Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія нових незалежних держав
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

З. Гамсахурдіа - 87 % голосів на виборах

Наприкінці квітня 1991 р. Верховна Рада ухвалила нову Конституцію. На прямих президентських виборах 26 травня З. Гамсахурдіа одержав майже 87 % голосів. Він одразу взяв жорсткий курс на створення унітарної держави, нехтуючи настроями населення автономій. Економічні проблеми, які в той час ставали складнішими, його не дуже цікавили. Перший грузинський президент спромігся налаштувати проти себе всі політичні партії. Вже у грудні 1991 р. розгорнулася боротьба між прибічниками президента та опозицією, до якої приєдналася Національна гвардія. Вона очолила збройний переворот. Після кількох тижнів боїв у центральній частині Тбілісі у січні 1992 р. З. Гамсахурдіа усунули з посади, він утік до Західної Грузії, Вірменії, а потім Чечні, ставши "президентом у вигнанні". До влади прийшла Військова Рада на чолі з Тенгізом Кітовані. У березні 1992 р. вона оголосила саморозпуск і створення Державної ради, до складу котрої входили приблизно 70 представників 36 опозиційних партій.

Едуард Шеварнадзе — відомий і впливовий політичний діяч радянських часів

У березні 1992 р. до Грузії з Москви повернувся Едуард Шеварнадзе — відомий і впливовий політичний діяч радянських часів (колишній перший секретар ЦК компартії Грузії, був міністром іноземних справ СРСР і членом політбюро ЦК КПРС), який і очолив Державну раду. На виборах до нового парламенту в жовтні 1992 р. Е. Шеварнадзе одержав масову підтримку населення і був обраний його головою. Парламентські фракції незабаром об'єдналися у групу більшості, тобто прибічників Б. Шеварнадзе, і опозиційну групу його супротивників. Очолювали опозицію Народний Фронт, Національно-демократична партія, "Хартія-91" і Товариство Іллі Чавчавадзе.

Прибічники З. Гамсахурдіа одразу після його усунення розгорнули партизанську боротьбу. Протягом 1992—1993 рр. вони здійснювали напади на керівників держави й економічні об'єкти стратегічного значення. Восени 1993 р. З. Гамсахурдіа зробив спробу повернутися до влади, що призвело до нетривалої, однак запеклої громадянської війни. За російської підтримки грузинському урядові вдалося відкинути наступ, що почали прибічники колишнього президента у жовтні у західних регіонах країни. У січні 1994 р. З. Гамсахурдіа був убитий за нез'ясованих обставин.

Після розвалу Радянського Союзу в Грузії при державному апараті, паралізованому постійним політичним хаосом, за умов воєнного стану, спричиненого військовими діями у самопроголошених республіках Абхазія та Південна Осетія, про що ще йтиметься, головну роль у мобілізації країни до війни відігравало ополчення. Озброєні підрозділи формувалися на добровільних засадах. Рівень їхньої підготовки був дуже низький, так само, як і рівень дисципліни. У тих війнах багато грузинських бойовиків так само були зацікавлені у мародерстві, як і в переслідуванні військових цілей. З метою викорінення такого становища були запроваджені військово-польові суди і здійснювалися страти.

Іншим наслідком став розвиток потужних груп ("мафій") поза державним апаратом, котрі розпоряджалися значними примусовими й економічними ресурсами, отриманими у результаті кримінальної діяльності. Бойовики силоміць вимагали у підприємств і бізнесменів кошти на ведення війни. Засоби для військових дій часто вони одержували унаслідок сумнівних оборудок із російськими армійськими командирами. Не дивно, що така діяльність, начебто здійснювана під прапором патріотизму, потім перетворилася на простий "бізнес" із численними економічними оборудками ополченців. Такий "бізнес" швидко дегенерував в охоронний рекет, торгівлю зброєю і наркотиками, контроль над життєво важливими товарами, (наприклад бензин). З 1991 р. грузинська політика була в основному детермінована боротьбою між політичною елітою країни і цими "мафіями".

У першій половині 1990-х років грузинська внутрішньополітична ситуація балансувала на межі громадянської війни. Скинення з посади збройним шляхом З. Гамсахурдіа, законно обраного, хоча і діючого всупереч інтересам країни президента, спричинило глибокий розкол у суспільстві. Здавалося, що Грузія може припинити своє існування як держава: уряд повністю здав контроль над Південною Осетією та Абхазією, етнічними сепаратистами, і значною мірою віддав вулиці столиці бандитам. Проте грузинське керівництво поступово і повільно стало зміцнювати свою владу. Почалася інтенсивна кампанія проти злочинності. Були укріплені "силові" міністерства. До початку 1995 р. скасували як серйозну силу Національну гвардію. Змінили деяких керівників: змушували з однієї посади переходити на іншу, звільняли, ув'язнювали та ін. Зчинилася серія політичних убивств, що досягла кульмінації, коли намагалися здійснити замах на життя самого Е. Шеварнадзе у серпні 1995 р. (висловлювалися звинувачення у причетності до цього російських спецслужб, і заперечень з того боку не пролунало). У тому самому році Б. Шеварнадзе скасував указ, згідно з яким бойовикам дозволяли зберігати зброю. Міністерство внутрішніх справ здійснювало операції з конфіскації військового обладнання і арешту деяких бойовиків.

Парламентські вибори 5 листопада 1995 р. відбувалися на основі змішаної системи за партійними списками й одномандатними округами. Вони мали більш відкритий характер, ніж в інших закавказьких республіках. Незважаючи на державний переворот і жорстке громадянське протистояння, Грузія змогла зберегти пожвавлене політичне життя. Варто зазначити, що Е. Шеварнадзе до того не займав посади президента. Якщо однією з причин усунення З. Гамсахурдіа було звинувачення у зловживанні президентською владою, до Е. Шеварнадзе це не можна було використати. Він більше покладався на конструктивні політичні коаліції серед парламентських фракцій та груп інтересів, хоча і зайняв посаду президента (5 листопада 1995р. за нього проголосувало 74,3 % виборців). У парламенті були представлені 10 партій, які подолали 5-відсотко-вий бар'єр. Найвпливовіші з них: Союз громадян Грузії (створений Е. Шеварнадзе у 1993 р.), Національно-демократична партія і Загальногрузинський союз відродження.

Економічна ситуація в країні була вкрай складною: почався катастрофічний спад виробництва (тільки за 1992 р. виробництво в цілому скоротилося на 40 %), зростала інфляція (у 1994 р. — 8500 %). До середини 1994 р. багато галузей економіки, зокрема лісове господарство і будівництво, фактично припинили своє існування, а інші різко зменшили обсяги виробництва. Падіння в африканську злиденність дуже здивувало грузинів. Відома акторка Софіко Чіаурелі казала: "Ми ніколи не думали, звідки беруться світло, нафта і газ... а виявилося, що за них треба платити".

Е. Шеварнадзе вдався до зміни структур виконавчої влади: функції уряду урізав, скасував апарат глави держави і кабінету міністрів. Натомість створив Державну канцелярію, а її керівник одержав ранг державного міністра. Таким чином виконавча влада зосередилася в руках президента і державного міністра. У 1995 р. почався процес виходу економіки зі стану кризи. Керівництво збивало інфляцію, спрямувало на стабілізацію майже усі позики МВФ і приводило структуру економіки у відповідність до умов надання кредитів. Після 1995 р. Грузія вступила у період стабілізації. Керівництво країни намагалося здійснити реформи у співпраці з МВФ і Світовим банком. Відпустили ціни, ухвалили закони про комерційні банки, провели земельну і податкову реформи. У 1995 р. замість тимчасових купонів запровадили справжні гроші. Грошовою одиницею став ларі. Ця акція, а також прийняття відносно збалансованого державного бюджету благотворно вплинули на стан економіки. Намітилося зростання ВВП: якщо у 1995 р. воно становило 2,4 %, то у 1996 р. — 8. Рівень інфляції знизився до 29 %. Проте важкий для всіх пострадянських нових незалежних держав 1998 р. дав про себе знати: в Грузії девальвація ларі сягнула 40 %, значно подорожчали продукти харчування.

Прискорилися темпи приватизації: було приватизовано більшість дрібних підприємств і декілька великих, а також житло.

Зареєстровано понад ЗО тис. приватних підприємств; здебільшого це дрібний і середній бізнес, що діє у сфері послуг, на транспорті, у будівництві та харчовій промисловості. Велику фінансову і гуманітарну допомогу Грузія одержувала від міжнародних організацій. Значні кошти і досі надходять сюди від грузинів, які заробляють їх в інших країнах. У сільському господарстві була демонтована радянська система колгоспів і радгоспів. У 1996 р. проведено аграрну реформу. Понад 1 млн сімей отримали у приватну власність 918 тис. га землі, 825 тис. га здано в оренду.

Грузія має вигідне географічне розташування, що збільшує її транзитні можливості. Проте внутрішні конфлікти, а також складні взаємовідносини з Росією не дають повністю їх реалізувати. Незважаючи на деякі позитивні зрушення, ситуація в економіці залишається нестабільною у зв'язку зі структурними проблемами. Насамперед, це проблеми енергозабезпечення, хоча з метою послаблення залежності від Росії укладено угоди про постачання нафти і газу з Ірану. Є величезна тіньова економіка (за неофіційними даними, це 60 % прибутків від торгівлі, 63 — від готельного та ресторанного бізнесу, 50 — будівництва і 40 — промисловості). Складно відбувається сплата податків, хоча в останні роки держава намагається жорстко здійснювати податкову політику, на що скаржаться місцеві підприємці. Відмінна риса Грузії — величезна корумпованість чиновників. А рівень життя переважаючої більшості населення дуже низький. За даними Міністерства охорони здоров'я Грузії, у 2003 р. дві третини населення країни харчувалися гірше, ніж визначено медичними нормами. При цьому середня тривалість життя в країні є однією з найбільших серед держав СНД і становить 73 роки. Торговельний баланс Грузії показує, що імпорт перевищує експорт; до того ж останній дуже залежить від настроїв Росії, яка, зокрема, закуповує або не закуповує майже усю продукцію виноробства. Країна має величезний зовнішній державний борг.

Звичайно, держава сильна, якщо сильна її економіка. Але, як свідчить історія, економіка краще працює, якщо країна добре керована. Процес консолідації режиму в Грузії — найскладніший серед усіх закавказьких республік. До парламентських виборів 1995 р. він був далекий до завершення. Якщо у Вірменії від початку націоналістичний рух контролював державний апарат, установив чітку монополію на засоби примусу на території країни, то у Грузії державний апарат був швидко роздроблений і виникли "мафіозні" групи, з їх власними засобами примусу і великими економічними ресурсами. Ці групи вступили у боротьбу за контроль над державою з політичним керівництвом, яке змінювалося. Мала місце значна політична конкуренція, що виявилася продуктом як стилю керівництва Е. Шеварнадзе, так і більш обмежених можливостей для грузинської політичної еліти підтримувати свої політичні позиції через патронаж. Комбінація слабкої держави і відносно відкритої політичної системи зробила грузинську політичну сцену виключно непередбачуваною.

На парламентських виборах 1999 р. 7-відсотковий бар'єр подолали три партії: Союз громадян Грузії, блок "Відродження Грузії" і блок "Промисловість врятує Грузію". Окрім того, до складу парламенту увійшли 12 депутатів від Абхазії та 17 незалежних депутатів. У 2000 р. Е. Шеварнадзе обрали на черговий п'ятирічний термін президентства. Проте піти з посади йому довелося значно раніше.

Попри певні позитивні зрушення Грузія залишалася роздробленою, бідною і неефективною державою, враженою корупцією, нестачею всіх можливих ресурсів, масовою еміграцією населення. До цього додалися прагнення етнічних меншив незалежності або приєднання до Російської Федерації, що виразилося у фактично незалежному існуванні Абхазії, Південної Осетії, Аджарії. Це, звичайно, вражало національну гордість грузинів як народу з одним із найдревніших державних утворень у регіоні.

У країні зростало невдоволення, що досягло піку напередодні парламентських виборів у листопаді 2003 р. У виборах брали участь політичний блок Е. Шеварнадзе "За нову Грузію" і Г. Абашидзе "Союз за демократичне оновлення Грузії". їм протистояли "Об'єднаний народний рух" Михайла Саакашвілі і "Демократи Бурджанадзе", очолювані спікером грузинського парламенту Ніно Бурджанадзе і Зурабом Жванія. Вибори відбулися 2 листопада, проте їх не визнали міжнародне співтовариство, міжнародні спостерігачі та противники Е. Шеварнадзе, який начебто переміг на виборах. Опозиційні партії М. Саакашвілі, Н. Бурджанадзе і 3. Жванія об'єдналися з вимогою проведення нових виборів, оскільки висловили недовіру результатам.


 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші