову політику, виконували доручення клієнтів щодо операцій з цінними паперами. Німецький центральний банк, як головний емісійний центр країни, зосередився на операціях з регулювання грошового обігу, підтримці стабільності національної валюти.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші