Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Філософія родознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

З-поміж слов'янських божеств Род вважається особливо загадковим. Культ Рода у дослідженнях слов'янського язичництва часто замовчувався або зображувався як охоронець сім'ї, на зразок домашнього божка-домового, "лизуна" (для якого біля печі ставили блюдечко з молоком). Натомість уже давньоруські середньовічні наукові джерела трактують Рода як небесне божество, що перебуває на повітрі, керує хмарами і вдуває життя у все живе. В повчаннях проти язичництва (XI—XII ст.) найзагрозливіші звинувачення церква спрямовувала проти громадських святкувань на честь Рода ірожаниць. У цих повчаннях слов'янський язичницький Род прирівнювався до єгипетського Озириса, біблейського Ваала (Баал-Хадду), християнського Саваофа, Бога-Творця і Вседержителя. Час оформлення уявлень про верховне божество Всесвіту, природи і роду людського може бути визначений приблизно: у землеробському енеоліті відомі лише рожа-ниці; чоловічі божества з'являються наприкінці трипільської культури, але посідають другорядне місце. Для укорінення ідеї чоловічого божества як Господаря Світу потрібна була повна перемога патріархату. Очевидно, наприкінці періоду бронзи з піднесенням значення землеробства і сформувався принципово новий, зумовлений землеробським світоглядом культ бога Всесвіту — Рода (Рибаков, 1981, с. 603—604).

Род виявляється всеохоплюючим божеством Всесвіту і вміщує всі світи: верхній, небесний, звідки падає дощ і летять громовиці; середній — світ природи і породження, і нижній — з його "вогненним спорідненням". Тоді стає зрозумілим протиставлення Рода християнському Саваофу. Такий погляд на Рода простежується в численних джерелах, отриманих у різних перекладах, де книга Буття, в якій йдеться про створення світу, іменується "Родьство", а Бог — творець —"рододіяч" (Дяченко, 1900; Срезневський, 1958).

У річному обрядовому циклі календарне місце свята ро-жаниць (духів, котрі уособлюють родючість, народження нового життя) пояснює його значення й урочистість рожаничних "зібрань" з круговими чашами, наповненими медом. Різдво Богородиці церква святкує 8 березня. У східнослов'янському ареалі — це свято врожаю, завершення головного циклу землеробських робіт. Аграрний характер свята і зумовив склад частувань, певних язичницьких жертвоприношень на честь рожаниць — їжею з продуктів землеробства (переважно каша, хліб) і питтям (мед). Дотепер Православна церква на свято Різдва Богородиці здійснює "благословення хлібів". Свято врожаю — головне свято Рода і рожаниць, яке відбувалося восени. У цьому простежується його подібність зі святом врожаю на честь західнослов'янського чотириглавого Святовита. Вдруге Рода і рожаниць пошановували на Різдво Христове. Християнські персонажі органічно співіснували з архаїчними язичницькими рожа-ницями, а давнє благодатне моління здійснювалося під прикриттям церковних обрядів (Рибаков, 1981, с. 469—470).

Род — Святовит — Збруцький ідол.

Род як божество згадували на другий день різдвяних свят — 26 грудня; день мав назву собор або "лолог" Богородиці; у цей день жінки приносили до церкви хліб і пироги (Гальковський, 1916).

Стосовно періодизації слов'янського язичництва, то її найдавніший шар уявлень — упирі та берегині, духи зла і добра, характерні для мисливського суспільства. Подальша стадія — Род і рожаниці, яким слов'яни ставили "трапезу попереду Перуна, їхнього бога". Про це згадує автор "Слова про ідолів", котрий вважав Род значним слов'янським божеством. Культ рожаниць, як й інші жіночі персонажі (берегині), згадується у множині, що пов'язано з жіночим середовищем, уявленнями про продовження роду і долі новонародженого. Берегині у східнослов'янській міфології — жіночі персонажі. Етимологічно назва "Берегині" наближена до імені Перуна.

Календарна згадка про Рода пов'язує його зі зимовим сонцестоянням ("сонце — на літо, зима — на мороз"), з християнським святом народження Христа. Історичні джерела акцентують на зближення Рода з найважливішим персонажем християнської релігії і водночас з культом сонця; власне богослови часто прирівнють Христа до сонця.

Надзвичайно важливі взаємовідношення всеосяжного Рода і Світла; кожен з них у різних джерелах (майже до XX ст.) зіставляється з християнським Богом-Творцем. Для східних слов'ян "єдиним богом у небесах" був Род. У наближенні Рода і Світла простежується подібність зі Святовитом — божеством середньовічних західних слов'ян. Для західних слов'ян божеством "білого світла" був Святовит, ім'я якого складається з двох частин: Світло + життя. Гельмгольц називав його "богом богів" (Иеш йеогит). Святовиту присвячувалися білий кінь і зброя; він був покровителем родючості, врожаю. Після збирання хліба на його честь влаштовували річне свято; головна обрядова дія полягала у виготовленні величезного пирога (на зріст людини) (Рибаков, 1981, с. 443, 458—461).

Про Святовита (Свантовита) згадує Саксон Грамматик (бл. 1140—1220) — датський священнослужитель. Він видав латинською мовою "Історію Данії" ("Сesta Danorum"), доведену до 1185 р. (16 книг). Перша її частина (кн. 1—9) вміщує збірку давніх героїчних сказань і пісень Північної Європи.

Цікаво, що саме ця збірка покладена в основу трагедії Вільяма Шекспіра "Гамлет".

Статуя Святовита (виготовлена із дерева, як і статуя Перуна) була встановлена у давньослов'янському капищі в Ар-коні (укріплене місто чи замок) на о. Руяні (Rugen; Рюген — острів, розташований у південно-західній частині Балтійського моря, у складі Німеччини). За описом Саксона Грамматика, "в Арконі, на міській площі, стояла дерев'яна, вишукано оздоблена будівля, в якій знаходився ідол Святовита. Храм був розділений на дві частини; посеред будівлі знаходилось відділення на чотирьох стовпах; стінами слугували йому висячі покрови, стеля виблискувала червоною фарбою. Саме тут стояв велетенський бовван Святовита, що мав чотири голови і чотири шиї; з двох сторін представлено дві спини і двоє грудей; борода у нього старанно прибрана, волосся підстрижене. В одній руці ідол тримав ріг, який щороку в призначений день жрець наповнював вином і по цьому вгадував благоденство майбутнього року. Ліву руку він тримав зігнутою, подібно до лука. Ідол мав одяг до колін. Ноги його стояли на голій землі, а підошви входили в землю. Біля ідола знаходились його речі: сідло, вуздечка і величезний меч, піхви і руків'я якого сяяли сріблом. Свято-вит був богом плодів земних і богом війни. Кожний чоловік і кожна жінка повинні були жертвувати йому монету, йому належала третина воєнної здобичі; для охорони" (Цит. за: Виклади давньослов'янських легенд, 1991, с. 18—19).

Дослідник етнічної культури українців Я. Головацький на основі аналізу численного етнографічного матеріалу довів, "що обожнюваний на Русі Дажбог чи Хоре абсолютно схожий зі Святовитом західних слов'ян"; отже, "обожнене Сонце чи Дажбог, що зветься Сварожичем, Радогостом чи Святовитом, був шановний скрізь на Слов'янщині. Він був богом морального світла, мудрості, найвищого всевідання, суспільного порядку і громадянськості; до нього зверталися перед початком всякої громадської справи і питали передбачень" (Цит. за: Виклади давньослов'янських легенд, 1991, с. 19—20).

Наукові джерела зазначають певну подібність чотириглавого (чотириликого) Святовита і Збруцького ідола, знайденого на стику чотирьох слов'янських племен: волинян, білих хорватів, тиверців і бужан (Грамматик, Гельмгольц).

Українські вчені (експедиція, очолювана І. Русановою, В. Тимощуком) у 1848 р. виявили давньослов'янське святилище на горі Богит, поблизу с. Городниця (Гусятинський р-н, Тернопільська обл.). Саме тут у давнину (до початку XIII ст.) стояв Збруцький ідол, виготовлений з місцевої породи вапняку, який і був захований у р. Збруч (за 1,5 км від гори Богит). Зберігається Збруцький ідол у Краківському музеї (Польща).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші